Рішення

від 15.02.2019 по справі 497/2163/18

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15.02.2019

Справа № 497/2163/18

Провадження № 2/497/205/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2019 року Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Кравцової А.В.,

секретар судового засідання - Бекметова Х.В.,

розглянувши за відсутністю сторін у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м.Болград цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області, ОСОБА_2 районної державної адміністрації Одеської області про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

12.12.2018 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, яким просить визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,30 умовних кадастрових гектари, як за спадкоємцем за законом після смерті його батька - ОСОБА_1, який помер 18.03.2006 року, стверджуючи, що ця земельна ділянка розташована на території Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області та належала його батькові на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ОД №0216354.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що він не може оформити належним чином свої спадкові права, до складу яких входить право на земельну частку (пай) у землі у виді багаторічних насаджень, яка перебувала у колективній власності КСП Кубей , - в розмірі 0.30 умовних кадастрових гектарів, оскільки за життя спадкодавець - його батько - не реалізував право на оформлення цих паїв, але які йому належать по праву власності.

Позивач у судове засідання не з'явився, своєю заявою просив задовольнити його позовні вимоги та розглянути справу за його відсутністю.

Представник відповідача - Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області та представник відповідача ОСОБА_2 районної державної адміністрації Одеської області ОСОБА_3 до суду не прибули, про час та місце розгляду справи сповіщені належним чином. Позовні вимоги відповідачі визнають в повному обсязі, просили розглянути справу без участі їх представника, про що надіслали відповідні заяви.

Згідно ст.200ч.3 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Беручи до уваги, що відповідачі визнають позовні вимоги і визнання позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд дійшов висновку, що рішення у даній справі ухвалюється у підготовчому судовому засіданні.

Розглянувши надані суду документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також заяви сторін, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Однією з таких підстав є спадкування майна, в тому числі за законом відповідно до ст.1217 ЦПК України.

У відповідності до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини, відповідно до статті 1218 ЦК України, входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з положеннями частини 1 статті 1297 ЦК України спадкоємець, що прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Дане зобов'язання встановлено законодавством у зв'язку з тим, що право власності на спадкове нерухоме майно виникає у спадкоємця тільки з моменту державної реєстрації цього майна, оскільки відповідно до ч.2ст.182 ЦК України право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

З матеріалів справи вбачаються наступні факти та відповідні ним правовідносини, що були встановлені судом на підставі наданих суду і досліджених доказів:

- 18.03.2006 року помер ОСОБА_1 (свідоцтво про смерть серії І-ЖД №043545, а/з34 (а.с.9.), після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входило усе його майно, у тому числі право на земельну частку - пай, - згідно сертифікату серії ОД №0216354, що був виданий на підставі рішення ОСОБА_2 районної державної адміністрації Одеської області від 13.09.1996 за №78 (а.с.11), спадкоємцем його майна після його смерті є позивач - ОСОБА_1;

- згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом ОСОБА_2 районної державної нотаріальної контори від 20.09.2006 року та зареєстрованого в реєстрі за №4472, спадкоємцем майна ОСОБА_1, який помер 18.03.2006 року, є його син - позивач ОСОБА_1, спадщина, на яку видано це свідоцтво складається з земельної ділянки площею 1,99 гектари, у тому числі з земельними угіддями: рілля - 1,99 гектари, кадастровий номер земельної ділянки 5121487000:01:008:0165, що належала ОСОБА_1, який помер 11.05.2016 року ( а.с.10,14);

- згідно листа з відділу у ОСОБА_2 районі Головного управління держгеокадастру в Одеський області грошова оцінка одиниці площі ріллі по Одеській області становить 31167,66грн (а.с.15).

- постановою державного нотаріуса ОСОБА_4 від 14.07.2018 року позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з-за відсутністю правовстановлюючого документа (а.с.17);

- з відповіді завідуюча одеського державного нотаріального архіву на запит суду № 67/01-20 від 09.01.2019 р., вбачається, що спадкова справа щодо майна ОСОБА_1, який помер 18.03.2006р., заводилася, одним із спадкоємцем є і позивач - ОСОБА_1, який вже на частину спадщини - земельну ділянку - отримав свідоцтва про право на спадщину за законом (свідоцтво від 20.09.2006 року за №4472 а.с.10);

- відповідно до заяви відповідачів - Кубейської сільської ради та представника відповідача ОСОБА_2 районної державної адміністрації Одеської області ОСОБА_3М - відповідачі вимоги позивача визнають повністю.

Мешканці місцевої громади села Кубей (колишнє Червоноармійське), як члени КСП Кубей , у тому числі і позивач (як спадкоємець) реалізували своє право власності на земельні ділянки лише під ріллею, проте в них залишилося нереалізованим право на земельну частку (пай) під багаторічними насадженнями в розмірі 0.30 умовних кадастрових гектари - згідно особистих сертифікатів, що не заперечують відповідачі.

Під час виділення в натурі на місцевості земельних ділянок державні акти були видані пайщикам лише на земельні ділянки під ріллею, право на землю під багаторічними насадженнями (сади та виноградники) громадянами реалізовано не було.

