Рішення

від 12.02.2019 по справі 910/17221/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.02.2019Справа № 910/17221/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Купної В.В., розглянув матеріали господарської справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ДСВ Логістика

до товариства з обмеженою відповідальністю Блекфіт

про стягнення 39 867,02 грн.

за участю представників сторін:

від позивача Станкевич І.В. (довіреність № б/н від 01.02.2019),

від відповідача не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

У грудні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю ДСВ Логістика (далі - ТОВ ДСВ Логістика , позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Блекфіт (далі - ТОВ Блекфіт , відповідач) про стягнення 39 867,02 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем його обов'язку своєчасно та в повному обсязі оплатити послуги з перевезення, надані позивачем на підставі договору транспортного експедирування в міжнародному сполученні № RC-8917 від 11.04.2018 та заявки на організацію міжнародного перевезення від 21.06.2018.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 39 867,02 грн., з яких: 34 831,46 грн. - основний борг, 1 265,18 грн. - інфляційна складова боргу, 3 478,37 грн. - пеня, 292,01 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.12.2018 (з урахуванням ухвали від 27.12.2018 про виправлення описки) порушено провадження у справі № 910/17221/18 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суту призначено на 22.01.2019.

21.01.2019 відповідач подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, в якому зазначив, що сплатив на користь позивача частину заборгованості в розмірі 10 000,00 грн., а також надав останньому гарантійний лист, у якому зобов'язався сплатити решту заборгованості у повному обсязі до 29.01.2019. Відповідач повідомив, що сторони дійшли усної згоди про те, що примиряться у випадку повного виконання відповідачем його зобов'язань у вказаний строк. Враховуючи викладене, відповідач просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.01.2019 повідомлено ТОВ Блекфіт , як відповідача, про наступне судове засідання, призначене на 12.02.2019.

У судовому засіданні 12.02.2019 представник позивача заявлені ним позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, правом надати відзив на позовну заяву не скористався.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ч. 9 ст. 165, ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 12.02.2019 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

11.04.2018 між ТОВ ДСВ Логістика (експедитор) та ТОВ Блекфіт (замовник) був укладений договір транспортного експедирування в міжнародному сполученні № RC-8917 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору експедитор бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок замовника організувати виконання визначених договором транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні, пов'язаних з перевезенням та митним оформленням вантажу (далі-послуги) відповідно до умов, узгоджених сторонами у заявках до даного договору, які є невід'ємною частиною договору, а замовник зобов'язується оплачувати надані експедитором послуги.

Згідно з п. 2.1.1 договору послуги щодо кожного окремого перевезення надаються Експедитором на підставі укладеної сторонами заявки.

За фактом надання послуг сторони складають та підписують акт приймання-передачі наданих послуг (2.1.2 договору).

Пунктами 3.1, 3.2 договору передбачено, що замовник зобов'язаний повідомити експедитора про необхідність виконання перевезення вантажу шляхом надіслання електронної копії заповненої та підписаної заявки на електронну адресу експедитора з подальшою обов'язковою заміною на оригінальний примірник до запланованої дати початку надання послуг. Експедитор зобов'язаний у разі прийняття заявки до виконання, підтвердити її шляхом надіслання замовнику підписаної та заповненої зі своєї сторони електронної копії заявки на електронну адресу замовника не пізніше, ніж за 24 години до дати завантаження.

Відповідно до п. 4.1.8 договору у термін 5-ти робочих днів з моменту виконання своїх зобов'язань, експедитор надає замовнику два примірники акту приймання-передачі наданих послуг, рахунок-фактуру на оплату наданих послуг. За окремою вимогою замовника експедитор надсилає за допомогою електронних засобів обміну інформацією електронну копію міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR). Надісланий замовнику акт приймання-передачі наданих послуг має бути підписаний останнім та надісланий експедитору протягом 10 (десяти) робочих днів з дати його надіслання замовнику. У випадку відсутності у вказаний термін підписаного замовником акту приймання-передачі наданих послуг, такий акт вважається підписаним замовником, а послуги по ньому виконані експедитором належним чином в повному обсязі.

