Рішення

від 11.02.2019 по справі 361/6071/17

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Україна

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

провадження № 2/361/102/19, cправа № 361/6071/17

11.02.2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2019 року м.Бровари Київської області

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Василишина В.О.,

за участю секретарів судових засідань: Деменкової Ю.І., Хорошун К.О., Телепи Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом Управління освіти і науки Броварської міської ради Київської області до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виселення, визнання такими, що втратили право користування житловим приміщення й стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

в c т а н о в и в:

У жовтні 2017 року Управління освіти і науки Броварської міської ради Київської області звернулося до суду із даним позовом, в якому із урахуванням уточненої позовної заяви просило виселити без надання іншого житлового приміщення та визнати такими, що втратили право користування кімнатою АДРЕСА_1 у гуртожитку для педагогічних працівників міста ОСОБА_5 й ОСОБА_6, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; стягнути із відповідачів на свою користь заборгованість по відшкодуванню комунальних послуг у розмірі - 17 260 грн. 72 коп., а також понесені судові витрати.

В обґрунтування вимог зазначається, що на підставі рішення виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області № 375 від 13 вересня 2005 року ОСОБА_5 як педагогічному працівнику надана кімната АДРЕСА_1. 18 квітня 2006 року до вказаної кімнати у гуртожитку заселився ОСОБА_6 Відповідачі значаться зареєстрованими у кімнаті АДРЕСА_1. Разом з тим договір найму житлового приміщення між позивачем та відповідачами не укладався.

Відповідно до наказу № 15-к/тр від 20 січня 2014 року ОСОБА_5 звільнено із посади вчителя початкових класів Броварської спеціалізованої шкоди № 5 за вчинення аморального проступку не сумісного з продовженням даної роботи. Оскільки трудові відносини із

ОСОБА_5 припинено за порушення трудової дисципліни, то вона з усіма особами відповідно до частини другої статті 132 ЖК України підлягає виселенню із займаного приміщення у гуртожитку без надання іншого жилого приміщення.

Крім того, відповідачі не виконують обов'язку щодо своєчасного внесення плати за комунальні послуги. Розмір заборгованості станом на 01 квітня 2018 року складає 17 260 грн.

72 коп.

У судовому засіданні представник позивача Управління освіти і науки Броварської міської ради Київської області - Якуніна С.В. позовні вимоги підтримала у повному обсязі, пояснила, що на даний час заборгованість ОСОБА_5 за спожиті комунальні послуги у соціальному гуртожитку складають 22 596 грн. 89 коп. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_9 позовні вимоги не визнав, пояснив, що ОСОБА_5 із членами своєї сім'ї на законних підставах заселилася до гуртожитку. На даний час вона виселенню не підлягає, так як є одинокою матір'ю, яка виховує неповнолітню дитину і відповідно до статті 125 ЖК України не підпадає під виселення без надання іншого житлового приміщення. Вважає, що позивач пропустив строк на звернення до суду із вимогами про виселення та стягнення комунальних послуг, а тому у їх задоволенні слід відмовити. Відповідач ОСОБА_6 з 2012 року у спірному помешканні не проживає, нарахування комунальних послуг на нього здійснюється безпідставно. Просить у позові відмовити.

Відповідач ОСОБА_6 у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся у визначеному законом порядку. Причини неявки суду неповідомлені.

Вислухавши пояснення учасників справи присутніх у судовому засіданні, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Рішенням Броварської міської ради Київської області від 01 жовтня 2013 року

№ 1033-38-06 перейменовано з 01 листопада 2013 року Управління освіти, науки та молоді Броварської міської ради в Управління освіти і науки Броварської міської ради.

Відповідно до положення про Управління освіти і науки Броварської міської ради, затвердженого рішенням Броварської міської ради від 01 жовтня 2013 року № 1033-38-06 Управління освіти і науки є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Броварської міської ради Київської області від 29 грудня 2005 року надано дозвіл на безоплатну передачу вбудованого приміщення по АДРЕСА_1 з балансу комунального підприємства Служба замовника на баланс Управління освіти.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області № 387 від 13 вересня 2005 року затверджено акти Державної приймальної комісії про введення в експлуатацію закінченого будівництвом реконструйованого приміщення Управління освіти під гуртожиток для педагогічних працівників міста по АДРЕСА_1 Управління комунальної власності міста Броварської міської ради.

На підставі рішення виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області від 13 вересня 2005 року № 375 дозволено Управлінню освіти міської ради заселити гуртожиток по АДРЕСА_1 педагогічним працівникам, зокрема ОСОБА_10

Відповідно до картки прописки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з 18 квітня 2006 року значаться зареєстрованими за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Броварської міської ради Київської області від 09 листопада 2017 року

№ 716-34-07 визначено статус гуртожитку по АДРЕСА_1 у місті Броварах, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Бровари та на балансі Управління освіти і науки й надано гуртожитку статус соціальне житло для педагогічних працівників .

