Рішення

від 19.02.2019 по справі 927/40/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

19 лютого 2019 року м. Чернігів справа № 927/40/19

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Лавриненко Л.М.

секретар судового засідання Мігда Р.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №927/40/19, розгляд якої здійснюється у порядку загального позовного провадження

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОТРЕНД ГРУП»

вул. Глибочицька, будинок, 17, м.Київ, 04050

До відповідача: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «НИВА ПОЛІССЯ»

вул. Троїцька, будинок, 8, м.Городня, Городнянський район, Чернігівська область, 15100

Про стягнення 244 240,21 грн.

За участю представників:

Позивача: не з'явився

Відповідача: не з'явився

У судовому засіданні, відповідно до ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини ухвали .

Позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОТРЕНД ГРУП» подано позов до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «НИВА ПОЛІССЯ» про стягнення 244240,21 грн, а саме: 148550,00 грн простроченої заборгованості за основним боргом, 29710,00 грн штрафу, 25900,61 грн пені, 7698,38 грн інфляційного збільшення боргу та 32111,22 грн 30% річних.

Заявлений позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання поворотної фінансової допомоги №18/09/17 від 18.09.2017.

Ухвалою суду від 10.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 07.02.2019 о 10:30.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 10.01.2019 №1510002166609, але повноважного представника у судове засідання 07.02.2019 не направив.

Також як слідує із матеріалів справи, представник відповідача - директор СТОВ "Нива Полісся" ОСОБА_1 15.01.2019 знайомився з матеріалами справи та зняв фотокопії позовної заяви з додатками.

Позивач також був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, але повноважного представника у судове засідання 07.02.2019 не направив.

Ухвала суду від 10.01.2019 про відкриття провадження у справі, направлена на адресу позивача, зазначену ним у позовній заяві (вул. Глибочицька, будинок, 17, м. Київ, 04050), повернулась до суду з відміткою поштового відділення: «інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення» .

До початку судового засідання від позивача, засобами електронного зв'язку, надійшла заява від 06.02.2019 про розгляд справи за відсутності представника, у зв'язку з неможливістю взяти участь в судовому засіданні у вказаний час. Позивач також зазначив, що підтримує позовні вимоги та наполягає на їх задоволенні.

Викладені у заяві позивача від 06.02.2019 обставини свідчать про належне повідомлення позивача про дату, час та місце судового засідання у справі №927/40/19 та його обізнаність про розгляд даної справи.

Заява позивача від 06.02.2019 про розгляд справи за відсутності його представника задоволена судом, оскільки участь у судовому засіданні є процесуальним правом сторони, відповідно до п.2 ч.1 ст.42 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 07.02.2019 закрито підготовче провадження. Призначено справу до судового розгляду по суті на 19.02.2019 о 11:30. Явка в судове засідання повноважних представників сторін визнана обов'язковою.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення від 07.12.2018 №1400042638910 (позивачу), №1400042638902 (відповідачу), але повноважних представників в судове засідання 19.02.2019 не направили.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Судом також враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України» ).

Зважаючи на те, що згідно ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 19.02.2019 розпочато розгляд справи по суті.

Як вбачається з поданої позивачем заяви від 06.02.2019, позивач підтримує позовні вимоги та наполягає на їх задоволенні.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Заяв та клопотань від сторін до суду не надходило.

Оскільки, відповідач своїм процесуальним правом участі у судових засіданнях 07.02.2019 та 19.02.2019 не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, рішення приймається за наявними матеріалами справи на підставі ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 202 та ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочин може вчинятися усно або в письмовій, електронній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

18.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОТРЕНД ГРУП» (позикодавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «НИВА ПОЛІССЯ» (позичальник) укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги № 18/09/17.

Відповідно до п. 1.1. договору про надання поворотної фінансової допомоги №18/09/17 від 18.09.2017, позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути її у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 2.1.-2.2. договору про надання поворотної фінансової допомоги №18/09/17 від 18.09.2017 сторони визначили, що поворотна фінансова допомога надається у національній валюті України в сумі до 1000000 (одного мільйона) гривень 00 коп. Ця сума може бути збільшена за згодою сторін. Поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі.

Перерахування коштів здійснюється позикодавцем на поточний рахунок позичальника (п.2.3. договору про надання поворотної фінансової допомоги №18/09/17 від 18.09.2017).

