Рішення

від 24.01.2019 по справі 911/2612/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

     ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "24" січня 2019 р.                              м. Київ                      Справа № 911/2612/18   Розглянувши матеріали справи за позовом Обслуговуючого кооперативу «Товариство садівників і огородників «Заріччя» до Білоцерківської міської ради про визнання права користування на земельну ділянку Суддя Кошик А.Ю. При секретарі судового засідання: Фроль В.В. За участю представників: позивача: Мочинський А.Р. вiдповiдача: Голуб В.О.                                                                                                                                    Обставини справи: Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Обслуговуючого кооперативу «Товариство садівників і огородників «Заріччя» (надалі – позивач) до Білоцерківської міської ради (надалі – відповідач) про визнання права користування на земельну ділянку. Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.11.2018 року відкрито провадження у справі № 911/2612/18 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.12.2018 року. До канцелярії Господарського суду Київської області 13.12.2018 року представником відповідача подано клопотання № 4174/01-13 від 11.12.2018 року про закриття провадження. Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.12.2018 року відкладено підготовче засідання у справі № 911/2612/18 на 27.12.2018 року. До канцелярії Господарського суду Київської області 27.12.2018 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву № 4349/01-07 від 26.12.2018 року. Представником позивача подано заперечення на відзив б/н від 26.12.2018 року. У підготовчому судовому засіданні 27.12.2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав. Представник відповідача підтримав подане до канцелярії Господарського суду Київської області 13.12.2018 року клопотання № 4174/01-13 від 11.12.2018 року про закриття провадження, проти якого представник позивача заперечував. Розглянувши наведене клопотання відповідача, суд дійшов висновку про його відхилення, про що в судовому засіданні 27.12.2018 року постановлено відповідну протокольну ухвалу. Враховуючи, що судом під час підготовчого судового засідання 27.12.2018 року вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд за результатами підготовчого засідання постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 10.01.2019 року. В судовому засіданні 10.01.2019 року оголошувалась перерва в розгляді справи до 17.01.2019 року. В судовому засіданні 17.01.2019 року оголошувалась перерва в розгляді справи до 24.01.2019 року. В судовому засіданні 24.01.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечував. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу. Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення. У зв'язку з чим, в судовому засіданні 24.01.2019 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення. Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд ВСТАНОВИВ: Як вбачається з викладених у позові обставин, Обслуговуючий кооператив «Товариство садівників і городників «Заріччя» (позивач, Товариство) є правонаступником Товариства сливників і городників «Заріччя» з 2002 року, яке в свою чергу в 1992 році реорганізувалося з «Огороднического товарищества «Заречье». Позивач зазначає, що відповідно до Статуту він здійснює свою діяльність на земельній ділянці загальною площею 24 га, яка надавалась йому у безстрокове користування для організації колективного саду згідно з рішенням Білоцерківської міської ради від 02.06.1999 року, про що також зазначено в Статуті. Право користування відповідною земельною ділянкою виникло у позивача у зв'язку з виділенням за рішенням Білоцерківської міської Ради народних депутатів № 42 від 17.02.1987 року «Про виділення в короткострокове користування земель з міського земельного фонду під городи шнному заводу №1, заводу АТІ, ветеранам та інвалідам ВВ» в короткострокове користування з міського земельного фонду під городи без права забудови та висадки багаторічних насаджень:  працівникам шинного заводу земельної ділянки площею 15 га по вул. Стаханівській, заводу асбесто-бтехнічних виробів земельної ділянки площею 5 га по вул. Раскової, ветеранам та інвалідам ВВВ земельної ділянки площею 4 га по ІІІ Стаханівському провулку. Позивач зазначає, що відповідна земельна ділянка була розподілена між вищенаведеними особами, які об'єднались в «Огородническое товарищество «Заречье» для організації колективного городу на земельній ділянці, наданій в користування рішенням Виконавчого комітету Білоцерківської ради народних депутатів від 17.02.1987 року № 42. В подальшому відповідна земельна ділянка 25.06.1992 року