Постанова

від 12.02.2019 по справі 2540/2991/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 2540/2991/18 Суддя (судді) першої інстанції: Тихоненко О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання Цюпка Б.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Держпраці у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року (повний текст складено 21 грудня 2018 року) у справі за адміністративним позовом приватного підприємства Агентство безпеки Сонар до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови ,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Чернігівській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №25-01-062/0416/187 від 31 липня 2018 року.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року позов задоволено повністю, визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Управління Держпраці у Чернігівській області №25-01-062/0416/187 від 31 липня 2018 року.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. На думку апелянта, судом першої інстанції порушено норми матеріального права. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що відповідно до ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, проте позивачем не було дотримано таких вимог при звільненні ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки їм не було нараховано та виплачено відповідну компенсацію, а тому на позивача правомірно накладено штраф на підставі абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, зазначаючи, що позивача було притягнуто до відповідальності за абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України, що полягає в недотриманні мінімальних державних гарантій в оплаті праці, в той час, як грошова компенсація за всі не використані дні щорічної відпустки не належить до мінімальних державних гарантій в оплаті праці, а є іншою виплатою, та відповідальність за порушення строків здійснення такої виплати передбачена іншою нормою, якою встановлено інший розмір штрафу, а саме абз.3 ч.2 ст.265 КЗпП України.

Позивач, будучі повідомлений про день, час і місце розгляду справи належним чином, у судове засідання 12 лютого 2019 року явку свого представника не забезпечив, подав до суду клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з тим, що представник позивача 12 лютого 2019 року представляє інтереси СТОВ Батьківщина у Північному апеляційному господарському суді у справі №927/1050/16.

Колегія суддів звертає увагу, що ПП Агентство безпеки Сонар є юридичною особою, яке не позбавлено можливості приймати участь у справі шляхом самопредставництва - через свого керівника, або надати відповідні повноваження іншому представнику, а тому клопотання позивача про перенесення розгляду справи за наведених у ньому підстав не може бути визнано обґрунтованим, у зв'язку з чим суд, порадившись у судовому засіданні, протокольною ухвалою вирішив відмовити в його задоволенні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з надходженням заяви ОСОБА_3 від 18 червня 2018 року (а.с.113), згідно наказу Управління Держпраці у Чернігівській області від 23 червня 2018 року №183 (а.с.115) та на підставі направленні від 23 червня 2018 року №729 (а.с.116) посадовими особами відповідача здійснено спробу проведення інспекційного відвідування ПП Агентство безпеки Сонар , за наслідком якого складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування від 27 червня 2018 року №25-01-062/0040 (а.с.117), після чого відповідачем сформовано вимогу про надання документів від 27 червня 2017 року №02-01-062/0031 (а.с.118), якою зобов'язано позивача у строк до 9 год. 00 хв. 10 липня 2018 року надати документи необхідні для проведення інспекційного відвідування, а саме копії наказу від 16 березня 2015 року №316-15к, наказів на відпустки за 2015-2017 роки, табеля обліку робочого часу за 2015-2017 роки, штатних розписів за 2015-2017 роки.

За наслідком здійснення інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю - ПП Агентство безпеки Сонар складено акт від 10 липня 2018 року №25-01-062/0416 (а.с.12), в якому зафіксовано виявлені порушення: ч.1 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України Про оплату праці - керівництвом ПП АБ Сонар виплата заробітної плати проводиться один раз на місяць; ч.1 ст.116 КЗпП України - при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства не провадиться в день звільнення; ч.1 ст.117 КЗпП України - розрахунок зі звільненими працівниками ПП АБ Сонар не проведено в день звільнення, то їм в день фактичного розрахунку слід провести нарахування і виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку; ч.1 ст.83 КЗпП України - при звільненні працівника йому виплачується грошова компенсація не за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

