Рішення

від 14.02.2019 по справі 915/1242/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2019 року Справа № 915/1242/18

м. Миколаїв

за позовом: Приватного підприємства «Екіпаж Плюс» (21021, АДРЕСА_1; поштова адреса: 21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 53, офіс 430)

до відповідача: Приватної виробничо-комерційної фірми «Кальтаір» (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, 43)

про: стягнення 44115,00 грн.,

Суддя: Смородінова О.Г.

Секретар судового засідання: Ржепецька К.М.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: адвокат ОСОБА_1, ордер серія МК №151166 від 11.01.2019, свідоцтво серія МК №001129 від 18.05.2017.

Суть спору:

12.11.2018 Приватне підприємство «Екіпаж Плюс» (далі ПП «Екіпаж Плюс» ) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н і б/д (вх. № 14766/18 від 12.11.2018) про стягнення з Приватної виробничо-комерційної фірми «Кальтаір» (далі - ПВКФ «Кальтаір» ) грошових коштів в загальній сумі 44 115,00 грн., з яких: 30 000,00 грн. - основний борг (сума попередньої оплати), 1 713,47 грн. - інфляційні втрати, 764,00 грн. - 3% річних, 8 637,53 грн. - пеня та 3 000,00 грн. - штрафу.

Ухвалою суду від 16.11.2018, позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1242/18, яка розглядається за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 11.12.2018 об 11 год. 00 хв., встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву.

Ухвалою суду від 11.12.2018, підготовче засідання у справі відкладено на 15.01.2019 о 10 год. 30 хв.

11.01.2019 від представника відповідача до суду надійшла заява б/н від 10.01.2019 (вх. № 476/19 від 11.01.2019) про ознайомлення з матеріалами справи.

11.01.2019 представнику відповідача надано можливість ознайомитися з матеріалами справи.

За результатами проведеного судового засідання 15.01.2019 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 915/1242/18 до судового розгляду по суті на 14 лютого 2019 року о 09 год. 30 хв.

13 лютого 2019 року від відповідача до суду надійшли письмові міркування по справі б/н та б/д (вх. № 2210/19) у яких він просить суд позов в частині стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, інфляційних втрат) залишити без задоволення. Зазначає, що у зв'язку з тим, що позивачем згідно п. 4 договору не було сплачено повну суму за товар 200000 грн. з моменту його укладання, поставка товару не відбулась.

У судове засідання 14лютого 2019 року з'явився лише представник відповідача.

Від позивача представник не з'явився, про причини неявки суд не сповістив, хоча про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про отримання представником позивача 21.01.2019 копії ухвали Господарського суду Миколаївської області від 15.01.2019 у справі № 915/1242/18 на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400135473304.

У судовому засіданні 14 лютого 2019 року представник відповідача у вступному слові пояснив, що попередня оплата договором не була передбачена, а п. 4.1 договору передбачений розрахунок з моменту оформлення договору, тобто повна оплата товару в сумі 200000 грн. Разом з тим, за усною домовленістю сторін було вирішено розраховуватися частинами та після отримання частини оплати 30000 грн. позивачу була передана технічна документація на товар. Підтвердив суду, що часткова оплата в сумі 30000 грн. відбулася саме згідно договору поставки № 150517/1 від 15.05.2017 Відповідач чекав на повну оплату товару, тому товар не поставляв. Потім позивач можливо передумав купувати товар та звернувся до відповідача з вимогою повернути часткову оплату. На запитання суду представник відповідача відповів, що договір сторонами пролонговано не було. Відповідач визнає позовні вимоги в частині стягнення 30000 грн. попередньої оплати, але просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних, оскільки порушення зобов'язання щодо поставки товару з його боку не відбулося.

Слід зазначити, що в межах строку на подання відзиву відповідач правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, так і не скористався, вимоги суду щодо надання відзиву не виконав, про причини невиконання вимог суду не повідомив.

Подані міркування суд визнає як викладення позиції відповідача, але враховуючи відсутність відзиву по суті позову, згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України справу вирішує за наявними в ній матеріалами.

