Постанова

від 20.02.2019 по справі 223/108/14-ц

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/33/19

223/108/14-ц

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2019 року м. Маріуполь

Єдиний унікальний номер 223/108/14-ц

Номер провадження 22-ц/804/33/19

Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Кочегарової Л.М., Мироненко І.П., Ткаченко Т.Б.

секретар судового засідання Герасимова Г.Є.

сторони :

позивач - публічне акціонерне товариство Дельта Банк

відповідачі - ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Дельта Банк на рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 23 червня 2018 року, у складі судді Луньової О.Г.,

в с т а н о в и в :

У лютому 2014 року публічне акціонерне товариство Дельта Банк (далі ПАТ Дельта Банк ) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява вмотивована тим, що 27 лютого 2008 року між ТОВ Український промисловий банк та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 232-007/ФК-08, згідно до умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 103 288 грн. для придбання автомобіля, з оплатою процентів з розрахунку 11,70 % річних за весь час фактичного користування кредитом на строк до 25 лютого 2015 року. Для забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором від 27 лютого 2008 року було укладено договір поруки № 232-007/Zфпор-08/L між ТОВ Український промисловий банк та ОСОБА_5, згідно якого поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність. 30 червня 2010 року між ТОВ Укрпромбанк , АТ Дельта Банк та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ Укрпромбанку на користь АТ Дельта Банк , відповідно до якого ТОВ Укрпромбанк передав АТ Дельта Банк права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами. АТ Дельта Банк набув права вимоги по кредитному договору № 232-007/ФК-08 від 27 лютого 2008 року. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором, станом на 29 січня 2014 року, виникла заборгованість на загальну суму 107 619,44 грн., яка складається з тіла кредиту в розмірі 72 563,00 грн., відсотків в розмірі 28 394,45 грн., комісії за ведення кредиту в розмірі 6 661,99 грн. Позивач просив стягнути зазначену суму заборгованості солідарно з відповідачів та стягнути пропорційно судовий збір в розмірі 1076,19 грн.

Рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 23 червня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ Дельта Банк заборгованість по кредитному договору в сумі 107 619 грн. 44 коп., з яких: тіло кредиту в сумі 72563 грн. 00 коп., відсотки в сумі 28394 грн. 45 коп., комісія за ведення кредиту в сумі 6661 грн. 99 коп. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ Дельта Банк судовий збір у сумі 1076 грн. 19 коп. Відмовлено у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_5

В апеляційній скарзі позивач ПАТ Дельта Банк , посилаючись на необґрунтованість, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_5 Апеляційна скарга мотивована тим, що договором поруки та договором кредиту передбачено термін виконання зобов'язання впродовж періоду до 25 лютого 2015 року. Звернувшись з позовом до суду в лютому 2014 року про стягнення заборгованості з поручителя, банк застосував право на вимогу про повернення кредиту достроково, в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, пред'явивши саме позовну заяву, тому з цього часу має відраховуватися строк для звернення до поручителя з вимогою про погашення заборгованості, який банк не пропустив.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 посилається на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки банк пропустив шестимісячний строк для звернення до суду з моменту внесення останнього платежу, а тому, підстави для стягнення з неї заборгованості за кредитним договором від 27 лютого 2008 року, солідарно з ОСОБА_4, відсутні.

Сторони про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові матеріали справи в межах апеляційного оскарження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 27 лютого 2008 року між ТОВ Український промисловий банк та ОСОБА_4 було укладений кредитний договір № 232-007/ФК-08, згідно до умов якого відповідач отримав в розмірі 103288 грн., з розрахунку 11,70 % річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 27 лютого 2008 року по 25 лютого 2015 року, для придбання автомобіля (а.с.7-15 том 1).

Для забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором 27 лютого 2008 року було укладено договір поруки № 232-007/Zфпор-08/L між ТОВ Український промисловий банк та ОСОБА_5, згідно якого поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність (а.с. 16 том 2).

Відповідно до п.п. 2.4, 2.5 договору повернення кредиту здійснюється у розмірі не менш як 1229 грн. по 20-те число включно кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту.

Внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору ОСОБА_4, станом на 29 січня 2014 року, виникла заборгованість за договором в сумі 107 619,44 грн., яка складається з: тіла кредиту в розмірі 72 563,00 грн., відсотків в розмірі 28 394,45 грн., комісії за ведення кредиту в розмірі 6661,99 грн. (а.с.73-74 том 1).

