Рішення

від 21.02.2019 по справі 910/17282/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.02.2019Справа №  910/17282/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справу За позовом  Приватного підприємства “Грантехпостач” (10001, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Київська, буд 81, кімната 403) до Державного підприємства “Державний будівельний комбінат управління справами Апарату Верховної Ради України”  (01021, м. Київ, вул. Грушевського, буд.5 ) про стягнення 93 484,34 грн. ВСТАНОВИВ: Приватне підприємство “Грантехпостач” звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства “Державний будівельний комбінат управління справами Апарату Верховної Ради України”  про стягнення 93    484, 34  грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 01/07 від 01.07.2015 року. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2018 відкрито провадження у справі № 910/17282/18 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Даною ухвалою суду зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу. У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 26.12.2018 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103049100071 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01021, м. Київ, вул.. Грушевського, 5. Згідно з ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України  виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України  днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. Відповідач ухвалу суду від 26.12.2018, надіслану за адресою: 01021, м. Київ, вул. Грушевського, 5 отримав 02.01.2019, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за № 010304910007, а отже відповідач мав подати відзив до 17.01.2019 включно. Відповідач вимог ухвали про відкриття виконавчого провадження у справі від 26.12.2018 станом на 19.02.2019 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав. Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -           ВСТАНОВИВ: Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать. 01.07.2015 між Приватним підприємством «Грантехпостач» (далі – позивач)  та  Державним будівельним комбінатом Управління справами Верховної Ради України (далі – відповідач ) було укладено договір поставки №01/07 (далі – договір), відповідно до п. 1.1. якого позивач зобов'язується у встановлений  в даному договорі терміну власність відповідача щебінь (ДСТУ БВ 2.7.-75-98) та відсів (ДСТУ 26194-84) гранітний, а відповідач зобов'язується оплатити вартість товару та прийняти його відповідно до умов договору. Найменування, загальна кількість та вартість кожної партії товару обумовлюється в заявка  відповідача та визначається в товарно – транспортних накладних (п.1.1 договору).         Відповідач сплачує позивачу вартість товару протягом 10 (десяти) банківських днів після поставки товару з моменту підписання видаткових накладних або на умовах 100% попередньої оплати (п.3.6 договору).        На виконання умов договору  позивач поставив відповідачу товар на суму  118  552, 50   грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000037 від 10.05.2018 на суму 71  220 грн. та №РН-0000043 від 21.05.2018 на суму 47  332, 50 грн., належним чином засвідчені копії яких залучені до матеріалів справи. Позивач  в позові стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за договором №01/07 від 01.07.2015 щодо своєчасної та повної оплати товару, у зв'язку із чим просить стягнути з останнього заборгованість за отриманий товар  у сумі 77  332,49 грн. Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного. Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору. Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Стаття 628 Цивільного кодексу України    встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно    ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Матеріалами справи, а саме підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками підприємств видатковими накладних, належним чином засвідчені копії яких залучені до матеріалів справи, підтверджується, що позивач свої зобов'язання за договором виконав, здійснив поставку товару відповідно до видаткових накладних №РН-0000037 від 10.05.2018 на суму 71  220 грн. та №РН-0000043 від 21.05.2018 на суму 47  332, 50 грн.,  який прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, на загальну суму 118  552, 50 грн.   Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідач сплачує позивачу вартість товару протягом 10 (десяти) банківських днів після поставки товару з моменту підписання видаткових накладних або на умовах 100% попередньої оплати (п.3.6 договору). Враховуючи викладене та умови договору №01/07 від 01.07.2015 строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару є таким, що настав, оскільки позивачем було  здійснено поставку товару відповідно до видаткових накладних №РН-0000037 від 10.05.2018 на суму 71  220 грн. та №РН-0000043 від 21.05.2018 на суму 47  332, 50 грн.        Останній строк оплати наступив 24.05.2018  та 04.06.2018, проте, дана партія товару не була оплачена.   Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням,  проведеним належним чином. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). З матеріалів справи вбачається, що відповідач своє зобов'язання з оплати поставленого обладнання належним чином не виконав, не здійснив оплачу  вартості товару по видатковим накладним накладних №РН-0000037 від 10.05.2018 на суму 71  220 грн. та №РН-0000043 від 21.05.2018 на суму 47  332, 50 грн.,, у зв'язку із чим у нього утворилась в сумі 77  332,49 грн. Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом. Враховуючи те, що строк оплати вартості отриманого товару за договором настав, приймаючи до уваги те, що доказів оплати товару в повному обсязі станом на день розгляду справи відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором №01/07 від 01.07.2015 в розмірі 77  332,49 грн.       Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Статтею  86  Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором №01/07від 01.07.2015  щодо своєчасної оплати поставленого товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягає задоволенню повністю. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у сумі 13  761,59 грн., втрати у вигляді інфляційної складової боргу у сумі 831,32 грн. та 3 % річних у сумі 1  558,94 грн. Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню на користь позивача коштів в якості оплати спірного товару не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності. Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України). Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки. Згідно із положень ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидами якої є штраф та пеня. Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Пунктом 6.2  Договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату вартості товару  покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період  прострочення виконання зобов'язання  від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення. Оскільки останнім днем оплати вартості отриманого товару є  24.05.2018 та відповідно 04.06.2018, тому прострочення боржника  виникло з 25.05.2018 та 05.06.2018, а тому позивач має право на нарахування пені, 3% річних та інфляційних з 25.05.2018 та 05.06.2018, відповідно. З урахуванням перерахунку зробленого судом до стягнення з відповідача підлягає пеня в сумі  13  689,56 грн. Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За перерахунком суду, здійсненим з урахуванням встановлених при розрахунку пені обставин (в т.ч. дат настання строку виконання грошового зобов'язання), розмір 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача становить  1  558, 92 грн. , а розмір інфляційних в сумі  831, 32 грн. Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам. Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, ВИРІШИВ:         1.  Позовні вимоги частково. 2. Стягнути з Державного підприємства «Державний будівельний комбінат Управляння справами Апарату Верховної Ради України» (01021, м. Київ, вулиця  Грушевського,5, ідентифікаційний код 21586524)  на користь  Приватного підприємства «Грантехпостач»  (10001, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Київська,81, кімн. 403, ідентифікаційний код 34855005) 77  332 грн. 49 коп. основного боргу, 831 грн. 32 коп. інфляційних, 13  689 грн. 56 коп. пені, 1 558 грн. 92 коп. 3% річних та 1  760 грн. 59 коп.  витрат по сплаті судового збору. 3. В іншій частині позову відмовити.   4. Після набрання рішенням законної сили видати накази. 5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 6. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 7. Згідно з підпунктом 17.5 пункту 17 розділу XI “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147- VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Повний текст рішення складено та підписано  21.02.2019                    Суддя                                                                      Трофименко Т.Ю.