Постанова

від 21.02.2019 по справі 910/12264/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2019 р. Справа№ 910/12264/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

ОСОБА_1

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2 ,

від відповідача - не з`явився,

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРТ-Медіа»

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2018(повний текст рішення складено 08.11.2018)

у справі №910/12264/18 (суддя Трофименко Т.Ю.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Панторія Плюс»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРТ-Медіа»

про стягнення заборгованості у розмірі 84 187, 94 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Панторія Плюс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Орт медіа» про стягнення 84 187, 94 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач належним чином виконав взяті на себе зобов`язання по договору №ПП-165 від 29.02.2016 року, а відповідач в свою чергу не оплатив вказані послуги в повному обсязі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2018 року позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРТ-Медіа» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Панторія Плюс» суму боргу в розмірі 45 209, 55 грн., три відсотки річних в розмірі 2 562, 01 грн., інфляційних в розмірі 11 847, 08 грн., пеню в розмірі 24 569, 30 грн. та судовий збір в розмірі 1 762, 00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено належним чином, а відповідачем не спростовано факту існування у останнього заборгованості за надані послуги в розмірі 84 187, 94 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «ОРТ-Медіа» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2018 року у справі №910/12264/18 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального права, судом першої інстанції не в повному обсязі встановлено обставини, які мають значення для справи. Зокрема апелянта зазначає, що не мав можливості в повному обсязі захистити свої права у розгляді справи №910/12264/18, що виразилось у недосліджені всіх обставин справи та усіх доказів, які могли бути надані скаржником. Як зазначає скаржник, у нього викрадені первинні документи про, що Печерським УП ГУ НП у м. Києві внесено відомості до ЄРДР №12018100080004021.

Згідно з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2018 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Хрипун О.О., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2018 року у справі №910/12264/18, зупинено дію на рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2018 року у справі № 910/12264/18 та призначено розгляд апеляційної скарги на 21.02.2019 року.

18.02.2019 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

21.02.2019 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що директор товариства хворіє.

В судовому засіданні 21.02.2019 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також, колегія суддів звертає увагу, що відповідач взагалі не з`являється в судові засіданні ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 29.02.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Панторія Плюс» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОРТ ОСОБА_2» (замовник) укладено Договір № ПП-165 (надалі також - Договір). (т.1, а.с. 16-22).

Відповідно до п. 2.1. договору виконавець, на замовлення замовника, зобов'язується надати послуги з розміщення рекламних матеріалів в ефірі Телеканалу (далі - послуги), а замовник зобов'язується прийняти й оплатити надані послуги.

Згідно з п. 2.2 Договору, строк розміщення ОСОБА_3 Рекламних матеріалів, назва Телеканалу, на якому здійснюється розміщення Рекламних матеріалів, сума вартості Послуг, а також вид, назва Рекламних матеріалів узгоджується Сторонами в Додатках до цього Договору.

Згідно з п. 4.2 Договору, Замовник зобов'язаний оплатити Послуги ОСОБА_3 в порядку, передбаченому Договором та додатками до Договору.

Як встановлено у п. 4.8 Договору, Замовник зобов'язаний прийняти належним чином надані Послуги ОСОБА_3. Якщо Замовник буде мати зауваження або заперечення щодо обсягу або якості наданих Послуг, він зобов'язаний письмово повідомити про це ОСОБА_3 у формі претензії протягом п'яти календарних днів з моменту направлення йому ОСОБА_3, підписаного ОСОБА_3. Відсутність зауважень або заперечень із боку Замовника у зазначений строк означає прийняття Замовником відповідних Послуг без яких-небудь претензій відносно їх обсягу й/або якості, а також вартості наданих Послуг; правові наслідки такого факту прирівнюються до правових наслідків підписання ОСОБА_3.

Відповідно до п. 5.1. договору ціна Договору включає вартість Послуг ОСОБА_3, тобто плату за Послуги ОСОБА_3 з урахуванням податків і вказується у відповідних додатках до Договору, з урахуванням положень п. 5.4 Договору

Замовник зобов'язаний оплатити Послуги ОСОБА_3, що надаються відповідно до Договору на поточний рахунок ОСОБА_3 протягом 10 календарних днів з моменту підписання відповідного Додатку до Договору, якщо інший порядок не передбачений таким Додатком. (п. 5.2. договору).

