Рішення

від 13.02.2019 по справі 922/118/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2019 р.м. ХарківСправа № 922/118/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шатернікова М.І.

при секретарі судового засідання

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-консалтингова компанія "Оберіг-Україна", м. Харків

до Державного підприємства Міністерства оборони України "Харківський завод залізобетонних виробів", м. Харків

про стягнення 54358,42 грн.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1С (директор)

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-консалтингова компанія "Оберіг-Україна", 11.01.2019 р. звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, державного підприємства Міністерства оборони України "Харківський завод залізобетонних виробів", про стягнення заборгованості у розмірі 54358,42 грн., з яких: 21000,00 грн. основний борг, 22666,71 грн. пеня, 2060,87 грн. - 3% річних, 8630,84 грн. інфляційні втрати. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1921,00 грн. позивач також просить покласти на відповідача. Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про надання юридичних послуг № 6 від 05.10.2015 року в частині здійснення розрахунку за фактично надані послуги.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.01.2019 р. прийнято позовну заяву ТОВ "Інвестиційно-консалтингова компанія "Оберіг-Україна" до розгляду, відкрито провадження у справі № 922/118/19 та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У судовому засіданні 13.02.2019 р., керуючись приписами ст. 252 ГПК України, суд перейшов до розгляду справи по суті в порядку спрощеного провадження.

У судове засідання 13.02.2019 р. відповідач участь свого повноважного представника не забезпечив, будь-яких доказів або заяв по суті спору до матеріалів справи станом на 13.02.2018 р. не надав.

При цьому, суд визнає, що відповідач був належним чином повідомлений про факт відкриття провадження у даній справі, проте не скористався своїм правом на надання відзиву на позов, виходячи з наступного.

Процесуальні документи у даній справі, а саме, ухвала суду про відкриття провадження у справі, направлялась відповідачу на адресу зазначену у позовній заяві: 61017, Харківська обл., місто Харків, вул. Котлова, будинок 220 та яка співпадає з адресою зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та була повернута до суду з довідкою Укрпошти із посиланням на інші причини невручення поштового відправлення Відповідно до даних Укрпошти щодо відомостей про відстеження поштового відправлення за ідентифікатором № 6102227227809,18.01.2019 14:06:00 відправлення не було вручено під час доставки.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За таких підстав, враховуючи те, що ухвала про відкриття провадження у справі № 922/118/19 була направлена відповідачу на адресу зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, судом встановлено, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи та про дату, час та місце проведення судового засідання, проте не виявив бажання бути присутнім у судовому засіданні, та його неявка не перешкоджає розгляду справи в порядку ч. 1 ст. 202 ГПК України.

Крім того, враховуючи те, що відповідач був належним чином та завчасно повідомлений про час і місце розгляду справи, проте відзив на позовну заяву у строк встановлений судом або докази погашення заборгованості не подав, суд вирішує справу в порядку ч. 9 ст. 165 ГП України за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача у судовому засіданні підтримує позовні вимоги та просить суд, посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 6 про надання юридичних послуг від 05.10.2015 р. в частині своєчасної оплати наданих послуг. При цьому на запитання суду щодо початку періоду виникнення прострочення та здійснення відповідачем часткової оплати саме за визначені позивачем періоди, представник позивача обґрунтованих пояснень та доказів не надав.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази надані до суду, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

05 жовтня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-консалтингова компанія "Оберіг-Україна" (позивач, виконавець) та Державним підприємством Міністерства оборони України "Харківський завод залізобетонних виробів" (відповідач, замовник) укладено договір № 6 про надання юридичних послуг (надалі - Договір) .

Предметом договору, відповідно до п. 1.1 договору, передбачено, що Виконавець зобов'язується надати Замовнику юридичні послуги з питань бюджетного, земельного, природоохоронного та іншого законодавства під час здійснення останнім господарської діяльності, шляхом виконання дій, передбачених п.1.2 даного договору, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги згідно з розділом 4 даного договору.

Відповідно до п. 4.2 договору ціна послуг за цим договором включає в себе відшкодування витрат і юридичні послуги Виконавця. Щомісячний грошовий платіж у розмірі 3 000,00 (три тисячі) грн. підлягають попередній оплаті до 05 числа місяця, в якому будуть надаватись послуги.

Згідно з п. 1.3 договору на підтвердження факту надання Виконавцем юридичних послуг Замовнику відповідно до умов цього Договору складається акт прийому-передачі наданих послуг із переліком їх змісту.