Згідно з п.2.4.-2.5. договору про надання поворотної фінансової допомоги №18/09/17 від 18.09.2017 позичальник зобов'язаний повернути отриману фінансову допомогу у строк до 1 квітня 2018 року в повному обсязі. Даний термін може бути продовжений за згодою сторін. Позичальник має право повернути допомогу достроково.

Повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позикодавця (п.2.6. договору про надання поворотної фінансової допомоги №18/09/17 від 18.09.2017).

Відповідно до п.5.1. договору про надання поворотної фінансової допомоги №18/09/17 від 18.09.2017, цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань.

Згідно із ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Таким чином, укладений між сторонами договір про надання поворотної фінансової допомоги №18/09/17 від 18.09.2017 по своїй правовій природі є договором позики.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору про надання поворотної фінансової допомоги №18/09/17 від 18.09.2017 позивач перерахував на рахунок відповідача за період з 18.09.2017 по 23.02.2018 148550,00 грн фінансову допомогу у сумі 148550 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №15 від 18.09.2017 на суму 15650,00 грн; №19 від 27.09.2017 на суму 50000,00 грн; №20 від 04.10.2017 на суму 7300,00 грн; №21 від 12.10.2017 на суму 14300,00 грн; №23 від 19.10.2017 на суму 7000,00 грн; №27 від 19.10.2017 на суму 14500,00 грн; №37 від 16.11.2017 на суму 10000,00 грн; №38 від 23.11.2017 на суму 2000,00 грн; №42 від 14.12.2017 на суму 2800,00 грн; №46 від 19.12.2017 на суму 8700,00 грн; №66 від 23.02.2018 на суму 16300,00 грн (а.с.14-24). У призначенні платежу у вказаних платіжних дорученнях зазначено "Поворотна безвідсоткова фінансова допомога згідно договору № 18/09/17 від 18.09.2017 без ПДВ".

Відповідач факту отримання від позивача 148550,00 грн фінансової допомоги не заперечив.

Як вже зазначалось судом, ухвалою про відкриття провадження у справі від 10.01.2019 було встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Відповідності до ч.1,4 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, у відзиві на позовну заяву відповідач викладає заперечення проти позову. Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтується позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Але відповідач своїм правом не скористався, відзив на позовну заяву не надав.

Частиною 4 ст.74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи.

За загальними принципами здійснення судочинства, що також відображені у ст. 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

За приписами ч.1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами (ч.3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Правові аксіоми визначають як загальні положення, які сприймаються як самоочевидні істини, не потребують доведення та відображають загальнолюдський зміст права.

Однією із правових аксіом у судочинстві називають, зокрема, «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права» (Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae).

Суд при прийнятті рішення враховує, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Враховуючи вищевикладені обставини, відсутність зі сторони відповідача заперечень щодо факту отримання від позивача фінансової допомоги, а також керуючись принципами цивільного права - справедливість, добросовісність, розумність та однією із аксіом цивільного судочинства «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права» (Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae), суд доходить висновку, що позивачем доведено та підтверджено матеріалами справи факт перерахування на рахунок відповідача 148550,00 грн фінансової допомоги на виконання умов договору про надання поворотної фінансової допомоги №18/09/17 від 18.09.2017.

На виконання умов п.2.4 договору про надання поворотної фінансової допомоги №18/09/17 від 18.09.2017, відповідач був зобов'язаний повернути отриману від позивача фінансову допомогу у строк до 1 квітня 2018 року в повному обсязі.

Оскільки 1 квітня 2018 року є вихідним днем, то з урахуванням, ч.5 ст.253 Цивільного кодексу України, останнім днем повернення позики є 02.04.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як свідчать матеріали справи, відповідач свої зобов'язання щодо своєчасного та повного повернення позивачу позики не виконав.

Так, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У відповідності до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позов.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів належного виконання ним зобов'язань за договором про надання поворотної фінансової допомоги №18/09/17 від 18.09.2017 та доказів, які підтверджують своєчасне та повне повернення ним отриманої від позивача фінансової допомоги, або ж фактичних даних на спростування факту отримання від позивача фінансової допомоги у сумі 148550,00 грн, а також доказів, які підтверджують неможливість своєчасного та повного повернення ним отриманої фінансової допомоги, а тому дії відповідача щодо несвоєчасного повернення позивачу отриманих коштів є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення 148550,00 грн основного боргу є обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім заявленої до стягнення суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне повернення поворотної фінансової допомоги за період з 02.04.2018 по 02.10.2018 у сумі 25900,61 грн та штраф за прострочення більш ніж на 30 календарних днів повернення поворотної фінансового допомоги у розмірі 29710,00 грн.