Згідно з п. 6.1. договору у випадку невиконання або неналежного виконання однією зі Сторін своїх обов'язків, передбачених Договором, винна Сторона несе відповідальність відповідно до діючого законодавства України і цього Договору. Замовник є рекламодавцем.

У випадку прострочення Замовником оплати Послуг ОСОБА_3, Замовник, на письмову вимогу ОСОБА_3, виплачує ОСОБА_3 пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми своєї заборгованості за кожний день прострочення, при цьому Виконавець має право призупинити надання Послуг Замовнику до моменту повного погашення Замовником своєї заборгованості перед ОСОБА_3. Сторони дійшли згоди про те, що пеня нараховується за весь період прострочення виконання грошових зобов'язань за даним Договором та не обмежується строком, зазначеним ч.б. ст.232 ГКУ. (п. 6.2. договору).

Відповідно до п. 11.1. договору договір набуває чинності з моменту його підписання й діє до 31.01.2017 року, але у будь-якому випадку до моменту належного й повного виконання сторонами своїх зобов06язань за договором.

В подальшому між сторонами було укладено ряд додатків до договору №ПП-165 від 29.02.2016 року, а саме додаток №3 від 01.06.2016 року (т.1, а.с. 23), додаток №4 від 01.06.2016 року (т.1, а.с. 24), додаток №5 від 01.07.2016 року (т.1, а.с. 25), додаток №8 від 01.12.2016 року (т.1, а.с. 26).

Зазначеними додатками сторонами було обумовлено строк розміщення ОСОБА_3 Рекламних матеріалів, назва Телеканалу, на якому здійснюється розміщення Рекламних матеріалів, сума вартості Послуг, а також вид, назва Рекламних матеріалів.

В матеріалах справи також наявні акт прийому-передачі наданих послуг № ПП-603 від 30.06.2016 року на суму 95 539, 46 грн. (т.1, а.с. 27), акт прийому-передачі наданих послуг № ПП-599 від 30.06.2016 року на суму 14 093, 22 грн. (т.1, а.с. 28), акт прийому-передачі наданих послуг № ПП-715 від 31.07.2016 року на суму 16 097, 06 грн. (т.1, а.с. 29), акт прийому-передачі наданих послуг № ПП-1355 від 31.12.2016 року на суму 74 281, 84 грн. (т.1, а.с. 30).

Крім того в матеріалах справи наявні ефірні довідки про розміщення рекламних матеріалів. (т.1, а.с. 64-75).

Отже, з матеріалів справи вбачається, що позивачем надано послуг відповідачу всього на загальну суму 200 011, 58 грн.

Як вбачається з довідки банку №040-07/2644 від 16.07.2018 року та карток рахунків (т.1, а.с. 51-57) відповідач розрахувався з позивачем за надані послуги частково, з чого наявна заборгованість в розмірі 45 209, 55 грн.

В подальшому позивачем було направлено відповідачу претензії №12/05 від 14.05.2018 року та вимогу про оплату основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних нарахувань по договору №165 від 29.02.2016 року №18/06 від 22.06.2018 року. (т.1, а.с. 31-34, 92-96).

Спір у справі, на думку позивача, виник у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору в частині здійснення оплати наданих позивачем послуг в повному обсязі та у строки, передбачені договором, внаслідок чого виникла заборгованість.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Колегією суддів встановлено, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

У відповідності до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За приписами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом першої інстанції встановлено та перевірено колегією суддів, що матеріалами справи підтверджується факт надання послуг, докази повної їх оплати відсутні.

Як вже було зазначено вище, доказами надання послуг за спірним договором є ряд додатків до договору №ПП-165 від 29.02.2016 року, а саме додаток №3 від 01.06.2016 року (т.1, а.с. 23), додаток №4 від 01.06.2016 року (т.1, а.с. 24), додаток №5 від 01.07.2016 року (т.1, а.с. 25), додаток №8 від 01.12.2016 року (т.1, а.с. 26), акт прийому-передачі наданих послуг № ПП-603 від 30.06.2016 року на суму 95 539, 46 грн. (т.1, а.с. 27), акт прийому-передачі наданих послуг № ПП-599 від 30.06.2016 року на суму 14 093, 22 грн. (т.1, а.с. 28), акт прийому-передачі наданих послуг № ПП-715 від 31.07.2016 року на суму 16 097, 06 грн. (т.1, а.с. 29), акт прийому-передачі наданих послуг № ПП-1355 від 31.12.2016 року на суму 74 281, 84 грн. (т.1, а.с. 30), а також ефірні довідки про розміщення рекламних матеріалів. (т.1, а.с. 64-75).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобовязання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Враховуючи невиконання відповідачем умов договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у сумі 45 209, 55 грн.

