Постанова

від 21.02.2019 по справі 804/4207/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 лютого 2019 року м. Дніпросправа № 804/4207/18

головуючий суддя І інстанції-Боженко Н.В.

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (доповідача) Іванова С.М.,

суддів: Божко Л.А., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ІТ Техносмарт на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2018 року у справі № 804/4207/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ІТ Техносмарт до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування постанов -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ІТ Техносмарт звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якому просило:

- визнати протиправною та скасувати Постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Державної служби України з питань праці про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДН465/248/АВ/ІП-ФС/280 від 18.05.2018 року;

- визнати протиправною та скасувати Постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Державної служби України з питань праці про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДН465/248/АВ/ІП-ФС/281 від 18.05.2018 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2018 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю ІТ Техносмарт звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2018 року скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що при наданні компенсації та нарахуванні відпустки ним було двічі прораховано листопад 2016 року, тобто за листопад 2016 року було виплачено і компенсацію, і включено його до періоду нарахування відпустки, що призвело до подвійної виплати за два дні. Зауважено, що розрахунок компенсації за невикористану відпустку має розраховуватись виходячи з виплат за 12 календарних місяців роботи за які фактично виплачується компенсація. Посадові оклади працівників підвищувалися за рішенням власника, а не на підставі актів законодавства або рішень, передбачених в колективних договорах.

Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області до суду було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на обґрунтованість рішення суду першої інстанції, останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено судом першої інстанції, у період з 24.04.2018 року по 25.04.2018 року на підставі наказу № 302-І від 18.04.2018 року та направлення № 99 від 24.04.2018 року та на підставі інформації, наданої листом Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 28.02.2018 року № 5171/05-05/30, Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області було проведено інспекційне відвідування Товариства з обмеженою відповідальністю ІТ Техносмарт з метою здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, та складено акт від 25.04.2018 року № ДН 465/248/АВ.

За результатом інспекційного відвідування відповідачем було встановлено факт порушення позивачем:

- ч.ч. 1-4 ст. 96 Кодексу Законів про працю України, ч. 3 ст. 6 Закону України Про оплату праці , а саме посадові оклади, зокрема, директора, бухгалтера та водія були встановлені без врахування міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень, а відповідно без диференціації розмірів посадових окладів;

- п. 7, абз. 2 п. 10 розділу IV постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, а саме заробітна плата за час щорічної відпустки 6 працівникам Товариства нарахована не в повному обсязі;

- ч. 2 ст. 30 Закону України Про оплату праці , а саме керівництвом не забезпечено достовірний облік виконуваної працівником роботи та бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку, як визначено ст. 30 Закону України Про оплату праці .

На підставі вказаних висновків, 18 травня 2018 року Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області було прийнято постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДН465/248/АВ/ІП-ФС/280, якою на підставі абз. 4 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України на позивача було накладено штраф у розмірі 223380.00 грн. та № ДН465/248/АВ/ІП-ФС/281, якою на позивача було накладено штраф на підставі абз. 8 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України у розмірі 3723.00 грн.

Не погодившись з обґрунтованістю прийняття вказаних постанов, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки розрахунок компенсації за невикористані відпустки працівникам ТОВ ІТ Техносмарт повинен був бути здійснений за 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки, позивач мав врахувати відповідні зміни посадових окладів, що відбувались протягом 2017 року та 2018 році та коригувати середню заробітну плату на коефіцієнт підвищення окладів при нарахуванні коштів за час щорічної відпустки працівниками. Зазначено, що встановлення позивачем однакових розмірів окладів, різним за класифікатором посад працівникам є протиправним, оскільки останні були встановлені без врахування міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень, а відповідно без диференціації розмірів посадових окладів, що є порушенням ст. 6 Закону України "Про оплату праці".

Суд апеляційної інстанції частково погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ст. 12 Закону України Про оплату праці , норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Відповідно до ст. 74 Кодексу законів про працю України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно ст. 85 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, зокрема, у випадках надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки визначений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Згідно п. 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Приписами п. 7 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Зі змісту зазначених правових приписів вбачається, що компенсація за невикористану відпустку є мінімальною державною гарантією в оплаті праці, оскільки стосується працівників і їх сімей. Вказана компенсація виплачується, зокрема, у разі звільнення працівника та розраховується виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують виплаті останньої шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду.

