Рішення

від 20.02.2019 по справі 904/5654/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.2019м. ДніпроСправа № 904/5654/18

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Воронько В.Д.,

розглянувши матеріали справи

за позовом Комунального закладу "Кіровоградський обласний кардіологічний диспансер", м. Кропивницький

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс", м. Дніпро

про стягнення 8119,81 грн

без виклику представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

Суть спору: 17.12.2018 Комунальний заклад "Кіровоградський обласний кардіологічний диспансер" (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс" (далі - відповідач), у якій виклав вимоги про стягнення попередньої оплати у сумі 4380,00 грн, пені у сумі 2525,88 грн, 3% річних у сумі 252,00 грн та інфляційних втрат у сумі 961,93 грн, нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 433, укладеного між сторонами 13.12.2016.

Слід зазначити, що позивач, звертаючись до суду, помилково визначив юридичну природу позову як заборгованість, адже фактично вона є передоплатою за поставку товару.

Ухвалою від 21.12.2018 суд відкрив провадження у справі, прийнявши позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), без призначення судового засідання та виклику сторін за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи викладені правові норми, сторонам було надано право у межах 30 днів з дня відкриття провадження у справі подати до суду необхідні для розгляду справи документальні докази чи заявити будь-які клопотання.

Позивач виконав вимоги суду повністю, надавши 11.01.2019 додаткові докази. Разом з тим, позивач повідомив суд про реорганізацію його підприємства шляхом перетворення, у зв'язку з чим з 01.01.2019 згідно з Розпорядженням голови Кіровоградської обласної ради від 18.12.2018 № 406-гр змінено назву Комунального закладу "Кіровоградський обласний кардіологічний диспансер" на Комунальне некомерційне підприємство "Обласний клінічний кардіоологічний центр Кіровоградської обласної ради".

Відповідач своїм правом на подання до суду у тридцятиденний термін із дня відкриття провадження у справі документів, визначених ст.ст. 165-167, 251 ГПК України, не скористався, про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі був повідомлений належним чином шляхом надсилання відповідачу 22.12.2018 на його юридичну адресу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення протягом тривалого часу до суду не повернулось та слід зазначити, що наразі сплинув строк для розгляду цієї справи.

Положеннями ст. 248 ГПК України передбачено розумний строк для розгляду судом справ у порядку спрощеного позовного провадження, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд наголошує на тому, що ухвала про відкриття провадження була надіслана відповідачу завчасно на його юридичну адресу, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, що підтверджується штемпелем суду про відправлення вихідної кореспонденції на звороті відповідного судового процесуального документу.

За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та про необхідність подання витребуваних судом документів.

При цьому, ст. 43 ГПК України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Пункт 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Нормами ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов'язків щодо доказів. Тож, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень. Частиною 1 ст. 252 ГПК України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Відповідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на що суд дійшов висновку про доцільність здійснення розгляду справи по суті за наявними у справі матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку ст. 165 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

13.12.2016 між Комунальним закладом "Кіровоградський обласний кардіологічний диспансер" (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс" (далі - відповідач, продавець) був укладений договір поставки № 433 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник приймає на себе зобов'язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар.

Відповідно до п. 1.2 договору найменуванням товару є бензин А-92, А-95, дизельне паливо, ГАЗ.

Відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами" затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997 (п. 1.5 договору).

За змістом п. 3.2 договору загальна сума договору складається: 4380,00 грн, у тому числі ПДВ 253,75 грн.

Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку та накладних на товар, за цінами, що діють на момент надходження коштів. Ціна одного літру товару вказується у рахунку та накладній і дійсна протягом дня їх виписки. Відповідно до п. 4.2. договору оплата товару здійснюється покупцем у національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника згідно наданого рахунка та накладної.

Згідно з п. 4.4. договору, після оплати товару на протязі 5-ти робочих днів постачальник зобов'язаний передати покупцю, а покупець зобов'язаний отримати від постачальника довірчі документи (талони пластикові, паперові або паливні скетч-картки) на придбану кількість ПММ, як підтвердження здійснення оплати товару.

Відповідно до п. 5.1 договору строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки).

Скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці (п. 5.2.3. договору).

На виконання умов договору, як стверджує позивач, він здійснив попередню оплату за пальне на суму 4380,00 грн на підставі накладної № 0094/0001191 від 14.12.2016, що підтверджується платіжними дорученнями від 14.12.2016 за №№: 1943 (на суму 70,78 грн), 1945 (на суму 3309,22 грн) та 1944 (на суму 1000,00 грн).

Однак, в порушення взятих на себе договірних зобов'язань, відповідач, після надходження коштів на поточний рахунок, зазначений у договорі, не здійснив передачу паливних карток на отримання паливно-мастильних матеріалів та кошти не повернув, що стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

Відповідач позов не визнав та не спростував.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч. 1 ст. 712 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З наявних у справі доказів вбачається, що відповідач був зобов'язаний поповнити оплачені паливні картки на отримання товару, але цього не зробив, - тобто він достеменно обізнаний з приводу того, що термін поповнення паливних карток є таким, що настав.

З обставин справи та наявних у ній доказів вбачається, що у даному випадку сторони досягли домовленості про фактичну попередню оплату замовником товару, при цьому замовник вчинив такі дії.

Матеріали справи не містять доказів заперечення відповідачем проти надходження від позивача оплати за поповнення скретч-карток у визначеній накладною сумі так само, як доказів відсутності на його рахунку перерахованих позивачем коштів.

Питання відповідальності продавця та покупця у випадку попередньої оплати вартості товару врегульовано статтею 693 ЦК України, відповідно до якої якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З обставин справи відомо, що відповідач не здійснив поставку позивачу палива та грошові кошти на користь позивача не повернув.

Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобов'язань).

Разом з тим, надіслані відповідачу листи позивача від 04.01.2017 та від 11.01.2017 з проханням поставити бензин та дизпальне, відсутність яких перешкоджає нормальному функціонуванню машин швидкої допомоги, а також обидві претензії позивача від 21.03.2017 та від 25.05.2017 з вимогою повернути кошти залишені відповідачем без реагування.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Частинами 1 та 2 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні свого обов'язку щодо поставки товар, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст. 614 ЦК України).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 2525,88 грн за період з 30.12.2016 по 30.11.2018, відносно якої суд зазначає наступне.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Пунктом 7.2 договору сторони передбачили, що за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені та проаналізувавши приписи вищецитованого чинного законодавства України, зокрема ч. 6 ст. 232 ГК України, суд дійшов висновку про безпідставність стягнення пені з відповідача за заявлений період. Виходячи з наданих суду первинних документів, за якими перераховувались грошові кошти, прострочення виконання грошового зобов'язання починається з 22.12.2016, тож пеня має бути нарахована за період з 22.12.2016 по 21.06.2017, але оскільки позивач заявляє початок періоду з 30.12.2016, що є його правом, а суд не вправі вийти за межі позовних вимог, то початком періоду є дата заявлена позивачем, однак кінцевою ж датою розрахунку пені є закінчення шестимісячного періоду від дня виникнення господарського зобов'язання, а саме 21.06.2017. Таким чином, за розрахунком суду до стягнення з відповідача підлягає пеня за період з 30.12.2016 по 21.06.2017 у сумі 564,58 грн.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, за приписами ст. 625 ЦК України позивач нарахував та заявив до стягнення інфляційні втрати за період грудня 2016 року по жовтень 2018 року включно у сумі 961,93 грн, розглянувши нарахування яких суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки нарахування інфляційних втрат на суму попередньої оплати є неправомірним та безпідставним.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14, за якою обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підставі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 4380,00 грн попередньої оплати та 564,58 грн пені; в решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 1072,97 грн.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс" (49051, м. Дніпро, пров. Слобожанський, буд. 40-А; ідентифікаційний код 39726851) на користь Комунального некомерційного підприємства "Обласний клінічний кардіологічний центр Кіровоградської обласної ради" (25030, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Волкова, буд. 1А; ідентифікаційний код 01994988) 4380,00 грн попередньої оплати, 564,58 грн пені та 1072,97 грн витрат по сплаті судового збору, видати позивачу наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано - 20.02.2019.

Суддя ОСОБА_2