Рішення

від 14.02.2019 по справі 911/2502/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2019 р. м. Київ Справа № 911/2502/18

Господарський суд Київської області у складі судді Рябцевої О.О., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інжинірингова компанія "Славутич", Київська обл., м. Славутич

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Енергія", Київська обл., м. Славутич

про стягнення 90042,11 грн.

За участі секретаря судового засідання: Зорі В.С.

За участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Саюк Ю.М. (ген. директор).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інжинірингова компанія "Славутич" (позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Енергія" (відповідач) про стягнення 7000,00 грн. боргу, 58912,26 грн. пені, 5388,45 грн. 3% річних та 18741,40 грн. інфляційних втрат, всього 90042,11 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем на виконання умов договору позики від 23.11.2016 р. було перераховано відповідачу 505000,00 грн., проте відповідач повернув позивачу лише 498000,00 грн., що відповідно до ст. 1049 Цивільного кодексу України є підставою для стягнення 7000,00 грн. боргу та згідно п. 5.2 договору - 58912,26 грн. пені, а також відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України - 5388,45 грн. 3% річних та 18741,40 грн. інфляційних втрат.

22.12.2018 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі, посилаючись на те, що на той час посаду керівника підприємства займав ОСОБА_2 та в наявності у відповідача відсутній екземпляр даного договору та відсутній запис в журналі реєстрації договорів щодо вказаного договору, а також в журналі реєстрації вхідної документації відсутній запис про Акт звірки за договором позики від 10.10.2018 р. про наявність заборгованості. Окрім того, згідно з банківськими виписками по руху коштів ТОВ ВП Енергія на рахунок відповідача було перераховано зазначену суму позики. При цьому, на даний час різниця в розмірі 7000,00 грн., що була зазначена у позові, була перерахована на розрахунковий рахунок позивача.

11.02.2019 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника, в якому позивач підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просить розгляд справи № 911/2502/18 здійснювати без участі представника позивача за наявними в матеріалах справи документами.

У підготовчому засіданні 20.12.2018 р. судом оголошено перерву до 15.01.2019 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.01.2019 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.01.2019 р.

У підготовчих засіданнях 20.12.2018 р., 15.01.2018 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, а у судові засідання 31.01.2019 р., 14.02.2019 р. представник позивача не з'явився, хоча про дату, час та місце судових засідань був належним чином повідомлений, що підтверджується підписом представника позивача на бланку повідомленні від 15.01.2019 р. про призначення справи до судового розгляду по суті та клопотанням про розгляд справи без участі представника позивача.

Представник відповідача у підготовчих засіданнях 20.12.2018 р., 15.01.2018 р. та у судових засіданнях 31.01.2019 р., 14.02.2019 р. проти позову заперечував.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

23.11.2016 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інжинірингова компанія "Славутич" (позикодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Енергія" (позичальник) укладено договір позики (про надання тимчасової фінансової допомоги).

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець надає позичальнику позику у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього договору, а позичальник зобов'язується повернути позику порядку та на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що розмір позики становить 505000,00 грн.

Відповідно до п. 3.1 договору позикодавець зобов'язаний надати позику вказану в п. 1.1 договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника не пізніше 31 грудня 2016 р.

Позика вважається наданою позичальникові в момент зарахування позики на поточний рахунок позичальника (п. 3.2 договору).

Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю визначену суму грошових коштів до 31 грудня 2017 р.

Згідно із п. 4.4 договору позика підлягає поверненню шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позикодавця. Позика вважається повернутою позикодавцеві в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його поточний рахунок (п. 4.6 договору).

На виконання умов договору згідно з платіжними дорученнями № 530 від 23.11.2016 р. на суму 50000,00 грн., № 552 від 16.12.2016 р. на суму 400000,00 грн., № 554 від 19.12.2016 р. на суму 50000,00 грн., № 555 від 20.12.2016 р. на суму 5000,00 грн. позивачем було надано відповідачу поворотну фінансову допомогу у загальній сумі 505000,00 грн.

Відповідачем було повернуто позивачу 498000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 207 від 09.10.2017 р. на суму 10000,00 грн., № 213 від 20.10.2017 р. на суму 10000,00 грн., № 222 від 03.11.2017 р. на суму 100000,00 грн., № 324 від 01.03.2018 р. на суму 18500,00 грн., № 333 від 06.03.2018 р. на суму 100000,00 грн., № 363 від 13.04.2018 р. на суму 40000,00 грн., № 390 від 15.05.2018 р. на суму 1000,00 грн., № 441 від 11.07.2018 р. на суму 27000,00 грн., № 454 від 19.07.2018 р. на суму 4000,00 грн., № 494 від 30.08.2018 р. на суму 87500,00 грн., № 530 від 09.10.2018 р. на суму 100000,00 грн.

З огляду на зазначене, в порушення умов договору відповідач не повернув у повному обсязі грошові кошти у встановлений п. 4.1 договору строк, а саме - до 31.12.2017 р. Таким чином станом на 01.01.2018 р. заборгованість відповідача складала 385000,00 грн., яка частково погашена відповідачем згідно з зазначеними вище платіжними дорученнями.

Станом на час звернення позивача з даним позовом до суду заборгованість відповідача за договором становила 7000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача 7000,00 грн. заборгованості за договором позики (про надання тимчасової фінансової допомоги) від 23.11.2016 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на те, що різниця у розмірі 7000,00 грн. була перерахована відповідачем на розрахунковий рахунок позивача, що підтверджується платіжним дорученням № 612 від 13.12.2018 р., у зв'язку з чим, на думку відповідача, заборгованість у відповідача перед позивачем відсутня.

