Постанова

від 18.02.2019 по справі 914/1463/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2019 р. Справа №914/1463/18

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Кордюк Г.Т.

суддів Кравчук Н.М.

ОСОБА_1

секретар судового засідання Андреюк Х.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕВ» , вих.№106 від 13.12.2018 (вх. № 01-05/1532/18 від 14.12.2018)

на рішення Господарського суду Львівської області від 20.11.2018 (повне рішення підписано 26.11.2018)

у справі №914/1463/18 (суддя Козак І.Б.)

за позовом: Керівника Львівської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі:

Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕВ» , м. Львів,

про: внесення змін до договору оренди землі,

За участю представників:

прокурор: Макогон Ю.І.;

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився;

Автоматизованою системою документообігу суду справу №914/1463/18 розподілено до розгляду судді - доповідачу Кордюк Г.Т. Введено до складу судової колегії суддів Кравчук Н.М. та Хабіб М.І.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.12.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕВ» на рішення Господарського суду Львівської області від 20.11.2018 у справі №914/1463/18.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 04.01.2019 розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 28.01.2019.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 розгляд апеляційної скарги відкладено на 04.02.2019.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 розгляд апеляційної скарги відкладено на 18.02.2019.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.11.2018 у справі №914/1463/18 (суддя Козак І.Б.) позовні вимоги задоволено повністю.

Внесено зміни у договір від 22.12.2010р. оренди земельної ділянки кадастровий №4610137500:03:002:0057 загальною площею 0,0298га на вул. Хімічній, 4 у м. Львові, укладений між Львівською міською радою з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛЕВ» шляхом викладення п.5 та п.9 Договору в наступній редакції: «п.5. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1239358,16 грн.» . «п.9. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 37180,32 грн. (тридцять сім тисяч сто вісімдесят гривень сімдесят чотири копійки) в рік, що становить 3 (три) відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та вноситься щомісячно рівними частинами на розрахунковий рахунок №33217812013007 ГУ ДКСУ у Львівській області, МФО 899998. Отримувач: міський бюджет для Шевченківського району м. Львова, ЄДРПОУ 38007662. Код платежу 18010600» .

Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою Львівської міської ради № 631 від 30.06.2016 Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Львова затверджено нову технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Львова та покладено на орендарів земельних ділянок у м. Львові обов'язок внести зміни до договорів оренди землі у частині розрахунку орендної плати за землю. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, а нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, зміна розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки є обов'язковою підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої сторонами в договорі оренди землі.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 20.11.2018 у справі №914/1463/18 скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що нормами чинного законодавства та положеннями договору не передбачено, що зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для внесення змін до договору оренди.

Окрім того, скаржник зазначає, що ухвала Львівської міської ради № 631 від 30.06.2016 Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Львова введена в дію з 01.01.2017 та не поширюється на відносини, що виникли до її прийняття.

Прокурор та позивач відзивів на апеляційну скаргу не подали.

Відповідно до ч.3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання з?явився прокурор.

Позивач та відповідач участі уповноважених представників в судовому засіданні не забезпечили, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, що повернулись на адресу суду.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь в судових засіданнях.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Аналогічне положення викладене і у ч.12 ст. 270 ГПК України.

З огляду на наведене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідача.

Прокурор в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив рішення Господарського суду Львівської області від 20.11.2018 у справі №914/1463/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судом першої інстанції, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, 22.12.2010 між Львівською міською радою (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю Лев (орендар) укладено договір оренди землі за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку кадастровий №4610137500:03:002:0057 загальною площею 0,0298 га на вул. Хімічна, 4 у м. Львові для обслуговування офісних приміщень.

Договір було зареєстровано у Львівській міській раді 22.12.2010 за № Ш-1970, про що вчинено запис у книзі записів реєстрації Договорів оренди землі Ш-3.

Договір укладено на 10 років до 03.06.2020. Сторони погодили, що після закінчення строку договору оренди орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору оренди повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8).

Згідно із п. 5 Договору оренди, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 228 795,46 грн.

Відповідно до п. 9 Договору оренди, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 6 863,86 грн. в рік, що становить 3 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Ухвалою Львівської міської ради № 631 від 30.06.2016 Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Львова затверджено нову технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Львова та встановлено, що ця нормативна грошова оцінка земель м. Львова вводиться у дію з 01.01.2017, а також покладено на орендарів земельних ділянок у м. Львові обов'язок внести зміни до договорів оренди землі у частині розрахунку орендної плати за землю.

Згідно листа Відділу у м. Львові ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 06.06.2018р. №18-13-0.37-643/109-18, нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий №4610137500:03:002:0057 у 2018 році становить 4158,92 грн. за кв.м.