Згідно з п. 6.1 договору розмір плати за надані експедитором послуги при кожному окремому перевезенні та митному оформленні вантажів визначається у заявці та/або додатковій угоді до даного договору.

Платежі здійснюються замовником у національній валюті України згідно з наданими експедитором рахунками-фактурами протягом 7 (семи) календарних днів з дати виставлення відповідного рахунку-фактури (п. 6.2 договору).

Судом встановлено, що умови окремого перевезення були погоджені сторонами в заявці від 21.06.2018 (далі - заявка), відповідно до якої позивач зобов'язувався виконати міжнародне перевезення за маршрутом Верона (Італія) - Київ (Україна), вартістю 1050,00 євро + 60 євро за митне оформлення по курсу НБУ на день виставлення рахунку.

Виконання позивачем замовленого перевезення та отримання вантажоодержувачем вантажу 03.08.2018 підтверджується СМР-накладними А№ 123972 та А№ 123973, копії яких долучені до матеріалів справи.

На виконання умов укладеного сторонами договору позивач направив на адресу відповідача акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 9039 від 03.08.2018 на суму 34 831,46 грн. та рахунок на оплату № 6533 від 03.08.2018 до нього, які були отримані відповідачем, що підтверджується експрес-накладною № 20400098127774 від 15.08.2018.

Проте, відповідач в порушення своїх зобов'язань за договором послуги, надані позивачем, не оплатив.

Суд зазначає, що акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 9039 від 03.08.2018 не підписаний відповідачем, однак враховуючи положення п. 4.1.8 договору, відсутність будь-яких претензій зі сторони відповідача щодо наданих позивачем послуг, а також наявність гарантійного листа № 17/01-2019 від 17.01.2019, в якому відповідач визнав наявність заборгованості перед позивачем у розмірі 24 831,46 грн. (за вирахуванням сплачених 10 000,00 грн.) суд дійшов висновку про те, що такий акт вважається підписаним відповідачем, а послуги по ньому виконані позивачем належним чином.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача претензію № 3414 від 17.10.2018, в якій просив сплатити заборгованість, та долучив до вказаної претензії дублікати вищевказаних акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 9039 від 03.08.2018 та рахунку на оплату № 6533 від 03.08.2018, що підтверджується описом вкладення у поштове відправлення № 0313407069780, а також фіскальним чеком підприємства поштового зв'язку № 0825 від 18.10.2018. Відповідач отримав вказану претензію та долучені до неї документи для оплати 26.10.2018, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 03134 07069780, проте відповіді на вказану претензію не надав та послуги, надані позивачем, не оплатив.

У зв'язку з цим позивач звернувся до суду з даним позовом та просив суд стягнути з відповідача 34 831,46 грн. основного боргу, 1 265,18 грн. інфляційної складової боргу, 3 478,37 грн. пені та 292,01 грн. 3% річних.

Розглядаючи даний спір, оцінюючи правомірність вищевказаних вимог позивача та вирішуючи його по суті суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що після звернення позивача до суду з даним позовом (18.12.2018 згідно календарного штемпеля підприємства поштового зв'язку) та відкриття провадження у справі (26.12.2018) відповідач сплатив на користь позивача частину основного боргу в розмірі 10 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 199 від 15.01.2019.

Крім того, відповідач надав позивачу гарантійний лист № 17/01-2019 від 17.01.2019, в якому визнав наявність заборгованості перед позивачем у розмірі 24 831,46 грн. та зобов'язувався сплатити її у повному обсязі до 29.01.2019. Проте, доказів виконання відповідачем вказаного зобов'язання сторони до матеріалів справи не долучили.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

При цьому закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про те, що провадження у справі в частині стягнення частини основного боргу в розмірі 10 000,00 грн. підлягає закриттю, а решта основного боргу в розмірі 24 831,46 грн., з огляду на відсутність доказів його сплати, підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 3 478,37 грн.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом раніше встановлено, що згідно з п. 6.2 договору платежі здійснюються замовником у національній валюті України згідно з наданими експедитором рахунками-фактурами протягом 7 (семи) календарних днів з дати виставлення відповідного рахунку-фактури.

