Рішення

від 19.02.2019 по справі 904/5822/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600 E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49,  fax (056) 377-38-63 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.02.2019м. ДніпроСправа № 904/5822/18 Господарський суд Дніпропетровської області у складі  судді Воронько В.Д., розглянувши матеріали справи за позовом Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод ім. О. М.  Макарова", м. Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Махом, ЛТД", м. Дніпро про стягнення 71695,70 грн    без виклику представників сторін СУТЬ СПОРУ: 26.12.2018 Державне підприємство "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод ім. О. М.  Макарова" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Махом, ЛТД" (далі - відповідач), у якій виклало вимоги про стягнення основного боргу у сумі 58262,13 грн, пені у сумі 9375,10 грн, 3% річних у сумі 1153,47 грн та інфляційних втрат у сумі 2905,00 грн, нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору № 2-617 на виконання робіт, укладеного між сторонами 21.07.2017. Ухвалою від 28.12.2018 суд відкрив провадження у справі, прийнявши  позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), без призначення судового засідання та виклику сторін за наявними у ній матеріалами. Враховуючи викладені правові норми, сторонам було надано право у межах 30 днів з дня відкриття провадження у справі подати до суду необхідні для розгляду справи документальні докази чи заявити будь-які клопотання. Відповідач не скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву, хоча належним чином був повідомлений про відкриття провадження у справі, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення останньому поштової кореспонденції.     Відповідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на що суд дійшов висновку про доцільність здійснення розгляду справи по суті за наявними у справі матеріалами. Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, ВСТАНОВИВ: 21.07.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Махом, ЛТД" (далі - замовник, відповідач) та Державним підприємством "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод ім. О. М.  Макарова" (далі - виконавець, позивач) було укладено договір на виконання робіт № 2-617 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого виконавець зобов'язується за завданням замовника відповідно до умов договору надати послуги з миття автомобілів (далі - послуги), а замовник зобов'язується прийняти і оплатити надані послуги. Вартість робіт за цим договором складає: миття вантажного автомобіля вагою до 11т - 198,30 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 39,66 грн, а разом - 237,96 грн; миття вантажного автомобіля вагою до 1,5т - 99,17 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 19,83 грн, а разом - 119,00 грн. Ціни на послуги погоджуються сторонами і зазначаються в додатку № 3 (протокол узгодження договірної ціни) до цього договору, який є його невід'ємною частиною (п. 2.1 договору з урахуванням додаткової угоди № 5 від 16.01.2017). 02.01.2018 сторонами підписано додаткову угоду № 6 до договору, якою внесено зміни у п. 2.1 останнього, де вартість робіт по договору складає: миття вантажного автомобіля вагою до 11т - 220,21 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 44,04 грн, а разом - 264,25 грн; миття вантажного автомобіля вагою до 1,5т - 110,11 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 22,02 грн, а разом - 132,13 грн. Ціни на послуги погоджуються сторонами і зазначаються в додатку № 4 (протокол узгодження договірної ціни) до цього договору, який є його невід'ємною частиною.   Разом з тим, у вартість послуг, що надаються виконавцем, включено вартість витратних матеріалів (миючих засобів тощо) (п. 1.2 договору). Відповідно до п. 2.2 договору загальна вартість наданих послуг за цим договором сторонами не обмежується і визначається відповідно до підписаних сторонами актів прийому-передачі наданих послуг (далі - акти). У п. 2.3 договору сторони передбачили, що виконавець щомісяця, відповідно до наданих послуг, надає замовнику акт прийому-передачі наданих послуг. Згідно з п. 2.4 договору, замовник зобов'язаний підписати акт прийому-передачі наданих послуг протягом 5 робочих днів з моменту його надходження від виконавця, або висловити свої заперечення стосовно його підписання. Якщо замовник не підпише отриманий акт і не висловить свої заперечення щодо його підписання, то такий акт вважається погодженим сторонами. Підписані сторонами акти фіксують кількість та вартість наданих послуг виконавцем протягом попереднього періоду і є підставою для оплати наданих послуг замовником (п. 2.5 договору). Як свідчить п. 2.6 договору, з урахуванням додаткової угоди № 1 від 30.12.2014, розрахунки за послуги з миття автомобілів здійснюються замовником у наступному порядку: за 5 днів до початку розрахункового місяця здійснюється 100% передплата; остаточний розрахунок за послуги з миття автомобілів здійснюється замовником протягом 5 днів з моменту отримання від виконувача, платіжної вимоги та затвердженого акту здачі-приймання робіт, які є безперечним документом на підтвердження виконання робіт. Відповідно до п. 3.2. договору замовник бере на себе обов'язок своєчасно і в повному обсязі оплачувати виконані роботи. На виконання умов договору позивач протягом вересня, листопада, грудня 2017 року та лютого, березня, квітня, травня, червня 2018 року надав відповідачу передбачені умовами договору послуги на загальну суму 70850,47 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи та підписаними обома сторонами актами виконання робіт за вказаний період, а також платіжними вимогами-дорученнями. В свою чергу, як стверджує позивач, відповідач виконав свої фінансові зобов'язання лише частково, а саме: - за актом виконаних робіт від 30.09.2017 та платіжною вимогою-дорученням № 718082 від 30.09.2017 на суму 8091,17 грн відповідач частково сплатив позивачу 3000,00 грн за платіжним дорученням № 1035 