Рішення

від 20.02.2019 по справі 910/17043/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.02.2019Справа № 910/17043/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання

за позовом Товариства з обмеженою відповідністю "Українська паливно-енергетична група"

до Державного підприємства "Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України"

про стягнення 167701,61 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідністю "Українська паливно-енергетична група" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України" про стягнення 167701,61 грн., з яких: 150414,19 грн. - основний борг, 12698,85 грн. - пеня, 1058,24 грн. - 3% річних, 3530,33 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані не виконанням відповідачем умов договору №16/02Т від 16.02.2016 в частині оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/17043/18, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Про розгляд даної справи відповідач був повідомлений ухвалою суду від 22.12.2018, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103048949367.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.02.2016 між Державним підприємством "Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська паливно-енергетична група" (продавець) укладений договір №16/02Т (надалі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується продати та поставнити дизельне паливо (надалі - товар), а покупець оплатити та прийняти товар, у відповідності до умов СРТ (Інкотермс 2010) та умов даного договору.

Згідно із п. 1.2. договору, продавець постачає замовлену покупцем партію дизельного пального у кількості, вказаній у рахунку - фактурі, а у подальшому у видатковій накладній.

Відповідно до п. 2.1. договору, якість Товару повинна відповідати діючим ДСТУ. іншим чинним стандартам згідно законодавства України та ТУ на відповідний вид нафтопродуктів. Якість товару повинна бути підтверджена сертифікатом (паспортом) якості, оформлені належним чином та виданим відповідним уповноваженими органом.

В пункті 3.1. договору сторони погодили, що товар має бути поставлений на адресу покупця (м. Київ, вул. Клеманська, 4) згідно норм Інкотермс 2010.

Згідно із п. 3.4. договору, моментом передачі прав власності на товар покупцю вважається момент відвантаження товару та підписання відповідних документів.

Згідно з п. 4.1. договору, ціни встановлюються в національній валюті України за 1 літр, включаючи ПДВ, з врахуванням транспортування, екологічний збір та вказується у видатковій накладній на кожну партію поставки товару та рахунку фактурі.

Відповідно до п.4.2. договору, загальна ціна нього договору становить 56700,00 грн., в т. ч. ПДВ 9450,00 грн.

Згідно із п. 4.3. договору, оплата за даним договором здійснюється національною валютою України - гривнею, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів покупця на поточний рахунок продавця по факту відвантаження та підписання належним чином документації на протязі 5 (п'яти) банківських днів, за умови реєстрації податкової накладної продавцем.

За умовами пункту 4.4. договору, покупець розраховується за фактично поставлений товар, у відповідності з власним перерахунком в кількості. Датою оплати за цим договором, у відповідності до п. 4.5., вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Відповідно до п. 5.4. договору, у разі порушення покупцем пункту 4.2. даного договору продавець має право вимагати від покупця сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період нарахування пені, від розміру неоплаченого платежу за кожен день прострочення.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 178233,71 грн. згідно із видатковими накладними № РН-0000115 від 05.09.2018 на суму 111616,20 грн. та № РН-0000124 від 03.10.2018 на суму 66617,51 грн.

Відповідач частково сплатив вартість поставленого позивачем товару на суму 27819,52 грн., у зв'язку із чим, заборгованість відповідача перед позивачем становить 150414,19 грн.

30.11.2018 позивач направив на адресу відповідача претензію вих. № 60/11/18 від 29.11.2018 про сплату заборгованості за договором у сумі 150414,19 грн.

Згідно із підписаним між сторонами актом звірки взаємних розрахунків заборгованість відповідача перед позивачем становить 150414,19 грн.

У зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання позивачем нараховані: пеня у сумі 12698,85 грн., інфляційні втрати у сумі 3530,33 грн. та 3% річних у розмірі 1058,24 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як підтверджено наявними в матеріалах справи видатковими накладними № РН-0000115 від 05.09.2018 на суму 111616,20 грн. та № РН-0000124 від 03.10.2018 на суму 66617,51 грн. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 178233,71 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В пункті 4.2 договору сторони погодили, що відповідач здійснює оплату шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача по факту відвантаження та підписання належним чином документації на протязі 5 (п'яти) банківських днів, за умови реєстрації податкової накладної продавцем.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідачем здійснено часткову оплату за поставлений позивачем товар на суму 27819,52 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 150414,19 грн.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене вище, оскільки матеріалами справи підтверджується невиконане зобов'язання за договором у сумі 150414,19 грн., доказів оплати вказаної суми заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 150414,19 грн.

Позивачем нараховані пеня у сумі 12698,85 грн., інфляційні втрати у сумі 3530,33 грн. та 3% річних у розмірі 1058,24 грн.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за поставлений товар передбачена у п. 5.4. договору, відповідно до якого сторони погодили, що у разі порушення відповідачем пункту 4.2. даного договору позивач має право вимагати від відповідача сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період нарахування пені, від розміру неоплаченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

З розрахунку позивача вбачається, що нарахування пені та 3% річних позивач здійснює за періоди з 11.09.2018 по 17.12.2019 на заборгованість по видатковій накладній №РН-0000115 від 05.09.2018 та з 09.10.2018 по 17.12.2018 на заборгованість по видатковій накладній № РН-0000124 від 03.10.2018.

Однак, з огляду на встановлені у пункті 4.3. договору строки оплати, відповідач є таким що прострочив грошове зобов'язання по видатковій накладній №РН-0000115 від 05.09.2018 з 13.09.2018 та по видатковій накладній № РН-0000124 від 03.10.2018 з 11.10.2018, у зв'язку зі чим нарахування пені та 3 % річних має здійснюватись за періоди з 13.09.2018 по 17.12.2019 та з 11.10.2018 по 17.12.2018.

Перевіривши розрахунок пені та 3% річних судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 12402,22 грн. - пені та 1033,52 грн. - 3% річних., у зв'язку із чим вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.

Розрахунок інфляційних втрат за період з жовтня 2018 року по листопад 2018 року у сумі 3530,33 грн. є арифметично вірним, у зв'язку із чим, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи встановлені вище обставини, суд задовольняє частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідністю "Українська паливно-енергетична група" до Державного підприємства "Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України" про стягнення 167701,61 грн.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України" (01021, м. Київ, вул. ГРУШЕВСЬКОГО, будинок 5, ідентифікаційний код 21586524) на користь Товариства з обмеженою відповідністю "Українська паливно-енергетична група" (03170, м. Київ, ВЕЛИКА ОКРУЖНА, будинок 4, корпус 1 ЛІТЕРА "Ф", ідентифікаційний код 40104620) заборгованість у розмірі 150414,19 грн., пеню у сумі 12402,22 грн., 3% річних у розмірі 1033,52 грн., інфляційні втрати у розмірі 3530,00 грн. та судовий збір у розмірі 2510,70 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного тексту рішення: 21.02.2019.

Суддя О.В. Гулевець