Як вбачається із матеріалів справи, - ІНФОРМАЦІЯ_2 року народився ОСОБА_11, про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_2, видане

29 серпня 2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області. Його батьками значаться ОСОБА_5 й ОСОБА_6

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2014 року розірвано шлюб між ОСОБА_6 й ОСОБА_5, зареєстрований 20 лютого 2004 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області, актовий запис № 60.

Відповідно до довідки № 1152 від 13 липня 2016 року, виданої Управлінням освіти і науки Броварської міської ради у кімнаті АДРЕСА_1 значаться зареєстрованими: ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_11,

ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно із наказом Броварської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 5 від 27 липня

2012 року № 40-к ОСОБА_5 прийнято на посаду вчителя початкових класів шляхом переведення із Броварської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 6.

Наказом Броварської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 5 від 20 січня 2014 року

№ 9-к/тр ОСОБА_5, учителя початкових класів, звільнено із займаної посади з 20 січня

2014 року за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_5 неодноразово попереджалася про необхідність звільнення кімнати у гуртожитку у зв'язку із припиненням трудових відносин.

Відповідно до статті 127 ЖК України та Положення про гуртожитки, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27 квітня 2015 року № 84 встановлено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.

Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті міських (крім міст Києва та Севастополя), районних у містах рад, районних у місті Києві та Севастополі державних адміністраціях.

Норми частин другої статті 128 ЖК України передбачають, що житлова площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.

Стаття 129 ЖК України встановлює, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Під гуртожитки надаються спеціально спорудженні або переобладнані з цією метою жилі приміщення.

Згідно із частинами другою, третьою статті 132 ЖК України працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Пунктом 6.1 вказаного Положення про гуртожитки Управління освіти і науки Броварської міської ради, затвердженого начальником Управління 12 січня 2014 року, передбачено, що виселенню із гуртожитку, без надання іншого житлового приміщення, який було надано у зв'язку із роботою, підлягають: тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором або за контрактом, які припинили роботу в закладах освіти міста. Працівники закладів освіти міста, які поселилися в гуртожитку у зв'язку із роботою, можуть бути виселені без надання іншого житлового приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_5 як педагогічний працівник правомірно набула право зайняти житлове приміщення у гуртожитку, а саме кімнату АДРЕСА_1 (площею 13,1 кв. м). ОСОБА_6 та неповнолітній ОСОБА_11 набули право на житло як члени сім'ї педагогічного працівника. Відповідачі значаться зареєстрованими у спірному житловому приміщенні. При цьому ОСОБА_5 постійно проживає у гуртожитку та не має іншого житла, оскільки доказів, які б спростовували зазначені обставини позивачем надано не було.

Правова регламентація житлових правовідносин здійснюється Конституцією України, Житловим кодексом України, Цивільним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Законом України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , а також іншими нормативно-правовими актами України з житлових питань.

Роз'яснення окремих питань, що можуть виникати під час розгляду цієї категорії справ, містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України від 12 квітня 1985 року № 2; Листі Верховного Суду України від 26 травня 2001 року про викладення правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право).

Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до пункту 1 статті

8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав (рішення у справі Пауелл і Рейнер проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Гіллоу проти Сполученого Королівства від 24 листопада

1986 року), так і на наймача (рішення у справі Ларкос проти Кіпру від 18 лютого1999 року).

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідним в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Як указує Європейський суд з прав людини, втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення у справі Кривіцька та Кривіцький проти України від 02 грудня 2010 року). Тому суд повинен встановити, чи відповідатиме виселення відповідача з кімнати у гуртожитку, що є службовим житлом, без надання іншого житлового приміщення критеріям, що викладені у пункті другому статті 8 Конвенції. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві (рішення у справі Кривіцька та Кривіцький проти України від 02 грудня 2010 року).

Тому підлягає встановленню, чи вважатиметься виселення відповідачів з кімнати у гуртожитку без надання іншого житлового приміщення втручанням держави, що здійснюється згідно із законом у розумінні пункту другого статті 8 Конвенції.

Європейський суд з прав людини вважає, що вислів згідно із законом не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до пункту 4 статті 31 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

У свою чергу відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до Конвенції поняття житло не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання житлом, яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення у справі Прокопович проти Росії . Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення у справі МакКенн проти Сполученого Королівства від 13 травня 2008 року).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі Прокопович проти Росії Європейський суд з прав людини визначив, що концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. Житло - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання житлом, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті

8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення у справі Баклі проти Сполученого Королівства від 11 січня 1995 року).

