Рішення

від 19.02.2019 по справі 146/1753/18

ТОМАШПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 146/1753/18

РІШЕННЯ

Іменем України

"19" лютого 2019 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого-судді Пилипчука О.В.

з участю секретаря судового засідання Бойко Т.Є.,

розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду смт.Томашпіль справу за позовом

ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Стінянська сільська рада Томашпільського району Вінницької області

вимоги позивача: про визнання майнового права на спадкове майно

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

23 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати за нею майнове право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно, що залишилося після смерті її матері ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року в м.Чорноморське Голопристанського району Херсонської області, що складається із земельної ділянки в розмірі 2,49 в умовних кадастрових гектарах для ведення особистого селянського господарства із земель запасу чи резервного фонду у розмірі відповідної земельної частки (паю), які рахуються за Стінянською сільською радою Томашпільського району Вінницької області, належну ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Стіна Томашпільського району Вінницької області, як члену КСП Стінянське Стінянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, відповідно державного акту на право власності на земельну ділянку, затвердженого розпорядженням Томашпільської районної державної адміністрації від 28 грудня 2002 року № 446.

Даний позов обґрунтовано наступним.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла ОСОБА_2-мати позивача.

Після смерті матері відкрилася спадщина на все її майно, зокрема, на земельну ділянку, яка перейшла їй у спадок від ОСОБА_3

Так, з 1994 по ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_2 перебувала на утриманні ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року.

Вищевказаний факт підтверджується рішенням Томашпільського районного суду від 16 жовтня 2018 року, яке набрало законної сили.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належну йому земельну частку (пай) у землі, яка перебувала в колективній власності КСП Стінянське , що розташована на території Стінянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, відповідно Державного акту на право колективної власності на землю серії НОМЕР_4, виданого Стінянською сільською радою 22 травня 1995 року та списку громадян-членів колективного сільськогосподарського товариства, в якому ОСОБА_3 включений під № 215.

Як член колективного сільськогосподарського підприємства ОСОБА_4 мав право на земельну частку (пай) і був включений до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай).

Позивач вказує, що вона є єдиним спадкоємцем своєї матері, а її мати-єдиним спадкоємцем ОСОБА_3

Позивач звернулася до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак нотаріусом їй було відмовлено у вчиненні нотаріальний дій, оскільки пропущений шестимісячний строк для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, відсутній оригінал правовстановлюючого документа на спадкове майно.

Спадщину після смерті матері позивач прийняла.

ОСОБА_3 був включений до списку громадян-членів КСП, однак сертифікат на право власності на земельну частку (пай) не отримав.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

В позовній заяві позивач вказано про слухання справи у її відсутності.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 23 листопада 2018 року відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання призначено на 09-40 годину 19 лютого 2019 року.

23 листопада 2018 року направлено запит до Державного нотаріального архіву Херсонської області про надання інформації щодо наявності чи відсутності спадкової справи після померлої ОСОБА_2, до Державного нотаріального архіву про надання інформації щодо наявності чи відсутності спадкової справи після померлої ОСОБА_2, до Державного нотаріального архіву про надання інформації щодо наявності чи відсутності спадкової справи після померлого ОСОБА_3

21 грудня 2018 року отримано відповідь Держнотархіву Херсонської області про відсутність спадкової справи після померлої ОСОБА_2

6 лютого 2019 року отримано відповідь Державного нотаріального архівупро відсутність спадкової справи після померлої ОСОБА_2

19 лютого 2019 року від позивача надійшла заява про розгляд справи у її відсутності.

19 лютого 2019 року від Стінянської сільської ради надійшла заява про розгляд справи у їхній відсутності.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилася, однак зазначила в позовній заяві, що просить справу слухати у її відсутності, позов підтримує, просить його задовольнити.

Представник Стінянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області в судове засідання не з'явився, однак сільський голова надав суду заяву, в якій просить справу розглянути без представника сільської ради, позовні вимоги визнають, не заперечують проти їх задоволення.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторін, які заявили про розгляд справи за їх відсутності, на підставі наявних у справі доказів, відповідно вимог ст.211 ЦПК України.

Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України не здійснювалося.

Суд, розглянувши заяви сторін у справі, оцінивши належність ї достовірність показань сторін по справі, сприяючи всебічному й повному з'ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.

Відповідно до ст.129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно ч.9 ст. 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Відповідно до Конституції України усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).

Згідно ст. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Главою 29 ЦК України ( ст.ст. 386-394 ) регулюється захист права власності.

До відносин спадкування необхідно застосовувати законодавство чинне на час відкриття спадщини.

