Рішення

від 26.02.2019 по справі 520/621/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2019 р. № 520/621/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мороко А.С., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу № 520/621/19 за позовом ОСОБА_1 до Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області, третя особа: управління соціального захисту населення Близнюківської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з грудня 2017 року;

- зобов'язати Лозівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області відновити виплату пенсії та сплатити заборгованість ОСОБА_1 за період з 01.05.2016 по 01.01.2017 та з 01.12.2017 по теперішній час;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області подати у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що має статус внутрішньо переміщеної особи. З грудня 2017 року ОСОБА_1 припинено виплату пенсії. Позивач вважає вказані дії Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо припинення виплати пенсії з 01.12.2017 протиправними та просить суд зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії та сплатити заборгованість ОСОБА_1 за період з 01.05.2016 по 01.01.2017 та з 01.12.2017 по теперішній час.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2019 відкрито спрощене провадження по справі № 520/621/19 в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу та третій особі, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

13.02.2019 від представника третьої особи надійшли пояснення, в яких представник управління зазначив, що управління соціального захисту населення Близнюківської районної державної адміністрації приймаючи рішення щодо позивача діяло виключно відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016.

18.02.2019 представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки пенсію позивачу припинено на законних підставах.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

З 01.08.2014 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Лозівському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Харківської області як внутрішньо перемішена особа.

У зв'язку з тим, що позивачу з травня 2016 року припинено виплату пенсії, 30.11.2018 ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою щодо підстав припинення пенсії.

Листом № 117/27/0201-51 від 07.12.2018 Лозівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області повідомило позивача про те, що відповідно до обміну інформацією із органами соціального захисту населення виплату пенсії позивачу з 01 травня 2016 року припинено, оскільки не підтверджено фактичне місце проживання. 06.10.2016 ОСОБА_1 звернулась до управління із заявою про поновлення виплати пенсії. Протоколом № 7 від 26.10.2016 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам при Близнюківській РДА позивачу відмовлено у відновленні виплати пенсії у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання. Протоколом № 16 від 14.02.2017 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам при Близнюківській РДА позивачу відновлено виплату пенсії з 01.01.2017. Після надходження вказаного вище протоколу, управлінням виплату пенсії позивачу поновлено з 01.01.2017. Протоколом № 34 від 23.11.2017 засідання комісії з питань призначення (відновлення) та здійснення контролю за проведення соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам при Близнюківській РДА за відсутністю внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання згідно з актом обстеження матеріально - побутових умов сім'ї прпинено виплату пенсії позивачу з 01.12.2017. Протоколом № 38 від 02.03.2018 засідання комісії з питань призначення (відновлення) та здійснення контролю за проведення соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам при Близнюківській РДА дію довідки ОСОБА_1 № 63030000401 від 28.11.2014 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції скасовано.

Щодо правового регулювання спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частина 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV передбачає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів

Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

(Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року)

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.

Згідно до пункту 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування соціальні виплати припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року.

Перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

У цьому рішенні Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Як свідчить аналіз положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

(Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 по зразковій справі № 805/402/18).

Проте, як вбачається з матеріалів справи жодного рішення щодо припинення позивачу пенсії відповідачем не прийнято.

Крім того, суд звертає увагу на те, що Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії у зв'язку із не підтвердженням фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно припинив виплату пенсії позивачу з 01 травня 2016 року та з 01 грудня 2017 року.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення ( постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи те, що судом встановлено право позивача на поновлення виплати пенсії саме з 01 травня 2016 року та з 01 грудня 2017 року, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 01 травня 2016 року та з грудня 2017 року.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що з 01.05.2016 по 01.01.2017 та з 01.12.2017 протиправно відповідачем не виплачувалась пенсія позивачу.

Таким чином, суд з метою захисту прав ОСОБА_1 на пенсію вважає за необхідне зобов'язати Лозівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області відновити виплату пенсії та сплатити заборгованість ОСОБА_1 за період з 01.05.2016 по 01.01.2017 та з 01.12.2017 до моменту виплати.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в даній справі, суд зазначає, що згідно приписів ч.1 ст. 382 КАС України, встановлення такого контролю є правом, а не обов'язком суду, відповідно до фактичних обставин справи.

В даній справі суд не вбачає підстав для застосування судового контролю.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, а отже, є такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) до Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (місцезнаходження - м-н 4, буд.73, м. Лозова, Лозівський район, Харківська область, 64606, ідентифікаційний код - 40383072), третя особа: управління соціального захисту населення Близнюківської районної державної адміністрації (місцезнаходження - вул. Незалежності, буд. 39, смт. Близнюки, Близнюківський район, Харківська область, 64801, ідентифікаційний код - 03196372) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 01 травня 2016 року та з 01 грудня 2017 року.

Зобов'язати Лозівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області відновити виплату пенсії та сплатити заборгованість ОСОБА_1 за період з 01.05.2016 по 01.01.2017 та з 01.12.2017 до моменту виплати.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (ідентифікаційний код - 40383072) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справа розглядалась в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.С. Мороко