Ухвала

від 19.02.2019 по справі 925/1291/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

19 лютого 2019 року Справа № 925/1291/18

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,

секретар судового засідання - Козоріз О.І.,

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 - адвокат,

від відповідача - ОСОБА_2 - адвокат,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа 77» , м Київ

до приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області

ОСОБА_3, м. Черкаси

про стягнення 1 101 600 грн. 00 коп.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Київської області від 19 листопада 2018 року позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа 77» до приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області ОСОБА_3 про стягнення 1 101 600 грн. 00 коп., з яких: 367 200 грн. 00 коп. майнової шкоди та 734 400 грн. 00 коп. упущеної вигоди передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до господарського суду Черкаської області.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 11 грудня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 17 січня 2019 року.

Проте підготовче засідання призначене на 17 січня 2019 року не відбулося, у зв'язку з перебуванням головуючого судді по даній справі на лікарняному.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 21 січня 2019 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Підготовче засідання призначено на 19 лютого 2019 року.

08 січня 2019 року до суду від відповідача надійшли клопотання про:

- витребування у позивача доказів;

- залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача публічне акціонерне товариство «Агрофірма Березанська птахофабрика» ;

- закриття провадження у справі;

- зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею справи №911/100/18;

- відшкодування судових витрат.

Також від позивача надійшло клопотання про заміну первісного позивача на іншого відповідача - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Рідна» .

Клопотання позивача про заміну первісного позивача на іншого відповідача суд залишив без задоволення (ухвалу суду відображено в протоколі судового засідання від 19 лютого 2019 року), оскільки ст. 48 ГПК України передбачає, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом , суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Проте, відповідно до ст. ст. 6, 25 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Отже, страхова компанія не є належним відповідачем у спорі про відшкодування саме шкоди завданої юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю приватного виконавця - тобто особи уповноваженої державою здійснювати діяльність з примусового виконання певної категорії судових рішень у порядку встановленому законом.

До страхової компанії в даному випадку можуть бути пред'явлені вимоги про виплату страхового відшкодування, а не шкоди.

Водночас, одночасна зміна підстав та предмету позову не допускається, оскільки по своїй суті така зміна призведе до пред'явлення фактично нового позову, який в свою чергу суду слід розглядати з урахуванням правил територіальної та виключної підсудності.

Що стосується клопотання відповідача про закриття провадження у справі судом враховано наступне:

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Предметом розгляду даного спору зі справи є відшкодування шкоди приватним виконавцем при здійсненні ним своїх повноважень під час примусового виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, у тому числі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Приписами частин 1, 2 статті 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; це право кореспондується з повноваженнями суду щодо захисту цих прав та охоронюваних інтересів.

Підвідомчість спорів господарським судам України врегульовано ст. 20 ГПК України.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Розмежування юрисдикцій прийнято вирішувати за допомогою критеріїв, тобто передбачених законом умов, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства.

Зокрема, ОСОБА_4 Верховного Суду у постановах від 16 травня 2018 року у справі №910/17448/16 та від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 визнала помилковим застосування ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Тобто, під час визначення предметної юрисдикції даної справи суд виходить із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, а також суб'єктного складу сторін спірних правовідносин.

Зокрема, пунктом 15 ст. 20 ГПК України визначено категорію «інших справ» підвідомчих господарським судам, однак обов'язковою ознакою юрисдикційної належності таких справ є склад її учасників - суб'єкти господарювання.

Як вже зазначалося вище, в даній справі спірні правовідносини пов'язані з відшкодуванням шкоди завданої діями приватного виконавця під час вчинення виконавчих дій під час примусового виконання судового рішення.

Юридичний статус приватних виконавців та правові засади їхньої діяльності врегульовані Законами України «Про виконавче провадження» та «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» .

Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» .

Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім:

1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною;

2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету;

3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону;

4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи;

5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини;

6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності;

7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб;

8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена;

9) рішень про конфіскацію майна;

10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання;

11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (ч. 2 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» ).

Статтею 16 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб'єктом незалежної професійної діяльності.

Дана справа не відноситься до категорій спорів, визначених пунктами 1-14 та 16 частини першої статті 20 ГПК України.

Справи про відшкодування шкоди (збитків) підпадають під передбачену пунктом 15 вказаної статті категорію інших справ, однак обов'язковою ознакою юрисдикційної належності таких справ, як вже зазначалося вище, є склад її учасників, тобто спір повинен бути виключно між суб'єктами господарювання.

Визначення поняття суб'єкта господарювання міститься у ст. 55 Господарського кодексу України (далі - ГК України), у відповідності до якої суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Під господарською діяльністю у цьому Кодексу розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч. 1 ст. 3 ГК України).

Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою особою за умови, що вона не є працівником в межах підприємницької діяльності чи незалежної професійної діяльності.

Взяття на облік фізичних осіб, які не є підприємцями та здійснюють незалежну професійну діяльність, умовою ведення якої згідно із законом є державна реєстрація такої діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (далі - фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність), здійснюється за місцем постійного проживання у порядку для фізичних осіб-підприємців, встановленому Порядком обліку платників податків і зборів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року №1588.

Якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності (п. 6.7 цього Порядку обліку платників податків і зборів).

Аналіз вищенаведених норм чинного законодавства дає суду підстави для висновку, що делеговані приватним виконавцям державою повноваження по здійсненню діяльності з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом, не є господарською діяльністю в розумінні ст. 3 ГК України. Тому приватний виконавець, як громадянин, який є суб'єктом незалежної професійної діяльності, не може вважатися суб'єктом господарювання в розумінні частин 1, 2 ст. 55 цього Кодексу.

Сторонами у справі не надано доказів того, що приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області ОСОБА_3 зареєстрований як підприємець. ОСОБА_5 державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань така інформація теж не підтверджується.

Окремо слід вказати, що зі змісту ст. 1174 ЦК України вбачається, що саме державою відшкодовується шкода завдана посадовою або службовою особою органу державної влади.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин, яка через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, набуває та здійснює свої цивільні права та обов'язки (ч. 2 ст. 2, ст. 170 ЦК України).

З урахуванням викладеного приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області ОСОБА_3 не може бути відповідачем у господарському процесі, що виключає можливість розгляду господарським судом спору в частині заявлених до нього позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (ч. 2 ст. 231 ГПК України).

За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі (п. 2 ч. 2 ст. 185 ГПК України).

Враховуючи вищенаведене, провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Заяву відповідача про відшкодування судових витрат суд вирішив розглянути в порядку ч.6 ст.130 ГПК України.

Оскільки провадження у справі підлягає закриттю, то решту клопотань суд залишає без розгляду.

На виконання вимог ч. 2 ст. 231 ГПК України, суд роз'яснює позивачу, що спір у справі про стягнення шкоди, завданої приватним виконавцем, як громадянином, який здійснює незалежну професійну діяльність (самозайнятою фізичною особою), і який заявлено позивачем саме до приватного виконавця, а не до держави в особі відповідних органів державної влади у межах їхньої компетенції повинен розглядатися у порядку цивільного судочинства (ч. 1 ст. 19 «Справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів» Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно ч. 4 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі, крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом.

Тобто, повернення судового збору без відповідного клопотання сторони не допускається.

Враховуючи вищезазначене, та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 231, ст. 234 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Провадження у справі №925/1291/18 - закрити.

Ухвала набирає законної сили в порядку визначеному ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки визначені ст.ст. 255-257 ГПК України.

Суддя А.В.Васянович