Рішення

від 13.02.2019 по справі 914/2025/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2019 Справа №914/2025/18

м.Львів

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Семотекс» , м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фідленс» , м.Львів

про стягнення заборгованості. Ціна позову 82051,00 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

Секретар судового засідання: Зарицька О.Р.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача : не з'явився

Суть спору: на розгляд Господарського суду Львівської області поступив позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Семотекс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фідленс» про стягнення 82051,00грн., з яких 69329,00грн. основного боргу з врахуванням індексу інфляції, 1672,00грн. 3% річних, 650,00грн. штрафу, 10400,00грн. пені.

Ухвалою суду від 05.11.2018р. позов залишено без руху та надано позивачу строк у десять днів на усунення недоліків.

26.11.2018р. за вх.№45304/18 зареєстровано заяву позивача про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 03.12.2018р. відкрито провадження у справі №914/2025/18 за даним позовом, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 20.12.2018 року.

Ухвалою суду від 20.12.2018р. підготовче засідання відкладено на 23.01.2019р.

26.12.2018р. за вх.№49860/18 в документообігу суду зареєстровано надісланий відповідачем відзив на позовну заяву з доказами скерування його примірника позивача, у якому відповідач просить відмовити позивачу у позовних вимогах та через неможливість забезпечити явку повноважного представника в засідання, у зв'язку з його зайнятістю в іншому судовому процесі, просить відкласти підготовче засідання на іншу дату.

Ухвалою суду від 23.01.2019р. закрито підготовче провадження у справі №914/2025/18 та призначити справу до судового розгляду по суті на 13.02.2019р.

29.01.2019р. за вх.№3692/19 від позивача поступила заява, у якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, пов'язані із забезпеченням явки представників позивача до суду, в сумі 4978,00 грн., в підтвердження чого додано розрахунок понесених позивачем судових витрат та копії документів які підтверджують понесені витрати.

12.02.2019р. за вх.№6023/19 від позивача поступило клопотання у якому позивач на підставі ч.3 ст.196 ГПК України просить суд розглянути справу без участі представника позивача, за наявними у справі матеріалами.

В судове засідання 13.02.2019р. позивач явки повноважного представника не забезпечив.

Відповідач явки повноважного представника в судове засідання 13.02.2019р. не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення вх.№4492/19 від 01.02.2019р.

Відповідно до ч.3 ст.202 ГПК України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання та не з'явилися в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи клопотання позивача і те, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи, ним не було повідомлено поважності причин неявки в судове засідання, у відзиві на позовну заяву відповідач висловив свою позицію щодо позовних вимог, суд прийшов до висновку, що неявка представника позивача та належним чином повідомленого відповідача про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає вирішенню спору, оскільки дослідивши наявні матеріали справи, суд визнав їх достатніми для того, щоб розглянути спір за цими матеріалами.

Позиції учасників справи.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідач у порушення умов договору поставки №02/12/16 від 02.12.2016р., не здійснив оплати отриманого по видатковій накладній №111 від 15.11.2017р. товару в розмірі 65000,00 грн., тому просить суд стягнути вказану заборгованість. Окрім того, за прострочення оплати позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати в розмірі 4329,00 грн., 3% річних в розмірі 1672,00 грн., пеню в розмірі 10400,00 грн. та штраф у розмірі 650,00 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти позовних вимог та вважає їх необґрунтованими. Вважає, що Позивач невірно нарахував індекс інфляції за період прострочення. На переконання відповідача, прострочення по оплаті настало з 16.11.2018 р. Позивач нараховує індекс інфляції по вересень 2018 р. включно. Відповідач вважає, що інфляційні втрати повинні становити 3644,49 грн., а не 4329,00 грн. як нарахував Позивач. Заперечив позов в частині вимоги про стягнення пені в розмірі 10400,00 грн. посилається на те, що умовами договору поставки №02/12/16 від 02.12.2016 р. не передбачено відповідальності у вигляді нарахування пені за порушення строків оплати товару. П 6.1. Договору передбачено лише штраф за порушення строків оплати товару більші ніж на 5 календарних днів. Тому вимога з приводу стягнення пені є неправомірною. Штраф в розмірі 650,00 грн. вважає правомірним.

Обставини, встановлені судом.

02.12.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Семотекс» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фідленс» (покупець) укладено договір поставки №02/12/16, згідно із п. п. 1.1., 1.2. якого в порядку та на умовах, визначених даним Договором, постачальник зобов'язується передавати у власність (поставляти), а Покупець зобов'язується приймати і оплачувати товар. Найменування, асортимент, одиниця вимірювання, ціна та загальна вартість товару, буде визначатися Сторонами у Специфікаціях та/або видаткових накладних, які будуть формуватися постачальником на підставі заявок покупця з подальшим виставлянням рахунків-фактур для здійснення оплати товару.

Відповідно до п.2.5 Договору оплата товару здійснюється протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту здійснення поставки Постачальником.

Позивач у позовній заяві зазначає що, ним на виконання умов договору №02/12/16 від 02.12.2016 здійснено поставку продукції (форміат кальцію) у кількості 1000 кг на загальну суму 65000,00 грн., яка підтверджується видатковою накладною №111 від 15.11.2017р., що підписана відповідачем на підставі довіреності на одержання продукції №1904 від 13.11.2017р.

Проте, відповідач свої зобов'язання не виконав, оплати за отриманий товар згідно видаткової накладної №111 від 15.11.2017р. в розмірі 65000,00 грн. у встановлені судом строки не здійснив.

Позивач зазначає, що відповідачу було надіслано претензію №12/01/18 від 12.01.2018р., яка залишена відповідачем без відповіді.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За умовами ст.525 ЦК України та ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо. Згідно ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч.2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Факт отримання від позивача товару відповідач не спростував. Проте, доказів проведення з позивачем розрахунку на суму 65000,00 грн. за отриманий по видатковій накладній №111 від 15.11.2017р. товар відповідач не надав.

Враховуючи умови договору від 02.12.2016 №02/12/16 (п.2.5), згідно яких оплата поставленої продукції здійснюється протягом 30 (тридцяти) днів з моменту здійснення поставки продукції та зважаючи на те, що відповідачем станом на день розгляду справи не подано до суду доказів виконання зобов'язання за договором від 02.12.2016 №02/12/16 по оплаті поставленого товару на підставі видаткової накладної №111 від 15.11.2017р. на суму 65000,00 грн., суд вважає вимогу про стягнення основного боргу у розмірі 65000,00 грн., обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення пені у розмірі 10400,00 грн. суд зазначає наступне.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст.610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , де зазначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання.

З огляду на вищенаведене, враховуючи те, що cторонами у спірному договорі від 02.12.2016 №02/12/16 не визначено розміру і бази нарахування пені, та те, що сплата пені за порушення строків оплати поставленого товару не встановлена законом, відтак у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення пені та в цій частині позовних вимог щодо стягнення пені належить відмовити у зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю заявлення.

Щодо вимог про стягнення 3% річних у розмірі 1672,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 4329,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати ( частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Відповідно до п.2.5 договору передбачено, що оплата товару здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту здійснення поставки, та беручи до уваги, що поставка товару відбулась 15.11.2017р. (видаткова накладна від 15.11.2017р. №111), то останній день тридцятиденного строк на оплату товару у відповідач був 15.12.2017р., і відповідно, з 16.12.2017р. у відповідача виникло прострочення з виконання зобов'язання по оплаті поставленого товару.

Дослідивши розрахунок нарахування 3% річних та інфляційних витрат, судом встановлено, що Позивач проводить нарахування 3% річних та інфляційних витрат за період з 15.12.2017р. по 24.10.2018р., проте, як зазначено судом вище, прострочення зобов'язання виникло з 16.12.2017р, і з цієї дати повинно було бути проведено нарахування 3 % річних та інфляційних витрат за весь час прострочення грошового зобов'язання.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат за допомогою програми ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА , ТОВ ЛІГА: ЗАКОН , 2019 , суд встановив, що за період з 16.12.2017р. по 24.10.2018р. від суми боргу 65000,00 грн. розмір інфляційних втрат становить 4811,45 грн. (позивачем заявлено до стягнення 4329,00 грн.).