Відмовляючи ПАТ Дельта Банк в задоволені позову про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений шестимісчний строк звернення до поручителя з вимогою про повернення кредитних коштів, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, а тому зобов'язання поручителя припинилося.

З таким рішенням суду погодитися не можна.

Зобов*язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов*язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов*язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов*язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов*язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов*язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договорами поруки не встановлено додаткову (субсідіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина перша, друга статті 554 ЦК України).

Ці положення закону знайшли своє відображення в п.п. 1,3 договору поруки, укладеного між ОСОБА_5 та ПАТ Дельта Банк .

Припинення поруки пов*язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Отже, порука це строкове зобов*язання, і залежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб*єктивне право кредитора.

Пунктом 10 договору поруки від 27 лютого 2008 року передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов*язань щодо кредитного договору між боржником і поручителем.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов*язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець повязує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договорів поруки про їх дію до повного припинення зобов*язань боржника не свідчить про те, що цими договорами установлено строк припинення поруки в розумінні статті 252, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов*язання не пред*явить вимоги до поручителя.

Як свідчать матеріали справи, кредитний договір між банком та ОСОБА_4 був укладений на строк до 25 лютого 2015 року, але останній платіж боржником проведений 25 січня 2011 року (т.1 а.с.76).

Під виконанням сторонами зобов*язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов*язків, що випливають із зобов*язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов*язання - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права і обов*язки сторін кредитного договору.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов*язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов*язання, які виникли на основі договорів.

Як установлено судом і це підтверджується матеріалами справи, боржник ОСОБА_4, відтак і поручитель ОСОБА_5, взяли на себе зобов*язання повернути суму кредиту з відповідними процентами за кредитним договором № 232-007/ФК-08 від 27 лютого 2008 року до 25 лютого 2015 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів по 20 число включно кожного місяця в розмірі не менш 1229 грн.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов*язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов*язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов*язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Разом з тим, частина друга статті 1050 ЦК України визначає, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватися і до поручителя.

Згідно частини четвертої ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов*язання не пред*явить вимог до поручителя.

У разі пред*явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов*язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов*язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим, правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов*язань за кредитними договорами щодо погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов*язань.

У відповідності з вимогами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Відповідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За вимогами ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріали справи свідчать, що боржник ОСОБА_4 почав порушувати умови кредитного договору по поверненню кредитних коштів та оплаті процентів з лютого 2011 року і 22 серпня 2013 року позивач направив йому та поручителю ОСОБА_5 досудову вимогу (т.1а.с.22-23)

Зі змісту вказаного листа на ім'я ОСОБА_5 вбачається, що банк повідомляє поручителя про наявність простроченої (поточної) заборгованості на суму 68 949,68 грн.; вимагає розглянути претензію в строки, передбачені законом та договором; повідомляє про можливі заходи захисту своїх порушених прав на суму 102 890,59 грн.

Колегія суддів не може розцінювати це лист, як дострокову вимогу, яка змінює строк виконання основного зобов*язання та покладає на поручителя відповідальність по погашенню заборгованості за весь період, оскільки з позовної заяви ПАТ Дельта Банк не вбачається, що позов обґрунтовано достроковою вимогою та наслідками її невиконання відповідачами. Крім того, вказане звернення не містить безумовної вимоги до поручителя по погашенню повної суми заборгованості за кредитом, процентами та комісії за кредитним договором.

З відзиву ОСОБА_5 на апеляційну скаргу вбачається, що відповідач заперечує отримання вказаної досудової вимоги. До справи позивачем не долучено доказів, які б підтверджували факт отримання ОСОБА_5 цього листа (т.2 а.с.88-89)

З урахуванням наведених обставин, апеляційний суд вважає, що належних доказів про зміну строку виконання основного зобов'язання позивач не надав, а тому, вимоги про стягнення заборгованості за кредитом та процентами з ОСОБА_5 підлягають частковому задоволенню в межах шестимісячного строку звернення ПАТ Дельта Банк до суду з відповідним позовом до поручителя.