Спадщина відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_3 року в день смерті спадкодавця ОСОБА_2

В цей час діяв ЦК УРСР (1963 року), який відповідно підлягає застосуванню для вирішення цих спірних правовідносин.

За змістом розділу VІІ вказаного Кодексу, прийняття спадщини - це акт, який поширюється на всі об'єкти спадкування водночас і свідчить про бажання скористатися правом на спадщину. До спадкоємця в момент виникнення правонаступництва переходять і ті права, які в цей час ще не були відомі.

Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР (1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Момент відкриття спадщини міститься в правилі ст. 525 цього Кодексу, а саме моментом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 549 ЦК УРСР (1963 р.) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 550 ЦК УРСР (1963 року), якщо спадкоємець в установлений ст. 549 цього Кодексу строк вступив в управління або володіння спадковим майном чи його частиною, суд з цих підстав вирішує питання не про продовження пропущеного строку, а про визнання права на спадкове майно (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 24.06.1983 року (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин)).

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року в с.Чорноморське Голопристанського району Херсонської області померла ОСОБА_2.

Відповідно до копії свідоцтва про народження, ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Як вбачається із копії свідоцтва про укладення шлюбу, ОСОБА_1 уклала шлюб із ОСОБА_6, після чого взяла прізвище ОСОБА_6.

Отже, факт родинних відносин між спадкодавцем ОСОБА_2 та спадкоємцем ОСОБА_1 знайшов своє підтвердження.

Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР -перша черга спадкоємців за законом-при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Відтак, ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_2 за законом першої черги спадкування.

Згідно довідки Стінянської сільської ради від 19.11.2018, після смерті ОСОБА_2 залишилося спадкове майно, що складається із земельної частки, яку вона успадкувала після смерті ОСОБА_3, оскільки перебувала на його утриманні. ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем після смерті матері ОСОБА_2 і спадщину прийняла.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть, ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_3 помер.

Рішенням Томашпільського районного суду від 16 жовтня 2018 року встановлено факт перебування з 1994 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_2, яка проживала в ІНФОРМАЦІЯ_2, померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, на утриманні ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року.

Згідно довідки Стінянської сільської ради від 11.08.2016, ОСОБА_3 зазначений під номером 215 в списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства (державний акт на право колективної власності на землю видано колективному сільськогосподарському підприємству Стінянське серії НОМЕР_4, виданий 22.05.1995).

Дані відомості підтверджуються і копією самого Державного акту серії НОМЕР_4 із списком громадян-членів КСП.

Згідно ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Відповідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Право власності є непорушним.

Ст. 5 ЗК України в редакції 1990 року визначала, що право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодавством щодо спадкового майна.

Згідно ч. 3 ст.. 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав.

Питання включення особи до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю вирішується відповідно до ст.. ст.. 22, 23 Земельного кодексу України, Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям, Указу Президента України Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва від 10 листопада 1994 року № 666/94, Закону України Про встановлення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв( від 5 червня 2003 року.

Відповідно до п. 5 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року №720/95 Про порядок паювання земель переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям передбачена видача сертифікатів на право на земельну частку.

Відповідно до п.2 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720 Про порядок паювання земель, переданих в колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.

Згідно ст.1-2 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , зі змінами станом на 2 жовтня 2012 року, право на земельну частку (пай) мають колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку. Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: - рішення суду про визнання права на земельну частку (пай) .

Маючи земельну частку (пай), її власник може вимагати виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) з видачею державного акту на право власності на землю (свідоцтва про право власності на земельну ділянку). Для виділення земельної частки (паю) в натурі потрібно, щоб її власник виявив таке бажання шляхом подання до відповідної ради заяви про виділення земельної частки (паю) у натурі.

Право громадян як співвласників колективної власності на землю набувається з дня видачі в установленому порядку державного акту на право колективної власності на землю з обов'язковим додатком-списком громадян, які є членами сільськогосподарського підприємства.

Згідно із законодавством членами КСП були, зокрема, постійні працівники-члени КСП, пенсіонери, які раніше працювали в КСП і залишалися його членами. Крім того, право на земельний пай мають спадкоємці тих членів КСП, які мали таке право, але померли до моменту видачі документа на це право, а саме-земельного сертифікату, відповідно до Указу Президента України Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва від 10 листопада 1994 року № 666/94.

Право на земельну частку безпосередньо не залежить від стажу роботи громадянина, його виробничих показників, особистих заслуг, місця проживання тощо. Навіть якщо після отримання сертифікату працівник перестав працювати в КСП або переїхав будь-куди, він не втрачає права на земельний пай. Це право йому гарантує законодавство України і ніхто не може позбавити його цього права, інакше як за рішенням суду.

