Рішення

від 25.02.2019 по справі 910/15655/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.02.2019Справа № 910/15655/18

Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Абразив-Центр", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трінітс Груп", м. Київ

про стягнення 72 603,17 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Абразив-Центр" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трінітс Груп" (відповідач) суми заборгованості за Договором поставки товару № 32 від 13.09.2016 року в розмірі 72 603,17 грн, з урахуванням штрафних та фінансових санкцій, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк та спосіб для усунення її недоліків.

17.12.2018 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

При цьому, вказаною ухвалою суду, зокрема, відповідачу було запропоновано у строк до п'ятнадцяти днів з дня її вручення подати відзив на позовну заяву, надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази чого надати суду.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд цієї справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, 22.12.2018 року ухвала суду про відкриття провадження у справі від 21.12.2018 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, буд. 6.

03.01.2019 року до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачеві разом з ухвалою суду від 21.12.2018 року, яке відповідно до повідомлення підприємства поштового зв'язку з відбитком календарного штемпелю за 26.12.2018 року не вручене під час доставки останньому (відповідач не знаходиться за вказаною адресою) та повернуто до суду.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення з відбитком календарного штемпелю за 26.12.2018 року про повернення поштового відправлення вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву до суду не подав, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у період з 18.02.2019 року по 22.02.2019 року у відпустці, а 23.02.2019 року - 24.02.2019 року є вихідними днями, суд підписує рішення у перший робочий день після виходу з відпустки - 25.02.2019 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.09.2016 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено Договір поставки товару № 32 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору.

За умовами п. п. 1.2., 1.3. Договору товар по цьому договору постачається партіями, згідно видаткових накладних. Між сторонами досягнуто згоди, що асортимент, ціна, кількість товару, що постачається, визначається сторонами у кожному конкретному випадку в видаткових накладних, що є невід'ємною частиною договору.

У відповідності до п. п. 1.4., 1.6. Договору загальна сума договору становить суму всіх операцій (суму всіх видаткових накладних) по цьому договору. Всі партії товару, отримані покупцем від постачальника, в період дії договору є такими, що отримані згідно цього договору.

Як передбачено в п. 3.1. Договору поставка товару, за згодою сторін, здійснюється транспортними засобами покупця (самовивіз) чи продавця відповідно до міжнародних правил "Інкотермс" в редакції 2000 року.

Датою поставки і датою переходу права власності на партію товару є дата фактичної передачі товару, що засвідчується підписанням уповноваженими представниками сторін видаткової накладної (п. 3.2. Договору).

Як вказує позивач, ним на виконання умов договору було поставлено відповідачеві обумовлений товар, що підтверджується належним чином засвідченими копіями видаткових накладних, а саме:

- № РН-0015839 від 11.10.2017 року на суму 7 392,74 грн;

- № РН-0015853 від 11.10.2017 року на суму 5 108,26 грн;

- № РН-0015958 від 11.10.2017 року на суму 3 777,34 грн;

- № РН-0016021 від 11.10.2017 року на суму 1 524,02 грн;

- № РН-0016035 від 11.10.2017 року на суму 1 212,77 грн;

- № РН-0016039 від 17.10.2017 року на суму 1 806,34 грн;

- № РН-0016402 від 17.10.2017 року на суму 2 807,98 грн;

- № РН-0016628 від 17.10.2017 року на суму 2 521,08 грн;

- № РН-0016339 від 18.10.2017 року на суму 1 203,41 грн;

- № РН-0016645 від 19.10.2017 року на суму 551,28 грн;

- № РН-0016155 від 20.10.2017 року на суму 3 084,78 грн;

- № РН-0016337 від 20.10.2017 року на суму 1 535,18 грн;

- № РН-0016695 від 20.10.2017 року на суму 6 339,24 грн;

- № РН-0016742 від 23.10.2017 року на суму 444,00 грн;

- № РН-0016851 від 24.10.2017 року на суму 1 393,92 грн;

- № РН-0017008 від 25.10.2017 року на суму 666,14 грн;

- № РН-0017117 від 25.10.2017 року на суму 1 139,52 грн;

- № РН-0017276 від 27.10.2017 року на суму 2 222,64 грн.

Згідно п. 4.2. Договору розрахунки за кожну поставлену партію здійснюються протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня отримання товару. Днем отримання товару є дата, зазначена у видаткових накладних.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2017 року. В разі неповідомлення сторін за 30 календарних днів до закінчення строку його дії, договір продовжує свою дію на додаткові однорічні терміни на тих же умовах (п. п. 8.1., 8.2. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з тим, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, останній звернувся до відповідача з претензією вих. № 1 від 13.12.2017 року на суму 58 430,40 грн.

