Рішення

від 13.02.2019 по справі 913/508/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2019Справа № 913/508/18 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В. , при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фізичної особи - підприємця Паноіваненка Віталія Миколайовича (АДРЕСА_1) до проТовариства з обмеженою відповідальністю АГРОТЕХІМПЕКС (03040, м.Київ, ВУЛИЦЯ ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 14, офіс 241) визнання договору укладеним та стягнення заборгованості у розмірі 203 762 грн. 22 коп. Представники:

від Позивача: не з'явились;

від Відповідача: не з'явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Фізична особа - підприємець Паноіваненко Віталій Миколайович (надалі також - Позивач ) звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОТЕХІМПЕКС (надалі також - Відповідач ) про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості у розмірі 203 762 грн. 22 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання укладеним договору постачання №180 від 25.04.2018 року та неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за договором постачання №180 від 25.04.2018 року.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 23.10.2018 року позовну заяву Фізичної особи - підприємця Паноіваненка Віталія Миколайовича залишено без руху.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 14.11.2018 року відкрито провадження у справі №913/508/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.12.2018 року.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 03.12.2018 року справу №913/508/18 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва, справу № 913/508/18 передано до розгляду судді Чинчин О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2018 року прийнято справу до провадження, підготовче засідання призначено на 09.01.2019 року.

В судове засідання 09.01.2019 року представники сторін не з'явились, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 28.01.2019 року.

В судове засідання 28.01.2019 року представники сторін не з'явились, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду про суті на 13.02.2019 року.

29.01.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2019 року заяву Фізичної особи - підприємця Паноіваненка Віталія Миколайовича про забезпечення позову по справі №913/508/18 повернуто Заявнику.

29.01.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про проведення підготовчого судового засідання без участі Позивача.

12.02.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про проведення судового засідання по суті без участі Позивача

В судове засідання 13 лютого 2019 року представники Сторін не з'явились, Відповідач про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 04.02.2019 року уповноваженій особі Позивача та поверненням поштового конверту за закінченням встановленого терміну зберігання, надісланого на адресу Відповідача. Позивач подав заяву проведення судового засідання по суті без участі Позивача, яка Судом розглянута та задоволена.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОТЕХІМПЕКС є 03040, м.Київ, ВУЛИЦЯ ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 14, офіс 241.

Суд зазначає, що Ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 913/508/18 направлялись на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОТЕХІМПЕКС , зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Сторони про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що Позивач та Відповідач були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представників Сторін не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 13 лютого 2019 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, підписано вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги Позивач зазначає, що 25.04.2018 року між Фізичною особою - підприємцем Паноіваненко Віталієм Миколайовичем (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОТЕХІМПЕКС (Постачальник) було укладено Договір постачання №180, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставити, а Покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених в цьому Договорі, паливо дизельне ДГ-Л-К5, що відповідає вимогам ДСТУ 7688:2015, виробництва Мозирского нафтопереробного заводу. (а.с.13)

Згідно з п.2.1 Договору Сторони встановили, що кількість продукції, яку зобов'язується придбати Покупець, вказано в рахунку - фактурі №542 від 25.04.18, який є невід'ємною частиною даного Договору.

Покупець зобов'язується здійснити передплату згідно рахунку - фактурі №542 від 25.04.18 протягом доби з моменту його отримання. (п.2.2 Договору)

Відповідно до п.4.3 Договору Постачальник зобов'язаний відвантажити продукцію Покупцю не пізніше, ніж протягом двох діб з моменту отримання грошових коштів від Покупця (строки поставки можуть бути змінені за попередньою домовленістю Сторін).

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що при порушенні термінів постачання продукції, що є предметом цього Договору, при відмові від продажу продукції або у разі недопостачання продукції Постачальник платить Покупцеві штраф у розмірі 0,5% від вартості недопоставленого або непереданої продукції за кожен день прострочення.

Договір вступає в силу з дати його підписання обома сторонами і діє протягом року. Якщо по закінчення року жодна із сторін Договору не повідомила про його припинення Договір вважається продовженим на тих же умовах на один рік. (п.10.1 Договору)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору постачання №180 від 25.04.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОТЕХІМПЕКС було виставлено Позивачу рахунок - фактуру №0000542 від 25.04.2018 року на суму 102983 грн. 40 коп., який був сплачений останнім, що підтверджується платіжним дорученням №90 від 26.04.2018 року на суму 102 983 грн. 40 коп. (а.с.12, 15)

14.05.2018 року Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію з вимогою здійснити повернення грошових коштів у розмірі 102 983 грн. 40 коп., що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 14.05.2018 р., фіскального чеку від 14.05.2018 р. (а.с.16-17)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач в порушення умов Договору не здійснив поставку товару у повному обсязі та не повернув суму попередньої оплати у повному обсязі. Таким чином, заборгованість Відповідача перед Фізичною особою - підприємцем Паноіваненко Віталієм Миколайовичем становить 102 983 грн. 40 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОТЕХІМПЕКС 3% річних у розмірі 1489 грн. 73 коп., штраф у розмірі 90 624 грн. 16 коп., пеню у розмірі 8644 грн. 93 коп., а також визнати Договір постачання №180 від 25.04.2018 року укладеним.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Паноіваненка Віталія Миколайовича підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. (стаття 181 Господарського кодексу України)

Приписами статей 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та сформовані загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642, 643 ЦК України.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до змісту статей 6, 627 ЦК України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин 3, 4 статті 181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Судом встановлено, що Договір постачання №180 від 25.04.2018 року оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін й скріплений печатками Сторін без зауважень та заперечень, в добровільному порядку. Крім того, Суд зазначає, що зі змісту Спірного договору випливає, що сторонами погоджено, в тому числі, предмет договору, ціну, умови оплати, умови поставки, порядок приймання - передачі продукції, права й обов'язки сторін, відповідальність сторін, інші.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Фізичною особою - підприємцем Паноіваненко Віталієм Миколайовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОТЕХІМПЕКС було дотримано порядок укладення господарських договорів відповідно до норм чинного законодавства України, а також сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, а тому Договір постачання №180 від 25.04.2018 року був укладений між Сторонами.

Як встановлено у ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У мотивувальній частині наведеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Що ж стосується порушеного права, то таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до Суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням того, що Договір постачання №180 від 25.04.2018 року був укладений між Фізичною особою - підприємцем Паноіваненко Віталієм Миколайовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОТЕХІМПЕКС , а тому права Позивача в цій частині порушені не були при зверненні до суду з вказаним позовом, позовні вимоги Позивача в частині визнання Договору постачання №180 від 25.04.2018 року укладеним не підлягають задоволенню.

Внаслідок укладення Договору постачання №180 від 25.04.2018 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору постачання №180 від 25.04.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОТЕХІМПЕКС було виставлено Позивачу рахунок - фактуру №0000542 від 25.04.2018 року на суму 102983 грн. 40 коп., який був сплачений останнім, що підтверджується платіжним дорученням №90 від 26.04.2018 року на суму 102 983 грн. 40 коп. (а.с.12, 15)

Відповідно до п.4.3 Договору Постачальник зобов'язаний відвантажити продукцію Покупцю не пізніше, ніж протягом двох діб з моменту отримання грошових коштів від Покупця (строки поставки можуть бути змінені за попередньою домовленістю Сторін).

Проте, матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження належного виконання Відповідачем умов Договору постачання №180 від 25.04.2018 року в частині здійснення поставки товару на загальну суму в розмірі 102 983 грн. 40 коп.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 року по справі № 5011-42/13539-2012|3-30гс13.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

14.05.2018 року Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію з вимогою здійснити повернення грошових коштів у розмірі 102 983 грн. 40 коп., що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 14.05.2018 р., фіскального чеку від 14.05.2018 р. (а.с.16-17)

Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОТЕХІМПЕКС перед Фізичною особою - підприємцем Паноіваненко Віталієм Миколайовичем за Договором постачання №180 від 25.04.2018 року становить 102 983 грн. 40 коп.

Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення Відповідачем грошових коштів Фізичній особі - підприємцю Паноіваненко Віталію Миколайовичу в розмірі 102 983 грн. 40 коп.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, Суд приходить до висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання з повернення перерахованих Позивачем коштів у розмірі 102 983 грн. 40 коп.

Отже, Суд приходить до висновку, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив поставку товару в повному обсязі та не повернув переховані грошові кошти у повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 102 983 грн. 40 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 28.04.2018 р. по 20.10.2018 р. у розмірі 1 489 грн. 73 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі I "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу I книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17, від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц.

Оскільки умовами Договору не визначено строку виконання боржником його зобов'язання з повернення перерахованої суми попередньої оплати відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, Суд враховує положення часини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

14.05.2018 року Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію з вимогою здійснити повернення грошових коштів у розмірі 102 983 грн. 40 коп., що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 14.05.2018 р., фіскального чеку від 14.05.2018 р. (а.с.16-17)

Таким чином, з урахуванням приписів частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, Суд зазначає, що обов'язок Відповідача з повернення перерахованої суми попередньої оплати виник 21.05.2018 року, а прострочка розпочалась з 22.05.2018 року.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем повернення попередньої оплати за Договором постачання №180 від 25.04.2018 року за загальний період прострочки з 28.04.2018 р. по 20.10.2018 р. у розмірі 1 489 грн. 73 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку перебігу прострочки Відповідача. Таким чином, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню 3% річних за загальний період прострочки з 22.05.2018 р. по 20.10.2018 р. у розмірі 1 286 грн. 59 коп.