Таким чином, з урахуванням доводів апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в повному обсязі з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ПАТ Дельта Банк шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_4 в сумі 96677,61 грн., що складається з заборгованості за кредитом 72563 грн. та заборгованості по процентам 24114,61 грн., та шляхом стягнення з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 солідарно на користь банку заборгованості в сумі 76 842,84 грн., що складається з заборгованості по кредиту 72563 грн. та заборгованості за процентами в розмірі 4279,84 грн. за період з вересня 2013 року по лютий 2014 року (дата звернення до суду), оскільки решта зобов*язань поручителя перед банком припинилася.

Доводи ОСОБА_5 про те, що рішення суду першої інстанції про відмову банку у позові про стягнення заборгованості за кредитним договором з неї солідарно з ОСОБА_4 є законним та обґрунтованим, оскільки порука припинилася повністю, колегія суддів вважає безпідставними з урахуванням наведених норм матеріального права, представлених доказів та встановлених обставин справи.

Що стосується позовних вимог ПАТ Дельта Банк про стягнення з відповідачів солідарно комісії в розмірі 6661,99 грн., то ці вимоги апеляційний суд вважає безпідставними.

Так, особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України Про захист прав споживачів .

За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України Про захист прав споживачів до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацами 2, 3 частини четвертої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України Про захист прав споживачів (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України Про банки і банківську діяльність відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 визначено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України Про захист прав споживачів з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Проте суд першої інстанції не звернув уваги на те, що умовами договору передбачено плату у вигляді комісії за надання кредиту та управління кредитом (п.п.1.6,1.7, 2.8-2.12).

Однак, суд першої інстанції не звернув уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату комісії, позивач нараховував комісію за послуги, що супроводжують кредит, що є незаконним.

Отже, вимоги банку про стягнення комісії з урахуванням наведених обставин задоволенню не підлягають, а тому, апеляційний суд, скасовуючи рішення, відмовляє ПАТ Дельта Банк у позові за цими вимогами.

З цього питнання апеляційний суд враховує правову позицію, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 та постанову Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 266/3040/15-ц провадження № 61-40060св18.

Ухвалюючи нове рішення за позовними вимогами ПАТ Дельта Банк суд апеляційної інстанції на підставі ст.ст.141, 382 ЦПК України вважає необхідним вирішити питання про розподіл судових витрат на користь позивача наступним чином.

Зі справи вбачається, що позовні вимоги банком заявлені на суму 107 619,44 грн. Позов задоволено до ОСОБА_4 на суму 96 677,61 грн., що становить 89,93 %, а до ОСОБА_5 на - 10,17% (100-89,93), тому з урахуванням понесених ПАТ Дельта Банк витрат на оплату судового збору у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції та витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з ОСОБА_4 на користь банку підлягає стягненню сума 2267,01 грн., а з ОСОБА_5 відповідно 256,66 грн.

Керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.376 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Дельта Банк задовольнити частково.

Рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 23 червня 2018 року скасувати повністю.

Позов публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, телефон НОМЕР_2) на користь публічного акціонерного товариства Дельта Банк (ЄДРПОУ 34047020) заборгованість за кредитним договором №232-007/ФК-08 від 27 лютого 2008 року в сумі 96 677 (дев*яносно шість тисяч шістьсот сімдесят сім) грн. 61 коп., яка складається з заборгованості за кредитом - 72563 грн., заборгованості по процентам - 24 114,61 грн.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, телефон НОМЕР_2) та ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_3, проживає АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3, телефон НОМЕР_4) на користь публічного акціонерного товариства Дельта Банк (ЄДРПОУ 34047020) заборгованість за кредитним договором № 232-007/ФК-08 від 27 лютого 2008 року в сумі 76 842 (сімдесят шість тисяч вісімсот сорок дві) грн. 84 коп., яка складається з заборгованості за кредитом - 72563 грн., заборгованості по процентам - 4279,84 грн.

У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення комісії в розмірі 6661,99 грн. відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, телефон НОМЕР_2) на користь публічного акціонерного товариства Дельта Банк (ЄДРПОУ 34047020) у відшкодування судового збору 2267,01 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_3, проживає АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3, телефон НОМЕР_4) на користь публічного акціонерного товариства Дельта Банк (ЄДРПОУ 34047020) у відшкодування судового збору 256,66 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Дата складення повного судового рішення 25 лютого 2019 року.

Судді Л.М.Кочегарова

І.П.Мироненко

Т.Б.Ткаченко