Розпорядженням Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів «Про наділ в тимчасове користування землі із міського земельного фонду під городні ділянки працівникам народної освіти, робітникам ІТР шинного заводу№1, заводу ГТВ, ветеранам та інвалідам війни та праці» виділена на підставі рішення Білоцерківської міської Ради народних депутатів № 42 від 17.02.1987 року із міського земельного фонду була передана Городньому товариству «Заріччя» на період користування 10 років. Продовжено термін тимчасового користування на 5 років. Після чого, та ж сама земельна ділянка рішенням Білоцерківської міської ради 02.06.1999 року  була надана Товариству сливників і городників «Заріччя» у безстрокове користування для організації колективного саду, про що також зазначено в Статуті Товариства сливників і городників «Заріччя» Білоцерківської міської спілки товариства садівників і огородників, затвердженою загальними зборами садівницького товариства «Заріччя» у 2002 році. Таким чином, в користуванні позивача, який утворений згідно з останньою редакцією Статуту шляхом добровільного об'єднання громадян на засадах спільності їх інтересів щодо здійснення діяльності на земельній ділянці загальною площею 24,5 га, поділеній на земельні ділянки щодо кількості членів товариства, перебувала відповідна земельна ділянка, яка була виділена для відповідних цілей ще у 1987 році і якою весь цей час спільно користувались члени товариства. Позивач зазначає, що відповідні обставини також досліджувались і були встановлені в рішенні Господарського суду Київської області від 01.09.2010 року у справі № 11/124-10 предметом розгляду в якій було скасування рішення відповідача № 1331 від 18.03.2010 року про тимчасову заборону ОК «Товариство садівників і городників «Заріччя» (позивачу) використовувати земельні ділянки в м. Біла Церква по вул. Стаханівській та вул. Раскової, орієнтованою площею 19 га та 5 га, відповідно до п. «ж» ст. 12 Земельного кодексу України, а саме у зв'язку з відсутністю правовстановчих документів на земельну ділянку. Оскільки відповідним рішенням відповідача № 1331 від 18.03.2010 року було тимчасово заборонено користування земельною ділянкою до усунення недоліків, тобто оформлення правовстановчих документів, позивач зазначає, що звертався до відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування щодо оформлення правовстановлюючих документів на землю у відповідності до чинного на той час законодавства. Зокрема, Обслуговуючий кооператив «Товариство садівників і городників «Заріччя» звертався до Відділу з питань землекористування Білоцерківської міської ради з питанням приватизації земельної ділянк, на що було надано лист-відповідь від 22.10.2009 року за № 10-14-2357 про рекомендацію постійно діючої комісії з питань ефективного використання земель комунальної власності, проектування та забудови міста щодо здійснення приватизації земельних ділянок в ОК «Товариство садівників і городників «Заріччя» за індивідуальними зверненнями землекористувачів. Також 27.04.2010 року за № 10-14-462 Відділом з питань землекористування Білоцерківської міської ради було надано відповідь, що земельні ділянки можуть бути надані громадянам, які дійсно тривалий часкористуються цими ділянками в довгострокову оренду для городництва (без права будівництва та висадки багаторічних насаджень). Таким чином, питання оформлення правовстановлюючих документів на землю не було вирішено з незалежних від позивача обставин, оскільки за наслідками розгляду звернення позивача було рекомендовано індивідуальне вирішення питань приватизації кожним членом окремо. Однак, оскільки земельна ділянка під час її наділу не визначала конкретних осіб і була закріплена за позивачем як колективним об'єднанням, вирішення питання про наявність у членів товариства прав на земельні ділянки було неможливими у зв'язку з не оформленням відповідних прав за позивачем. В той же час, спірна земельна ділянка продовжувала перебувати в користуванні позивача і фактично використовувалась членами товариства згідно визначеного ними розподілу. Крім того, з огляду на листи від 22.10.2009 року за № 10-14-2357 та 27.04.2010 року за № 10-14-462, Відділом з питань землекористування Білоцерківської міської ради визнавався факт перебування спірної земельної ділянки в користуванні позивача. Після чого, позивач в 2018 році повторно звернувся до відповідного органу місцевого самоврядування (Білоцерківської міської ради) з проханням надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відповідно до офіційно розміщеної інформації на сайті міської ради Протоколом № 143 засідання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру Білоцерківської міської ради VII скликання відмовлено Товариству в наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою посилаючись на ст. 134 