Суд встановив, що сума інфляційних втрат, яка підлягає до стягнення є більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення, однак, оскільки позивач у визначеному ст.46 ГПК порядку із заявою про збільшення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат не звертався, то суд приходить до висновку, що до стягнення підлягають інфляційні втрати в сумі 4329,00 грн.

Здійснивши перерахунок 3 % річних за допомогою програми ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА , ТОВ ЛІГА: ЗАКОН , 2019 , суд встановив, що за період з 16.12.2017р. по 24.10.2018р. від суми боргу 65000,00 грн. розмір 3% річних становить 1672,19 грн. (позивачем заявлено до стягнення 1672,00 грн.).

Суд встановив, що сума 3% річних, яка підлягає до стягнення є більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення, однак, оскільки позивач у визначеному ст.46 ГПК порядку із заявою про збільшення позовних вимог в частині стягнення 3% річних не звертався, то суд приходить до висновку, що до стягнення підлягають 3% річних в сумі 1672,00 грн.

Станом на день прийняття рішення, доказів оплати проведених позивачем нарахувань інфляційних втрат та 3% річних не надано.

Щодо вимоги про стягнення штрафу у розмірі 650,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України), штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6.1. договору від 02.12.2016 №02/12/16 у випадку не своєчасної оплати партії Товару більше ніж на 5 календарних днів Покупець сплачує штраф у розмірі 1 % вартості партії товару, що мала бути оплачена згідно специфікації та/або видаткової накладної. Так, згідно із п. 6.1. договору від 02.12.2016 №02/12/16, позивач на загальну суму заборгованості нарахував відповідачу 1% штрафу в розмірі 650,00 грн.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про правомірність нарахування штрафу у розмірі 650,00 грн.

Згідно із ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1 ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Статтею 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи викладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково, а саме: 65000,00 грн. основного боргу, 4329,00 грн. інфляційних втрат, 1672,00 грн. 3% річних та 650,00 грн. штрафу. В частині позовних вимог щодо стягнення пені належить відмовити.

На підставі положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір необхідно віднести на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог у розмірі 1538,67 грн.

Позивач подав заяву про долучення доказів на підтвердження судових витрат, в якому просить стягнути витрати, пов'язані з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду в сумі 4978,00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Виходячи зі змісту поданої заяви та приєднаних до неї документів, до понесених судових витрат на суму 4978,00 грн. у справі № 914/2025/18 ТзОВ Семотекс включає витрати:

- на відрядження працівника ТзОВ Семоекс ОСОБА_1 для участі в підготовчому засіданні 20.12.2018р. (з 19.12.2018р. по 21.12.2018р.) добові - 750,00 грн., транспортні витрати - 941,00 грн.

- на відрядження працівника ТзОВ Семоекс ОСОБА_2 для участі в підготовчому засіданні 20.12.2018р. (з 19.12.2018р. по 21.12.2018р.) добові - 750,00 грн., транспортні витрати - 941,00 грн.

- на відрядження працівника ТзОВ Семоекс ОСОБА_1. для участі в підготовчому засіданні 23.01.2019р. (з 22.01.2019р. по 23.01.2019р.) добові - 500,00 грн., транспортні витрати - 1096,00 грн.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є повноважними представника ТзОВ Семотекс на підставі довіреностей від 18.12.2018р. і брали участь в підготовчому засіданні 20.12.2018р., а повноважний представник ТзОВ Семотекс ОСОБА_1 брав участь в підготовчому засіданні.

Суд зазначає, що наведені витрати не віднесені до пунктів 1-3 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, а аналізуючи їх на предмет відповідності витратам, вказаним у пунктів 4 такої частини, суд приходить висновку, що диспозиція такого пункту пов'язує віднесення витрат учасника судового процесу до категорії витрат, пов'язаних з розглядом справи , а відтак і до категорії судових витрат - їх пов'язаність з вчиненням інших процесуальних дій .

