Рішення
від 21.02.2019 по справі 903/851/18
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 лютого 2019 р. Справа № 903/851/18

Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І.О., за участі секретаря судового засідання Хомич О. В., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали по справі № 903/851/18

за позовом Державного підприємства "Укрриба", м. Київ

до Дочірнього підприємства "Рибгосп Маневичі", смт. Маневичі, Маневицького району, Волинської області

про стягнення 29 577,33 грн.,

від позивача: н/з,

від відповідача: Сівак О.В. - адвокат (ордер серія ВЛ№012184),

в с т а н о в и в:

19.11.2018 Державне підприємство "Укрриба" звернулося до господарського суду з позовною заявою № 11-09174 від 15.11.2018 року про стягнення з Дочірнього підприємства "Рибгосп Маневичі" 29 577,33 грн., з них: 11 230,51 грн. заборгованості за договором про відступлення права вимоги №1 від 03.01.2013 року, 1 899,65 грн. процентів річних, 16 447,17 грн. збитків, завданих інфляцією.

На обгрунтування позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про відступлення права вимоги №1 від 03.01.2013 року.

Ухвалою суду від 22.11.2018 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначити на 19.12.2018.

В судове засідання 19.12.2018 представник відповідача не з'явився. Ухвала суду від 22.11.2018 про відкриття провадження у справі повернулась з поштовою відміткою: "Організація відсутня", хоча була надіслана на адресу: Волинська область, смт. Маневичі, вул. Шевченка,34, яка зазначена в позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Ухвалою суду від 19.12.2018 підготовче засідання було відкладено на 03.01.2019; запропоновано відповідачу в строк до 02.01.2019р. подати суду відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України; попереджено відповідача, що відповідно до ст. 165 Господарського процесуального кодексу у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Представники сторін в судове засідання 03.01.2019 не з'явилися, відповідач відзиву на позов не подав.

Ухвалою суду від 03.01.2019р. було закрито підготовче провадження; призначено справу до судового розгляду по суті на 24 січня 2019 р.

22.01.2019 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю подав відзив на позов від 22.01.2019.

В судове засідання 24.01.2019 представники сторін не з'явились.

Факт належного повідомлення представників сторін про судовий розгляд справи підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень № 4460100402853 від 24.01.2019 та № 0405340882539 від 15.01.2019.

Ухвалою суду від 24.01.2019р. відзив відповідача було залишено без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 24.01.2019 було оголошено перерву в судовому засіданні до 21 лютого 2019 року.

В судове засідання 21.02.2019 представник позивача не з'явився.

21.02.2019 від позивача надійшло клопотання №11-09/22 від 21.02.2019 про відкладення розгляду справи у зв'язку із відрядженням представника.

20.02.2019 від представника відповідача надійшли письмові пояснення від 20.02.2019, в яких представник просив суд в задоволенні позову відмовити.

Суд, розглянувши клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, залишив його без задоволення.

Представництво інтересів в суді не обмежено певним колом осіб, а тому позивач був вправі доручити представництво своїх інтересів іншому представнику. Разом з цим, судом взято до уваги, що 24.02.2019 закінчується строк розгляду справи по суті, встановлений ч. 2 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України.

Суд залишив без розгляду пояснення відповідача від 20.02.2019, оскільки статтею 194 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

У відповідності до приписів ч. 1 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

При цьому, імперативною нормою ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Ні у поясненнях від 20.02.2019, ні в судовому засіданні представником відповідача не наведено поважних причин неможливості їх подачі у підготовчому провадженні, а відтак суд залишив письмові пояснення представника відповідача від 20.02.2019 без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 21.02.2019 представник відповідача просив суд у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд дійшов висновку про те, що вимога Державного підприємства "Укрриба" про стягнення з Дочірнього підприємства "Рибгосп Маневичі" 29 577,33 грн., з них: 11 230,51 грн. заборгованості за договором про відступлення права вимоги №1 від 03.01.2013 року, 1 899,65 грн. процентів річних, 16 447,17 грн. збитків, завданих інфляцією підлягає до задоволення частково з огляду на таке.