14.02.2019 за наслідками розгляду справи суд, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, вислухавши представника відповідача, суд

В С Т А Н О В И В:

15 травня 2017 року між ПВКФ «Кальтаір» , як продавцем, та ПП «Екіпаж Плюс» , як покупцем, укладено договір поставки № 150517/1 (далі - Договір), за умовами якого ПВКФ «Кальтаір» зобов'язалося поставити і передати у власність ПП «Екіпаж Плюс» колісні пари тепловоза ТГМ 4А, що були у використанні та після ремонту з фланцем редуктора на вісім отворів у кількості 4 штуки, по ціні 50000 грн., в т.ч. ПДВ за одиницю товару, а ПП «Екіпаж Плюс» - прийняти та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору (п.п. 1.1, 1.2 договору).

Відвантаження товару здійснюється в узгоджені з покупцем та продавцем терміни (п. 3.1 договору).

Розрахунки за товар здійснюються в безготівковому порядку, з моменту оформлення Договору (п.4.1 договору).

Суд визнає, що сторонами не погоджено кінцевий строк оплати товару.

Сторонами погоджено, що договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2017 (п. 5.1 договору).

Як вбачається зі звіту про дебетові і кредитові операції по рахунку ПП «Екіпаж Плюс» 16.05.2017 останнє внесло попередню оплату в сумі 30000 грн. за колісні пари згідно виставленого рахунку №28 від 15.05.2017.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на лист вих. № 01706-72 від 21.06.2017 про повернення авансового платежу в сумі 30000 грн. протягом двох банківських днів, але доказів направлення цього листа відповідачу суду не надав.

Оскільки у договорі сторони не передбачили строк поставки замовленого товару, ПП «Екіпаж Плюс» звернулося до ПВКФ «Кальтаір» в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України з листом-вимогою від 18.12.2017 № 01712-120 в якому запропонувало останньому поставити обумовлений договором товар на адресу: м.Козятин, вул. Довженка 103/22 протягом семиденного строку з моменту отримання даної вимоги.

ПВКФ «Кальтаір» отримало даний лист-вимогу 22 грудня 2017 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за штрих кодовим ідентифікатором №2102701267820 та витяг результату поштового відстеження на сайті «Укрпошта» (а.с. 23-24), проте протягом семиденного строку з дня отримання даної вимоги обумовлений договором товар так і не поставило.

Отже, строк поставки товару сплинув 29 грудня 2017 року.

У зв'язку з не поставкою товару ПП «Екіпаж Плюс» 23 березня 2018 року вже звернулося до ПВКФ «Кальтаір» з вимогою №01803-01 про повернення авансового платежу в сумі 30000 грн.

Листом від 23.03.2018 № 26 ПВКФ «Кальтаір» гарантувало повернення авансового платежу в сумі 30000 грн. при таких умовах:

50% (15000 грн.) авансового платежу буде повернено після отримання авансу за продаж колісних пар тепловозу ТГМ 4;

50% (15000 грн.) після повернення Вашим підприємством технічних паспортів на колісні пари тепловозу ТГМ 4.

У судовому засіданні представник відповідача надав суду пояснення, що сторонами договору строк його дії пролонгований не був.

Отже, строк дії договору відповідно до умов п. 5.1 договору на даний час закінчився.

Дослідивши наведені правовідносини між сторонами, суд дійшов до наступних висновків.

Чинним законодавством України передбачено, що за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язаний прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.265 ГК України, ст. 712 ЦК України).

За умовами ч. 1 ст. 662 та ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до цивільного законодавства, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

У відповідності з ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Положеннями ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Сторонами у договорі не встановлено іншого порядку виконання умов договору поставки, ніж визначено законодавством України, а тому у спірних правовідносинах належить застосовувати загальні положення про купівлю-продаж.

Цивільним законодавством визначено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ГК України).

Враховуючи викладені норми законодавства, умови договору та обставини справи суд вважає, що у зв'язку з не визначенням в договорі кінцевого строку поставки, він настав на восьмий день отримання відповідачем листа-вимоги № 01712-120 в порядку ст. 530 ЦК України, тобто 29.12.2017.

Так як відповідачем не виконано зобов'язання щодо своєчасної поставки товару, та беручи до уваги закінчення дії строку договору, у позивача виникло право вимагати повернення попередньої оплати у порядку ст. 693 ЦК України.

Суд визнає, що саме листом від 23.03.2018 №01803-01 позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення попередньої оплати і саме ця вимога надіслана позивачем в порядку ст. 530 ЦК України для встановлення строку повернення.

Дану вимогу отримано відповідачем в той самий день, який її скеровано, про що свідчить відповідь останнього на цю вимогу від 23.03.2018 №26 (а.с.20).

