Рішення

від 12.02.2019 по справі 0840/3996/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2019 року (о 16 год. 15 хв.)Справа № 0840/3996/18 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Лялько Ю.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Українсько-ізраїльсько-американського спільного підприємства Барт ЛТД

до Запорізької митниці ДФС

про визнання дій протиправними та скасування запису

ВСТАНОВИВ:

Українсько-ізраїльсько-американське спільне підприємство Барт ЛТД (далі - УІАСП Барт ЛТД , позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Запорізької митниці ДФС (далі - митниця, відповідач), в якому з урахуванням уточнення просить:

визнати протиправними дії відповідача, які виражаються у відмові видати розпорядчий документ про скасування запису в Технічних паспортах транспортних засобів про заборону відчуження автомобілів НОМЕР_1 та Acura MDX реєстраційний номер НОМЕР_2;

скасувати запис в Технічному паспорті автомобілів НОМЕР_1 та Acura MDX реєстраційний номер НОМЕР_2 про заборону їх відчуження.

На обґрунтування позовних вимог вказує, що 07 травня 2008 року на митну територію України було ввезено два легкових автомобіля марки Acura, рік випуску - 2008, як внесок до статутного капіталу позивача з видачею векселя відповідно до ст. 18 Закону України Про режим іноземного інвестування від 19.03.1996 № 93/96-ВР (в редакції, що діяла на час ввезення). Два векселі погашено по факту зарахування майна на баланс підприємства 04 червня 2008 року в валюті 840 на загальну суму 16 500,00. При цьому, автомобілі використовуються і на даний час для обслуговування керівництва Спільного підприємства. Посилається на ч. 2 ст. 287 Особливості оподаткування митом деяких товарів Митного кодексу України, який набув чинності з 08.07.2012, та зауважує, що зі змісту наведеної норми Митного кодексу України, встановлено граничний строк, протягом якого відчуження товарів відбувається зі сплатою ввізного мита, отже, після спливу цього строку відчуження має відбуватись без сплати ввізного мита. Пояснює, що після десяти років експлуатації вказаних автомобілів було вирішено продати їх, але накладена при ввезенні заборона на продаж зазначених вище автомобілів, про що зроблено запис в Технічному паспорті транспортного засобу, не знята і є перешкодою для розпорядження вказаним майном, що є власністю Спільного підприємства, у зв'язку із чим позивач звернувся 14.08.2018 (лист вих.№11) до митниці з проханням видати розпорядчий документ про скасування запису в Технічному паспорті про заборону його відчуження, оскільки з часу зарахування автомобілів на баланс Спільного підприємства минуло 10 років, проте листом від 03.09.2018 відповідач відмовив у проханні, але така відмова не узгоджується з нормами чинного Митного кодексу України, зокрема, наведеною вище ч. 2 ст. 287 Кодексу. Ураховуючи вищевикладене, просить визнати протиправними дії відповідача, які виражаються у відмові видати розпорядчий документ про скасування запису в Технічних паспортах транспортних засобів про заборону відчуження автомобілів Acura та скасувати записи в Технічному паспорті автомобілів Acura про заборону їх відчуження.

Ухвалою судді від 20.11.2018 призначено адміністративну справу до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначене підготовче засідання на 06 грудня 2018 року. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідно до ухвали від 06.12.2018 вирішено підготовче засідання по справі відкласти на 21 січня 2019 року.

