Рішення

від 05.02.2019 по справі 640/21273/18

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 640/21273/18

н/п 2/640/916/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

05 лютого 2019 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Зуб Г.А.

за участю секретаря Черниш О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просить винести окрему ухвалу щодо порушення відповідачем трудового законодавства та направити її до відповідних державних та контролюючих органів, та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з виплати заробітної плати у сумі 7434,00 грн., розмір компенсації за не використані дні щорічної відпустки у сумі 2087,84 грн., та середній заробіток за час затримки розрахунку до дати фактичного проведення розрахунку (ухвалення рішення у даній справі), що станом на дату подання позову складає 8873,32 грн. В обгрунтування вказаних підстав посилається на наступне. З 20.03.2018р. по 24.07.2018р. позивач була працевлаштована у ФОП ОСОБА_2 на посаді продавця-консультанта відповідно до трудового договору від 19.03.2018 року за основним місцем роботи з трудовою книжкою, яка зберігається у відповідача. 24.07.2018 року позивач звільнилась з роботи, однак на порушення вимог закону, остаточний розрахунок з позивачем у день звільнення проведено не було, трудову книжку не видано. Станом на дату подання позову з позивачем не розрахувались в повному обсязі, та не видано трудову книжку. 02.08.2018 року позивач звернулась до відповідача за розрахунком з виплати заробітної плати та невикористані відпускні дні, проте відповідач відмовилась сплатити суму заробітну плату в розмірі 7434,00 грн., яку отримували фактично позивач, а не офіційну, яка зазначена в трудовому договорі. За домовленістю з відповідачем заробітна плата позивача складалась зі ставки, а також відсотків від продажу товару. Відповідно до п.3 трудового договору від 19.03.2018 року заробітна плата складала 3950,00 грн., проте нарахування необхідно проводити виходячи з фактичного розміру заробітної плати з врахуванням процентів від продажу. За час працевлаштування позивач мала право на 8 днів оплачуваної відпустки, тому розмір компенсації становить 2087,84 грн. Також позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 8873,32 грн., оскільки трудова книжка позивачем повернута не була, що позбавляє її можливості працевлаштуватись, а вона є внутрішньо переміщеною особою. Також відповідач вимагала у позивача підписати заяву про отримання трудової книжки заднім числом (датою звільнення).

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористалась.

Позивач в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити, та ухвалити заочне рішення по справі.

Відповідач в судове засідання не з'явилась, повідомлялась у встановленому законом порядку.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача в заочному провадженні за згодою позивача та за наявними в справі доказами.

14.11.2018 року вказана справа надійшла до суду, та розподілена судді Зуб Г.А.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 23.11.2018 року було прийнято до розгляду вказану позовну заяву, та відкрито провадження в ній за правилами спрощеного позовного провадження.

Судом встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

19.03.2018 року між позивачем та відповідачем було укладено трудовий договір між працівником і фізичною особою, що використовує найману працю №2, який встановлений як безстроковий з 20.03.2018 року.

Позивач працювала у відповідача на посаді продавця-консультанта з 20.03.2018 року по 24.07.2018 року.

24.07.2018 року позивач звільнилась, проте остаточний розрахунок з нею проведено не було, та трудову книжку також не видано. Відповідно до наданого позивачем розрахунку борг з заробітної плати складає 7434,00 грн. Вказаний розрахунок відповідачем спростований не був, та доказів, що вказаний розрахунок є недостовірним та неналежним доказом до суду також надано не було.

Згідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У даному випадку позивач обмежений у можливості надати інші докази, ніж надані роздруківки, оскільки саме відповідач є власником відповідних документів про нарахування та сплату позивачу заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку.

Виходячи з наведених норм цивільного процесуального права, оскільки позивач об'єктивно позбавлена вільного доступу до доказів про розмір заборгованості, саме на відповідача покладається тягар спростування наданих позивачем доказів.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1 ст.1 ЗУ Про оплату праці заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (ч.1 ст. 21 ЗУ Про оплату праці ).

Відповідно до ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

У частині другій статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника.

Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Згідно з абзацом пятим п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у своєму рішенні розрахунки, з яких він визначав суми стягнення. Оскільки справляти і сплачувати ПДФО та військовий збір це обов'язок роботодавця, у резолютивній частині судового рішення визначають суму без їх утримання.

Затримка виплати повного розрахунку при звільненні, стороною позивача заявлена за період з 25.07.2018 року по 14.11.2018 року, що становить 8873,32 грн., виходячи із середньоденного заробітку 260,98 грн *34 (кількість робочих днів).

Враховуючи диспозитивність цивільного судочинства, та надані позивачем розрахунки, суд приходить до висновку, що розмір заборгованості із заробітної плати та сума середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, які зазначені позивачем у позовній заяві є обгрунтованими, та такими, що не спростовані відповідачем, тому підстав їм не довіряти у суду не має. А що стосується вимоги позивача щодо стягнення середнього розрахунку до ухвалення рішення по справі, то в даній частині позову слід відмовити, оскільки позивачем не надано до суду доказів щодо кількості робочих днів позивача ,та графіку роботи позивача до суду також надано не було, або відомості про кількість робочих днів, починаючи з 14.11.2018 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 року № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961 року, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Відповідно до ст.24 Закону України Про відпустки , у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Статтею 2 Закону України Про відпустки передбачено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Згідно зі статтею 6 Закону України Про відпустки щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам (частина дванадцята статті 10 Закону України Про відпустки ).

Порядок обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки врегульовано Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Пунктом 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням,

творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадяться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом першим п. 7 розділу IV вказаного вище Порядку передбачено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Позивачем в своєму позові наведений розрахунок розміру компенсації за невикористану відпустку, що складає 2087,84 грн., що розрахована наступним чином: 260,98 грн. (розмір компенсації за 1 день відпустки) *8 (кількість днів).

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, та такими, що не спростовані відповідачем. Що стосується вимоги позивача про винесення окремої ухвали, то відповідно до приписів ст. 262 ЦПК України це є правом суду, а не імперативної нормою закону, а тому в даній вимозі позивача суд вважає за необхідне відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь держави судові витрати в розмірі 704 грн. 80 коп.

Керуючись ст.ст. 3,4, 12, 76, 306, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з заробітної плати - задовольнити частково.

Стягнути з ФОП ОСОБА_2, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, невиплачену заробітну плату в розмірі 7 434 грн. 00 коп., розмір компенсації за не використані дні щорічної відпустки в розмірі 2087 грн. 84 коп., та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 8873 грн. 32 коп., а всього 18 395 (вісімнадцять тисяч триста дев'яносто п'ять) гривень 16 коп.

Стягнути з ФОП ОСОБА_2, на користь держави в розмірі 704 (сімсот чотири) гривень 80 коп.

В задоволенні вимоги щодо винесення окремої ухвали - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського Апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5 п.п. 15 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач - ОСОБА_1, місцеперебування: АДРЕСА_1, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1.

Відповідач - ФОП ОСОБА_2, місцезнаходження: АДРЕСА_2, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2.

Повний текст рішення виготовлено 15 лютого 2019 року.

СУДДЯ Г.А. ЗУБ