Таким чином, у справі Прокопович проти Росії встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 проживає у наданому їй житловому приміщенні з 2006 року, тобто на час звернення позивача до суду з вимогою про виселення,

11 років, що у розумінні статті 8 Конвенції є триваючим зв'язком особи з конкретним місцем постійного проживання та достатньою підставою для того, щоб вважати таке житло належним ОСОБА_5

Дотримання порядку надання жилої площі у гуртожитку впливає на правовий статус осіб, які в них проживають. Визнання вселення незаконним тягне за собою виселення без надання іншого житла відповідно до статей 116, 132 ЖК України. Особа, яка вселилася до житлового приміщення гуртожитку без дотримання встановленого порядку, не набуває право користування таким житлом.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Стосовно виселення зі службового житла без надання іншого житлового приміщення, то відповідно до статті 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Однак стаття 125 ЖК України визначає перелік осіб, які не можуть бути виселені зі службового житла у випадках, передбачених статтею 124 цього кодексу, без надання іншого жилого приміщення. Зокрема, не може бути виселено одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними (абзац сьомий статті 125 ЖК).

Житлове законодавство не роз'яснює зміст поняття одинокої особи. Разом з тим, проаналізувавши постанову Пленуму Верховного Суду СРСР Про практику застосування судами житлового законодавства від 03 квітня 1987 року № 2, в абзаці четвертому пункту

19 якої вказано, що до одиноких осіб, які не підлягають виселенню без надання їм іншого житлового приміщення, крім одиноких матерів, які не створили в подальшому сім'ю, можуть бути віднесені, зокрема, розлучений член подружжя, який залишився проживати у службовому приміщенні після вибуття з нього іншого з подружжя.

Тобто, у розумінні статті 125 ЖК України відповідач ОСОБА_5 вважається одинокою особою, яка проживає разом із неповнолітньою дитиною, не підлягає виселенню зі службового житла без надання їй іншого житлового приміщення. Той факт, що неповнолітній ОСОБА_11 відрахований з Броварського навчально-виховного комплексу Київської області до Плосківського НВО ЗОШ-І-ІІІ ст. ДНЗ не спростовує тих обставин, що неповнолітня дитина проживає спільно із матір'ю та перебуває на її утриманні. Батько дитини добровільно матеріальної допомоги на утримання сина не надає. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2014 року із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі ј частини всіх видів доходу, але не менше 30 % прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку.

Оскільки функція пояснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам, у даному випадку суд тлумачить положення абзацу сьомого статті 125 ЖК України як таке, що гарантує неможливість виселення без надання іншого житлового приміщення одиноких осіб, які проживають разом з їхніми неповнолітніми дітьми та не мають іншого житла.

Крім того, позивач не аргументував ні мету, яку він переслідував, подавши позов про виселення відповідача ОСОБА_5 без надання їй іншого житлового приміщення, ні співрозмірність такого виселення відповідній меті. Разом з тим, обґрунтування пропорційності виселення Європейський суд з прав людини вважає обов'язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції.

Відтак, навіть якщо припустити, що позивач діє з метою задоволення інтересів педагогічних працівників і членів їх сімей, а відповідач втратила право на користування службовим приміщенням у зв'язку із припиненням трудових відносин через порушення трудової дисципліни, то пропорційність цій меті виселення відповідача, наявність в якої іншого житла не встановлено, без надання іншого житлового приміщення викликає обґрунтовані сумніви.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку, що право користування відповідача ОСОБА_5 вищезазначеним житловим приміщенням підпадає під гарантії передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції. При цьому той факт, що пункт 6.1 Положення про гуртожиток передбачає виселення працівника закладу без надання іншого житлового приміщення в разі звільнення за порушення трудової дисципліни, не може бути беззаперечним аргументом на користь припинення права на повагу до житла.

Решту аргументів позивача щодо виселення та визнання ОСОБА_5 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд відхиляє, оскільки вони є явно необґрунтованими.

Згідно із частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи питання про виселення ОСОБА_6, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні даної вимоги з огляду на ті обставини, що відповідач у кімнаті гуртожитку фактично не проживає.

Щодо вимог про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням, то позивачем дана вимога жодним чином не мотивована та необґрунтована. Підстави для її задоволення, виходячи із правого обґрунтування позовних вимог відсутні.

Статтею 71 ЖК України встановлено загальні правила збереження житлового приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається житлове приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Оскільки правовий режим гуртожитків, житлові приміщення яких підлягають приватизації відповідно до Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , прирівняний до правового режиму житлових приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, то на мешканців таких гуртожитків у разі їх тимчасової відсутності поширюються норми статей 71, 72 ЖК України.