Відповідачем не зазначена дата отримання акта здачі-приймання робіт (надання послуг) № 9039 від 03.08.2018 та рахунку на оплату № 6533 від 03.08.2018 у експрес-накладній № 20400098127774 від 15.08.2018, проте у вказаній експрес-накладній зазначена очікувана дата доставки відправлення - 16.08.2018. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що останнім днем строку виконання відповідачем обов'язку оплатити надані позивачем послуги було 23.08.2018 (16.08.2018 + 7 календарних днів), а порушення строку виконання вказаного зобов'язання почалось з 24.08.2018.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи свідчать, що відповідач надані позивачем послуги оплатив не в повному обсязі, відтак допустив порушення зобов'язання.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Пунктом 5.6 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату послуг експедитора замовник сплачує експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за весь період прострочення без обмеження в шість місяців.

Перевіривши розрахунок позовних вимог, наданий позивачем, суд встановив, що позивачем невірно визначений період нарахування вказаної штрафної санкції. Так, позивач нараховує пеню, 3% річних та інфляційну складову боргу з 11.08.2018 по 20.11.2018, у той час, як вірним буде розпочати нарахування вказаних позовних вимог з 24.08.2018, оскільки, як встановлено судом раніше, саме з цієї дати розпочалось порушення строку виконання відповідачем його грошового зобов'язання.

Отже, здійснивши власний розрахунок пені за період з 24.08.2018 по 20.11.2018, суд встановив, що її розмір становить 3 044,17 грн., тобто є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача пені заявлена позивачем правомірно та обґрунтовано, проте підлягає задоволенню у розмірі, визначеному судом, а саме 3 044,17 грн.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 292,01 грн. та інфляційну складову боргу в розмірі 1 265,18 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних за період з 24.08.2018 по 20.11.2018, суд встановив, що їх розмір становить 254,79 грн., тобто є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, позовна вимога про стягнення з відповідача 3% річних заявлена позивачем обґрунтовано та правомірно, проте підлягає задоволенню в розмірі, визначеному судом, а саме 254,79 грн.

Водночас, розрахунок інфляційної складової боргу, наданий позивачем, є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та умовам укладеного сторонами договору, відтак стягненню з відповідача підлягає інфляційна складова боргу в розмірі, визначеному позивачем, а саме 1 265,18 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 24 831,46 грн., інфляційної складової боргу в розмірі 1 265,18 грн., пені в розмірі 3 044,17 грн. та 3% річних в розмірі 254,79 грн.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням викладеного, беручи до уваги те, що даний спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, що полягали у порушенні ним свого грошового зобов'язання за договором, суд покладає на відповідача обов'язок відшкодувати позивачу частину сплаченого останнім судового збору в розмірі 1 299,20 грн.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 231, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/17221/18 в частині стягнення частини основного боргу в розмірі 10 000,00 грн. (десять тисяч грн. 00 коп.).

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Блекфіт (01030, м. Київ, вул. Пирогова, буд. 4/26, офіс 20, ідентифікаційний код 39803972) на користь товариства з обмеженою відповідальністю ДСВ Логістика (03148, м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, буд. 7, літера Д, ідентифікаційний код 38857571) основний борг у розмірі 24 831,46 грн. (двадцять чотири тисячі вісімсот тридцять одна грн. 46 коп.), інфляційну складову боргу в розмірі 1 265,18 грн. (одна тисяча двісті шістдесят п'ять грн. 18 коп.), пеню в розмірі 3 044,17 грн. (три тисячі сорок чотири грн. 17 коп.), 3% річних в розмірі 254,79 грн. (двісті п'ятдесят чотири грн. 79 коп.) та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 299,20 грн. (одна тисяча двісті дев'яносто дев'ять грн. 20 коп.).

4. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 20.02.2019.

Суддя О.Г. Удалова