У відповіді на вказану претензію без номеру та дати, відповідач вказав на неможливість погашення суми боргу та просив розбити вказану суму боргу на 6 рівнозначних платежів по 9 738,40 грн та надати змогу сплачувати протягом лютого 2018 року - червня 2018 року.

23.01.2018 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, за умовами якої сторони дійшли згоди викласти п. 4.4. Договору у наступній редакції: "ТОВ "Трінітс Груп" зобов'язується розрахуватись за загальну суму боргу 56 643,64 гривень поетапно. ТОВ "Трінітс Груп" розіб'є платіж на шість рівнозначних платежів та буде оплачувати борг за наведеною нижче схемою:

1) 01 лютого 2018 року платіж у сумі 7 951,64 грн;

2) 01 березня 2018 року платіж у сумі 9 738,40 грн;

3) 30 березня 2018 року платіж у сумі 9 738,40 грн;

4) 28 квітня 2018 року платіж у сумі 9 738,40 грн;

5) 01 червня 2018 року платіж у сумі 9 738,40 грн;

6) 29 червня 2018 року платіж у сумі 9 738,40 грн".

Оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання за договором (з урахуванням Додаткової угоди № 1 до Договору) щодо здійснення своєчасної та у повному обсязі оплати вартості поставленого позивачем товару належним чином не виконав, останній звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості у розмірі 72 603,17 грн, з яких 56 643,64 грн сума основного боргу, 11 328,72 грн штрафних санкцій, 3 285,33 грн інфляційних втрат та 1 345,48 грн 3 % річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає Договір поставки товару № 32 від 13.09.2016 року (з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 23.01.2018 року до нього) належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як зазначає позивач, ним на виконання умов укладеного з відповідачем договору було передано останньому товар згідно наведених вище видаткових накладних.

Водночас, суд встановив, що наявні у матеріалах справи видаткові накладні не містять будь-яких доказів (підписів уповноважених представників, відтисків печаток, тощо) того, що товар за вказаними видатковими накладними був прийнятий відповідачем.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

За змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

З урахуванням викладеного, названі вище видаткові накладні не відповідають ані приписам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", ані п. 3.2. укладеного між сторонами Договору.

Разом з тим, суд встановив, що матеріалами справи підтверджується факт (відповідно до 18 названих вище видаткових накладних, поставку товару за якими визнано відповідачем) поставки товару відповідачу на загальну суму 44 730,64 грн. Будь-яких інших доказів на підтвердження поставки товару, в тому числі й указаних у претензії вих. № 1 від 13.12.2017 року видаткових накладних, матеріали справи не містять.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Втім, з наявних у справі доказів, а саме відповіді на претензію позивача вих. № 1 від 13.12.2017 року, в якій позивач серед іншого просив відповідача розрахуватись за поставлений товар, відповідно до названих вище видаткових накладних, відповідач підтвердив наявність невиконаного з його боку зобов'язання на суму 58 430,40 грн та просив позивача розстрочити його виконання на 6 платежів.

Крім того, наявність невиконаного зобов'язання відповідача за Договором на суму 56 643,64 грн сторони закріпили і в Додатковій угоді № 1 до Договору від 23.01.2018 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 ЦК України, ст. 202 ГК України). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 - 601, 604- 609 ЦК України.

Оскільки між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору від 23.01.2018 року до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ст. 604 Цивільного кодексу України, згідно ч. ч. 2, 4 якої зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, відповідач мав розрахуватись з позивачем у порядку та строк, визначений п. 4.4. Договору (у редакції Додаткової угоди № 1 до Договору), доказів чого суду не надано, в тому числі й на час розгляді справи в суді.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки невиконання зобов'язання відповідача за договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 56 643,64 грн суми основного боргу визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, позивачем до стягнення з відповідача заявлено 11 328,72 грн штрафних санкцій, 3 285,33 грн інфляційних втрат та 1 345,48 грн 3 % річних.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У п. 4.5. Договору (у редакції Додаткової угоди № 1 до Договору) сторони домовились, що у разі прострочення строку виконання вищезазначеного графіку оплат, ТОВ "Трінітс Груп" зобов'язується сплатити штрафні санкції у розмірі 20 % від суми заборгованості.

Оскільки матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем боргового зобов'язання зі сплати грошових коштів відповідно до умов Додаткової угоди № 1 до Договору, на підставі п. 4.5. Договору, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 11 328,72 грн (56 643,64 грн х 20%) також визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд перевірив наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок фінансових санкцій та встановив його невідповідність (щодо нарахування санкцій на всю суму боргу, починаючи з 01.02.2018 року) умов укладеної між сторонами Додаткової угоди № 1 до Договору та положенням чинного цивільного законодавства України, у зв'язку з чим проводить власні розрахунки таких нарахувань.

