Постанова

від 19.02.2019 по справі 826/4637/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/4637/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Шрамко Ю.Т., Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2018 року в справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ваш перевізник до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Ваш перевізник звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - ГУ ДФС у м. Києві) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №00000951402 та №00000961402 від 26.01.2018 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, посадовими особами ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Ваш Перевізник з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 30.09.2017.

За наслідками проведеної перевірки, контролюючим органом складено акт про результати документальної планової виїзної перевірки №567/26-15-14-02-02/36942062 від 28.12.2017 року (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п.44.1 ст.44, п.138.2, ст.138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139, п.5 та п.7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Доходи , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290, пп.134.1.1, п.134.1 ст.134 ПК України (в редакції 2015,2016), пп.14.1.11, пп.14.1.257 п.14.1 ст.14, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, п.5 П(С)БО 11 зобов'язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України 11.02.2000 року №85/4306, пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318, в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 588 305,00 грн., в тому числі за 2014 рік у сумі 119 447,00 грн., за 2015 рік у сумі 337 043,00 грн., за 9 місяців 2017 року у сумі 131 815,00 грн.;

- п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, пп.14.1.257 п.14.1 ст.14, п.198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 373 563,00 грн., в тому числі за грудень 2014 року у сумі 50 000,00 грн., за лютий 2015 року у сумі 20 000,00 грн., за березень 2015 року в сумі 16 517,00 грн., за квітень 2015 року в сумі 31 667,00 грн., за травень 2015 року в сумі 50 000,00 грн., за червень 2015 року в сумі 65 505,00 грн., за жовтень 2015 року в сумі 3 451,00 грн., за листопад 2015 року в сумі 4449,00 грн., за грудень 2015 року в сумі 9923,00 грн., за вересень 2017 року в сумі 122 051,00 грн.

На підставі зазначених висновків та акта перевірки, ГУ ДФС у місті Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.01.2018 року:

- № 00000961402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 466 954,00 грн., з яких 373 563,00 - за податковими зобов'язаннями, 93 391,00 за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 00000951402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 651 121,00 грн., з яких 588 305,00 - за податковими зобов'язаннями, 62 816,00 за штрафними (фінансовими) санкціями (далі по тексту - оскаржувані податкові повідомлення-рішення).

Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру),

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та вбачається з Акта перевірки, контролюючим органом висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на те, що, на думку останнього, господарські операції між позивачем і ТОВ Київська торгівельно-транспортна компанія (ТОВ КТТК ), ТОВ Вестфаль , ТОВ Кепітал ЛТД (далі по тексту - контрагенти позивача) є безтоварними.

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, визначається контролюючим органом з огляду на наступні обставини.

Так, стосовно господарських правовідносин позивача з ТОВ Київська торгівельно-транспортна компанія та ТОВ Трансфергрупп контролюючий орган дійшов висновку, що:

1) за договором постачання від 25.03.2015 року № 250315 позивач придбав у ТОВ КТТК дизельне пальне на суму 959 968,74 грн. протягом 2014-2015 року, проте, в ході аналізу податкової звітності контрагента відсутня інформація про наявність складських та виробничих приміщень, а також транспорту, що необхідно для транспортування товарів;

2) щодо операцій з надання послуг, товару контрагентом на користь позивача не можливо підтвердити встановлений факт дефектності документів, реальності здійснення фінансово-господарських операцій та фактичного руху активів між суб'єктами господарювання.

3) товари оформлювались окремими первинними документами з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та формування податкового кредиту; видаткові накладні не підтверджують факт передачі товару від ТОВ КТТК до позивача, оскільки дефектність первинних документів підтверджується відсутністю товару, нереальністю фактичного здійснення господарської операції, матеріалами досудових розслідувань;

4) не можливо встановити осіб, які фактично відвантажували товар від контрагента до ТОВ Ваш Перевізник .

Стосовно господарських правовідносин позивача за період, що перевірявся з ТОВ Вестфаль та ТОВ Кепітал ЛТД контролюючий орган посилається на те, що:

1) ТОВ Ваш Перевізник не надано до перевірки документів щодо продовження терміну дії договорів, укладених з вищезазначеними контрагентами та документів щодо заборгованості перед останніми;

2) свідоцтва платників податку на додану вартість у ТОВ Вестфаль та ТОВ Кепітал ЛТД з 2013 року - анульовані;

3) контрагенти не подавали до суду позовних заяв щодо примусового стягнення з позивача заборгованості та не надсилали до ТОВ Ваш Перевізник претензій щодо погашення кредиту.