Земельного кодексу України, яка визначає обов'язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах). Позивач вважає відповідні висновки постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру Білоцерківської міської ради VII скликання та відмову Товариству в наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою протиправною, такою що свідчить про перешкоджання оформленню прав на земельну ділянку, яка перебуває в фактичному користуванні позивача ще з 1987 року і в свій час була надана на відповідних правових підставах. З огляду на викладене позивач зазначає, що ним набуто суб'єктивне право на відповідну земельну ділянку, спірна земельна ділянка була набута і тривалий час перебувала в фактичному користуванні позивача, що є достатньою підставою для оформлення правовстановчих документів, за якими позивач звертався. Однак, відповідач не визнає наявності у позивача права користування спірною земельною ділянкою, вважає що має місце необхідність вирішення питання про виділення земельної ділянки в користування як вперше, в той час, як земельна ділянка вже виділена і позивач звертається за оформленням правовстановчих документів на таку земельну ділянку у відповідності до норм чинного законодавства. Дії відповідача, який не визнає факт наявності у позивача права користування, перешкоджають позивачу оформити право користування земельною ділянкою з дотриманням визначених законодавством процедур, зокрема, розроблення технічної документації, чого на момент виділення земельної ділянки у 1987 році не вимгалось. У зв'язку з чим, позивачем подано даний позов до суду з метою захисту своїх прав та інтересів, в якому позивач просить визнати за Обслуговуючим кооперативом «Товариство садівників і городників «Заріччя» право користування на земельну ділянку загальною площею 24 га, що розташована в межах м. Біла Церква, за адресою: вул.Стаханівській орієнтовною площею 19 га та вул. Раскової площею 5,0 га. Відповідачем в ході розгяду спору позовні вимоги заперечені та зазначено про наявність підстав для закриття провадження у справі (Білоцерківською міською радою подано заяву про закриття провадження у справі) у зв'язку з тим, що спір між Обслуговуючим кооперативом «Товариство садівників і огородників «Заріччя» та Білоцерківськю міською радою був предметом розгляду Київським окружним адміністративним судом (справа № 2а-656/11/1070). У зв'язку з чим, судом в становлено, що у справі Київського окружного адміністративного суду (справа № 2а-656/11/1070) розгядався позов з іншим предметом, а саме щодо визнання права власності на спірну земельну ділянку. Таким чином, відсутні підстави стверджувати, що у справі Київського окружного адміністративного суду № 2а-656/11/1070 розглядався спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, тому відсутні підстави для закриття провадження у справі з огляду на норму п. 3 ч. 1 ст. 231 та п.2 ч.1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України. Також, в обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що Білоцерківська міська рада ніколи не приймала рішень про відведення земельних ділянок Обслуговуючому кооперативу «Товариство садівників і городників «Заріччя», а також заперечує що земельні ділянки в м. Біла Церква по вул. Стаханівській та вул. Раскової орієнтовною площею 19 га та 5 га закріплювалися за позивачем. Відповідач зазначає, що формування та відведення земельних ділянок здійснюється, зокрема, на підставі рішень органів місцевого самоврядування про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, рішення про затвердження проекту цього землеустрою та землевпорядної документації, а саме проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Вичерпний перелік видів документації із землеустрою визначено в статті 25 Закону України «Про землеустрій». У зв'язку з чим, відповідач стверджує, що оформлення за позивачем землекористування щодо спірної земельної ділянки має відбуватись шляхом вирішення питання її відведення в загальному порядку у відповідності до чинної процедури. Відповідач в заперечення правомірності набуття позивачем в користування спірної земельної ділянки зазначає, що згідно довідки архівного відділу Білоцерківської міської ради, у томі №2 розпоряджень Голови Білоцерківської міської Ради народних депутатів з основної діяльності за квітень-червень 1992 року, Розпорядження Голови Білоцерківської міської Ради народних депутатів від 25.06.1992 року №1-13.74 «Про наділ в тимчасове користування землі із міського земельного фонду під городні ділянки працівникам народної освіти, робітникам та ІТР шинного заводу №1, заводу ГТВ, ветеранам та інвалідам війни та праці» не виявлено. Таким чином, відповідач вважає, що вищенаведене Розпорядження, яке не видавалося уповноваженим на те органом, і якого не існує, не є