Постанова

від 21.02.2019 по справі 570/2469/18

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2019 року

м. Рівне

Справа № 570/2469/18

Провадження № 22-ц/4815/173/19

Головуючий суддя в суді 1 інстанції: Гнатущенко Ю.В.

Рішення ухвалене в м. Рівне

Дата ухвалення повного тексту рішення 06.11.2018

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий : Боймиструк С.В.,

судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Шептицька С.С.,

з участю сторін та їх представників: адвокат Власик В.Я., ОСОБА_3, Мейта С.В., адвокат Хмара М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу Клеванського професійного ліцею на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 01 листопада 2018 року в справі за позовом ОСОБА_7 до Клеванського професійного ліцею, третя особа ОСОБА_3 про визнання наказу про звільнення з посади незаконним, поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом до відповідача Клеванського професійного ліцею в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення ОСОБА_7 з посади викладача фізики та електротехніки Клеванського професійного ліцею від 10 травня 2018 року та поновити ОСОБА_7 на зазначеній посаді. Стягнути з навчального закладу Клеванський професійний ліцей на користь ОСОБА_7 оплату за час вимушеного прогулу.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 01 листопада 2018 року позов ОСОБА_7 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ директора Клеванського професійного ліцею №73-К від 10.05.18 року про звільнення з роботи ОСОБА_7 Поновлено ОСОБА_7 на посаді викладача фізики і електротехніки Клеванського професійного ліцею з 12 травня 2018 року.

Стягнуто з Клеванського професійного ліцею на користь ОСОБА_7 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 травня 2018 року по 31 жовтня 2018 року у розмірі 50 331 грн. 05 коп. Вирішено питання про судові витрати. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Клеванський професійний ліцей в особі представника Мейта С.В., звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою , в якій зазначає, що оскаржуване рішення ґрунтується на припущеннях, суд першої інстанції неправильно встановив обставини, що мають значення для справи, не взяв до уваги показання допитаних свідків із сторони відповідача, застосував до правовідносин, що склались між сторонами норми матеріального права, які не підлягали застосуванню.

Вказує на те, що суд першої інстанції виключно зі змісту заяви про звільнення від 27.04.2018 встановив ту обставину, що позивач не бажала припинити трудових відносин із власної ініціативи, хоча зміст доданої заяви свідчить про протилежне.

Вважають висновки суду першої інстанції про те, що протягом періоду з дати написання заяви від 27.04.2018 і по дату звільнення, позивач своїми діями давала зрозуміти, що не має наміру переписувати заяву, написану під тиском, а після закінчення лікування 15.05.2018 прийшла на робоче місце і приступила до виконання своїх трудових відносин, не вимагала розірвання трудового договору - є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи, а висновок суду про відсутність волевиявлення позивача на припинення трудових відносин з Клеванським професійним ліцеєм, ґрунтується на припущеннях і спростовується зібраними під час розгляду справи доказами.

Зазначають, що волевиявлення позивачки на припинення трудових відносин з Клеванським професійним ліцеєм відображено саме в її заяві про звільнення від 27.04.2018, яка написана власноручно позивачкою, що нею не заперечується, містить дату її написання та є зареєстрованою в день її подання за №192.

Вважають, що саме відсутність в заяві позивачки від 27.04.2018 дати з якої вона бажає звільнитись свідчить про те, що вона мала намір припинити трудові відносини з Клеванським професійним ліцеєм, попередивши роботодавця про це за два тижні до звільнення, а не за угодою сторін чи за власним бажанням з поважних причин.

Зазначають, що покликання позивачки на ту обставину, що вона згідно листка непрацездатності з 30.04.2018 по 14.05.2018 включно перебувала на стаціонарному лікуванні і відповідно не мала можливості відкликати свою заяву на звільнення, нібито написану під тиском, не може братись до уваги, оскільки законодавство не встановлює обов'язкової письмової форми відкликання заяви про звільнення, тому відкликання може бути і усним.