З системного аналізу ст.ст. 3, 12, 13, 15, 120, 121, 185, 223, 331, 338 Господарського процесуального кодексу України будь-які дії учасника господарської справи, пов'язані із її розглядом судом , зокрема, явка в судове засідання, участь у судовому засіданні, відправлення документів є процесуальною дією в розумінні п. 4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, а відтак і витрати понесені такою стороною, відносяться до складу судових витрат.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати на відрядження своїх працівників (добові), транспортні витрати, є такими, що пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, та правомірно заявлені позивачем на підставі п. 4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження понесення витрат в сумі 4978,00 грн., позивач надає наступні належно засвідчені копії доказів: наказ ТзОВ Семотекс №6 від 18.12.2018р. про направлення у відрядження комерційного директора ОСОБА_2 та менеджера ОСОБА_1 до м.Львова для участі у підготовчому засіданні строком на 3 днів (19,20,21 грудня), встановлено добові витрати на час відрядження з розрахунку 250 грн. на добу; документи на підтвердження транспортних витрат, а саме: посадочний документ № 000В3F15-5B5D-6E34-0001 на 19.12.2018р. (поїзд Київ -Львів) на ім'я ОСОБА_2 на суму 395,00 грн., посадочний документ № 000В3F15-3DBD-6E5D-0001 на 19.12.2018р. (поїзд Київ -Львів) на ім'я ОСОБА_1 на суму 395,00 грн., № 000В3F17-CB20-0AD3-0001 на 20.12.2018 (поїзд Львів -Київ) на ім'я ОСОБА_2, вартістю 546,00 грн.; посадочний документ № 000В3F17-DF20-0AA9-0001 на 20.12.2018р. (поїзд Львів-Київ) на ім'я ОСОБА_1 на суму 546,00 грн., видатковий касовий ордер від 22.12.2018р. на суму 750,00 грн. виданий на ім'я ОСОБА_2, видатковий касовий ордер від 22.12.2018р. на суму 750,00 грн. виданий на ім'я ОСОБА_1, посвідчення про відрядження видане на ім'я ОСОБА_1, посвідчення про відрядження видане на ім'я ОСОБА_2; наказ ТзОВ Семотекс №7 від 21.01.2019р. про направлення у відрядження менеджера ОСОБА_1 до м.Львова для участі у підготовчому засіданні строком на 2 днів (22,23 січня), встановлено добові витрати на час відрядження з розрахунку 250 грн. на добу; посадочний документ № 000В3F34-E9FD-A671-0001 на 22.01.2019р. (поїзд Київ -Львів) на ім'я ОСОБА_1 на суму 491,00 грн.; посадочний документ № 000В3F34-E9DD-A6FD-0001 на 23.01.2019р. (поїзд Львів-Київ) на ім'я ОСОБА_1 на суму 605,00 грн.; видатковий касовий ордер від 24.01.2019р. на суму 500,00 грн. виданий на ім'я ОСОБА_1, посвідчення про відрядження видане на ім'я ОСОБА_1

Добові для відряджень по Україні встановлені в розмірі не більш ніж 0,1 розміру мінімальної зарплати, визначеної станом на 1 січня податкового року, за кожен день відрядження (пп. а пп. 170.9.1 ПКУ).

З 01 січня 2018 року мінімальна зарплата встановлена на рівні 3723 грн (ст. 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2018 рік ), - максимальний розмір неоподатковуваних добових у 2018 році становить не більш ніж 372,30 грн за добу.

З 01 січня 2019 року мінімальна зарплата встановлена на рівні 4173 грн (ст. 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік ) - максимальний розмір неоподатковуваних добових у 2018 році становить не більш ніж 417,30 грн за добу.

Беручи до уваги наведене позивачем встановлено добові в межах розміру визначено Законом.

Отже, суд дійшов висновку про те, що позивачем належними та допустимими доказами доведено, що ним понесені витрати пов'язані з розглядом справи № 914/2025/18 в загальному розмірі 4978,00 грн., проте, у зв'язку із частковим задоволенням позову у справі № 914/2025/18, згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4347,04 грн. судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 91, 96, 123, 129, 207, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фідленс» (79016, м.Львів, пл.Князя Святослава, буд.5, ідентифікаційний код 40840881) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Семотекс» (02099, м.Київ, вул.Бориспільська, буд.9 ідентифікаційний код 39312710) 65000,00 грн. основного боргу, 4329,00 грн. інфляційних втрат, 1672,00 грн. 3% річних, 650,00 грн. штрафу, 1538,67 грн. судового збору, 4347,04 грн. судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 22.02.2019р.

Суддя Кітаєва С.Б.