Семиденний строк щодо повернення суми попередньої оплати сплив 30.03.2018, отже з 31.03.2018 розпочався період прострочення невиконання зобов'язання щодо повернення попередньої оплати.

Суд визнає, що позивачем доведено невиконання ПВКФ «Кальтаір» зобов'язання невиконання ПВКФ «Кальтаір» у строк, визначений листом від 23.03.2018 №01803-01, зобов'язання щодо повернення суми попередньої оплати, а тому вимога про стягнення з відповідача попередньої оплати товару в сумі 30000 грн. є обґрунтованою, і підлягає задоволенню повністю.

За приписами частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Господарським законодавством визначено, що кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 ГК України).

Господарськими санкціями визнаються штрафні санкції у вигляді грошової суми, зокрема штраф, пеня (ч.1 ст.230 ГК України). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у процентах, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір процентів не передбачено законом або договором (ч. 6. ст. 231 ГК України).

З позовної заяви вбачається, що позивачем на підставі п. 6.2 договору, у зв'язку з неповерненням відповідачем суми попередньої оплати, нараховано до стягнення пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України в сумі 8637 грн. 53 коп. та штраф в розмірі 10% в сумі 3000 грн., проте с такими нарахуванням суд погодитися не може з огляду на наступне.

Сторонами в договорі вирішено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань добросовісна сторона має право стягнення пені (штрафної неустойки) у розмірі 0,1% від суми невиконання зобов'язаннь, за кожен день прострочення виконання зобов'язань, а за прострочення зобов'язань понад 60 днів винна сторона сплачує добросовісній стороні додатково штраф у розмірі 10% від суми невиконаного в строк зобов'язання (п. 6.2 договору).

З наведеного вбачається, що відповідальність сторін встановлена даним пунктом договору за неналежне виконання договірних зобов'язань відносно ПВКФ «Кальтаір» - щодо поставки товару, а відносно ПП «Екіпаж Плюс» - щодо оплати товару.

Тобто, сторони в договорі не визначили відповідальність відповідача у випадку неповернення попередньої оплати та самого обов'язку позивача проводити таку попередню оплату, а тому застосування до відповідача пені та штрафу за невиконання обов'язку щодо повернення попередньої оплати на підставі п. 6.2 договору є помилковим та безпідставним.

Вимоги позивача про стягнення з ПВКФ «Кальтаір» 3 % річних та суми, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції, суд також визнає безпідставними.

Так, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Натомість, стягнення суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення продавцем грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України, згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України).

Така правова позиція наведена зокрема, в постановах Верховного Суду України: від 16.09.2014 у справі №3-90гс14 (№921/266/13-г/7), від 01.07.2015 у справі №3-357гс15 (910/14120/14) та від 15.10.2013 у справі №3-30гс13.

Умовами договору №150517/1 від 15.05.2017 не передбачено обов'язку постачальника сплачувати покупцю проценти за користування чужими грошовими коштами.

У пункті 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" також зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Таким чином, в силу безпосередньо положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України у відповідача не виникли зобов'язання повернути позивачеві попередню оплату з урахуванням встановленого індексу інфляції (втрат від інфляції в сумі 1713,47 грн.) та не виникли зобов'язання зі сплати трьох процентів річних в сумі 764 грн.), оскільки обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини справи, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Господарським процесуальним законодавством передбачено покладання судових витрат, зокрема, витрат на оплату позовної заяви судовим збором, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України).

Отже, витрати ПП «Екіпаж Плюс» на оплату позовної заяви судовим збором, згідно платіжного доручення від 05.11.2018 № 645 в сумі 1762 грн., яка, у відповідності до пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» , є мінімальною сумою судового збору, належить відшкодувати за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 73,74, 86, 129, 165 (ч. 9), 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватної виробничо-комерційної фірми «Кальтаір» на користь Приватного підприємства «Екіпаж Плюс» грошові кошти в сумі 30000 грн. -попередньої оплати, а також грошові кошти на відшкодування витрат на оплату позовної заяви судовим збором у сумі 1762 грн.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

позивач: Приватне підприємство «Екіпаж Плюс» (21021, м. Вінниця, вул.В. Порика, 18, кв. 8, ідентифікаційний код 33965951);

відповідач: Приватна виробничо-комерційна фірма «Кальтаір» (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, 43; ідентифікаційний код 19299770).

Повне рішення складено та підписано 20 лютого 2019 року.

Суддя О.Г. Смородінова