На підставі вказаного акту інспекційного відвідування, інспектором праці ОСОБА_5 внесено припис про усунення виявлених порушень №25-01-062/0416-0268 від 10 липня 2018 року (а.с.11), яким зобов'язано позивача у строк до 09 серпня 2018 року усунути такі порушення: виплату заробітної плати проводити регулярно в робочі дні не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата; при звільненні працівника виплату всіх сум, що належать йому від підприємства проводити в день звільнення; в день фактичного розрахунку проводити нарахування і виплату середнього заробітку за весь час затримки з урахуванням вимог ч.1 ст.117 КЗпП України; провести повний розрахунок з працівниками підприємства, які були звільнені відповідно до наказів ПП АБ Сонар від 14 березня 2017 року №314-17к, від 31 березня 2017 року №331-17к, від 03 липня 2017 року №703-17к.

Листом від 29 липня 2018 року №2907/18 (а.с.57) ПП АБ Сонар повідомило відповідача про усунення всіх виявлених порушень трудового законодавства, а саме: виплата заробітної плати проводиться два рази на місяць; при наступних звільненнях працівників виплата всіх сум, що належать йому від підприємства буде проведено в день звільнення; в день фактичного розрахунку проводиться нарахування і виплата середнього заробітку за весь час затримки; звільненим працівникам ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4 поштовим відправленням було перераховано відповідні суми, що належать до виплати, на підтвердження чого надано чеки ПАТ Укрпошта (а.с.58).

18 липня 2018 року заступником начальника Управління Держпраці у Чернігівській області прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №165 (а.с.119), яким вирішено прийняти до розгляду акт інспекційного відвідування від 10 липня 2018 року №25-01-062/0416. Розгляд справи призначено на 10:20 год. 31 липня 2018 року за адресою м.Чернігів, вул.П'ятницька, 39, каб.907, про що позивача повідомлено листом від 19 липня 2018 року №10-04/4183 (а.с.120).

Відповідно до протоколу №183 від 31 липня 2018 року (а.с.121) про розгляд справи щодо накладення штрафів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на ПП АБ Сонар , вирішено винести постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами з накладенням на позивача штрафу у розмірі 111690,00 грн. на підставі ст.265 КЗпП України.

Постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №25-01-062/0416/187 від 31 липня 2018 року (а.с.10) начальником Управління Держпраці у Чернігівській області встановлено недотримання позивачем мінімальних держаних гарантій в оплаті праці, а саме: не нарахування та не виплата компенсації за 32 календарних дні невикористаної щорічної відпустки ОСОБА_6, звільненому з роботи 14 березня 2017 року; не нарахування та не виплата компенсації за 2 календарних дні невикористаної щорічної відпустки ОСОБА_3, звільненому з роботи 31 березня 2017 року; не нарахування та не виплата компенсації за 9 календарних днів невикористаної щорічної відпустки ОСОБА_4, звільненому з роботи 03 липня 2017 року (ч.1 ст.83 КЗпП України), у зв'язку з чим на підставі абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України вирішено накласти на ПП АБ Сонар штраф у розмірі 111690,00 грн.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що грошова компенсація за не використанні щорічні відпустки не є мінімальною державною гарантією, а підпадає під визначення інших виплат , які належать працівникові, як наслідок відповідач безпідставно застосував до позивача санкції передбачені абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Спірні відносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, який визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, Цивільним кодексом України, яким регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11 лютого 2015 року затверджено Положення про Державну службу України з питань праці, відповідно до п.1 якого Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування) визначається Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26 квітня 2017 року, відповідно до п.2 якого державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі проведення інспекційних відвідувань або невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача було притягнуто до відповідальності на підставі абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України у зв'язку з порушенням позивачем ч.1 ст.83 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно з абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Таким чином, застосування стягнення у вигляді штрафу на підставі абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України можливо виключно у випадку недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці.