Та обставина, що на думку керівництва ліцею заява позивачки на звільнення від 27.04.2018 написана некоректно і повинна бути переписана - не обмежує права позивачки реалізувати своє право на звільнення в обраний нею спосіб і не свідчить про відсутність волевиявлення ОСОБА_7 на звільнення, з попередженням роботодавця про це за два тижні до звільнення.

Вважає, що оскільки позивачка сама виявила бажання звільнитись з роботи, то та обставина, що вона на день звільнення перебувала на лікарняному і була вагітною, не є перешкодою для її звільнення за ч.1 ст. 38 КЗпП України.

Вважають, що позивачка зловживаючи своїми правами, маючи намір незаконно отримати середній заробіток за час вимушеного прогулу, будучи вагітною, приховала цю обставину від керівництва і 27.04.2018 подала заяву про звільнення саме такого змісту з наміром завдати шкоди керівництву Клеванського професійного ліцею.

Також вказує на те, що позивач приховала від суду і від роботодавця, що на час винесення оскаржуваного рішення, згідно листка непрацездатності, вона мала право на відпустку по вагітності і пологах на 126 днів, а саме з 26.09.2018 по 29.01.2019. що потягло за собою безпідставне (подвійне) нарахування її судом середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26.09.2018 по 01.11.2018.

За наведених підстав, просили рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 01.11.2018 скасувати та постановити нове, яким ОСОБА_7 в позові відмовити.

У поданому ОСОБА_7 відзиві на апеляційну скаргу, вказує на те, що вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, вимоги викладені в ній не відповідають чинному законодавству.

Вказує, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції встановив виключно зі змісту заяви про звільнення, що вона не бажала припиняти трудових відносин з Клеванським професійним ліцеєм з власної ініціативи, оскільки у рішенні визначено, що при його прийнятті, суд виходив із змісту процесуальних документів, наявних у справі документальних доказів та показань свідків.

Щодо дати звільнення, зауважує, що працівник за два тижні попереджає свого роботодавця про звільнення і може не вказувати дату з якої бажає звільнитися в заяві про звільнення, тільки якщо такий працівник бажає звільнитись за власним бажанням, у порядку ст. 38 КЗпП України, а у зв'язку з тим, що статтю звільнення нею у заяві про звільнення не визначила, а зробив це неправомірно директор Клеванського професійного ліцею, то і дату звільнення позивачки визначив самовільно, незаконно звільняючи її за ст. 38 КЗпП України.

Стосовно можливості відкликання заяви про звільнення, то в апеляційній скарзі зазначено, що вона мала таку можливість, не дивлячись на те, що перебувала на стаціонарному лікуванні. Тим паче, у зв'язку з тим, що заява не була написана за власним бажанням і не мала будь-якого юридичного змісту не було сенсу її відкликати .

У зв'язку з наведеним вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представники Клеванського професійного ліцею ОСОБА_3, Мейта С.В. та адвокат Власик В.Я. в судовому засіданні підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Представник ОСОБА_7 - адвокат Хмара М.В. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки волевиявлення позивача на припинення трудового договору у момент написання заяви не було, відповідач не мав правових підстав припиняти трудові відносини згідно з ч.1 ст. 38 КЗпП України, а тому наказ про звільнення позивачки скасував, поновив її на роботі на посаді викладача фізики і електротехніки та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зокрема в частині суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_7 перебувала в трудових відносинах з Клеванським професійним ліцеєм з 16.08.2012 року, наказ №141 (а.с.8).

27.04.2018 року ОСОБА_7 подала на ім'я директора Клеванського професійного ліцею заяву про звільнення. Заява мотивована тим, що керівництвом закладу, зокрема ОСОБА_3, здійснюється постійний тиск на позивача, і директор неодноразово примушував писати заяву на звільнення, у тому числі на інструктивно-методичній нараді, яка була проведена 27.04.2018 року (а.с.35).

Згідно з листка непрацездатності позивач з 30.04.2018 р. по 14.05.2018 р. включно перебувала на стаціонарному лікуванні (а.с.21).

Наказом №73-К від 10.05.2018 року позивач 11.05.2018 року була звільнена з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, на підставі заяви від 27.04.2018 року (а.с.38).