Прокурор вважає, що оскільки ухвала Львівської міської ради № 631 від 30.06.2016 Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Львова є чинною і на сьогоднішній день визначено нову нормативну грошову оцінку орендованої відповідачем земельної ділянки, а нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, наявні підстави для внесення відповідних змін до договору оренди землі щодо розміну нормативної грошової оцінки земельної ділянки та розміру орендної плати.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, відповідачем не спростовані, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Предметом судового розгляду у даній справі є позовні вимоги прокурора про внесення змін до договору оренди землі комунальної власності стосовно розміру орендної плати внаслідок збільшення нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до частин третьої - п'ятої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

У Рекомендаціях Парламентської ОСОБА_2 Європи від 27.05.2003 N 1604(2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N806/1000/17).

Водночас пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При зверненні з даним позовом в обґрунтування необхідності захисту інтересів держави прокурор вказав на те, що Львівською міською радою, її виконавчими органами та посадовими особами не вжито заходів щодо внесення у судовому порядку змін до договору оренди землі, що спричиняє порушення інтересів держави. При цьому, прокурор зазначає, що невнесення змін до договору оренди землі порушує право міської ради на отримання коштів, які зараховуються до місцевого бюджету та порушують інтереси держави у сфері контролю за нарахуванням та сплатою плати за землю.

Однак, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №927/246/18.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст.188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що Львівська міська рада зверталась до відповідача з пропозицією внесення змін до договору оренди земельної ділянки (в частині збільшення орендної плати та нормативно грошової оцінки земельної ділянки) або зверталась з відповідним позовом до суду.

Однак, сама по собі обставина не звернення позивача з позовом протягом певного періоду, без з'ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.

Разом з тим, як вбачається з доданого до позовної заяви листа №2405-2280 від 05.05.2018, Львівська міська рада повідомила прокурора, що управлінням скеровано листи у ГУ Держгеокадастру у Львівській області щодо надання витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель у м. Львові з метою приведення розрахунків орендної плати за землю в частині орендарів, які не внесли зміни в діючі договором оренди землі в частині перерахунку (збільшення) річного розміру орендної плати за землю згідно з нормативною грошовою оцінкою земель м. Львова, затвердженою ухвалою від 30.06.2016 №631. При цьому, Львівська міська рада повідомила прокурора, що ухвалою міської ради від 25.05.2017 №1995 визначено новий порядок визначення розміру орендної плати за землю, зміни розміру орендної плати за землю тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Львівська міська рада, відповідно до положень чинного законодавства наділена правом і має можливість самостійно вирішувати питання місцевого значення (у т.ч. шляхом звернення до суду).

При подачі позову прокурором не зазначено жодних причин неможливості здійснення позивачем, який є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів в судовому порядку.

З огляду на викладені вище обставиниё колегія суддів вважає, що прокурором не доведено наявності у даному випадку обставин, які б підтверджували невиконання або неналежне виконання Львівською міською радою, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів територіальної громади. Отже, прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень.

Зазначене вище узгоджується з усталеними правовими висновками Верховного Суду, зокрема в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, а також у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 06.02.2019 у справі №927/246/18.

Проаналізувавши матеріали справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що у прокурора відсутні законні підстави на звернення з даним позовом до суду в інтересах Львівської міської ради.

Підстави представництва Прокурором інтересів держави з'ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора. У разі вирішення спору по суті безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави може бути підставою для скасування судового акта у випадку, коли законних підстав для такого представництва явно не було, що свідчить про порушення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України.

Обставини дотримання прокурором встановленої частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом не залежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган держави (за його наявності), виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутись до суду з метою захисту інтересів держави.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність у даному випадку законних підстав для представництва інтересів держави, що свідчить про заявлення позову особою, яка не має процесуальної дієздатності та є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до пункту 1 частини 1 статті 226 ГПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 278 ГПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВ" слід задоволити частково, рішення Господарського суду Львівської області від 20.11.2018 у справі №914/1463/18 скасувати, а позов - залишити без розгляду.

Керуючись ст.ст. 226, 269, 270, 275, 278, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України,

Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВ" на рішення Господарського суду Львівської області від 20.11.2018 у справі №914/1463/18 задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 20.11.2018 у справі №914/1463/18 скасувати.

3. Позовну заяву Керівника Львівської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВ" про внесення змін до договору оренди землі залишити без розгляду.

4. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції відповідно до ст. ст.287- 289 ГПК України.

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Хабіб М.І.

Повний текст постанови виготовлено 20.02.2019.