Колегія суддів звертає увагу, що позивачем не заперечується порушення ч.1 ст.83 КЗпП України при здійсненні розрахунків із ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 внаслідок їх звільнення, а саме щодо не виплати вказаним працівникам при звільненні грошової компенсації за всі не використані ними дні щорічної відпустки, що підтверджується, зокрема, листом ПП АБ Сонар від 29 липня 2018 року №2907/18 (а.с.57), яким позивач підтвердив перерахування відповідних сум, що належали до виплати звільненим працівникам - ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_4

В судовому засіданні представник відповідача підтвердила, що позивачем було виконано припис про усунення виявлених порушень №25-01-062/0416-0268 від 10 липня 2018 року (а.с.11) шляхом повідомлення листом від 29 липня 2018 року №2907/18 (а.с.57) про усунення порушень, виявлених за наслідком інспекційного відвідування та відображених в акті від 10 липня 2018 року №25-01-062/0416 (а.с.12).

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначається Законом України Про оплату праці .

Статтею 2 наведеного Закону визначено структуру заробітної плати:

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст.12 Закону України Про оплату праці норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Таким чином, саме встановлені норми і гарантії в оплаті праці, які визначені у ч.1 ст.12 Закону України Про оплату праці та у КЗпП України є мінімальними державними гарантіями в оплаті праці.

Колегія суддів звертає увагу, що оплата праці врегульована главою VII КЗпП України (ст.ст.94-117), а гарантії та компенсації встановлені у главі VIIІ КЗпП України (ст.ст.118-129), в той же час, наведені норми не містять положень щодо виплати грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки при звільненні працівника, яка передбачена ч.1 ст.83 КЗпП України.

Частиною 1 ст.12 Закону України Про оплату праці також не передбачено виплату грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки при звільненні працівника, в якості норм оплати праці.

Відповідно до ч.1 ст.21 Закону України Про відпустки заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.

Згідно з ч.1 ст.24 наведеного Закону у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Таким чином, нормами законодавства, що регулює спірні правовідносини, чітко розмежовано поняття оплата щорічної відпустки та грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки , а сама грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки не належить до мінімальних державних гарантій, оскільки не являється нормою чи гарантією в оплаті праці, що передбачені ч.1 ст.12 Закону України Про оплату праці , або положеннями КЗпП України.

Таким чином, у відповідача були відсутні підстави для накладення на ПП АБ Сонар штрафу на підставі абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України, оскільки порушення позивачем ч.1 ст.83 КЗпП України шляхом не нарахування та не виплати компенсації за 32 календарних дні невикористаної щорічної відпустки ОСОБА_6, звільненому з роботи 14 березня 2017 року; не нарахування та не виплати компенсації за 2 календарних дні невикористаної щорічної відпустки ОСОБА_3, звільненому з роботи 31 березня 2017 року; не нарахування та не виплати компенсації за 9 календарних днів невикористаної щорічної відпустки ОСОБА_4, звільненому з роботи 03 липня 2017 року, не є недотриманням мінімальних державних гарантій в оплаті праці.

В той же час, відповідна санкція за порушення ч.1 ст.83 КЗпП України передбачена абз.3 ч.1 ст.83 КЗпП України згідно з якою юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

Проте, відповідна норма не була застосована відповідачем при розгляді справи щодо накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на ПП АБ Сонар та при винесенні постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №25-01-062/0416/187 від 31 липня 2018 року.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на наявність рішень адміністративних судів у інших справах, якими у задоволенні аналогічних позовних вимогах було відмовлено, оскільки в Україні відсутній механізм прецедентного права.

З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що Управлінням Держпраці у Чернігівській області, як суб'єктом владних повноважень, всупереч ч.2 ст.77 КАС України не доведено вчинення позивачем порушення трудового законодавства, відповідальність за яке передбачено абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України, а тому застосування до нього санкцій у вигляду штрафу, передбаченого цією у розмірі 111690,00 грн. є необґрунтованим, а постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №25-01-062/0416/187 від 31 липня 2018 року є протиправною та підлягає скасуванню.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст.243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Чернігівській області - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 18 лютого 2018 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді В.О.Аліменко

А.Ю.Кучма