Так, стосовно господарських правовідносин позивача за період, що перевірявся з ТОВ Трансфергрупп контролюючий орган посилається на те, що:

1) в ході аналізу податкової звітності контрагента відсутня інформація про наявність складських та виробничих приміщень, а також транспорту, що необхідно для транспортування товарів;

2) щодо операцій з надання послуг, товару контрагентом на користь позивача не можливо підтвердити встановлений факт дефектності документів, реальності здійснення фінансово-господарських операцій та фактичного руху активів між суб'єктами господарювання;

3) товари оформлювались окремими первинними документами з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та формування податкового кредиту; видаткові накладні не підтверджують факт передачі товару від ТОВ Трансфергрупп до позивача, оскільки дефектність первинних документів підтверджується відсутністю товару, нереальністю фактичного здійснення господарської операції, матеріалами досудових розслідувань.

Так, на спростування висновків акту перевірки позивачем надано копії первинних документів, які містяться в матеріалах справи та досліджені колегією суддів апеляційної інстанції в повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що 03.01.2014 року між ТОВ Вестфаль (первісний кредитор), ТОВ МОСТСІТІ (новий кредитор) та ТОВ Ваш Перевізник (боржник) був укладений договір про відступлення права вимоги №124/ВС/МСТ, відповідно до пункту 1.1 якого первісний кредитор передає належне йому право вимоги, згідно з Договором про надання послуг №010513 від 01.05.2013 року з боржником, а новий кредитор приймає право вимоги, що належне первісному кредитору за основним договором (Т.1, арк. 172).

Відповідно до пункту 1.3 вказаного договору, боржник заявляє про свою згоду на заміну первісного кредитора по основному договору на нового кредитора і підтверджує наявність у нього грошового зобов'язання по основному договору перед первісним кредитором у розмірі 378 800,00 грн., яке після підписання цього договору стане зобов'язанням боржника перед новим кредитором.

Так, на підтвердження виконання грошових зобов'язань перед нових кредитором, позивачем надано наступні документи: платіжне доручення №783 від 10.01.2014 року в сумі 54 000,00 грн. з ПДВ, платіжне доручення №784 від 20.01.2014 у сумі 10 000,00 грн. з ПДВ, платіжне доручення №810 від 07.02.2014 року у сумі 110 000,00 грн. з ПДВ та банківську виписку за січень 2014 року з призначенням платежу сплата за послугу згідно договору про відступлення права вимоги №124/ВС/МСТ .

03.02.2014 року між ТОВ Кепітал ЛТД (первісний кредитор), ТОВ МОСТСІТІ (новий кредитор) та ТОВ Ваш Перевізник (боржник) був укладений договір про відступлення права вимоги №167/ВС/МСТ, відповідно до пункту 1.1 якого первісний кредитор передає належне йому право вимоги, згідно з Договором про надання послуг №23/1-13 від 23.01.2013 року з боржником, а новий кредитор приймає право вимоги, що належне первісному кредитору за основним договором.

Відповідно до пункту 1.3 вказаного договору, боржник заявляє про свою згоду на заміну первісного кредитора по основному договору на нового кредитора і підтверджує наявність у нього грошового зобов'язання по основному договору перед первісним кредитором у розмірі 353 506,00 грн., яке після підписання цього договору стане зобов'язанням боржника перед новим кредитором.

Так, на підтвердження виконання грошових зобов'язань перед нових кредитором, позивачем надано наступні документи: платіжне доручення №935 від 24.04.2014 року у сумі 65 084,00 грн. з ПДВ, платіжне доручення №917 від 15.04.2014 у сумі 55 000,00 грн. з ПДВ, платіжне доручення №895 від 08.04.2014 року у сумі 120 000,00 грн. з ПДВ, платіжне доручення №868 від 31.03.2014 року у сумі 30 000,00 грн. з ПДВ, платіжне доручення №863 від 24.03.2014 року у сумі 48 000,00 грн. з ПДВ та банківську виписку за лютий 2014 року з призначенням платежу сплата за послугу згідно договору про відступлення права вимоги №167/ВС/МСТ .