Оскільки право на земельні частки (паї) визначалося в умовних кадастрових гектарах, то число, яким зазначалася відповідна площа, завжди округлювалася до десятих (одна цифра після коми), то в усіх документах, які складалися з цього приводу, завжди зазначалася площа 0.3у.к.га.

Правовідносини з приводу спадщини регулюються відповідними нормами ЦК України.

Положеннями ст.ст.1216-1218 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. В разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також в разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1261 ЦК України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно ч.1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

В силу перелічених правових норм, позивач є спадкоємцем за законом першої черги, який скористався своїм правом прийняття та оформлення спадщини, що відкрилася після смерті його батька.

Разом з цим його право порушене, оскільки він позбавлений можливості в позасудовому порядку реалізувати в повному обсязі свої спадкові права, хоча володіє усіма необхідними законними підставами для цього, оскільки за час свого життя спадкодавець не оформив належним чином своє право на земельну частку (пай) розміром 0.30у.к.га , а саме, - право на земельну частку (пай) розміром 0.30га, що під багаторічними насадженнями.

Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року Про судову практику у справах про спадкування при вирішенні спору про спадкування, права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

Відповідно до Указу Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям від 08.08.1995 року №720/95, право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.

Пунктом 17 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, який набрав чинності в 2002 році передбачено, що відповідно до формулювань Указу Президента України від 08 серпня 1993 року №720/95 слід розуміти, що сертифікат на право на земельну частку (пай) має не правовстановлююче, а правопосвідчувальне значення, тобто право на земельну частку (пай) виникає у члена господарства з моменту виникнення відповідного права колективної власності на земельну ділянку (пай) та існує незалежно від його посвідчення сертифікатом.

Закон України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 05.06.2003 року №899-VІ (надалі Закон) визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Статтею 1 Закону визначено коло осіб, які мають право на земельну частку (пай):

- колишні члени колективних сільськогосподарських підприємства, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариства, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємства, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку;

- громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом…

Також ч 3 ст.1 цього ж Закону передбачено, що право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено у судовому порядку.

Згідно ст.2 Закону основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Частиною другою цієї статті визначено, що документами, які посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Стаття 3 Закону визначає підстави для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв). Підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), яка належить їм по праву, подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).

В разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада чи районна державна адміністрація приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Як роз'яснено в п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акту про право власності на землю. Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акту, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, зокрема й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Таким чином, судом встановлено на підставі належних і допустимих доказів, що батько позивача - спадкодавець ОСОБА_1 мав право на земельну частку (пай) розміром 2 умовних кадастрових гектарів, на яку, на підставі сертифікату, був отриманий державний акт про право власності на земельну ділянку зі складом сільськогосподарських угідь у виді ріллі загальним розміром 1,99 га, при цьому оригінал сертифікату був вилучений, а замість нього виданий державний акт. Проте, за життя спадкодавець, не зміг реалізувати своє право на земельну частку (пай) зі складом сільськогосподарських угідь у виді багаторічних насаджень, та не отримав відповідного державного акту. З огляду на зазначене, позивач, згідно вимог чинного законодавства, успадкував дане право, яке підлягає захисту у судовому порядку.

Згідно ст.81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено п. а ч.3 ст.152 Земельного Кодексу України. Частиною 2 ст.373 ЦК України передбачено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Пунктами 16, 17 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю.

Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними прав вимоги на відведення земельної частки (пай) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Згідно п.3.5 Інформаційного листа Вищого ССУ з розгляду кримінальних та цивільних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування у разі втрати, пошкодження сертифіката про право на земельну частку (пай) аналогічного порядку видачі нового сертифікату на ім'я спадкодавця спадкоємцям особи, яка мала право на земельну частку (пай), не передбачено. Отже, належним способом захисту прав спадкоємців в разі відмови нотаріуса видати свідоцтво право на спадщину на земельну частку (пай) є звернення спадкоємців до суду з вимогами про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання права власності в порядку спадкування на земельну ділянку розміром 0,3га у виді багаторічних насаджень, які він успадкував, є обґрунтованими та підлягають задоволенню; порушення цим прав третіх осіб не вбачається з наданих суду матеріалів і доказів.

На підставі ст.ст.81,152 Земельного Кодексу України, ст.ст.328, 373, 1216-1218, 1223, 1261, 1268-1270 ЦК України, та керуючись ст.ст. 4, 10, 13, 76-81, 83, 95, 200, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України (в новій редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII), суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області, ОСОБА_2 районної державної адміністрації Одеської області про визнання права власності - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, як за спадкоємцем за законом, - право на земельну частку (пай) в землі, яка перебувала у колективній власності КСП Кубей , розміром 0.30 в умовних кадастрових гектарах, та яка належала на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ОД №0216354 його батькові - спадкодавцю ОСОБА_1, що помер 18.03.2006 року.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Одеської області через Болградський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня отримання ним повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст судового рішення виготовлено 15.02.2019 року.

Суддя А.В. Кравцова