від 15.08.2017 та 3000,00 грн за платіжним дорученням                  № 1038 від 21.08.2017, в результаті чого виконані послуги залишилися несплаченими на суму  2091,17 грн; - за актом виконаних робіт від 28.02.2018 та платіжною вимогою-дорученням № 818011 від 28.02.18 на суму 8588,34 грн відповідач частково сплатив позивачу 6588,34 грн за платіжним дорученням № 1213 від 03.04.2018, в результаті чого залишок неоплачених послуг складає 2000,00 грн; Решта платіжних вимог-доручень щодо наданих позивачем послуг взагалі не сплачена відповідачем. За таких обставин у відповідача наявна загальна сума заборгованості в розмірі 58262,13 грн. З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією № 157/п-5  від 07.02.2018, яка залишена останнім без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом за захистом свого порушеного права, нарахувавши при цьому на суму основного боргу пеню, 3% річних та інфляційні втрати. Відповідач позов не визнав та не спростував. Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність часткового задоволення позову з таких підстав. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах  звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не  допускається,  якщо  інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто неналежне виконання. Факт надання позивачем послуг відповідачу останнім не оспорений та отримання яких підтверджено матеріалами справи. У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідач порушив строки, обумовлені договором, щодо оплати отриманих послуг за актами виконання робіт за вересень, листопад, грудень 2017 року та лютий, березень, квітень, травень, червень 2018 року, в результаті чого у останнього виникла заборгованість на загальну суму 58262,13 грн, тобто в даному випадку має місце неналежне виконання зобов'язань за вказаним договором відповідачем. Укладаючи договір сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по даному договору сторони несуть відповідальність у відповідності з діючим законодавством України (п. 4.1 договору). Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Стаття 216 ЦК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором. Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми  (неустойка,  штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Частинами 1 та 3 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пунктом 4.4 договору сторони дійшли згоди про те, що при несвоєчасній сплаті за виконані роботи замовник сплачує виконавцеві пеню розміром 0,5% за кожен день прострочки. Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню  в  розмірі,  що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"). Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону,  обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної  облікової  ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач нарахував та заявив до стягнення пеню за кожною платіжною вимогою-дорученням окремо за загальний період, починаючи з 07.10.2017 по 19.11.2018, у сумі 9375,10 грн. Суд перевірив розрахунок позивача за кожною платіжною вимогою-дорученням окремо та дійшов висновку, що останній невірно визначив період нарахування пені з огляду на наступне. Як свідчать наявні матеріали справи, умовами договору передбачено, що остаточний розрахунок отриманих послуг відповідач мав здійснити протягом 5 днів з моменту отримання від позивача платіжної вимоги та затвердженого акту здачі-приймання робіт. Однак, з розрахунку позивача слідує, що граничний строк оплати за кожною платіжною вимогою-дорученням, окрім платіжної вимоги-доручення № 818036 від 31.05.2018, позивачем визначений більший ніж п'ять днів, що є правом останнього, але кінцевий строк нарахування пені не може перевищувати шестимісячний термін від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Тож у такому разі суд, керуючись ч. 6 ст. 232 ГК України, здійснив власний розрахунок пені, за яким до стягнення з відповідача підлягає пеня у сумі 9294,18 грн.     Окрім того, позивач на суму основного боргу також нарахував 3% річних за загальний період з 07.10.2017 по 19.11.2018 у сумі 1153,47 грн та інфляційні втрати за загальний період з жовтня 2017 по жовтень 2018 року у сумі 2905,00 грн. Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи правові норми чинного законодавства, суд перевірив розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, дійшовши висновку про те, що останні нараховані в межах можливого нарахування, а тому підлягають до стягнення у заявлених позивачем сумах. З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов'язку щодо своєчасної оплати виконаних послуг, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (ч. 1 ст. 614 ЦК України). Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. У відповідності до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. На підставі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Таким чином, враховуючи матеріали справи, позов підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача 58262,13 грн основного боргу, 9294,18 грн пені, 1153,47 грн 3% річних та 2905,00 грн інфляційних втрат; в решті позову слід відмовити. Відповідно до ст. 129 ГПК України на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених вимог покладаються 1760,01 грн витрат по сплаті судового збору. Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, - ВИРІШИВ:   1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Махом, ЛТД" (м. Дніпро, вул. Володарського, 67, кв. 2; ідентифікаційний код 20202088) на користь Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова" (м. Дніпро, вул. Криворізька, 1; ідентифікаційний код 14308368) основний борг у сумі 58262,13 грн, пеню у сумі 9294,18 грн,  3% річних у сумі 1153,47 грн, інфляційні нарахування у сумі 2905,00 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1760,01 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили. 3. В решті позову відмовити. Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Повний текст рішення складено та підписано – 19.02.2019. Суддя  В.Д. Воронько