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем виконано умови вищезазначених договорів, а тому твердження контролюючого органу в частині ТОВ Вестфаль (код ЄДРПОУ 38519127) та ТОВ Кепітал ЛТД (код ЄДРПОУ 38464225) щодо не включення безнадійної заборгованості до складу інших доходів за 9 місяців 2017 року на загальну суму 732 306,00 грн. є необґрунтованими.

Щодо фінансово-господарської діяльності позивача з ТОВ КТТК , суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Між ТОВ Ваш Перевізник (замовник) та ТОВ КТТК (виконавець) укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування від 01.06.2014 року №01-06/14, відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов'язання за плату здійснити для замовника пов'язані з перевезенням вантажу замовника операції.

Також, між позивачем (покупець) та ТОВ КТТК (постачальник) укладено договір постачання від 25.03.2015 року № 250315, відповідно до умов якого постачальник приймає на себе зобов'язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар: паливо дизельне (УКТ ЗЕД 2710 1943 00).

Виконання умов даних договорів підтверджується наданими до матеріалів справи належним чином завіреними копіями актів надання послуг, товарно-транспортних накладних, видаткових накладних, податкових накладних, заявок-договорів, банківських виписок.

Відповідно до листа-звернення № 10 від 17.02.2018 року, який надано позивачем до контролюючого органу, вказані вище документи надані позивачем до перевірки не були враховані відповідачем та не були включені до акту перевірки, а саме: товарно-транспортні накладні за період 2014-2015 роки по взаємовідносинам з ТОВ КТТК , договори про відступлення права вимоги з ТОВ Вестфаль та ТОВ Кепітал ЛТД , пояснення щодо пошкодження електронних баз даних ТОВ Ваш Перевізник .

Крім того, на підтвердження факту відображення в податковому обліку ТОВ Ваш Перевізник показників спірних господарських операцій, позивачем надано податкову звітність за 2014-2015 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - ПК України).

Пунктом 185.1 статті 185 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є зокрема, операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України, передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, ін. документами передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України встановлено, що податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV визначено, що його дія поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм власності.

Статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документи; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Разом з тим, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, наявність належно оформлених первинних бухгалтерських документів не є безумовною підставою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаного товару (послуг).

Тобто, відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Між тим, наявність видаткових накладних, актів приймання-передачі, дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано показники податкової звітності.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується дослідженими належним чином оформленими первинними документами, які містяться в матеріалах справи, досліджені колегією суддів апеляційної інстанції та повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Не заслуговують на увагу суду посилання податкового органу на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до витрат.

Разом з тим, податкове законодавство не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податку на прибуток, як наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак фіктивності контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що не прийняття відповідачем до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, внаслідок чого, на думку податкового органу, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до витрат.

При цьому, наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагента позивача ґрунтується на тому, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень стосовно контрагента, а тому доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Крім того, податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що наведені обставини свідчать, що відповідач формально підійшов до встановлення правомірності формування позивачем податкових зобов'язань, а висновки, викладені в акті перевірки не ґрунтуються на дослідженні правочинів, які укладалися позивачем та його контрагентами.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції зазначає про необхідність дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом .

Так, наведені податковим органом аргументи не є належними та допустимими доказами в розумінні адміністративного судочинства, та за своєю суттю є лише припущеннями.

У рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), зазначено, що перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що справедливий баланс не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Крім того, суд зазначає, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податків, право на формування витрат та податкового кредиту не можуть ставитися у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Законодавством України не передбачено відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у своїх рішеннях від 17.01.2018 року у справі № 2а-9880/12/1370 (К/9901/605/18), від 16.01.2018 року № 820/4648/13-а (К/9901/873/18) від 17.04.2018 року справа № 808/1543/17.

У ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, а представником відповідача не надано заперечень з приводу того, що на час укладання та виконання правочину контрагенти позивача були зареєстрованими юридичними особами та були платниками податку на додану вартість. Крім того, в акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість контрагентів позивача були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків .

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що податковим органом не доведена правомірність та обґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень, з урахуванням вимог чинного законодавства України, а тому вони підлягають скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі Гірвісаарі проти Фінляндії - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) .

Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі Пономарьов проти України (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд , яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, відповідно до норм чинного законодавства.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Кузьменко В.В.