Відповідач позов не визнав, про що надав до суду відзив на адміністративний позов (вх. № 41023 від 13.12.2018). Зокрема, вказує, що на час ввезення позивачем транспортних засобів на митну територію України діяли положення Закону України від 17.02.2000 № 1457-ІІІ Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження (в редакції, що діяла на час ввезення) (далі - Закон № 1457-ІІІ), відповідно до положень якого на території України до суб'єктів підприємницької діяльності або інших юридичних осіб, їх філій, відділень, відокремлених підрозділів, включаючи постійні представництва нерезидентів (далі - підприємства), створених за участю іноземних інвестицій, незалежно від форм та часу їх внесення, застосовується національний режим валютного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів), встановлений законами України для підприємств, створених без участі іноземних інвестицій. Підприємства, створені за участю іноземних інвестицій, а також об'єкти (результати) спільної діяльності на території України за участю іноземних інвестицій без створення юридичної особи, в тому числі на основі договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільне виробництво, сумісну діяльність тощо, підлягають валютному і митному регулюванню та оподаткуванню за правилами, встановленими законодавством України з питань валютного і митного регулювання та оподаткування підприємств, створених без участі іноземних інвестицій. Зазначає, що офіційне тлумачення положень ч. 1 ст. 5 Закону № 1457-ІІІ та ч. 1 ст. 19 Закону України від 18.09.1991 № 1560-ХІІ Про інвестиційну діяльність (далі - Закон № 1560-ХІІ) надав Конституційний Суд України (Рішення від 29 січня 2002 року № 1-рп/2002), який дійшов висновків, що положення ч. 1 ст. 5 Закону № 1457-ІІІ у взаємозв'язку з іншими положеннями цього Закону є підставою як для відмови у наданні, так і для припинення раніше наданих пільг у сфері валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) підприємствам з іноземними інвестиціями, їх дочірнім підприємствам, а також філіям, відділенням, іншим відокремленим підрозділам, включаючи постійні представництва нерезидентів, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації. З дня набуття чинності частиною 1 статті 5 Закону України № 1457-ІІІ спеціальне законодавство та державні гарантії захисту іноземних інвестицій, які діяли на момент реєстрації інвестицій і підлягали застосуванню на вимогу іноземного інвестора на підставі гарантій від зміни законодавства, застосовуються у межах, передбачених ст.3 цього Закону та ст. 19 Закону України Про інвестиційну діяльність . Статтею 3 Закону № 1457-ІІІ встановлено, що спеціальне законодавство України про іноземні інвестиції, а також державні гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені законодавством України, не регулюють питання валютного, митного та податкового законодавства, чинного на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Таким чином, на думку відповідача, Закон № 1457-ІІІ, який прийнятий пізніше, ніж Закон № 93/96-ВР, припинив пільги для підприємств з іноземними інвестиціями. Стосовно посилання позивача на ч. 2 ст. 287 Митного кодексу України пояснює, що у нормі вказаної статті не прописано, що у випадку продажу іноземної інвестиції, як внеску іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства після трьох років зарахування її на баланс, ввізне мито не сплачується, у гіпотезі норми права тільки зроблено застереження щодо використання такої іноземної інвестиції раніше трьох років, а тому просить у задоволенні позову відмовити повністю.

28 грудня 2018 року представником позивача надано до матеріалів справи відповідь на відзив (вх №42875), у якій додаткового наголошує, що як вбачається зі змісту ч. 2 ст. 287 Митного кодексу України, встановлено граничний строк, протягом якого відчуження товарів відбувається зі сплатою ввізного мита, отже, цілком логічно, що після спливу цього строку відчуження має відбуватись без сплати ввізного мита. Вважає посилання відповідача на судову практику з питань сплати митних платежів некоректною і такою, що не може бути взята до уваги при вирішенні нашої справи. Вказує, що Митний кодекс України було прийнято 13.03.2012 законом №4495-УІ, а чинності він набув з 01.06.2012, при цьому, справа №21-317а14, розглянута Верховним Судом України 18.09.2014 і про яку згадується у Висновках Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судових рішень за II півріччя 2014 року від 01.07.2015, стосується визнання неправомірними податкових повідомлень-рішень форми Р від 13.06.2012, тобто правовідносини між сторонами вказаної справи виникли ще до набуття чинності Митним кодексом України 2012 році, а тому при вирішенні спору його норми не застосовувались. Посилається на п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Митного кодексу України та зауважує, що норми Кодексу мають пріоритет перед нормами законодавства, які регулюють аналогічні питання. З огляду на викладене вбачається, що пункт 2 прикінцевих положень Закону України від 07.12.2000 № 2134-ІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні суперечить нормам Митного кодексу України, а тому повинні застосовуватись саме норми Кодексу, а не закон, який був прийнятий до введення Кодексу в дію і не відповідає йому.

Ухвалою суду від 21.09.2018 закрите підготовче провадження у справі та призначене судове засідання для розгляду справи по суті на 12 лютого 2019 року.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі та надав пояснення в його обґрунтування, аналогічні викладеним у позовній заяві (уточненій). Просить адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, із підстав наведених у відзивах.

На підставі статті 243 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення) та оголошено про час виготовлення повного судового рішення.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.

УІАСП Барт ЛТД (код ЄДРПОУ 19361315) зареєстровано юридичною особою 18.07.1995 Виконавчим комітетом Запорізької міської ради.

Видами діяльності за КВЕД є: 10.51 Перероблення молока, виробництво масла та сиру, 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами, 46.39 Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 33.20 Установлення та монтаж машин і устаткування.

07 травня 2008 року на митну територію було ввезено два легкових автомобіля марки ACURA, рік випуску - 2008, як внесок до статутного капіталу УІАСП Барт ЛТД із звільненням від сплати ввізного мита шляхом надання простого векселя за митними деклараціями № 112000005/2008/008758 та № 112000005/2008/008762 відповідно до ст. 18 Закону України Про режим іноземного інвестування від 19.03.1996 № 93/96-ВР (в редакції, що діяла на час ввезення). Два векселі погашено по факту зарахування майна на баланс УІАСП Барт ЛТД 04.06.2008 в валюті 840 на загальну суму 16500,00.

Як зазначає представник позивача, автомобілі використовуються і на даний час для обслуговування керівництва Спільного підприємства, проте після десяти років експлуатації вказаних автомобілів було вирішено продати їх, але накладена при ввезенні заборона на продаж зазначених вище автомобілів, про що зроблено відповідні записи в Технічному паспорті транспортного засобу, не знята і є перешкодою для розпорядження вказаним майном, що є власністю позивача.

14 серпня 2018 року позивач листом №11 звернувся до Запорізької митниці ДФС з проханням видати розпорядчий документ про скасування запису в Технічному паспорті про заборону його відчуження, оскільки з часу зарахування автомобілів на баланс Спільного підприємства минуло 10 років.

Проте, листом від 03.09.2018 №1039/11/08-70-18-01 відповідач повідомив, що відповідно до пункту 2 прикінцевих положень Закону України від 07.12.2000 № 2134-111 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні продаж автомобілів, ввезених в Україну і конфіскованих (примусово вилучених), у тому числі в рахунок погашення боргу або інших зобов'язань за цивільно-правовими угодами, договорами, у випадках, передбачених законодавством... здійснюється за цінами, визначеними законодавством України. Автомобіль, що був попередньо ввезений в Україну без сплати (повної чи часткової) передбачених законодавством податків і зборів, на підставі пільг, наданих законодавством, може бути відчужений або переданий у володіння, або (та) у користування, або (та) у розпорядження тільки після сплати у повному обсязі всіх податків та зборів, передбачених законодавством України на день ввезення автомобіля на митну територію України (крім випадків, передбачених Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ). Таким чином, передання у володіння та/або у користування, та/або у розпорядження автомобілів, попередньо ввезених на митну територію України як іноземна інвестиція, іншим особам, можливе за умови сплати ввізного мита та податку на додану вартість, нарахованого на суму ввізного мита, до / або на момент відчуження таких автомобілів.

Проте, вважаючи дії відповідача щодо відмови видати розпорядчий документ про скасування запису в Технічних паспортах транспортних засобів про заборону відчуження автомобілів Acura протиправними, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Проаналізувавши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України від 19.03.1996 №93/96-ВР Про режим іноземного інвестування (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 93/96-ВР) майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом.

Відповідно до частини п'ятої цієї статті якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезене в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду зазначеного підприємства, відчужується, у тому числі у зв'язку з припиненням діяльності цього підприємства (крім вивезення іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито, яке обчислюється виходячи з митної вартості цього майна, перерахованої у валюту України за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на день здійснення відчуження майна.

Разом з тим, на час ввезення Товариством транспортних засобів на митну територію України діяли положення Закону України від 17.02.2000 № 1457-III Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження (далі - Закон № 1457-III), який спрямований на захист конкуренції між суб'єктами підприємницької діяльності, створеними без залучення коштів або майна (майнових чи немайнових прав) іноземного походження, та суб'єктами підприємницької діяльності, створеними за участю іноземного капіталу, забезпечення державного захисту вітчизняного виробника та конституційних прав і свобод громадян України.

Офіційне тлумачення положень частини першої статті 5 Закону № 1457-III та частини першої статті 19 Закону України від 18.09.1991 № 1560-XII Про інвестиційну діяльність (далі - Закон № 1560-XII) надав Конституційний Суд України (Рішення від 29.01.2002 № 1-рп/2002), який дійшов таких висновків.

З дня набуття чинності частиною першою статті 5 Закону № 1457-III спеціальне законодавство та державні гарантії захисту іноземних інвестицій, які діяли на момент реєстрації інвестицій і підлягали застосуванню на вимогу іноземного інвестора на підставі гарантій від зміни законодавства, застосовуються у межах, передбачених статтею 3 цього Закону та статтею 19 Закону № 1560-XII.

Положення частини першої статті 5 Закону № 1457-III у взаємозв'язку з іншими положеннями цього Закону є підставою як для відмови у наданні, так і для припинення раніше наданих пільг у сфері валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) підприємствам з іноземними інвестиціями, їх дочірнім підприємствам, а також філіям, відділенням, іншим відокремленим підрозділам, включаючи постійні представництва нерезидентів, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації.

Таким чином, Закон № 1457-III, який прийнятий пізніше, ніж Закон № 93/96-ВР, припинив пільги для підприємств з іноземними інвестиціями.

Водночас, згідно з положенням пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону № 2134-III автомобіль, що був попередньо ввезений в Україну без сплати (повної або часткової) передбачених законодавством податків та зборів, на підставі пільг, наданих законодавством, може бути відчужений або переданий у володіння, або (та) у користування, або (та) у розпорядження тільки після сплати у повному обсязі всіх податків та зборів, передбачених законодавством України на день ввезення автомобіля на митну територію України.

Метою вказаного Закону є стимулювання виробництва автомобілів в Україні та недопущення випадків ухилення від оподаткування при їх ввезенні чи продажу. Закон № 2134-III та Закон № 1457-III взаємопов'язані щодо припинення податкових пільг для підприємств з іноземними інвестиціями, зокрема, при ввезені в Україну автомобілів.

Згідно з положеннями статей 3, 11 Митного кодексу України безпосереднє здійснення митної справи, що, зокрема, включає митне регулювання, пов'язане із встановленням та справлянням податків і зборів, покладається на митні органи України.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що підприємства з іноземними інвестиціями не звільнені від обов'язку сплати податків і зборів при відчуженні автомобілів, які були попередньо ввезені в Україну без сплати передбачених законодавством податків та зборів, контроль за сплатою яких здійснюють митні органи.

Крім того, як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 29.01.2002 № 1-рп/2002, застосування до підприємств з іноземними інвестиціями національного режиму валютного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) відповідає взятим Україною за зазначеними договорами міжнародним зобов'язанням.

Враховуючи вище викладену правову позицію Конституційного Суду України, Верховний Суд України у постанові від 18 вересня 2014 року у справі № 21-317а14 сформував власну правову позицію, на яку неодноразово посилався у своїх доводах відповідач. У цій справі Верховний Суд України, здійснивши системний аналіз положень частини першої статті 5 Закону № 1457 III та частини першої статті 19 Закону України від 18 вересня 1991 року № 1560-XII Про інвестиційну діяльність , а також частин першої, п'ятої статті 18 Закону № 93/96-ВР, абзацу першого пункту 2 розділу II Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні (далі по тексту - Закон № 2134-III) , статей 2, 3, 5 Закону № 1457- III, дійшов висновку, що вимоги пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону № 2134-ІІІ щодо сплати у повному обсязі всіх податків та зборів, передбачених законодавством України на день ввезення автомобіля на митну територію України, що був попередньо ввезений в Україну без сплати відповідних податків та зборів як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства, поширюються на підприємства з іноземними інвестиціями у разі передачі такого автомобіля у володіння або (та) у користування.

Стосовно посилання представника позивача на приписи частини третьої статті 287 Митного кодексу України суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень частини другої статті 287 Митного кодексу України (у редакції, що діяла з 23 жовтня 2013 року) встановлювалися особливості оподаткування митом деяких товарів. Товари (крім товарів для реалізації або використання з метою, безпосередньо не пов'язаною з провадженням підприємницької діяльності), що ввозилися на митну територію України на строк не менше трьох років іноземними інвесторами відповідно до Закону України "Про режим іноземного інвестування" як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями, звільнялися від сплати ввізного мита. При відчуженні таких товарів раніше трьох років з часу зарахування їх на баланс ввізне мито підлягало сплаті на загальних підставах.

Отже, Митний кодекс України встановлює режим умовного звільнення від оподаткування під час митного оформлення товарів, які розмитнювалися як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями. Умовою, яка дозволяла суб'єктам господарювання використовувати спеціальний митний режим, було не відчуження таких товарів протягом трьох років з часу зарахування їх на баланс підприємства.

Разом із цим, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачем легкові автомобілі марки Acura, рік випуску - 2008, як внесок до статутного капіталу позивача з видачею векселя ввезено на митну територію України 07 травня 2008 року відповідно до статті 18 Закону № 93/96-ВР, тобто до набрання чинності положеннями Митного кодексу України, а тому приписи вказаної статті на нього не розповсюджуються.

Додатково суд звертає увагу позивача, що ним жодним чином нормативно не обґрунтовано вимогу щодо визнання протиправними дій митниці в частині невидання розпорядчого документа про скасування запису в Технічних паспортах транспортних засобів про заборону їх відчуження.

Крім того, неправильним є звернення вимоги позивача про скасувати записів в Технічному паспорті автомобілів НОМЕР_1 та Acura MDX реєстраційний номер НОМЕР_2 про заборону їх відчуження до митниці, оскільки органи державної фіскальної служби відповідно до законодавства такими повноваженнями не наділені, що саме позивачем не спростовано. У такому випадку необхідно залучення до участі у справі також відповідного сервісного центру МВС України.

Оскільки, звертаючись до суду, позивач неправильно визначив спосіб захисту порушених прав, то наслідком цього, на думку суду, є відмова у задоволенні позовних вимог.

Аналогічна позиція висловлена у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 16.09.2015 по справі № 21-881а15.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність своїх дій, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір не підлягає відшкодуванню, оскільки в задоволенні позову було відмовлено.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 77, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Українсько-ізраїльсько-американського спільного підприємству Барт ЛТД (69057, м. Запоріжжя, вул. Олександра Матросова, 15, код ЄДРПОУ 19361315) до Запорізької митниці ДФС (69041, м. Запоріжжя, вул. Сергія Синенка, 12, код ЄДРПОУ 39477764) про визнання дій протиправними та скасування запису відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлений 22.02.2019.

Суддя І.В. Батрак