підставою для визнання та оформлення за позивачем права користування земельною ділянкою. Також, відповідно до довідки архівного відділу Білоцерківської міської ради, у протоколі № 4 засідання виконавчого комітету Білоцерківської міської ради за травень-червень 1999 року рішення щодо надання земельної ділянки в безстрокове користування у м. Біла Церкві Обслуговуючому кооперативу «Товариства садівників і городників «Заріччя» не виявлено. Згідно архівного витягу  з рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської Ради народних депутатів від 17.02.1987 року №42 «О выделении в краткосрочное временное пользование земель из городского земельного фонда под огороды шинному заводу № 1, заводу АТИ, ветеранам и инвалидам ВОВ....» земельна ділянка Обслуговуючому кооперативу «Товариство садівників і городників «Заріччя» не відводилася. У зв'язку з чим, відповідач стверджує, що позивач водить суд в оману щодо факту відведення земельної ділянки під розміщення Обслуговуючому кооперативу «Товариство садівників і городників «Заріччя», надаючи в якості доказів неправдиві відомості, а саме Розпорядження Голови Білоцерківської міської Ради народних депутатів від 05.04.1992 року (25.06.1992 року) №1-13.74 «Про наділ в тимчасове користування землі із міського земельного фонду під городні ділянки працівникам народної освіти, робітникам та ІТР шинного заводу №1, заводу ГТВ, ветеранам І інвалідам війни та праці» яке відсутнє в архівному фонді Білоцерківської міської ради. Також, відповідач звертає увагу, що земельна ділянка, на яку претендує Обслуговуючий кооператив «Товариство садовників і городників Заріччя», розташована в районі виступаючого півострова вздовж берега р. Рось у південно-західній частині міста Біла Церква. Згідно попереднього генерального плану міста Біла Церква, розробленого Українським державним інститутом проектування міст «Діпромісто» (м. Київ), на замовлення Держбуду УРСР і затвердженого рішенням виконавчого комітету Київської обласної Ради народних депутатів від 15.07.1985 року №243 відносилась до рекреаційної зони міста, в якій передбачалось будівництво спортивного комплексу. Згідно планувальних рішень попереднього генерального плану міста 1981 - 1984 pp. розробки на даній території міста не передбачалось розташування дачних чи садівницьких товариств. Відповідно до нового генерального плану міста, затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради від 03.11.2016 року за №319-18-VII дана територія також відноситься до рекреаційної зони міста, з розміщенням в цій зоні зелених насаджень загального користування з перспективним будівництвом на півострові спортивного комплексу. Також, спірна територія знаходиться в межах 4-ї зони ризику використання земель у зв'язку з їх затопленням. Проектом землеустрою проектом землеустрою щодо встановлення межі прибережено-захисної смуги уздовж берега р. Рось в межа м. Біла Церква, затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради від 25.06.2015 року №1506-76-УІ  в р-ні даного півострова на річці Рось встановлена прибережна захисна смуга шириною 50,0 м, яка згідно ст. 89 Водного кодексу України та згідно ст. 61 Земельного кодексу України є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності на якій забороняється розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво, будівництво дачних будинків. Позивач у відповіді на відзив зазначив та надав докази що згідно з довідкою Управління земельних ресурсів умісті Білій Церкві від 19.02.2010 року, земельні ділянки, на яких розташоване Садове товариство «Заріччя» до земель рекреаційного призначення не відносились. Щодо наявності та справжності рішень 1987 року та 1992 року позивач надав Архівний витяг з мокрою печаткою - Рішення № 42 від 1987 року виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів. Щодо решти правовстановчих документів, а саме Розпорядження виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів 1992 року № 1-13.74 «Про наділ в тимчасове користування землі із міського земельного фонду під городні ділянки працівникам народної освіти, робітникам та ІТР шинного заводу № 1, заводу ГТВ, ветеранам і інвалідам війни та праці», із міського земельного фонду під городньому товариству «Заріччя» наділено 19,0 га землі по вул. Стаханівській та площею 5,0 га по вул. Раскової на період користування 10 років» та Рішення Білоцерківської міської ради від 02.06.1999 року, позивач пояснив, що у нього наявні копії відповідних документів, які свідчать про існування оригіналів, з яких вони зроблені, що в сукупності всіх обставин, а саме посилання на них в Статуті, який був перевірений виконкомом Білоцерківської міської ради та легалізований шляхом повідомлення № 1-07-551 від 27.03.2002 року, в переписці з землевпорядними органами та самого факту