В процесі розгляду справи судом встановлено, що 03.01.2013 між Державним підприємством "Укрриба" та Дочірнім підприємством "Рибгосп Маневичі" було укладено договір № 1 про відступлення права вимоги.

Відповідно до п. 1.1. договору про відступлення права вимоги первісний кредитор (Державне підприємство "Укрриба") передає належне йому право вимоги згідно з договором зберігання з правом користування від 01.07.2004 № 20, а новий кредитор (Дочірнє підприємство "Рибгосп Маневичі") приймає право вимоги, що належне первісному кредитору за основним договором в сумі 20 453,88 грн.

З цього договору випливає, що новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникли з основного договору в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору.

Відповідно до п. 2.1. договору за передане право вимоги до ВАТ Волиньрибгосп за основним договором новий кредитор сплачує первісному кредитору суму в розмірі 20 453,88 грн., яку вносить новий кредитор на розрахунковий рахунок первісного кредитора до 25 березня 2013 року.

Згідно з п. 5.1. договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Між позивачем і відповідачем було укладено договір №1про відступлення права вимоги за плату.

Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як визначено ч.3 ст.656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з положеннями частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За приписами статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Договір про відступлення права вимоги №1 від 03.01.2013, який укладено між позивачем і відповідачем, підписано керівниками підприємств, скріплено печатками підприємств, договір недійсним судом не визнавався, відтак він є чинним і підлягає виконанню сторонами.

За змістом п.2.1. договору відповідач зобов'язався сплатити позивачу за передане право вимоги 20453,88 грн. до 25.03.2013.

Копією картки рахунку 361, контрагент ДП Рибгосп Маневичі , угода: договір відступлення права вимоги №1 від 03.01.2013: період - з 01.10.2011 - 31.12.2018 підтверджується, що відповідач в рахунок оплати відступленого права вимоги перерахував позивачу 31.03.2014 - 4611,69 грн., 25.04.2014 - 4611,68 грн., а всього 9223,37 грн.

Таким чином, залишок заборгованості відповідача становить 11 230,51 грн.

Відповідно до ст. ст. 526,525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідач не виконав належним чином зобов'язання, взятого за договором №1 про відступлення права вимоги від 03.01.2013, та не оплатив до 25.03.2013 вартості переданого права вимоги в повному обсязі, залишок заборгованості становить 11 230,51 грн.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи умову п. 2.1. договору про те, що за передане право вимоги відповідач зобов'язався оплатити 20 453,88 грн. до 25 березня 2013 року, про порушення свого права - неоплату вартості права вимоги позивач дізнався 26.03.2013.

Враховуючи норму ст.257 Цивільного кодексу України та умову п. 2.1. договору, з позовом до суду позивач мав звернутися до 27.03.2016, а звернувся -16.11.2018 .

Таким чином, позивачем пропущено строк позовної давності за вимогою про стягнення 11230,51 грн. заборгованості.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини четверта, п'ята статті 267 ЦК України!.

Відповідно до ч. З ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач не заявляв про сплив позовної давності, а тому судом не застосовується позовна давність до вимоги про стягнення заборгованості.

За таких обставин, коли встановлено, що відповідач не виконав належним чином взятого за договором №1 про відступлення права вимоги від 03.01.2013 зобов'язання щодо оплати, вимога позивача про стягнення з відповідача 11230,51 грн. заборгованості є обгрунтованою і підлягає до задоволення.

З доводами відповідача про те, що договір відступлення права вимоги №1 від 03.01.2013 припинив свою дію, оскільки ДП Укрриба 28.11.2013 припинило відносини із зберігання, які виникли із договору зберігання № 2/13 від 03.01.2013, погодитися не можна.