Крім того, позивачем, також, заявлено до стягнення 11 847, 08 грн. - інфляційні втрати в період з липня 2016 року по червень 2018 року, 24 569, 30 грн. - пеню в період з 01.07.2016 року по 13.06.2018 року, 2 562, 01 грн. - 3 % річних в період з 01.07.2016 року по 13.06.2018 року.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів встановила, що місцевим судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги в цій частині, а саме: 3 % річних в розмірі 2 562, 01 грн., та інфляційні втрати в розмірі 11 847, 08 грн.

Щодо стягнення пені колегія судді зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 546 та частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Як вже було зазначено вище, умовами договору, а саме п.п. 6.1.,6.2. встановлено, що у випадку невиконання або неналежного виконання однією зі Сторін своїх обов'язків, передбачених Договором, винна Сторона несе відповідальність відповідно до діючого законодавства України і цього Договору. Замовник є рекламодавцем.

У випадку прострочення Замовником оплати Послуг ОСОБА_3, Замовник, на письмову вимогу ОСОБА_3, виплачує ОСОБА_3 пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми своєї заборгованості за кожний день прострочення, при цьому Виконавець має право призупинити надання Послуг Замовнику до моменту повного погашення Замовником своєї заборгованості перед ОСОБА_3. Сторони дійшли згоди про те, що пеня нараховується за весь період прострочення виконання грошових зобов'язань за даним Договором та не обмежується строком, зазначеним ч.6. ст.232 ГКУ.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013.

Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню в розмірі 24 569, 30 грн.

Щодо доводів апелянта стосовно того, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що на момент розгляду справи відповідач не мав можливості надати відзив на позовну заяву та докази його правової позиції, що призвело до не об`єктивного встановлення усіх обставин справи, колегією суддів відхиляються виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем було подано до суду першої інстанції 08.10.2018 року клопотання про об`єднання справ в одне провадження. (т.1, а.с. 121-122).

Зі змісту зазначеного клопотання вбачається лише те, що відповідач просить об`єднати справу №910/12264/18 та справу №910/12262/18 в одне провадження.

Жодних доводів про те, що відповідач не має можливості в повному обсязі захистити свої права у розгляді справи №910/12264/18, оскільки у нього викрадені первинні документи вказане клопотання не містить, як і взагалі не містять матеріали справи клопотань відповідача.

Отже, колегією суддів досліджено клопотання відповідача про об`єднання справ в одне провадження подане в суді першої інстанції, та встановлено, що в даному клопотанні відповідач не вказував тих підстав, які він зазначає в апеляційній скарзі, а саме те, що на момент розгляду справи у товариства були відсутні усі первинні документи укладання угод, що говорить про надуманість, необґрунтованість та безпідставність посилань скаржника.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що скаржником до апеляційної скарги було долучено витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Проте, колегією суддів не приймаються до уваги вказані вище додаткові документи виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3, ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.

З матеріалів справи вбачається, що подані апелянтом докази, не були подані на розгляд в суді першої інстанції і відповідно не розглядались останнім, при цьому, як вже було встановлено вище, скаржник не був позбавлений можливості надати такі докази під час розгляду справи в суді першої інстанції, однак своїм правом не скористався.

Отже, доводи викладені в апеляційній скарзі не знаходять свого підтвердження в матеріалах справи та свідчать про надуманість та необґрунтованість.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав). Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.05.2013р. Вищого господарського суду України по справі №5011-5/14825-2012.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано відповідачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Орт медіа» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2018 року у справі №910/12264/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2018 року у справі № 910/12264/18 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12264/18.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 26.02.2019 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

ОСОБА_1