Як свідчать встановлені обставини справи, в період грудень 2017 року - січень 2018 року 6 робітникам ТОВ ІТ Техносмарт при звільненні, було нараховано та виплачено компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки, а саме: ОСОБА_1 (системний адміністратор) 16 календарних днів, звільнено 31.12.2017 року, ОСОБА_2 (системний адміністратор) 16 календарних днів, звільнено 29.12.2017 року, ОСОБА_3 (ведучий економіст) 14 календарних днів, звільнено 31.12.2017 року, ОСОБА_4 (заступник директора з іновацій) 12 календарних днів, звільнено 31.12.2017 року, ОСОБА_5 (заступник директора з правових питань) 02 календарних дні, звільнено 31.12.2017 року. При цьому, директор ОСОБА_6 за час роботи на ТОВ ІТ Техносмарт з 03.02.2016 року по 11.01.2018 року мав право, згідно законодавства на 47 календарних днів щорічної відпустки, вказане право останнім не використано, крім того від виплати грошової компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_7 відмовився, однак при звільненні працівнику підприємства не нараховано та не сплачено компенсації за невикористані дні щорічної відпустки взагалі.

Отже, враховуючи дні звільнення та виходячи з положень п. 7 Порядку № 100, при виплаті компенсації за невикористані відпустки, позивач мав здійснювати розрахунок останніх, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи зазначених працівників.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, пояснень позивача, здійснюючи розрахунок компенсації за невикористані відпустки працівникам, станом на кінець грудня 2017 року, останній брав за основу виплати за відповідні періоди 2016 року, що є порушенням приписів п. 7 Порядку № 100 та як наслідок мінімальної державної гарантії оплати праці, шляхом зменшення розміру виплачуваної компенсації.

При цьому, що стосується посилань позивача на те, що при наданні компенсації та нарахуванні відпустки працівникам було двічі виплачено компенсацію і включено її до періоду нарахування відпустки, що призвело до подвійної виплати за 2 дні, то суд апеляційної інстанції вважає вказані доводи необґрунтованими, оскільки як вбачається з наданих позивачем розрахунків, ним не враховувались отримані вказаними працівниками 2 дні щорічної відпустки за грудень 2017 року.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що виходячи з положень ст. 116 Кодексу законів про працю України, п.п. 2, 7 Порядку № 100, у позивача був наявний обов'язок по нарахуванню та виплаті ОСОБА_8 компенсації за невикористану відпустку виходячи з виплат, отриманих ним за останні 12 календарних місяців роботи, незважаючи на подану заяву про відмову від отримання компенсації.

Щодо висновків відповідача про порушення позивачем приписів п. 10 Порядку № 100, з якими погодився суд першої інстанції відмовляючи в задоволені позову, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п. 10 Порядку № 100, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Як вбачається з матеріалів справи, в січні 2017 року у ТОВ ІТ Техносмарт відбулось підвищення посадових окладів (штатний розпис введений в дію з 01.01.2017 року), у лютому 2017 року (штатний розпис введений в дію з 01.02.2017 року), у травні 2017 року ( штатний розпис введений в дію з 01.05.2017 року), у серпні 2017 року (штатний розпис введений в дію з 01.08.2017 року), у листопаді (штатний розпис введений в дію з 01.11.2017 року), у лютому 2018 року (штатний розпис введений в дію з 01.02.2018 року).

Так, на переконання відповідача, позивач, при виплаті компенсації невикористаної відпустки ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 мав здійснювати коригування на коефіцієнт підвищення окладів.

Однак, суд апеляційної інстанції зазначає і, на що не звернув увагу суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову, що виходячи зі змісту п. 10 Порядку № 100, заробітна плата за проміжок часу до її підвищення коригується на коефіцієнт її підвищення за умови, якщо підвищення тарифної ставки або посадового окладу було здійснено на підставі акту законодавства або на підставі рішення, передбаченого в колективному договорі.

В даному випадку підвищення посадових окладів у працівників ТОВ ІТ Техносмарт здійснювалось не на підставі акту законодавства або рішення передбаченого в колективному договорі, у зв'язку з чим, при виплаті компенсації ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, позивач не мав обов'язку по здійсненню коригування заробітної плати останніх, як то передбачено п. 10 Порядку № 100.

