Постанова

від 19.02.2019 по справі 802/4702/13-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 лютого 2019 року

Київ

справа №802/4702/13-а

адміністративне провадження №К/9901/3107/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18.03.2014 (головуючий суддя - Поліщук І.М.)

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014 (судді - Білоус О.В., Курка О.П. Сторчак В.Ю.)

у справі № 802/4702/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства Вінницький дослідний завод

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 року Приватне акціонерне товариство Вінницький дослідний завод (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - ДПІ) від 18.11.2013 в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідач дійшов помилкового висновку про завищення Товариством суми від'ємного значення податку на додану вартість, неправильно при цьому застосувавши положення статті 102 Податкового Кодексу України.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18.03.2014, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014, адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 18.11.2013 №0014781501.

Не погодившись з судовими рішеннями ДПІ звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та неправильно застосувавши при цьому норми матеріального і процесуального права.

Підприємство відзиву на касаційну скаргу не надало, що не перешкоджає розгляду справи.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.06.2014 відкрито касаційне провадження.

11.01.2018 справу, в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, передано до Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування Товариством від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у сумі 206 797 грн. та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку в сумі 25 291 грн., відображених у податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2013 року.

В акті викладено висновок контролюючого органу про порушення Товариством пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України, що призвело до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації) у розмірі 3 175 124 грн., в тому числі 3 000 442 грн. за попередній акт перевірки від 17.10.2013.

На цій підставі 18.11.2013 контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0014781501, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму у розмірі 3 175 124 грн.

Не заперечуючи наявність у позивача документально підтверджених доказів сплати під час здійснення господарської діяльності у 2007-2009 роках податку на додану вартість у розмірі 3 175 124 грн., свої дії щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач мотивує тим, що Товариством при визначенні податкових зобов'язань за вересень 2013 році з урахуванням вищезгаданої суми порушено вимоги статті 102 Податкового Кодексу України

Скасувавши податкове повідомлення-рішення ДПІ суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що безпідставними та такими що не ґрунтуються на законі є доводи відповідача про необхідність застосування у спірних правовідносинах приписів статті 102 Податкового Кодексу України щодо строків давності.

Крім того, судами враховано, що судовими рішеннями, що набрали чинності у справі №802/4417/13-а визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ від 25.10.2013, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3 000 442 грн. внаслідок порушення останнім п. 102.5 статті 102 Податкового кодексу України, а саме: відображення платником в рядку 26 (24 - по новій формі) декларації від'ємних залишків за березень 2007 - серпень 2010 року.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 18.11.2013 в зв'язку з наступним.

Пунктом 102.5 статті 102 Податкового Кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) обумовлено, що заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Верховним Судом вже висловлювалась правова позиція щодо застосування положень статті 102 Податкового Кодексу України.

Так, в постанові від 04 квітня 2018 року у справа №816/5390/13-а Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 102.5 статті 102 ПК України, заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Тобто, застосування цієї норми можливо у тому випадку, коли платник має намір відшкодувати податок на додану вартість із бюджету, прийняв рішення про таке відшкодування та звернувся до податкового органу із заявою в установленому Кодексом порядку.

У справі яка розглядається, суди виходили з того, що позивач не заявляв свого наміру на відшкодування податку на додану вартість із бюджету, відповідного рішення не приймав та не звертався до відповідача із необхідною заявою, у зв'язку з чим Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем при проведенні перевірки безпідставно застосовано положення пункту 102.5 статті 102 ПК України, які визначають строки давності для подання заяви про бюджетне відшкодування, до показників залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного періоду декларації з податку на додану вартість.

Ототожнення ж відповідачем таких дій платника податку, як подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування та декларування залишку від'ємного значення податку, який включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, є помилковим.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 28 серпня 2018 у справі №820/3005/17.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що Товариство не зверталось до контролюючого органу із заявою про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування, судами попередніх інстанцій зроблено правильний висновок щодо безпідставності застосування до спірних правовідносин положень статті 102 Податкового Кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області залишити без задоволення.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18.03.2014 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова