Рішення

від 22.02.2019 по справі 826/17772/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 лютого 2019 року № 826/17772/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомДержавної екологічної інспекція у Чернігівській області до 1. Приватного підприємства "Продюсерський центр "Гастролі в Україні" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Циркове об'єднання Кобзов" про зобов'язати допустити до здійснення перевірки,- В С Т А Н О В И В:

Державна екологічна інспекція у Чернігівській області звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Приватного підприємства "Продюсерський центр "Гастролі в Україні" (код 32930598; зареєстровано : 53201, Дніпропетровська обл., місто Нікополь, вул. Трубченка, 5, кв. 41; поштова адреса: 04119, м. Київ, вул. Деревлянська, 8, офіс 64), Товариства з обмеженою відповідальністю "Циркове об'єднання Кобзов" (код 33307752; зареєстровано : 03113, м. Київ, пр-т. Перемоги, 82; поштова адреса: 04119, м. Київ, вул. Деревлянська, 8, офіс 64) про зобов'язання відповідачів допустити державних інспекторів позивача до проведення позапланової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства при утриманні диких тварин.

Позивач зазначає, що 29.09.2016 на адресу Інспекції надійшло звернення громадянина ОСОБА_1 щодо порушення вимог природоохоронного законодавства, а саме - умов утримання диких тварин при транспортуванні, підготовці та проведенні циркових вистав ТОВ ЦО Кобзов у місті Чернігові у період з 06.10.2016 по 16.10.2016.

На підставі згоди Держекоінспекції України від 05.10.2016, інспекторами 06.10.2016 був здійснений виїзд до місяця проведення циркових вистав за адресою м. Чернігів, вул. 77 Гвардійської Дивізії для проведення позапланової перевірки. Проте, представником відповідача-1, який є організатором заходів, спеціалісти Інспекції не були допущені до проведення перевірки.

Позивач вважає такі дії протиправними та зазначає про наявність всіх підстав для проведення перевірки.

Оскільки жодних підстав для не допуску до перевірки не була, позивач, посилаючись на наведене у позові нормативне регулювання, просить задовольнити позов.

Позивач просив розглядати справу за його відсутності.

У запереченнях на відзив зазначено про відсутність порушень з боку організатора та виконавця заходу та відсутність підстав для проведення перевірки.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцова О.П. від 24.11.2016 року відкрито провадження в адміністративній справі.

На підставі розпорядження про повторний автоматичний розподіл судових справ від 10.10.2017 року №5167 та відповідно до пункту 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу, справу повторно автоматично розподілено на суддю Окружного адміністративного суду м. Києва Кармазіна О.А.

Ухвалою від 20.10.2017 справу прийнято до провадження судді Кармазіна О.А. та призначено до судового розгляду на 13.12.2017.

У судовому засіданні розглянуто клопотання відповідачів про передачу справи для розгляду за територіальністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, яке мотивовано тим, що перший відповідач зареєстрований у м. Дніпропетровськ У зв'язку з цим зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 21 КАС України якщо справа щодо пов'язаних вимог територіально підсудна різним місцевим адміністративним судам, то її розглядає один з цих судів за вибором позивача. Відтак, враховуючи те, що відповідач-2 зареєстрований у м. Києві, вибір підсудності залишається за позивачем, у зв'язку з чим у судовому засіданні 13.12.2017 у задоволенні заявлених клопотань відмовлено.

У судовому засіданні 13.12.2017 на підставі ч. 6 ст.128 КАС України ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Враховуючи те, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII (далі - КАС України), слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Таким чином, справа розглядається з урахуванням положень п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України.

Розглянувши подані позивачем та відповідачами документи, враховуючи пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Так, у даному випадку учасниками справи не заперечується сам факт проведення заходів та їх проведення, що, на думку позивача, зумовило виникнення обставин для проведення перевірки з урахуванням вищезгаданого звернення фізичної особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст. 6 Конституції України).

Відповідно до частин першої, другої статті 2 КАС України (в редакції на час звернення до суду), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За пунктом 8 частини першої статті 3 КАС України позивачем вважається особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Згідно із ч. 3 ст. 6 цього Кодексу суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України (в редакції з 15.12.2017) встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 4. ст. 5 КАС України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках , визначених Конституцією та законами України.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами державної влади чи місцевого самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС України є те, що, як правило, позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до статті 50 КАС України (у редакції до 15.12.2017) громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 46 КАС України (в редакції з 15.12.2017) громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом .

Із правового аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що останній пункт зазначеної вище частини 4 ст. 46 КАС України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на звернення до суду з адміністративний позов.

У взаємозв'язку з наведеним, слід додати, що Положення про Державну екологічну інспекцію України затверджено Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 454/2011.

Пунктом 3 Положення № 454/2011 передбачено, що основними завданнями Держекоінспекції є реалізація державної політики зі здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів; додержанням режиму територій та об'єктів природно-заповітного фонду за екологічною та радіаційною безпекою (у тому числі у пунктах пропуску через державний кордон і в зоні діяльності митниць призначення та відправлення) під час імпорту, експорту та транзиту вантажів, транспортних засобів; біологічною і генетичною безпекою щодо біологічних об'єктів природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів (ГМО) у відкритій системі; поводженням з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами) і небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами.

Для виконання покладних на неї завдань має право проводити перевірки з питань, що належать до її компетенції, видавати їх за результатами обов'язкові для виконання приписи, розпорядження; вживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах (пункт 6 Положення № 454/2011).

Відповідно до п. 1 Положення про державну екологічну інспекцію в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, яке було затверджено наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 04.11.2011 № 429 та було чинним на час виникнення обставин, які зумовили звернення до суду, державна екологічна інспекція в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Держекоінспекція) є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, який діє у складі Держекоінспекції України і їй підпорядковується.

Повноваження Держекоінспекції поширюються на територію Автономної Республіки Крим, відповідної області , міст Києва та Севастополя, за винятком території та об'єктів, віднесених до зони діяльності морських екологічних інспекцій (Державна екологічна інспекція Північно-Західного регіону Чорного моря, Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція та Державна Азовська морська екологічна інспекція).

Відповідно до п. 3 цього Положення основними завданнями Держекоінспекції є реалізація повноважень Держекоінспекції України у межах відповідної території.

Відповідно до п. 9 Положення начальник Держекоінспекції за посадою є Головним державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища відповідної території.

У свою чергу, п. 11 Положення передбачено, що перший заступник, заступник начальника Держекоінспекції за посадою є відповідно першим заступником та заступником Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища відповідної території.

Посадові особи інспекторського складу - керівники структурних підрозділів Держекоінспекції та їх заступники за посадою є старшими державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища відповідної території, головні та провідні спеціалісти - державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища відповідної території.

Головний державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища відповідної території, його заступники приймають рішення про обмеження та тимчасове зупинення діяльності підприємств, установ, організацій та експлуатацію об'єктів, за винятком суб'єктів підприємницької діяльності (інвесторів), що провадять свою діяльність відповідно до законодавства про угоди щодо розподілу продукції, у разі порушення ними вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища та приймають рішення про відновлення їх діяльності (експлуатації) після усунення допущених порушень.

Посадові особи інспекторського складу відповідної території за наказом чи розпорядженням Голови Держекоінспекції України можуть здійснювати державний нагляд (контроль) на території, не віднесеній до їх повноважень (п. 14 Положення).

Слід додати, що відповідно до п. 6.4. Положення Держекоінспекція для виконання покладених на неї завдань має право: проводити перевірки з питань, що належать до її компетенції, видавати за їх результатами обов'язкові для виконання приписи, розпорядження.

Водночас, відповідно до частини першої статті 8 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (№ 877-V) орган державного нагляду (контролю), одним з яких й є Держекоінспеція, в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду (контролю) має право, зокрема: вимагати припинення дій, які перешкоджають здійсненню державного нагляду (контролю); надавати (надсилати) суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень і недоліків; застосовувати санкції до суб'єктів господарювання, їх посадових осіб та вживати інших заходів у межах та порядку, визначених законом.

Обов'язок допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю) встановлений у ст. 11 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", який поширює свою дію на спірні відносини, та не потребує додатково ухвалення судом рішення про це , оскільки встановлений Законом.

За статтею статті 10 цього Закону суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право, зокрема: не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо: державний нагляд (контроль) здійснюється з порушенням передбачених законом вимог щодо періодичності проведення таких заходів; посадова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону; суб'єкт господарювання не одержав повідомлення про здійснення планового заходу державного нагляду (контролю) в порядку, передбаченому цим Законом, та за інших передбачених цією статтею умов.

Наведені нормативні положення на рівні закону визначають правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю), передбачають право, умови та підстави суб'єкта господарювання не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), але не встановлюють і не наділяють контролюючі органи повноваженнями звертатися до адміністративного суду з вимогами зобов'язати суб'єкт господарювання допустити посадових осіб до здійснення функції державного контролю.

Відповідно до статті 12 Закону № 877-V невиконання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виявлених під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) тягне за собою застосування до суб'єкта господарювання штрафних санкцій у порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтею 188-5 Кодексу України про адміністративне правопорушення за невиконання законних розпоряджень чи приписів, інших законних вимог посадових осіб органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, радіаційної безпеки або охорону природних ресурсів, ненадання їм необхідної інформації або надання неправдивої інформації, вчинення інших перешкод для виконання покладених на винних осіб накладається адміністративне стягнення.

Підсумовуючи зазначене, у контексті конкретних обставин цієї справи слід зробити такий висновок.

Послідовний аналіз переліку підстав для звернення суб'єкта владних повноважень до суду дає можливість дійти висновку, що цей суб'єкт повинен мати достатні адміністративні можливості для здійснення визначених йому законом завдань та функцій, і лише у випадках, коли Конституцією чи законами України встановлені судові обмеження його діяльності, він звертається до суду з позовом для отримання судового дозволу. Такі звернення мають бути обумовлені необхідністю виконання покладених на них завдань та функцій, а використовувати свої повноваження вони можуть лише з метою, з якою це повноваження надане.