В підготовчому засіданні 15.01.2019 р. представником відповідача надано суду платіжне доручення № 612 від 13.12.2018 р. на суму 7000,00 грн. з призначенням платежу повернення поворотної фінансової допомоги згідно договору б/н від 23.11.2016 р. без ПДВ .

Позивачем позовну заяву подано до поштового відділення 09.11.2018 р., що підтверджується відтиском календарного штемпеля на конверті, в якому надійшла позовна заява з доданими документами до господарського суду Київської області.

Отже, відповідачем після подання позивачем позовної заяви до суду повернуто позивачу 7000,00 грн. заборгованості за договором позики (про надання тимчасової фінансової допомоги) від 23.11.2016 р.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, оскільки відповідачем після подання позовної заяви (09.11.2018 р.) було повернуто позивачу 7000,00 грн. встановленої судом суми заборгованості, то провадження у справі в цій частині позову підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути 5388,45 грн. 3% річних, нарахованих на заборгованість відповідача, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, за загальний період з 01.01.2018 р. по 09.11.2018 р., а саме - з 01.01.2018 р. по 28.02.2018 р. на суму 385000,00 грн., з 02.03.2018 р. по 05.03.2018 р. на суму 366500,00 грн., з 07.03.2018 р. по 12.04.2018 р. на суму 266500,00 грн., з 14.04.2018 р. по 14.05.2018 р. на суму 226500,00 грн., з 16.05.2018 р. по 10.07.2018 р. на суму 225500,00 грн., з 11.07.2018 р. по 18.07.2018 р. на суму 198500,00 грн., з 20.07.2018 р. по 29.08.2018 р. на суму 194500,00 грн., з 01.09.2018 р. по 08.10.2018 р. на суму 107000,00 грн., з 10.10.2018 р. по 09.11.2018 р. на суму 7000,00 грн.

Судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання в частині своєчасного (до 31.12.2017 р.) повернення позивачу позики.

Оскільки наданий позивачем розрахунок 3 % річних є арифметично вірним, то позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 5388,45 грн. 3 % річних підлягає задоволенню в повному обсязі.

Позивач просить стягнути з відповідача 18741,40 грн. інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість відповідача, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, за періоди: з січня 2018 р. по лютий 2018 р. на суму 385000,00 грн.; за березень 2018 р. на суму 266500,00 грн.; за квітень 2018 р. на суму 226500,00 грн.; за червень 2018 р. на суму 225500,00 грн.; за серпень 2018 р. на суму 194500,00 грн.; з серпня 2018 р. по вересень 2018 р. на суму 107000,00 грн.

Відповідно до абзаців 2, 3 п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений , помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Проте, позивачем розраховано інфляційні втрати за періоди, в яких заборгованість існувала менше місяця та без включення в розрахунок періодів часу, в яких індекс інфляції становив менше одиниці.

Відповідно до вірного розрахунку, здійсненого судом, сума інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість відповідача, за заявлений позивачем період, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат сплачених на повернення суми позики, за загальний період з 01.01.2018 р. по 30.09.2018 р., а саме - з 01.01.2018 р. по 28.02.2018 р. на суму 385000,00 грн., з 01.03.2018 р. по 31.03.2018 р. на суму 266500,00 грн., з 01.04.2018 р. по 30.04.2018 р. на суму 226500,00 грн., з 01.05.2018 р. по 30.06.2018 р. на суму 225500,00 грн., з 01.07.2018 р. по 31.07.2018 р. на суму 194500,00 грн., з 01.08.2018 р. по 30.09.2018 р. на суму 107000,00 грн. становить 8999,00 грн. та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також позивач просить стягнути 58912,26 грн. пені, нарахованої на заборгованість відповідача з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, за загальний період з 01.01.2018 р. по 09.11.2018 р.

Відповідно до п. 5.2 договору при порушенні позичальником строку повернення позики (п. 4.1 договору) він повинен сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої до сплати суми за весь період прострочення.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором , припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.3 договору встановлено, що позичальник зобов'язаний сплатити пеню, у розмірі, визначеному п. 5.2 цього договору за весь час прострочення ним своїх зобов'язань за договором, починаючи з дня, наступного за днем коли зобов'язання мало бути виконане до дня його фактичного виконання.

Отже, сторонами в договорі було погоджено період нарахування пені понад шість місяців, не обмежуючись встановленим частиною 6 ст. 232 ГК України періодом.

Пунктом 1 статті 233 цього ж Кодексу встановлено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником ; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.05.2018 р. у справі № 917/1068/17 та у постанові від 15.05.2018 р. справі 905/2009/17.

Враховуючи, що станом на час звернення позивача з даним позовом до суду, значна частина позики була повернута відповідачем позивачу та, враховуючи, повне погашення відповідачем суми заборгованості під час розгляду судом даної справи, суд, оцінивши всі доводи сторін у даній справі дійшов висновку щодо зменшення стягуваної суми пені на підставі вищевказаних ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України до 20000,00 грн., що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у зазначеній сумі.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України покладається судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 231, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Енергія" (07101, Київська обл., м. Славутич, Чернігівський квартал, буд. 14, прим. 10, код 40870921) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інжинірингова компанія "Славутич" (07101, Київська обл., м. Славутич, Московський квартал, буд. 1, кв. 37, код 38508995) 20000,00 грн. (двадцять тисяч грн. 00 коп.) пені, 8999,00 грн. (вісім тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять грн. 00 коп.) інфляційних втрат, 5388,45 грн. (п'ять тисяч триста вісімдесят вісім грн. 45 коп.) 3 % річних та 672,91 грн. (шістсот сімдесят дві грн. 91 коп.) судового збору.

2. Провадження у справі в частині стягнення 7000,00 грн. боргу закрити.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

У той же час згідно пункту 17.5 Перехідних Положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення підписано 25.02.2019 р.

Суддя О.О. Рябцева