Рішення

від 07.02.2019 по справі 917/1306/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2019 р. Справа № 917/1306/18

Суддя Білоусов С. М. при секретарі судового засідання Кльоповій І.Г., розглянувши матеріали

за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001; адреса для листування: 49027, м. Дніпро, а/с 1800

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудтурсервіс", вул. Заводська, 12, м. Полтава, 36007

2. ОСОБА_2, АДРЕСА_1

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Розглядається позовна заява Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудтурсервіс" та ОСОБА_2 про стягнення солідарно 1 568 143,12 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу № DNH2FLO8399 від 10.10.2016 року.

Позивач обгрунтовує свої позовні вимоги неналежним виконанням відповідачами умов договору фінансового лізингу № DNH2FLO8399 від 10.10.2016 року.

Ухвалою від 15.11.2018 р. господарський суд прийняв дану позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; постановив справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на 29.11.2018 року.

Ухвалою від 29.11.2018 року господарський суд постановив відкласти підготовче засідання на 13.12.2018 року.

Оскільки 13.12.2018 року засідання суду не відбулося у зв'язку з відпусткою судді, ухвалою від 17.12.2018 року призначено підготовче засідання на 08.01.2019 року.

Ухвалою від 08.01.2019 року суд призначив справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 07.02.2019 року.

Відповідачі відзив на позов у встановлений судом строк не надали, про розгляд справи були повідомлені ухвалами суду від 08.01.2019 року (відповідно до ч. 7 ст. 120, ст. 242 ГПК України ухвали суду вважаються врученими відповідачу.).

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на неявку відповідача та не подання ним відзиву на позов у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Також, згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Рішення приймається з врахуванням вимог ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд встановив:

10.10.2016 року між ПАТ комерційний банк "Приватбанк" правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбудтурсервіс" (відповідач-1) було укладено договір фінансового лізингу № DNH2FLO8399 (договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, банк здійснює придбання у власність у продавця, а потім передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач приймає від байка в платне користування, а після виплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені даним договором строки, на умовах фінансового лізингу майно відповідно до специфікації, наведеної в додатку № 1 до договору.

Згідно п. 1.2 договору вартість майна становить 2 026 950,00 грн., ЇІДВ 405 390,00 грн., усього до оплати 2 432 340,00 грн.

Пунктом 1.4 договору встановлено авансовий платіж лізингоодержувача в рахунок оплати майна становить 244 584,00 грн. та підлягає сплаті у день укладення цього договору на рахунок відкритий згідно п. 1.5. цього договору. Для здійснення лізингоодержувачем платежів за цим договором банк відкриває рахунок 29098057398090 (п. 1.5. договору).

Відповідно до п. 2.1 договору загальна сума цього договору рівна вартості майна згідно п. 1.2. цього договору та складається з: суми авансового платежу згідно п. 1.4. цього договору; загальної вартості лізингових у частині, що йде на викуп вартості переданого в лізинг майна 2 187 756,00 грн.

Згідно п. 2.2. договору розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Графіком внесення лізингових платежів (додаток № 2 до договору). Лізингові платежі сплачуються на рахунок, зазначений у гг. 1.5. цього Договору.

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач-2 отримав у лізинг майно: Комбайн CASE 2388, б/в, № HAJ 301121, 2007 р.в., на суму 2 070 300,00 грн. та жатка зернова CASE 1020, б/в, № JJC0328539, 2002 р.в., на суму 362 040,00 грн., що підтверджується актом прийому-передачі майна від 17.10.2016 року (а.с. 22).

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем не в повному розмірі було сплачено лізингові платежі 25.03.2017 року, 25.11.2017 року, 25.12.2017 року та 25.03.2018 року, а тому за ним рахується заборгованість у розмірі 873 867,23 грн.

Позивач звертався до відповідачів з вимогою № G9UDNFLO0WE00 від 23.02.2018 року (а.с. 64) про сплату заборгованості по договору фінансового лізингу № DNH2FLO8399 від 10.10.2016 року.

Однак вимога відповідачами залишена без відповіді.

У зв'язку з вищевказаним позивач був змушений звернутися до суду про стягнення солідарно з відповідачів непогашену прострочену заборгованість у розмірі 1 568 143,12 грн., яка складається з:

- 873 867,23 грн. - заборгованість по сплаті лізингового платежу в рахунок сплати вартості майна згідно Графіку лізингових платежів;

- 371 404,07 грн. - заборгованість по сплаті винагороди за отримане в лізинг майно;

- 322 871,82 грн. - нарахована неня за порушення термінів сплати лізингових платежів.

При прийнятті рішення судом враховано наступне.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувача на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 ГК України).

Крім того, 10.10.2016 року між позивачем та ОСОБА_2 (відповідач-2) було укладено договір поруки № DNH2FLКО8399/DP (договір поруки), предметом якого є надання поруки відповідачем-2 за виконання зобов'язань відповідача-1, які випливають з договору фінансового лізингу № DNH2FLО8399 від 10.10.2016 року (п. 1.1. договору поруки).

Відповідно до приписів ст. ст. 610, 554 Цивільного кодексу України, боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржнкки.

Відповідачі доказів, які б підтверджували виконання ними обов'язку по сплаті лізингових платежів на суму 873 867,23 грн. суду не надав.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості по лізинговим платежам в розмірі 873 867,23 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у вказаному розмірі.

Позивач також просив суд стягнути з відповідачів 371 404,07 грн. заборгованості по сплаті винагороди за отримане у лізинг майно.

Згідно п. 2.3.2 договору, лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, зазначений у п. 1.5. цього договору, згідно додатку № 2, винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 10% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, в дату сплати винагороди, якою є 25-е число кожного поточного місяця.

Відповідно до п. 2.3.2.1. договору у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, винагорода за користування майном складає 20% річних від суми залишку нес плаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку № 2.

Судом встановлено, що з урахування того, що відповідач-1 допускав прострочення сплати лізингових платежів, позивач правомірно нарахував відповідачу 371 404,07 грн. винагороди за отримане у лізинг майно.

Перевіривши розрахунок винагороди суд прийшов до висновку, що вона обгрунтована та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім цього, позивач просить суд стягнути з відповідача 322 871,82 грн. пені за період з 27.03.2017 року по 02.10.2018 року.

Згідно пунктів 8.1., 8.1.1. договору передбачено, що у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених пп. 2.1.-2.3., 7.2.15., 8.14. даного договору та зазначених у додатку № 2 до даного договору, лізингоодержувач сплачує банку пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який виплачується пеня.

Здійснивши судом перерахунок, вимога позивача щодо стягнення з відповідача 322 871,82 грн. пені за період за період з 27.03.2017 року по 02.10.2018 року підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, будь-яких заперечень по суті спору відповідачі суду не надали.

Згідно із п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заявленої суми з відповідача, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 та п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд роз'яснює, що в разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Сторони також мають право укласти мирову угоду у процесі виконання судового рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 232-233, 237-238 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудтурсервіс" (вул. Заводська, 12, м. Полтава, 36007, код ЄДРПОУ 39159083) та ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001; адреса для листування: 49027, м. Дніпро, а/с 1800, код ЄДРПОУ 14360570) - 873 867,23 грн. заборгованості по сплаті лізингового платежу, 371 404,97 грн. заборгованості по сплаті винагороди, 322 871,82 грн. пені та 23 522,15 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Копію рішення направити сторонам по справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 15.02.2019 року.

Суддя Білоусов С. М.