В п. 1.1. договору відступлення права вимоги № 1 від 03.01.2013 йдеться про зовсім інший договір зберігання з правом користування № 20 від 01.07.2004.

Посилаючись на договір зберігання державного майна № 2/13 від 03.01.2013 відповідач не подав його суду та не обґрунтував, який зв'язок існує між договором №1 від 03.01.2013 та договором № 2/13 від 03.01.2013.

Згідно з п. 5.1. договору № 1 від 03.01.2013 даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Отже, відповідачем не доведено припинення дії договору № 1 від 03.01.2013 та припинення правовідносин, які виникли на підставі нього між ДП Укрриба і ДП Рибгосп Маневичі .

Згідно з ч.1 ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

В контексті наведеної норми предметом договору про відступлення права вимоги є саме право (вимога), а не підтверджуючі його документи, які лише доводять наявність такого права, його зміст та виникнення і не мають відношення до статусу цесіонарія. Передача цедентом цесіонарію документів, що підтверджують відступлене право вимоги, означає виконання додаткового юридичного обов'язку, наявного у цедента в силу закону, а не в силу договору цесії.

Поряд з документами, що підтверджують саме право вимоги, існують і документи, що підтверджують перехід цього права до цесіонарія, тобто ті, які пред'являються новим кредитором боржнику для підтвердження свого статусу, наприклад, договір про відступлення права вимоги.

Згідно з поясненнями позивача, наведеним у позовній заяві на виконання п.п.3.1.2. договору, ст. 517 Цивільного кодексу України, після його підписання сторонами, всі документи, що засвідчують право вимоги - копія основного договору, картка рахунку 361 з відображенням розрахунків за договором були передані відповідачу.

Договором відступлення права вимоги не визначено порядку передачі вказаних документів новому кредитору, зокрема, оформлення передачі актом приймання-передачі документів, тощо.

Натомість наявні у справі документи та вчинені відповідачем як новим кредитором дії щодо частково виконання зобов'язання з оплати свідчать про набуття відповідного права вимоги.

Глава 47 Цивільного кодексу України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема, положення щодо порядку та підстави заміни сторін у зобов'язанні.

За змістом ч. 1 ст. 512, ст. 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до положень частини 1 ст. 517 Цивільного кодексу України, первісний кредитор повинен передати новому кредитору дійсну вимогу та зобов'язаний передати йому необхідні документи, що свідчать про право вимоги.

При цьому, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, чинним законодавством передбачено право відступлення тільки дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.

Дійсною може вважатися лише вимога, що реально існує і заснована на передбачених законом підставах укладеного договору.

Відповідна правова позиція наведена й у постановах Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 911/2445/14 та від 17.06.2015 у справі № 911/2044/14.

Станом на 03.01.2013р.- день укладення договору про відступлення права вимоги між Державним підприємством "Укрриба" та Дочірнім підприємством "Рибгосп Маневичі" вимога ДП Укрриба була дійсна, оскільки не була виконана.

Сторонами також не надано доказів, які підтверджують недійсність вимоги, яка була відступлена за договором № 1 від 03.01.2013р.

З урахуванням вищевикладених обставин, позивачем за договором № 1 відступлення права вимоги від 03.01.2013р. була передана дійсна вимога в розмірі 20 453,88 грн., щодо заборгованості, яка виникла на підставі договору зберігання з правом користування № 20 від 01.07.2004р.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачем не було сплачено у строк, узгоджений в п. 2.1. договору, суму в розмірі 20 453,88 грн., позивач просить стягнути з відповідача:

- 1 899,65 грн. процентів річних за період з 26.03.2013 по 13.11.2018,

- 16 447,17 грн. збитків, завданих інфляцією, за період з квітня 2013 року по жовтень 2018 року.

Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав і передав відповідачу право вимоги, а відповідач свої зобов'язання в частині оплати за право вимоги не виконав в повному обсязі.