тривалого користування спірною земельною ділянкою, свідчить про надання позивачу в користування спірної земельної ділянки уповноваженими у відповідні періоди органами місцевої влади і сама по собі відсутність в архіві оригіналів документів не свідчить про їх фальсифікацію. Відповідачем не доведено факту визнання недійсними Розпорядження виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів 1992 року № 1-13.74 «Про наділ в тимчасове користування землі із міського земельного фонду під городні ділянки працівникам народної освіти, робітникам та ІТР шинного заводу № 1, заводу ГТВ, ветеранам і інвалідам війни та праці», із міського земельного фонду під городньому товариству «Заріччя» наділено 19,0 га землі по вул. Стаханівській та площею 5,0 га по вул. Раскової на період користування 10 років» та Рішення Білоцерківської міської ради від 02.06.1999 року, не доведено в установленому порядку їх фальсифікації та не обґрунтовано протиправності заволодіння позивачем спірною земельною ділянкою (зокрема, коли і за яких обставин це відбулось). В ході розгляду спору судом встановлено, що Рішенням Білоцерківської міської Ради народних депутатів № 42 від 17.02.1987 року «Про виділення в короткострокове користування земель з міського земельного фонду під горди шинному заводу №1, заводу АТІ, ветерана та інвалідам ВВ» на підставі ст. 36 Земельного кодексу УРСР виконавчий комітет міської ради вирішив надати шинному заводу №1 в короткострокове користування з міського земельного фонду земельну ділянку площею 15 га по вул. Стаханівській під городи без права забудови та висадки багаторічних насаджень. Надати заводу асбесто-бтехнічних виробів в вкоротковтрокове користування із земель міського земельного фонду земельну ділянку площею 5 га по вул. Раскової під городи без  права забудови та висадки багаторічних насаджень. Надати ветерана та інвалідам ВВВ в короткострокове користування із міського земельного фонду земельну ділянку площею 4га по ІІІ Стаханівському провулку під городи без права забудови та висадки багаторічних насаджень. Відповідним рішенням також було надано вказівку Міжміському бюро технічної інвентаризації внести відповідні зміни в облік землекористування. Як вбачається зі Статуту «Огороднического товарищества «Заречье» в редакції, затвердженій загальними зборами товариства від 04.07.1992 року, робітники, службовці шинного заводу №1, сільськогосподарського інституту, ветерани та інваліди Великої Вітчизнаної війни, вчителіта інші громадяни добровільно об'єнались в городнє товариство «Заріччя» для організації колективного городу на земельній ділянці, наданій в користування рішенням Виконавчого комітету Білоцерківської ради народних депутатів від 17.02.1987 року № 42 загальною площею 19 га за адресою вул. Стаханівська з кількістю учасників 270. Відповідна редакція Статуту перереєстрована Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Ради народних депутатів від 10.11.1992 року (протокол № 10/11). В подальшому 25.06.1992 року Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради народних депутатів Розпорядженням № 1-13.74 «Про наділ в тимчасове користування землі із міського земельного фонду під городні ділянки працівникам народної освіт, робітникам ІТР шинного заводу№1, заводу ГТВ, ветеранам та інвалідам війни та праці» на підставі рішення Білоцерківської міської Ради народних депутатів № 42 від 17.02.1987 року із міського земельного фонду Городньому товариству «Заріччя» наділено 19 га землі по вул. Стаханівській та площею 5 га по вул. Раскової на період користування 10 років. Продовжено термін тимчасового користування на 5 років. Згідно з редакцією Статату Товариства сливників і городників «Заріччя» Білоцерківської міської спілки товариства садівників і огородників, затвердженою загальними зборами Садівницького товариства «Заріччя» у 2002 році, товариство є первинним громадським осередком Білоцерківської міської спілки Товариства садівників і огородників, що добровільно об'єднує громадян України на засадах спільності їх інтересів, здійснює свою діяльність на земельній ділянці загальною площею 24,5 га, наданій у безстрокове користування для організації колективного саду рішення Білоцерківського міськвиконкому від 02.06.1999 року, розташоване в м. Біла Церква, масив Заріччя з кількістю земельних ділянок 422 розмиірами від 0,03 га дор 0,12 га. Згідно з редакцією Статату Обслуговуючого кооперативу «Товариство сливників і городників «Заріччя», затвердженою загальними зборами членів кооперативу 20.06.2009 року та зареєстрованою 10.07.2009 року, обслуговуючий кооператив утворено з метою об'єднання садівників та огородників для обробки землі з метою організації садово-городнього господарства, створений шляхом реорганізації Товариства садівників і огородників «Заріччя». Статтею 137 Земельного кодексу Української РСР від 08.07.1970 року, під час дії якого мало місце відведення спірних земельних ділянок в користування, було визначено, що земельні ділянки для колективного городництва надаються в тимчасове користування підприємствам, організаціям і установам виконавчими комітетами обласних, районних (міських) Рад народних депутатів з земель державного запасу, державного лісового фонду і земель населених пунктів, не призначених до використання у найближчі роки під забудову або на інші цілі, а також з тимчасово невикористовуваних земель сільськогосподарського призначення і земель промислових, транспортних та інших несільськогосподарських підприємств і організацій.  