З урахуванням подібності правовідносин щодо користування житловою площею в гуртожитку з правовідносинами, що регулюються загальними правилами частини першої статті 71 ЖК України щодо відсутності осіб, які мають право користування житловим приміщенням державного або громадського житлового фонду, положення цих правил про збереження за відсутнім права на житлове приміщення протягом шести місяців слід застосовувати і в разі тимчасової відсутності особи, якій надавалася житлова площа для проживання в таких гуртожитках (за відсутності підстав для виселення). Таких вимог позивачем заявлено не було.

Вирішуючи питання про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до пункту 2 частини першої Положення про гуртожитки, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27 квітня 2015 року № 84, гуртожиток це спеціально споруджений або переобладнаний жилий будинок, який використовується для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Відповідно до пункту 4 частини 3 Положення особи, які проживають у гуртожитку, зобов'язані своєчасно сплачувати за проживання в гуртожитку та за житлово-комунальні послуги.

Згідно із пунктом 7 Положення особа, яка проживає в гуртожитку, сплачує за таке проживання, а також за житлово-комунальні послуги, які їй надаються у зв'язку з проживанням у гуртожитку. Розмір плати за проживання в гуртожитку визначається в договорі найму жилого приміщення в гуртожитку відповідно до розрахунку, затвердженого власником гуртожитку.

У договорі найму жилого приміщення в гуртожитку також визначається порядок здійснення розрахунків між власником гуртожитку та особою, що проживає в гуртожитку. Розмір плати за житлово-комунальні послуги визначається відповідно до встановлених уповноваженим органом цін/тарифів на такі послуги.

Статтями 68 ЖК України, пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги встановлено обов'язок особи як наймача та споживача своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно із пунктом 3.4 Положення про гуртожиток Управління освіти і науки Броварської міської ради, затвердженого начальником управління 12 січня 2014 року, громадяни, які проживають у гуртожитку зобов'язані, зокрема своєчасно вносити плату за користування житловою площею.

Згідно із частиною першою статті 64 ЖК України, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Таким чином, обов'язок сплати комунальних послуг покладається на наймача приміщення і рівною мірою на членів сім'ї наймача.

Відповідно до матеріалів справи за період з 01 грудня 2015 року по 01 квітня 2018 року у відповідачів виник борг по сплаті комунальних послуг у розмірі - 17 260 грн. 72 коп.

(а.с.120, 140-141). Вказані довідки про заборгованість, суд вважає належними доказами та приймає їх до уваги. Таким чином, з відповідачів у солідарному порядку підлягає стягненню заборгованість по оплаті за надані комунальні послуги у розмірі - 17 260 грн. 72 коп. Доказів, які б свідчили про своєчасне виконання обов'язку та внесення відповідних платежів відповідачі до суду не надали.

При вирішенні даної справи по суті суд не приймає до уваги заяви та клопотання відповідача ОСОБА_5 про застосування наслідків пропуску строку позовної давності щодо вимог про виселення й визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а також клопотання позивача про поновлення строків на звернення до суду із даними позовними вимогами, оскільки у даному випадку позовна давність не застосовується, правопорушення є таким, що триває у часі, отже такі позовні вимоги можуть бути пред'явлені власником протягом всього часу, поки триває порушення.

Позовні вимоги про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги пред'явлені у межах строків позовної давності, а тому наслідки їх пропуску не можуть бути застосовані.

Відповідно до статті 141 ЦПК України стягненню із відповідачів на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі по 800 грн. 00 коп. з кожного за вимогу про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Разом з тим, при зверненні до суду із даним позовом позивачем не доплачено судовий збір за вимоги про виселення та визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, таким чином стягненню на користь держави із Управління освіти і науки Броварської міської ради Київської області підлягає судовий збір у розмірі - 3 200 грн.

00 коп.

Керуючись статтями 141, 263-265 ЦПК України Броварський міськрайонний суд Київської області,

в и р і ш и в:

Позов задовольнити - частково.

Стягнути у солідарному порядку із ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, й ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, на користь Управління освіти і науки Броварської міської ради Київської області заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі - по 8 630 (вісім тисяч шістсот тридцять) грн. 36 коп. з кожного та судовий збір у розмірі - по 800 (вісімсот) грн. 00 коп. з кожного.

У іншій частині позову - відмовити.

Стягнути із Управління освіти і науки Броварської міської ради Київської області на користь держави судовий збір, не доплачений при подачі позовної заяви, у розмірі

- 3 200 (три тисячі двісті) грн. 00 коп.

Сторони справи:

позивач - Управління освіти і науки Броварської міської ради Київської області (місцезнаходження: 07400, Київська область, місто Бровари, вулиця Гагаріна, 18, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 01243838);

відповідач - ОСОБА_5 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1).

відповідач - ОСОБА_6 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1).

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.О.Василишин