Приписами п. 3 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відтак, з огляду на допущенні позивачем порушення приписів п.п. 2, 7 Порядку № 100 в частині здійснення розрахунку та виплати компенсації за невикористану відпустку не на підставі виплат, отриманих працівниками за останні 12 календарних місяців роботи, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач допустив недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, у зв'язку з чим, відповідачем до останнього було обґрунтовано застосовано штрафні санкції, передбачені п. 3 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та прийнято постанову № ДН465/248/АВ/ІП-ФС/280 від 18.05.2018 року.

Що стосується обґрунтованості прийняття відповідачем постанови № ДН465/248/АВ/ІП-ФС/281 від 18.05.2018 року, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 94 Кодексу законів про працю України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно ч.ч. 1 - 5, 13 ст. 96 Кодексу законів про працю України, системами оплати праці є тарифна та інші системи, що формуються на оцінках складності виконуваних робіт і кваліфікації працівників.

Тарифна система оплати праці включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і професійні стандарти (кваліфікаційні характеристики).

Тарифна система оплати праці використовується при розподілі робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою для формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Схема посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ, закладів та організацій, що фінансуються з бюджету, формується на основі: мінімального посадового окладу (тарифної ставки), встановленого Кабінетом Міністрів України; міжпосадових (міжкваліфікаційних) співвідношень розмірів посадових окладів (тарифних ставок) і тарифних коефіцієнтів.

Колективним договором, а якщо договір не укладався - наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, виданим після погодження з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), а в разі відсутності первинної профспілкової організації - з вільно обраними та уповноваженими представниками (представником) працівників, можуть встановлюватися інші системи оплати праці.

Отже, оплата праці на території України може здійснюватися як за тарифною системою, так і за іншими системами.

Як свідчать встановлені обставини справи, підставою для прийняття постанови № ДН465/248/АВ/ІП-ФС/281 від 18.05.2018 року були висновки відповідача про встановлення позивачем однакових посадових окладів для директора, бухгалтера та водія (у розмірі 9500.00 грн.), тобто без врахування міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень, а відповідно без диференціації розмірів посадових окладів

В свою чергу, як вбачається з наявних в матеріалах справи штатних розписів позивача, які були введені в дію з 01.01.2017 року та з 01.12.2017 року, і на що не звернув увагу суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, ними встановлювалась помісячна система оплати праці працівників, а не тарифна. При цьому, визначена позивачем система оплати праці не порушує діючі мінімальні гарантії найманих працівників на оплату праці.

Відтак, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо порушення позивачем приписів трудового законодавства в частині неправильного здійснення оплати праці працівників позивача.

Також, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що додатковою підставою для її прийняття були висновки відповідача щодо незабезпечення позивачем достовірного обліку виконуваної працівником роботи та бухгалтерського обліку витрат на оплату праці у встановленому порядку, як це передбачено ст. 30 Закону України Про оплату праці .

Приписами ч. 2 ст. 30 Закону України Про оплату праці визначено, що роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Як вбачається з пояснень відповідача, зазначених, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу, вказані висновки були сформовані останнім з огляду на нарахування позивачем компенсації за невикористану відпустку 6 працівникам у не повному обсязі та як наслідок, її неналежне відображення в бухгалтерському обліку.

В свою чергу, як було встановлено судом, здійснюючи розрахунок компенсації за невикористані відпустки працівникам, станом на кінець грудня 2017 року, позивач порушив приписи п. 7 Порядку № 100 та як наслідок, не забезпечив достовірний бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Приписами п. 7 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України визначено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Таким чином, з огляду на допущенні позивачем порушення приписів ст. 30 Закону України Про оплату праці , суд апеляційної інстанції вважає, що позивач порушив приписи трудового законодавства, у зв'язку з чим, відповідачем до нього було обґрунтовано застосовано штрафні санкції, передбачені п. 7 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та прийнято постанову № ДН465/248/АВ/ІП-ФС/281 від 18.05.2018 року.

Відтак, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції даної постанови.

Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ч. 4 ст. 317 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ІТ Техносмарт - задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2018 року у справі № 804/4207/18 - змінити, виклавши текст його мотивувальної частини в редакції даної постанови.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду на підставі ст. ст. 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.М. Іванов

суддя Л.А. Божко

суддя В.Є. Чередниченко