Не допускається надання земель для колективного городництва, якщо це шкодить сільськогосподарському виробництву колгоспів, радгоспів, інших сільськогосподарських підприємств і організацій, а також земель, що є місцями відпочинку населення. За нормами чинного у відповідний період Земельного кодексу Української РСР від 08.07.1970 року, згідно зі ст. 15 було визначено, що земля надається в безстрокове або тимчасове користування. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до десяти років. У разі виробничої необхідності ці строки можуть бути продовжені на період, що не перевищує відповідно строків короткострокового або довгострокового тимчасового користування. По окремих видах користування землею Радою Міністрів Української РСР може бути встановлений і триваліший строк довгострокового користування, але не більш як двадцять п'ять років. Документи, що стверджують право землекористування були наведен і у ст. 20 Земельного кодексу Української РСР від 08.07.1970 року. Зокрема, передбачено, що право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі. Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів. Таким чином, згідно чинного на момент виділення у 1987 році спірної земельної ділянки Земельного кодексу України, право короткострокового тимчасового користування землею засвідчувалось рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Таким чином, Рішення Білоцерківської міської Ради народних депутатів № 42 від 17.02.1987 року «Про виділення в короткострокове користування земель з міського земельного фонду під горди шинному заводу №1, заводу АТІ, ветеранам та інвалідам ВВ» у відповідний період мало статус правовстанового документа на право короткострокового користування земельною ділянкою. Створення кооперативів стало можливим з прийняттям 26.05.1988 року Закону Союзу Радянських Соціалістичних Республік «Про кооперацію в СРСР». Частиною 2 ст. 3 Закону було визначено, що у системі соціалістичної кооперації функціонують кооперативи двох основних типів: виробничі і споживчі. Споживчі кооперативи задовольняють потреби своїх членів та інших громадян у  торговельному і побутовому обслуговуванні, а також членів кооперативів у житлі,  дачах  і  садових  ділянках, гаражах і стоянках  для  автомобілів,  у соціально-культурних та інших  послугах. Поряд   із зазначеними функціями споживчі кооперативи можуть також розвивати  різноманітну  виробничу діяльність, тобто бути кооперативами змішаного типу. Як було визначено в ст.5 Закону Союзу Радянських Соціалістичних Республік «Про кооперацію в СРСР», кооператив є організацією громадян СРСР, які добровільно об'єднались на основі  членства для спільного провадження господарської та іншої діяльності на базі належного йому на  праві власності, орендованого або наданого в безплатне користування майна, самостійності, самоврядування і самофінансування, а також матеріальної  заінтересованості  членів  кооперативу і найбільш повного поєднання їх інтересів з інтересами колективу і суспільства. Статтею 52 Закону Союзу Радянських Соціалістичних Республік «Про кооперацію в СРСР» було врегульовано садівницькі і садово-городні товариства, зокрема, визначено, що садівницькі і  садово-городні  товариства  є складовою частиною  системи кооперації.  Вони створюють умови для відпочинку трудящих,  зміцнення  їх  здоров'я,  залучення  до  праці  молоді, допомагають  членам  кооперативу  у  виробництві продукції для  їх особистого споживання, а також для продажу. Державні,  кооперативні та інші  громадські  підприємства, організації  й установи допомагають садівницьким і садово-городнім товариствам у здійсненні будівельних робіт, меліорації, впорядкуванні  ділянок, обробітку землі, агротехнічному обслуговуванні і виконанні  інших  робіт  за  рахунок коштів  цих товариств на договірних засадах, а також можуть подавати фінансову та  іншу  допомогу організованим при них садівницьким і садово-городнім  товариствам за рішенням своїх трудових колективів за рахунок власних коштів. Садівницькі товариства можуть створювати з метою раціональнішого використання  