Також Позивач просив суд стягнути з Відповідача штраф підставі п.7.3 Договору за загальний період прострочки з 28.04.2018 р. по 20.10.2018 р. у розмірі 90 624 грн. 16 коп.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов язання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому Суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов язань.

Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК)

Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 ЦК, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

За змістом положень частини четвертої статті 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що при порушенні термінів постачання продукції, що є предметом цього Договору, при відмові від продажу продукції або у разі недопостачання продукції Постачальник платить Покупцеві штраф у розмірі 0,5% від вартості недопоставленого або непереданої продукції за кожен день прострочення.

Тобто розмір договірної штрафної санкції обраховано у відсотковому розмірі за кожну добу прострочення, що за визначенням статті 549 Цивільного кодексу України відповідає поняттю "пеня".

Між тим для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов'язання.

Виходячи з системного аналізу вказаних вище норм, Суд приходить до висновку, що сторонами в п.7.3 Договору було передбачено стягнення пені за порушення строків здійснення поставки.

Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного зобов'язання з 28.04.2018 р. по 20.10.2018 р. у розмірі 90 624 грн. 16 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку перебігу прострочки Відповідача. Так, Позивачем не враховано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.4.3 Договору Постачальник зобов'язаний відвантажити продукцію Покупцю не пізніше, ніж протягом двох діб з моменту отримання грошових коштів від Покупця (строки поставки можуть бути змінені за попередньою домовленістю Сторін).

Судом встановлено, що попередня оплата була перерахована Позивачем 26.04.2018 року, відповідно до ст. 73 Кодексу законів про працю України встановлено такі святкові дні, зокрема, 1 травня - День праці, а згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №1-р від 11.01.2018 року Про перенесення робочих днів у 2018 році з 28.04.2018 р. по 01.05.2018 р. є вихідними днями, тому обов'язок Відповідача по здійсненню поставки припадає на 28.04.2018 р., що є вихідним днем та переноситься на наступний робочий день - 02.05.2018 року. Таким чином, прострочка Відповідача розпочалась з 03.05.2018 року.

Крім того, при здійсненні розрахунку Позивачем невірно визначено період закінчення нарахування пені, так як з моменту направлення претензії про повернення попередньої оплати, починаючи з 22.05.2018 року у Відповідача виникло грошове зобов'язання. Враховуючи те, що нарахування пені передбачено за негрошове зобов'язання Відповідача, до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає пеня за загальний період прострочки з 03.05.2018 р. по 21.05.2018 р. у розмірі 9 783 грн. 42 коп.

Крім того, Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 28.04.2018 р. по 20.10.2018 р. у розмірі 8 644 грн. 93 коп.

Проте, Суд зазначає, що за порушення Відповідачем строків здійснення поставки Судом вже досліджено обґрунтованість заявленої до стягнення пені відповідно до п.7.3 Договору, а відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. За таких підстав, стягнення пені за порушення негрошового зобов'язання задоволенню не підлягає.

Що стосується нарахування пені за порушення грошового зобов'язання з повернення суми попередньої оплати, Суд зазначає.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного Банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. (стаття 547 Цивільного кодексу України)

Таким чином, відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства України, для застосування пені за порушення грошового зобов язання договором мають бути визначені випадки, розмір та порядок їх застосування.

Оскільки між сторонами угода щодо стягнення пені не укладена, а частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено обмеження нарахування пені за весь час користування чужими грошовими коштами обліковою ставкою НБУ, якщо вона передбачена умовами укладеного між сторонами договору, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 8 644 грн. 93 коп. задоволенню не підлягають.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОТЕХІМПЕКС на користь Фізичної особи - підприємця Паноіваненка Віталія Миколайовича підлягає стягненню заборгованість у розмірі 102 983 грн. 40 коп., 3% річних у розмірі 1286 грн. 59 коп., пеня у розмірі 9 783 грн. 42 коп.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Паноіваненка Віталія Миколайовича - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОТЕХІМПЕКС (03040, м.Київ, ВУЛИЦЯ ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 14, офіс 241, Ідентифікаційний код юридичної особи 38603889) на користь Фізичної особи - підприємця Паноіваненка Віталія Миколайовича (АДРЕСА_1, Ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість у розмірі 102 983 (сто дві тисячі дев'ятсот вісімдесят три) грн. 40 (сорок) коп., 3% річних у розмірі 1 286 (одна тисяча двісті вісімдесят шість) грн. 59 (п'ятдесят дев'ять) коп., пеню у розмірі 9 783 (дев'ять тисяч сімсот вісімдесят три) грн. 42 (сорок дві) коп. та судовий збір у розмірі 1 710 (одна тисяча сімсот десять) грн. 80 (вісімдесят) коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 20 лютого 2019 року.

Суддя О.В. Чинчин