Постанова

від 14.02.2019 по справі 466/7231/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/7231/17 Головуючий у 1 інстанції: Баєва О.І.

Провадження № 22-ц/811/2/18 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія:30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.

секретаря - Брикайло М.В.

з участю апелянта ОСОБА_2, представника апелянта ОСОБА_3 та позивача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 травня 2018 року, постановлене в складі головуючого судді Баєвої О.І. у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи: Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Провідна , Товариство з обмеженою відповідальністю ЄВРОТракПатрс про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, -

в с т а н о в и л а:

Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2, треті особи: ПрАТ СК Провідна , ТзОВ ЄВРОТракПатрс про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь матеріальні збитки у розмірі 4750,84 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 20.03.2017 року о 16 год. 55 хв. ОСОБА_2 не справився із керуванням автомобіля ЗАЗ Ланос , номерний знак ВС 0166 СЄ і вискочив на зустрічну смугу, де пошкодив автомобіль ToyotaCorolla , номерний знак НОМЕР_1, яким він керував. Внаслідок зіткнення було пошкоджено автомобіль позивача, а саме: задню ліву дверку, заднє ліве крило, задній бампер, покришку на колесі, горловину бака та інші скриті частини. Згідно висновку експерта вартість матеріального збитку, завданого автомобілю позивача становить 27 597, 83 грн. Позивач зазначає, що ним було отримано від Страхової компанії Провідна відшкодування у розмірі 16 349, 16 грн., що не покриває розмір завданих матеріальних збитків. Крім того, йому було завдано і моральної шкоди, яка полягає у негативних наслідках в результаті дорожньо-транспортної пригоди. До негативних наслідків відносить постійну нервову та психологічну напругу, що вплинуло на відносини в сім'ї та на роботі. Крім того, вказує на те, що фактично втратив можливість вільно користуватися своїм транспортним засобом, був змушений додатково витрачати значний час для пересування громадським транспортом, а також змінив свій звичний робочий день, оскільки змушений був їздити на станції технічного обслуговування, до оцінювачів, експертів, органів судової влади та Державної автомобільної інспекції. Моральну шкоду оцінює у розмірі 10 000, 00 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 29 травня 2018 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 4 750,84 грн. (чотири тисячі сімсот п'ятдесят гривень вісімдесят чотири копійки) у якості відшкодування матеріальних збитків.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 10 000 грн. (десять тисяч гривень) у якості відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1 280 грн. (одну тисячу двісті вісімдесят гривень) понесених ним судових витрат - судового збору.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 травня 2018 року оскаржив ОСОБА_2, подавши апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що не погоджується із рішенням і вважає його таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України при врегулюванні та відшкодуванні збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Судом не взято до уваги належних та допустимих доказів, які є у матеріалах справи, та ухвалено рішення із порушенням норм процесуального і матеріального права.

Вважає, що позивач повинен долучити належні та допустимі докази того, що він зазнав більшої матеріальної шкоди, ніж розмір страхової виплати, яка ним отримана від страховика, та наявність доказів, які б вказували на порушення його права, як потерпілої сторони, на отримання повного відшкодування за завдану матеріальну шкоду.

Вказує, що районним судом не з'ясовано, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві маральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі, чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, відповідно до вимог постанови №4 від 31.03.1995р. Пленуму Верховного Суду України. Звертає увагу, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що він, на час дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах із юридичною особою ТзОВ ЄвроТракПатрс , та був найманим працівником.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.

04 жовтня 2018 року у газеті Голос України опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.

А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.

Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 травня 2018 року та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 за їх безпідставністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п. п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог виходив з того, що відповідача визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивача отримав механічні пошкодження і у зв'язку із цим позивач ОСОБА_4 змушений був змінити свій звичний розпорядок дня, зазнав душевних страждань та переживань. Тому його позовні вимоги до відповідача, як до винуватої у дорожньо-транспортній пригоді особи, підлягають до задоволення.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, виходячи с такого.