сільськогосподарської продукції і скорочення її втрат переробні пункти, сховища, а також торговельні кіоски, столярні і ремонтні майстерні, придбавати в колективну власність сільськогосподарські машини і транспортні засоби, робочу і  продуктивну худобу та інші засоби  виробництва,  створювати об'єкти культурно-побутового призначення. Згідно зі ст. 53 Закону Союзу Радянських Соціалістичних Республік «Про кооперацію в СРСР» Центральні і місцеві державні органи несуть  відповідальність за додержання положень цього Закону, керуються ними при прийнятті нормативних документів, пов'язаних з практичною діяльністю кооперативів, будують свої відносини з ними в суровій відповідності з цим Законом. Згідно зі ст. 59 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року було визначено, що кооперативам громадян за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів надаються у користування земельні ділянки для колективного городництва. Для цілей, зазначених у частинах першій, другій і третій цієї статті, земельні ділянки надаються сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів із земель, що перебувають у віданні цих Рад. В подальшому Розпорядженням Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів від 25.06.1992 року № 1-13.74 «Про наділ в тимчасове користування землі із міського земельного фонду під городні ділянки працівникам народної освіт, робітникам ІТР шинного заводу№1, заводу ГТВ, ветеранам та інвалідам війни та праці» питання відведення спірної земельної ділянки не вирішувалось, відповідним Розпорядженням фактично засвідчено колективне рішення осіб: робітників, службовців шинного заводу №1, сільськогосподарського інституту, ветеранів та інвалідів Великої Вітчизнаної війни, вчителів та інших громадян, які добровільно об'єнались в городнє товариство «Заріччя» для організації колективного городу на земельній ділянці, наданій в користування рішенням Виконавчого комітету Білоцерківської ради народних депутатів від 17.02.1987 року № 42. При цьому, відповідним Розпорядженням встановлено термін землекористування та продовжено його. Рішенням Білоцерківського міськвиконкому від 02.06.1999 року питання відведення спірної земельної ділянки позивачу також не вирішувалось, лише змінено вид землекористування на безстрокове для організації колективного саду. Як визначено п. 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо. Пунктом 8. Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року  № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» визначено, що при вирішенні в судовому порядку питання про недійсність документів, виданих на підставі переглянутого рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про скасування свого рішення, за яким земельна ділянка була неправомірно одержана у власність чи користування, слід враховувати Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 р. N 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), відповідно до пункту 5 мотивувальної частини якого органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. При цьому необхідно враховувати, що громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу X «Перехідні положення» ЗК), одержані ними до 1 січня 2002 р. у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством. Як визначено п. 1 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001 року, рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. Пунктом 7 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року у справі N 1-17/2005 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; - пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 року N 563-XII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою. Положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України та пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Також, як зазначено у відповідному Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 року у справі N 1-17/2005, згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливості такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства. Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена. Конституція України (стаття 13) не виключає можливості для громадян користуватися землею на визначених у законі різних правових титулах, гарантуючи при цьому громадянам право власності на землю. Кодексом не встановлено чітких матеріально-правових і процесуальних гарантій зміни громадянами юридичного титулу права постійного користування земельною ділянкою на право власності чи право оренди. Переоформлення відповідних прав включає також земельно-кадастрові роботи та інші послуги, які суб'єкти підприємницької діяльності надають на платній основі, встановлюючи їх розцінки на свій розсуд. Таким чином, постійним землекористувачам не гарантована можливість зміни законно набутого права за сприяння і за рахунок держави, яка є ініціатором таких змін. Також, Конституційний суд визначив, що суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Кодекс серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. У пунктах 70, 71 рішення ЄСПЛ від 20.10.2011 року в справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), яке набуло статусу остаточного 20.01.2012 року, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; у контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Аналогічний висновок також міститься у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії» та у справі «Трґо проти Хорватії». Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 04.11.1950, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Статтею 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Таким чином, з огляду на п. 7 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001 року у позивача існує право користування земельною ділянкою у розмірі згідно з Рішенням Білоцерківської міської Ради народних депутатів № 42 від 17.02.1987 року «Про виділення в короткострокове користування земель з міського земельного фонду під горди шнному заводу №1, заводу АТІ, ветерана та інвалідам ВВ», яке підтверджене та уточнене Розпорядженням Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів від 25.06.1992 року № 1-13.74 «Про наділ в тимчасове користування землі із міського земельного фонду під городні ділянки працівникам народної освіт, робітникам ІТР шинного заводу№1, заводу ГТВ, ветеранам та інвалідам війни та праці» та Рішенням Білоцерківського міськвиконкому від 02.06.1999 року. Відповідне право користування з огляду на п.п. 1, 6 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001 року та Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року у справі N 1-17/2005, підлягає оформленню у відповідності до вимог чинного на момент звернення законодавства. Як визначено ст.35 Земельного кодексу України в чинній редакції, юридичні особи можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди. Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств. Згідно зі ст. 36 Земельного кодексу України в чинній редакції, громадянам або їх об'єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. Щодо посилання відповідача на накладення спірної земельної ділянки на прибережну захисну смугу р. Рось, враховуючи, що проект землеустрою щодо встановлення межі прибережено-захисної смуги уздовж берега р. Рось в межа м. Біла Церква затверджений рішенням Білоцерківської міської ради від 25.06.2015 року №1506-76-УІ, тобто після того, як спірна земельна ділянка була відведена в користування, відповідні питання мають вирішуватись у відповідності до норм чинного законодавства та фактичних обставин, в тому числі шляхом розгляду пропозицій щодо обґрунтованої заміни частини земельної ділянки на іншу територію, однак з обов'язковим дотримання обсягу існуючого землекористування. Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. Стаття 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Стаття 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Стаття 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі у зв'язку з доведеністю сукупністю наданих позивачем доказів  правомірного набуття та перебування спірної земельної ділянки у його користуванні, в той час, як відповідачем належними доказами не спростовано наведені позивачем обставини та не доведено протиправності набуття позивачем в користування спірної земельної ділянки. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача. Керуючись ст.ст.  73,  74,  129,  233,  236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги Обслуговуючого кооперативу «Товариство садівників і огородників «Заріччя» до Білоцерківської міської ради про визнання права користування на земельну ділянку задовольнити  в повному обсязі. 2. Визнати за Обслуговуючим кооперативом «Товариство садівників і городників «Заріччя»  (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул.Некрасова, 80, кв. 76, код 36596519) право користування на земельну ділянку загальною площею 24 га, що розташована в межах м. Біла Церква, за адресою: вул.Стаханівська орієнтовною площею 19,0 га та вул. Раскової площею 5,0 га. 3. Стягнути з Білоцерківської міської ради (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава мудрого, 15, код 26376300) на користь Обслуговуючого кооперативу «Товариство садівників і городників «Заріччя»  (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул.Некрасова, 80, кв. 76, код 36596519) 1762 грн. витрат по сплаті судового збору. 4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 розділу XI Господарського процесуального кодексу України. Суддя                                                                                        А.Ю. Кошик