Відповідно до ст.546, 549 Цивільного кодексу України, зокрема, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком. Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 3.1. договору про надання поворотної фінансової допомоги №18/09/17 від 18.09.2017 сторони передбачили, що у випадку несвоєчасного повернення поворотної фінансової допомоги позичальник сплачує позикодавцю пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення, а у разі прострочення більш ніж 30 календарних днів - додатково до пені сплачує позикодавцю штраф у розмірі 20% від суми заборгованості.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

У інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Матеріалами справи підтверджується прострочка відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасного та повного повернення позивачу поворотної фінансової допомоги, а тому, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу, а також враховуючи, що останнім днем повернення позики є 02.04.2018, відповідно прострочка оплати виникла з 03.04.2018, суд доходить висновку, що пеня підлягає стягненню за період прострочки з 03.04.2018 по 02.10.2018 у сумі 25762,23 грн та штраф у розмірі 29710,00 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача 7698,38 грн інфляційного збільшення боргу за період квітень-грудень 2018 року та 32111,22 грн 30% річних за період з 02.04.2018 по 20.12.2018.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пункті 3.3. договору про надання поворотної фінансової допомоги №18/09/17 від 18.09.2017 сторони, згідно з п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, дійшли згоди, що позичальник, у випадку прострочення повернення позики, за користування коштами позикодавця сплачує на користь останнього 30% річних.

Перевіривши розрахунок позивача, враховуючи умови п.3.3. договору про надання поворотної фінансової допомоги №18/09/17 від 18.09.2017, а також те, що надана позивачем поворотна фінансова допомога не була своєчасно та в повному обсязі повернута відповідачем та останнім днем повернення позики є 02.04.2018, відповідно прострочка оплати виникла з 03.04.2018, суд доходить висновку, що позивачем правомірно нараховано відповідачу та пред'явлено до стягнення 7698,38 грн інфляційного збільшення боргу за період квітень-грудень 2018 року, а 30% річних підлягають стягненню в сумі 31989,13 грн за період з 03.04.2018 по 20.12.2018.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача 148550,00 грн простроченої заборгованості за основним боргом, 29710,00 грн штрафу, 25762,23 грн пені, 7698,38 грн інфляційного збільшення боргу та 31989,13 грн 30% річних. У частині стягнення 138,38 грн пені та 122,09 грн 30% річних позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, то відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та ст. 4 Закону України „Про судовий збір» , пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 3655,65 грн.

Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України; ст. 4 Закону України „Про судовий збір» , господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОТРЕНД ГРУП , вул. Глибочицька, б. 17, м. Київ, 04050 (код ЄДРПОУ 41124632) до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю НИВА ПОЛІССЯ , вул. Троїцька, б. 8, м. Городня, Чернігівська область, 15100 (код ЄДРПОУ 40810108) про стягнення 244240,21 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю НИВА ПОЛІССЯ , вул. Троїцька, б. 8, м. Городня, Чернігівська область, 15100 (код ЄДРПОУ 40810108, відомості про банківські реквізити відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОТРЕНД ГРУП , вул. Глибочицька, б. 17, м. Київ, 04050 (код ЄДРПОУ 41124632, відомості про банківські реквізити відсутні) 148550,00 грн простроченої заборгованості за основним боргом, 29710,00 грн штрафу, 25762,23 грн пені, 7698,38 грн інфляційного збільшення боргу, 31989,13 грн 30% річних та 3655,65 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОТРЕНД ГРУП , вул. Глибочицька, б. 17, м. Київ, 04050 (код ЄДРПОУ 41124632) до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю НИВА ПОЛІССЯ , вул. Троїцька, б. 8, м. Городня, Чернігівська область, 15100 (код ЄДРПОУ 40810108) про стягнення 138,38 грн пені та 122,09 грн 30% річних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду у порядку визначеному ст. 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено та підписано 20.02.2019.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

До відома сторін:

- адреса Господарського суду Чернігівської області: проспект Миру, 20, м. Чернігів, Україна;

- засоби зв'язку контактні телефони: 672-847; 676-311, факс 774-462; електронна адреса Господарського суду Чернігівської області: e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua.

Суддя Л. М. Лавриненко