Ця позиція відповідає вимогам ст..ст. 22-23 ЗК України, оскільки в даному акті зазначається розмір земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства. Таким чином, кожен член підприємства, кооперативу, товариства потенційно набуває право на частку землі, яка знаходиться в їх колективній власності.

Виходячи зі змісту статей 22, 23 ЗК 1990 року та даного Указу Президента особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування у членах КСП, включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю, одержання КСП цього акта.

Згідно норм Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , невнесення до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), які є членами КСП, не може позбавити їх права на земельну частку (пай).

Відповідно до п.3 Постанови Кабінету Міністрів України Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) , у разі виявлення після розробки проекту факту не включення одного або/і кількох громадян, які відповідно до законодавства набули право на земельну частику (пай), до списку власників земельних паїв, на підставі якого був складений проект, сільська рада чи райдержадміністрація приймає одне з рішень (розпоряджень) або про коригування проекту землеустрою організації з метою забезпечення громадян необхідною кількістю земельних ділянок (на підставі відповідного договору), або про надання зазначеним громадянам земельних ділянок із земель запасу чи резервного фонду у розмірі відповідної земельної частки (паю).

Право громадян як співвласників колективної власності на землю набувається з дня видачі в установленому порядку державного акту на право колективної власності на землю з обов'язковим додатком-списком громадян, які є членами сільськогосподарського підприємства.

Згідно із законодавством членами КСП були, зокрема, постійні працівники-члени КСП, пенсіонери, які раніше працювали в КСП і залишалися його членами. Крім того, право на земельний пай мають спадкоємці тих членів КСП, які мали таке право, але померли до моменту видачі документа на це право.

Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України 1990 року, Указу Президента України від 8 серпня 1995 року N 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" та відповідні норми ЦК УРСР. У цьому разі слід ураховувати, що згідно з пунктом 17 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Згідно норм Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , невнесення до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), які є членами КСП, не може позбавити їх права на земельну частку (пай).

Як було встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_3 був включений до списку громадян-членів КСП, однак сертифікат на право власності на земельну частку (пай) не отримав.

Згідно з п.24 Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 5 червня 2003 року № 899-ІУ, право на земельну частку (пай) мають колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку. Частиною 3 ст. 1 цього ж Закону передбачено, що право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування при розгляді цих справ, судом перевіряється наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до ст.531 ЦК УРСР -спадкоємство утриманцями- до числа спадкоємців за законом належать непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства.

Враховуючи рішення Томашпільського районного суду від 16.10.2018, ОСОБА_2 є спадкоємцем майна ОСОБА_3

Як було встановлено в судовому засіданні ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, однак не отримала свідоцтво про право на спадщину на спірну земельну ділянку в зв'язку з тим, що відсутній оригінал правовстановлюючого документу на спадкове майно на ім'я спадкодавця.

Так спадкодавець ОСОБА_2 не мала правовстановлюючого документа на спірну земельну ділянку, оскільки дана земельна ділянка фактично належала ОСОБА_3, оскільки і сам ОСОБА_3 не мав в наявності такого правовстановлюючого документа.

Як уже вказувалося, згідно з п.24 Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Отже, ОСОБА_3 набув права на земельну частку (пай) з дня видачі цього Державного акта серії НОМЕР_4, виданого 22.05.1995, однак, так як він помер ІНФОРМАЦІЯ_4, право на земельний пай перейшло до ОСОБА_2

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2, невнесення до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) особи, яка є членом КСП не може позбавити її права на земельну частку (пай); при неможливості надати земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання, відповідно до п.7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям , має бути надана із земель запасу.

Позови громадян, пов'язані з паюванням земель, зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифікату, виділення паю в натурі, можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є також орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі.

Відповідно до п. 7 даної Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року при розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в разі незгоди з рішеннями з питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції (зокрема, про відмову в передачі земельної ділянки у власність чи користування, у продажі земельної ділянки, в наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо), суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним і зобов'язує його залежно від характеру спору виконати певні дії, передбачені його компетенцією (або не вчиняти чи припинити їх), на захист порушеного права, як цього вимагає законодавство, або надає право позивачеві вчинити певні дії для усунення порушень його права. Суд вирішує ці питання по суті, якщо це відповідає закону (наприклад, визнає відповідно до частини третьої статті 1 Закону України від 5 червня 2003 р. № 899-ІV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" право на земельну частку (пай), якщо районною (міською) державною адміністрацією безпідставно відмовлено у видачі документа, що посвідчує право на земельну частку (пай). В інших випадках суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема про передачу земельних ділянок у постійне користування, оренду, укладення чи поновлення договору оренди земельної ділянки, зміну цільового призначення землі тощо.