Як зазначає позивач, на виконання своїх зобов'язань за спірним договором ним за період часу з жовтня 2015 року по вересень 2016 року включно належним чином були надані юридичні послуги на загальну суму 36000,00 грн.

На підтвердження факту надання відповідачу послуг позивач надав до суду акти прийому-передачі виконаних робіт до Договору про надання юридичних послуг від 05.10.2015 № 6: від 02.11.2015 року, від 30.11.2015 року, від 31.12.2015 року, від 29.01.2016 року, від 29.02.2016 року, від 31.03.2016 року, від 29.04.2016 року, від 31.05.2016 року, від 30.06.2016 року, від 31.07.2016 року, від 31.08.2016 року, від 30.09.2016 року підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені печатками, копії яких залучені до матеріалів справи (т. 1 а.с. 16-27). Зауважень з приводу обсягу та якості наданих послуг, а також щодо розміру оплати не виникало.

В свою чергу, як зазначає позивач, відповідач лише частково сплатив надані послуги ТОВ "Інвестиційно-консалтингова компанія "Оберіг- Україна" на загальну суму 15000,00 грн.

Таким чином, за твердженням позивача, Державне підприємство Міністерства оборони України "Харківський завод залізобетонних виробів" надані послуги отримав, проте оплату у повному обсязі обумовлену сторонами не здійснив, у зв'язку з чим, у останнього виникла перед позивачем заборгованість за надані послуги за договором № 6 про надання юридичних послуг від 05.10.2015 року, яка станом на 11.09.2017 року становить 21000,00 грн.

При цьому, матеріалами справи підтверджено, що позивачем вживались заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення на адресу відповідача претензії № 1 від 14.03.2017 року (а.с 28). Згідно відповіді на претензію від 04.05.2017 року (а.с. 29), відповідачем визнано існування заборгованості в сумі 21000, 00 грн. за спірним договором, повідомлено про тимчасову неможливість виконати зобов'язання, а також вказано про обов'язок сплатити заборгованість. Доказів погашення суми боргу відповідач суду не представив.

Обставини щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором в сумі 21000,00 грн. стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Крім того, в зв'язку з простроченням відповідачем своїх зобов'язань за загальний період з 05.10.2015 року по 10.01.2019 (включно) окремо по кожному факту надання послуг, позивачем нараховано до стягнення з відповідача: з посиланням на приписи ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних у розмірі 2060,87 гри. та інфляційні втрати у розмірі 8630,84 гри., а також з посиланням на ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України пеню у розмірі 22666,71 грн.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.2 договору щомісячний грошовий платіж у розмірі 3000,00 грн. підлягає попередній оплаті до 05 числа місяця, в якому будуть надаватись послуги.

Як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обов'язки. Обов'язки позивача виразились у наданні послуг відповідачу, а обов'язки відповідача - в оплаті цих послуг.

Надані позивачем акти прийому-передачі виконаних робіт до Договору № 6 про надання юридичних послуг від 05.10.2015, складені в порядку п. 1.3. договору, визнаються судом належними первинними документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в яких зафіксовано факт здійснення господарської операції і встановлено виконання договірних відносин з боку позивач та які є підставою виникнення кореспондуючого обов'язку у відповідача щодо здійснення розрахунків за отримані послуги.

Згідно з ч.1ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи вищевикладене, не надання відповідачем доказів здійснення своєчасної та у повному обсязі оплати наданих послуг на суму 21000,00 грн., відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання взятого на себе зобов'язання за договором.

З приписами статей 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, матеріали справи містять належні докази виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором щодо своєчасного надання послуг на загальну суму 21000,00 грн., та не містять доказів в підтвердження оплати відповідачем вказаної суми, що є предметом позову, при цьому учасниками справи не зазначено про існування таких доказів.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних доказів виконання домовленості або вмотивованих заперечень проти неї, а також враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, вимоги позивача у вищезазначеній сумі основного боргу за договором № 6 про надання юридичних послуг від 05.10.2015 року у розмірі 21000,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 22666,71 грн. за прострочення строків виконання зобов'язання, посилаючись на приписи частини 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

За змістом ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) за яким передбачено правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 547ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Частиною 2 статті 9 Цивільного кодексу України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Основні засади господарювання в Україні і господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання визначено у Господарському кодексі України.