Спільною ознакою вимог, які можуть бути предметом позову суб'єкта владних повноважень, є правообмежувальний характер. Завдання адміністративного судочинства у таких справах досягається шляхом усунення загрози необґрунтованого втручання та порушення прав з боку суб'єкта владних повноважень.

Для цього виду звернень характерним є встановлення законом чітких умов та підстав, коли повноваження відповідного суб'єкта владних повноважень можуть бути реалізовані шляхом звернення до суду.

Суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження.

Логічний спосіб тлумачення частини четвертої статті 50 КАС України (в редакції до 15.12.2017) та ч. 4 ст. 46 КАС України (в редакції з 15.12.2017) дозволяє дійти висновку, що вказані положення, які є частиною норми процесуального права, існували/існують як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.

Наведене узгоджується і з положеннями КАС України, які визначають поняття публічно-правового спору, суб'єкта владних повноважень, закріплюють право на звернення до суду та межі юрисдикції адміністративних судів.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав, свобод та інтересів фізичних осіб і прав та інтересів юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами державної влади чи місцевого самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Суд приходить до висновку, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права, свободи та інтереси фізичних осіб і права та інтереси юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, можна зробити висновок, що і способи захисту прав підпорядковані саме захисту прав та інтересів не суб'єктів, наділених владними повноваженнями, у їх спорах з фізичними чи юридичними особами, а фізичних чи юридичних осіб від рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, оскільки саме вказані суб'єкти в силу специфіки свого правового положення та повноважень можуть втручатися, обмежувати та припиняти права фізичних чи юридичних осіб в адміністративному процесі, урівнюються з останніми шляхом ухилення від того, що саме на них покладено обов'язок доведення правомірності своїх дій.

Разом з тим, з урахуванням специфіки адміністративного судочинства законодавець обмежив право суб'єктів владних повноважень звертатися до суду з адміністративним позовом, перерахувавши такі випадки, та зробив винятки про можливість звернення саме з адміністративним позовом у разі прямої вказівки на це у спеціальному законі.

Широко тлумачити вказані винятки як можливість будь-якого суб'єкта владних повноважень звертатися до адміністративного суду з позовом до фізичної чи юридичної особи в разі, якщо спеціальним законом їм надано право на звернення до суду, не можна, оскільки це спотворює природу і завдання адміністративної юстиції.

Звернення до суду є способом здійснення повноважень відповідного суб'єкта владних повноважень, під час якого суд здійснює попередній судовий контроль, перевіряючи наявність законних підстав для втручання суб'єкта владних повноважень (позивача), а отже запобігаючи можливим порушенням прав, свобод та інтересів фізичних або прав та інтересів юридичних осіб. Звернення суб'єкта владних повноважень до суду не є способом захисту його прав чи інтересів, оскільки адміністративне судочинство має інше завдання, та не може призвести до виконання завдання адміністративного судочинства - захисту прав, свобод та інтересів фізичних або прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, в яких можуть бути відповідачами фізичні та юридичні особи, в чітко визначених законами України випадках.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 09 жовтня 2012 року у справі № 21-177а12, 22 вересня 2015 року у справі № П/811/3781/14 та постановах Верховного Суду від 07 вересня 2018 року у справі №824/2473/15-а, від 06 березня 2018 року у справі № 826/7962/16, 06 червня 2018 року у справі № П/811/289/16, 13 червня 2018 року у справі № 815/332/17 та 22 серпня 2018 року у справі № 818/1735/17.

Вказана правова позиція також кореспондується з статтею 19 Конституції України, в якій закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також пунктом 5 частини другої статті 17 КАС України (в редакції до 15.12.2017) та п. 5 ч. 1 ст. 9 КАС України (в редакції з 15.12.2017), відповідно до яких юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.

Враховуючи наведене у сукупності, суд дійшов до висновку, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу держаної екологічної інспекції звертатись до суду з позовом про зобов'язання підконтрольного суб'єкта господарювання допустити його посадових осіб до проведення перевірки та/чи надання необхідних документів.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Більш того, суд вважає, що за обставин даної справи, заявник самоусунувся від виконання покладених на нього функцій, переклавши вирішення питання на суд.

Окремо слід додати, що станом на час звернення Інспекції до суду, захід завершився та організатори та виконавці заходу взагалі знаходились поза межами територіальної юрисдикції Інспекції, що нею не спростовується. Враховуючи це, а також те, що відповідачі зареєстровані поза межами територіальної юрисдикції Інспекції, Інспекція, враховуючи відсутність дозволу діяти поза межами власної юрисдикції, взагалі не мала будь-яких підстав для звернення до суду.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 5 - 11, 14, 19, 72 - 77, 90, 241 - 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Державної екологічної інспекція у Чернігівській області (код ЄДО 38053846; адреса: 14017, м. Чернігів, вул. Малясова, 12) відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.А. Кармазін