У листі від 10 грудня 2001 року Державний комітет України по земельних ресурсах зазначає, що виходячи з Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям право на земельну частку (пай) мають тільки члени недержавного сільськогосподарського підприємства, а надання права на земельну частку (пай) здійснюється не за місцем проживання, а відповідно до встановленого членства в підприємстві (за місцем роботи або виходом на пенсію). Отже, невнесення до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) особи, яка є членом КСП не позбавляє її права на земельну частку (пай).

Відповідно до довідки відділу Держгеокадастру у Томашпільському районі від 19.11.2018, згідно технічної документації по передачі земельних часток (паїв) в натурі з виготовленням державних актів на право власності на землю членам СВК Стінянське Стінянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, затвердженого розпорядженням Томашпільської РДА від 28 грудня 2002 року № 446, середній розмір земельної частки (паю) по Стінянській сільській раді становить 2,49 кад.га.

Як тлумачить лист Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім'я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем.

Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування при розгляді цих справ, судом перевіряється наявність обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій, зокрема відмови у видачі свідоцтва про спадщину.

Як вбачається із відповіді нотаріуса від 22.11.2018 на заяву ОСОБА_1, останній відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, оскільки відсутній оригінал правовстановлюючого документу на ім?я спадкодавця.

Згідно абзацу 3 пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування при розгляді цих справ, судом перевіряється наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до відповідей Державного нотаріального архіву Вінницької області, Державного нотаріального архіву Херсонської області, спадкову справу після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_2-не заведено і не виявлено.

Згідно ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судових розгляд.

Відповідно до п. 24 ч.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції , у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясовування і дослідження інших обставин справи.

Відповідно до ч.3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За наведених обставин, враховуючи визнання відповідачем позову, що не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд приходить до висновку, що стороною позивача доведено суду та надано на підтвердження відповідні докази того, що ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги спадкування за законом після смерті ОСОБА_2, яка є спадкоємцем, як утриманцем, ОСОБА_3, який мав право на право на земельну частку (пай), а відтак суд може визнати за ОСОБА_1 право на дану земельну частку (пай). Зокрема, суд наголошує на п.7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям , відповідно до якого земельна частка члену КСП має бути надана із земель запасу.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно ч.7 ст. 294 ЦПК України, при ухваленні судом рішення у справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 при подачі позову до суду сплачено судовий збір в розмірі 815,54 гривень (а.с.1), а тому враховуючи вимоги ч.1 ст. 142 ЦПК України, позивачу необхідно повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 407,77 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22,23 ЗК України (в ред. 1990 року) п.2 Указу Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям №720 від 8.08.1995 року, п.3 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних ділянок (паїв),затвердженого ПКМУ від 4.02.2004 року №122, ст.ст. 524, 525, 527, 529, 549 ЦК УРСР 1963 року, статтями 12, 13, 76-89, 90, 95, 141-142, 163, 206, 263, 265, 280, 293, 315, 354 ЦПК України суд-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Стінянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області про визнання майнового права на спадкове майно задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право в порядку спадкування за законом на спадкове майно, що залишилося після смерті матері ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року в м.Чорноморське Голопристанського району Херсонської області, що складається із земельної ділянки в розмірі 2,49 в умовних кадастрових гектарах для ведення особистого селянського господарства із земель запасу чи резервного фонду у розмірі відповідної земельної частки (паю), які рахуються за Стінянською сільською радою Томашпільського району Вінницької області, належну ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Стіна Томашпільського району Вінницької області, як члену КСП Стінянське Стінянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, відповідно державного акту на право власності на земельну ділянку, затвердженого розпорядженням Томашпільської районної державної адміністрації від 28 грудня 2002 року № 446, надавши ОСОБА_1 земельну частку відповідно до п.7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям.

Повернути ОСОБА_1 50 відсотків сплаченого за квитанцією № 3 від 20.11.2018 судового збору, а саме в сумі 407,77 грн (чотириста сім гривень 77 копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Повне найменування (ім'я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:

позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_1, виданий 24.07.2002 Овідіопольським РВ УМВС України в Одеській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, адреса: АДРЕСА_1;

відповідач: Стінянська сільська рада Томашпільського району Вінницької області, Код ЄДРПОУ 04330993, КОАТУУ 0523985701, адреса: 24231, Вінницька область, Томашпільський район, с.Стіна, вул. Т.Шевченка, 45.

Суддя: О. В. Пилипчук