Так, за розрахунком суду:

- на суму 7 951,64 грн (тут і далі суми відповідно до умов Додаткової угоди № 1 до Договору наростаючим підсумком) за період з 02.02.2018 по 01.03.2018 обгрунтованими є 71,56 грн інфляційних втрат та 18,30 грн 3 % річних;

- на суму 17 690,04 грн за період з 02.03.2018 по 30.03.2018 обгрунтованими є 194,59 грн інфляційних втрат та 42,17 грн 3 % річних;

- на суму 27 428,44 грн за період з 31.03.2018 по 28.04.2018 обгрунтованими є 219,43 грн інфляційних втрат та 65,38 грн 3 % річних;

- на суму 37 166,84 грн за період з 29.04.2018 по 01.06.2018 обгрунтованими є 0,00 грн інфляційних втрат (сукупний індекс інфляції за названий період становить 1) та 103,86 грн 3 % річних;

- на суму 46 905,24 грн за період з 02.06.2018 по 29.06.2018 обгрунтованими є 0,00 грн інфляційних втрат (сукупний індекс інфляції за названий період становить 1) та 107,95 грн 3 % річних;

- на суму 56 643,64 грн за період з 30.06.2018 по 16.11.2018 (кінцева дата розрахунку, визначена позиваем) обгрунтованими є 2 462,62 грн інфляційних втрат та 651,79 грн 3 % річних.

Таким чином, до стягнення з відповідача, за розрахунком суду, підлягають також 2 948,20 грн інфляційних втрат та 989,45 грн 3 % річних.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, контррозрахунку заявлених до стягнення з нього сум суду не надано, водночас позивачем не доведено суду наявності обставин для покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов договору у вигляді фінансових санкцій понад суми, визнані судом обґрунтованими.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 56 643,64 грн суми основного боргу, 11 328,72 грн штрафних санкцій, 2 948,20 грн інфляційних втрат та 989,45 грн 3 % річних.

Щодо розподілу судових витрат, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 19.01.2018 року між позивачем (клієнт) та Адвокатське бюро "Юридичний бутик Яровслава Олійника" (далі - адвокатське бюро) укладено Договір про надання правової допомоги № 18/4 Київ (Україна) (далі - Договір № 18/4), за умовами якого адвокатське бюро має своєчасно та якісно надавати вказані клієнтом правові послуги.

Відповідно до наявного у матеріалах справи повідомлення про сплату №18/4-18/11-2 від 14.11.2018 року адвокатське бюро запропонувало позивачеві у зв'язку зі спором у цій справі сплатити винагороду у розмірі 7 763,81 грн.

Суд встановив, що на підставі укладеного Договору № 18/4 та названого повідомлення про сплату, позивачем перераховано на користь адвокатського бюро грошові кошти в розмірі 7 763,81 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 984 від 15.11.2018 року.

Як передбачено ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач у встановленому процесуальним законом порядку відповідного клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката не подав, водночас судом встановлено співмірність витрат позивача на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, у зв'язку з чим витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 7 689,69 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Судовій збір в розмірі 1 745,18 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Решта судових витрат, а саме 74,12 грн на професійну правничу допомогу та 16,82 грн по сплаті судового збору у зв'язку з частковою відмовою у задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трінітс Груп" (ідентифікаційний код 40675580, місцезнаходження: 03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, буд. 6) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Абразив-Центр" (ідентифікаційний код 30722534, місцезнаходження: 02660, м. Київ, просп. Визволителів, буд. 13) 56 643,64 грн (п'ятдесят шість тисяч шістсот сорок три гривні 64 коп.) суми основного боргу, 11 328,72 грн (одинадцять тисяч триста двадцять вісім гривень 72 коп.) штрафних санкцій, 2 948,20 грн (дві тисячі дев'ятсот сорок вісім гривень 20 коп.) інфляційних втрат, 989,45 грн (дев'ятсот вісімдесят дев'ять гривень 45 коп.) 3 % річних, 7 689,69 грн (сім тисяч шістсот вісімдесят дев'ять гривень 69 коп.) витрат на професійну правничу допомогу та 1 745,18 грн (одну тисячу сімсот сорок п'ять гривень 18 коп.) судового збору.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 74,12 грн та зі сплати судового збору у розмірі 16,82 грн покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Абразив-Центр".

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 25.02.2019 року.

Суддя С.М. Морозов