З матеріалів справи вбачається, що 20.03.2017 року у м. Львові по вул. Липинського, 54 мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Toyota Corolla , номерний знак НОМЕР_1, під керуванням позивача ОСОБА_4 та автомобіля ЗАЗ Ланос , номерний знак НОМЕР_2, яким керував відповідач ОСОБА_2

Винуватим у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди визнано відповідача ОСОБА_2 та притягнуто його до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП.

Внаслідок зіткнення автомобіль Toyota Corolla , номерний знак НОМЕР_1 отримав механічні ушкодження, які відповідно до висновку експерта оцінюються у 27 597, 83 грн.

Згідно із полісом №АІ/1140622 цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 була застрахована у третьої особи - ПрАТ СК Провідна . Як вбачається із матеріалів справи ПрАТ СК Провідна здійснила страхову виплату позивачу ОСОБА_4 у розмірі 16 349, 16 грн.

Згідно акту виконаних робіт від 28.03.2017 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля марки Toyota Corolla , номерний знак НОМЕР_1 становить 21 100 грн. Страхова компанія відшкодувала матеріальні збитки у розмірі 16 349, 16 грн.

За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Згідно зі статями 7, 8 Закону України Про страхування страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в Україні здійснюється обов'язково. Cтрахова компанія при настанні страхового випадку сплачує страхувальнику страхове відшкодування.

Статтею 25 Закону України Про страхування передбачено, що здійснення страхових виплат проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника і страхового акта, який складається страховиком або уповноваженою особою, у формі, що визначається страховиком.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Законом № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на це, подає страховику відповідну заяву. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди у повному обсязі відповідає обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (у договірному зобов'язанні ним є страховик).

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди володільцем джерела підвищеної небезпеки є юридична особа або громадянин, що здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського віддання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т. ін.).

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з статтею 1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК України.

На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, то відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК України).

В спростування безпідставності заявлених до нього позовних вимог відповідачем ОСОБА_2 подано копію трудової книжки, копії нказів, копію договору, з яких вбачається, що в період з 03.12.2015 року по 18.01.2018 року він перебував в трудових відносинах з третьою особою Товариством з обмеженою відповідальністю ЄВРОТракПатрс , працюючи водієм і за ним був закріплений автомобіль ЗАЗ Ланос , номерний знак НОМЕР_2.

З копії страхового акта 1 № 2300158043 вбачається, що ОСОБА_2 керував транспортним засобом - автомобілем ЗАЗ Ланос , номерний знак НОМЕР_2, на законних підставах.

Проте позивач не реалізувала своє право подачі клопотання згідно статті 33 ЦПК (статті 51 ЦПК України у чинній редакції) щодо залучення Товариства з обмеженою відповідальністю ЄВРОТракПатрс до справи у процесуальному статусі відповідача, а не третьої особи, попри те, що на необхідність залучення її відповідачем у справі звертав увагу представник відповідача ОСОБА_3 зазначаючи, що ОСОБА_2 перебуває у трудових відносинах з ТзОВ ЄВРОТракПатрс .

На стадії апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучити до участі в справі особу, як співвідповідача або замінити неналежного відповідача належним відповідачем.

Враховуючи, що ТзОВ ЄВРОТракПатрс не було залучено в якості відповідача, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволені позовних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідачем ОСОБА_2 за подання апеляційно скарги було сплачено 1920 грн. 00 коп. судового збору.

На підставі викладеного колегія приходить до висновку, що з позивача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 1920 грн. 00 коп. судового збору, сплаченого останнім за подання апеляційно скарги.

Згідно п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно положень п. 2 ст. 376 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 травня 2018 року слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи: ПрАТ СК Провідна , ТзОВ ЄВРОТракПатрс про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою відмовити.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч.1 п.2, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 травня 2018 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи: Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Провідна , Товариство з обмеженою відповідальністю ЄВРОТракПатрс про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 1920 грн. 00 коп. (одна тисяча дев'ятсот двадцять грн. 00 коп.) судового збору, сплаченого останнім за подання апеляційно скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 25 лютого 2019 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.