Відповідно до ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України штрафні санкції є видом господарських санкцій, які застосовуються у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. За змістом частини 2 цієї статті у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2статті 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Враховуючи, що сторони у договорі не погодили стягнення пені та його конкретного розміру за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, а саме грошового зобов'язання, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір пені за порушення грошового зобов'язання не встановлено, а невиконане відповідачем договірне зобов'язання має грошовий характер, тому підстави для застосування до відповідача санкції у вигляді пені із застосуванням ч. 2 ст. 231 ГК України відсутні, а відтак суд вважає за належне відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині як безпідставно заявлених.

Стосовно заявлених до стягнення 2060,87 грн. 3% річних та 8630,84 грн. інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Враховуючи, що судом встановлено наявність прострочення відповідача щодо виконання перед позивачем грошового зобов'язання, суд визнає правовірним вимогу позивача про стягнення з відповідача нарахувань в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Проте, суд не погоджується з твердженнями позивача щодо здійснення вказаних нарахувань починаючи з 05.10.2015 року, виходячи з наступного.

Позивач у позовній заяві підтверджує факт часткової оплати відповідачем за надані послуги у розмірі 15000,00 грн., проте жодного доказу на підтвердження коли саме вказані грошові суми були перераховані позивачу до матеріалів справи не надано. Про наявність заборгованості саме у розмірі 21000,00 грн., яка визнається відповідачем свідчить лише лист-відповідь на претензію відповідача. Вказані документи містять лише загальне посилання на договір № 6 про надання юридичних послуг від 05.10.2015 року та на загальний розмірі заборгованості. З наданих документів неможливо встановити які конкретно послуги, в який період та за яким актом прийому-передачі виконаних робіт були оплачені відповідачем, зокрема не надано платіжних доручень із зазначенням дати оплати, призначення платежу з посиланням на договір та конкретний акт. А відтак, судом не приймаються до уваги посилання позивача що прострочення виникло одразу починаючи з 05.10.2015 року та що оплачені були послуги надані у середині дії договору.

Таким чином, при визначенні періоду для нарахування трьох відсотків річних, судом положення ст.ст. 253, 254 ЦК України.

Одночасно судом враховано, що умовами договору сторони не передбачили порядку зарахування позивачем грошових коштів, перерахованих відповідачем, в рахунок погашення заборгованості за спірним договором, суд керується загальним правилом унормованим ст. 534 ЦК України, та визнає правомірним зарахування здійснених відповідачем оплат в рахунок погашення заборгованості в порядку черговості виникнення такої заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги суму здійснених оплат у розмірі 15000,00 грн., тобто за 5 місяців надання послуг, та приписи п. 4.2 договору щодо здійснення попередніх оплат до 05 числа місяця, судом встановлено, прострочення виконання грошового зобов'язання починається з 05.02.2016 року.

Судом було здійснено власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство, суд встановив, що належна до стягнення сума трьох процентів річних за період прострочки з 05.02.2016 р. по 10.01.2019 р. складає 1793,65 грн., а інфляційних втрат за цей же період - 8298,07 грн., тому в цій частині заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та підлягають задоволенню. В іншій частині суд відмовляє у задоволенні позову щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру позовних вимог. Згідно з приписами ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір вник внаслідок неправомірних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зважаючи на те, що спір виник у зв'язку з невиконанням відповідачем у добровільному порядку своїх зобов'язань, позивачем доведено порушення умов договору з боку відповідача, а також враховуючи сплату позивачем за подання позову судового збору у мінімальному розмірі визначеному ЗУ "Про судовий збір", суд керуючись приписами ч. 9. ст. 129 ГПК України, вважає за можливе судовий збір у розмірі 1921 грн., сплачений позивачем, покласти на відповідача у повному обсязі та стягнути з останнього на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України "Харківський завод залізобетонних виробів" (61017, м. Харків, вул. Котлова, 220; ідент. код 08494527) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-консалтингова компанія "Оберіг-Україна" (61010, м. Харків, просп. Гагаріна, 10/1; ідент. код 36036691) заборгованість за договором про надання юридичних послуг № 6 від 05.10.2015 року в сумі 21 000,00 грн., 3% річних 1793,65 грн., інфляційні витрати 8298,07 грн., а також 1921,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України).

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено 18.02.2019 р.

Суддя ОСОБА_2