Згідно ст.21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави припинення трудового договору встановлено ст.36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника ст.ст.38 і 39 цього Кодексу.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.12,18 постанови №9 від 06 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. По справах про звільнення за ст.38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

Так, відповідно до ч.ч.1,2 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Як встановлено під час судового розгляду судом, позивач припиняти трудових відносин із власної ініціативи не бажала. У самій заяві про звільнення від 27.04.2018 вказано, що написана вона у зв'язку з тим, що керівництвом закладу здійснюється постійний тиск на позивача, як на педагогічного працівника із неодноразовим примушуванням написати заяву на звільнення.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, про те, що воля заявника - ОСОБА_7 - відображена у заяві про звільнення і не може бути спростована показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які вказали про відсутність чинення будь-якого тиску на позивача адміністрацією закладу, оскільки зворотне слідує з самого тексту заяви, що вона написана під тиском.

Враховуючи, що волевиявлення позивача на припинення трудового договору у момент написання заяви не було, місцевий суд дійшов вірного висновку, що відповідач не мав правових підстав припиняти трудові відносини згідно ч.1 ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Крім того, у заяві від 27.04.2018 не вказано дату із якої позивач бажає припинити трудові відносини. Таким чином, підставу та дату звільнення роботодавець визначив на власний розсуд, тобто не з ініціативи працівника.

Судом першої інстанції встановлено, що протягом періоду з дати написання заяви і по дату звільнення позивач своїми діями давала зрозуміти, що не має наміру переписувати заяву написану під тиском. Після закінчення лікування (листок непрацездатності серія АГФ №043870 а.с.21)15.05.2018 року, позивач прийшла на робоче місце і приступила до виконання своїх трудових відносин, не вимагала розірвання договору трудового договору, що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які вказали, що майже одночасно дізналися про її перебування у закладі після наради, та показаннями допитаної в якості свідка позивача ОСОБА_7 З огляду на наведене, відповідно до ч.2 ст. 38 Кодексу законів про працю України, у роботодавця не було підстав припиняти трудові відносини з ініціативи працівника.

Також колегія суддів приймає до уваги, що в судовому засіданні в суді першої інстанції представники відповідача вказували, що заява про звільнення написана не коректно, про це вказано і у відзиві на позовну заяву. У листі №189-06 від 27.04.2018 адресованому позивачу, відповідач вказує: Враховуючи той факт, що заява отримана 27.04.2018 №192, містить узагальнену інформацію, і написана з порушенням норм законодавства, а саме: 1. У даній заяві не вказана дата звільнення. 2. Згідно Кодексу законів про працю сформульовано неправильне твердження не вказано яке звільнення: за власним бажанням, за згодою сторін, інша стаття КЗпП України. Прошу переписати вищевказану заяву… .

Тобто, виходячи з тексту зазначеного листа ОСОБА_3, як керівник відповідача, видаючи наказ №73-К від 10.05.2018 року про звільнення позивачки з роботи, мав усвідомлювати, що зазначені ним невідповідності в листі адресованому ОСОБА_7 нею не усунуті, тому саме його подальші дії зі звільнення працівника є припущеннями, а не як навпаки зазначається в апеляційній скарзі.

Припущеннями зі сторони ОСОБА_3 є зокрема наявність вільного волевиявлення ОСОБА_7 на звільнення, оскільки як слідує з тексту її заяви від 27.04.2018, то трудове законодавство не знає такої правової підстави, як звільнення під тиском та примушуванням і відповідно така підстава не є власним бажанням, як самовільно кваліфікував своє резолюцією директор ОСОБА_3 на згаданій заяві. Відповідно безпідставними є посилання відповідача на дотримання ним двотижневого строку при звільненні ОСОБА_7, після подання нею заяви, оскільки вона за своїм значенням є нікчемною.

Таким чином звільнення позивача відбулось не на підставі волевиявлення працівника, а тому не могло відбуватись відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України. З огляду на вище наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наказ №73-К від 10.05.2018 року про звільнення позивачки з роботи є незаконним, та вмотивовано його скасував.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Поновлюючи ОСОБА_7 на роботі з 12 травня 2018 року місцевий суд допустився помилки. Згідно п.2.27 Інструкції з ведення трудових книжок, днем звільнення вважається останній день роботи, а не наступний день, а тому дату поновлення її на роботі слід вважати саме з дня незаконного звільнення - 10 травня 2018 року.

Відповідно до п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

При цьому враховуються положення п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Згідно з довідки про заробітну плату позивача її заробітна плата за березень та квітень 2018 року становила 17340,92 грн. (а.с.108)

Кількість робочих днів у березні 2018 року становила 21 робочих днів, в квітні 2018 року становила 20 робочих днів.

Тому сума середньоденного заробітку позивача становить 422,95 грн (17340,92 грн./41 робочих днів).

Згідно з листка непрацездатності позивач ОСОБА_7 з 30 квітня 2018 року по 14 травня 2018 року знаходилася на стаціонарному лікуванні у Пологовому будинку Рівненської міської ради (а.с.21).

Крім того, відповідачем до апеляційної скарги було надано листок непрацездатності, згідно якого ОСОБА_7 перебувала на амбулаторному та стаціонарному лікуванні у Пологовому будинку Рівненської міської ради в період з 26 вересня 2018 року до 28 січня 2019 року (а.с.211).

За вказаних обставин, середній заробіток за час вимушеного прогулу слід відраховувати починаючи саме з 15 травня 2018 року до 25 вересня 2018 року, оскільки за період з 30 квітня 2018 року по 14 травня 2018 року (включно) та за період з 26 вересня по 31 жовтня 2018 року (включно) позивачка перебувала на лікарняному і оплата за ці періоди здійснюється в іншому порядку та має бути проведена відповідачем та Фондом соціального страхування, кожним окремо, відповідно до ст.22 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування .

В періоді, за який позивачу слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, кількість робочих днів становить 93 (за період з 15 травня 2018 року по 25 вересня 2018 року включно) х 422,95 грн. = 39 334,35 грн. і саме така сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Отже, відповідачем були порушені права та інтереси за захистом яких ОСОБА_7 звернулася до суду, а тому вони підлягали захисту шляхом визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі на посаді викладача фізики і електротехніки та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що й було зроблено місцевим судом, однак при цьому було допущено помилку в розрахунках.

За таких обставин, суд першої інстанції не повній мірі дотримався норм матеріального та процесуального права, не всі його висновки відповідають обставинам справи, а тому оскаржене рішення підлягає зміні в частині розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а в решті рішення місцевого суду слід залишити без змін.

Підставою для зміни оскаржуваного рішення відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до помилкового вирішення питання.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 36 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17 жовтня 2014 року "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (ч. 1 ст. 88 ЦПК) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом № 3674-VI).

Враховуючи, що апеляційна інстанція доходить висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, судовий збір сплачений відповідачем при подачі апеляційної скарги за вимогою про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 1057,20 грн. підлягає до стягнення з позивача на користь відповідача пропорційно до задоволених вимог (21,85%), тобто з ОСОБА_7 на користь Клеванського професійного ліцею підлягали б до стягнення судові витрати, що складаються із судового збору сплаченого при подачі апеляційної скарги в розмірі 231 грн., однак відповідно до ст.5 Закону України Про судовий збір вона звільнена від сплати судового збору, тому вони відносяться на рахунок держави. Решта понесених відповідачем судових витрат відносяться на його рахунок.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Клеванського професійного ліцею задовольнити частково.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 01 листопада 2018 року змінити:

змінити дату поновлення на роботі ОСОБА_7 з 12 на 10 травня 2018 року;

зменшити суму стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та період з 15 травня 2018 року по 25 вересня 2018 року, з Клеванського професійного ліцею на користь ОСОБА_7, з 50 331,05 грн. до 39 334,35 грн.

Компенсувати Клеванському професійному ліцею частину судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, згідно квитанції №181 від 20 грудня 2018 року в розмірі 231 грн. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Решту понесених Клеванським професійним ліцеєм судових в сумі 1883 грн. віднести на його рахунок.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складений 25 лютого 2019 року

Головуючий : С.В. Боймиструк

Судді : С.О. Гордійчук

С.С. Шимків