Враховуючи те, що право вимагати оплату права вимоги у позивача виникло 26.03.2013, то строк позовної давності щодо основного боргу за договором сплив 27.03.2016.

Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно, тощо).

Таким чином зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу). Позивач до 27.03.2016 мав звернутися з позовом про стягнення процентів річних та інфляційних, які нараховані на суму боргу, щодо якого спливла позовна давність.

Отже, встановивши, що позовна давність за вимогою про стягнення основного боргу спливла 27.03.2016, з позовною заявою про стягнення заборгованості, від якої нараховано проценти річних та інфляційні, позивач звернувся лише 16.11 2018, тобто після спливу позовної давності за основним боргом, то з урахуванням приписів ст. 266 ЦК У країни спливла позовна давність і за додатковими позовними вимогами.

Аналогічного висновку щодо пропуску позовної давності за додатковими позовними вимогами (про стягнення процентів річних та інфляційних) у разі пропуску позовної давності за вимогою про стягнення боргу дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 18 липня 2018 року у справі № 924/977/17.

Однак, відповідач під час розгляду справи на підставі ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України не заявляв про сплив позовної давності, а тому судом відповідно до ч. 3 ст.267 Цивільного кодексу України не застосовується позовна давність до вимог про стягнення процентів річних та інфляційних.

Пунктом 4.1. договору №7 про відступлення права вимоги від 01.07.2012 року передбачено, що у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно із ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування процентів річних за допомогою програмного комплексу Ліга: закон для всіх судом встановлено, що є правові підстави для нарахування 2 316,27 грн. процентів річних, виходячи із розрахунку:

- з 26.03.2013 по 30.03.2014; сума боргу 20 453,88 грн., кількість днів прострочення - 370 розмір процентів річних становить 622,02 грн.: розрахунок відбувається за формулою: сума санкції= С х 3 х Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочки; 20 453,88 грн. х 3 х370: 365 : 100=622,02;

- з 01.04.2014 по 24.04.2014; сума боргу 15 842,19 грн., кількість днів прострочення - 24; розмір процентів річних становить 31,25 грн.: розрахунок відбувається за формулою: сума санкції= С х 3 х Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочки; 15 842,19 грн. х 3 х24: 365 : 100=31,25 грн.;

- з 26.04.2014 по 13.11.2018; сума боргу 11 230,51 грн., кількість днів прострочення - 1 663; розмір процентів річних становить 1 534,12 грн. .: розрахунок відбувається за формулою: сума санкції= С х 3 х Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочки (11 230,51 грн. х 3 х1663: 365 : 100=1 534,12 грн.

Однак позивач в позовній заяві просить суд стягнути з відповідача 1 899,65 грн.

Оскільки суд не вправі виходити за межі позовних вимог, а тому до стягнення підлягає 1 899,65 грн. процентів річних, тобто, в розмірі, заявленому до стягнення позивачем.

Враховуючи порушення відповідачем строків оплати згідно з договором про відступлення права вимоги № 1 від 03.01.2013р., встановлених п. 2.1. договору, з відповідача на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України слід також стягнути 15 898,28 грн. збитків, завданих інфляцією, за період з 01.04.2013р. по 31.10.2018р., виходячи із розрахунку:

- за період з 01.04.2013 по 30.03.2014; сума боргу 20 453,88, сукупний індекс інфляції 1,034; розрахунок відбувається за формулою: С інфл.=С?ІІср. - С, де С - сума боргу; ІІср.-сукупний індекс інфляції; 20 453,88 грн. ?1,034=21 154,78 грн.; 21 154,78 грн.-20 453,88 грн.=700,90 грн.;

- за період з 01.04.2014 по 24.04.2014; сума боргу 15 842,19 грн., сукупний індекс інфляції 1,033) розрахунок відбувається за формулою: С інфл.=С?ІІср. - С, де С - сума боргу; ІІср.-сукупний індекс інфляції; 15 842,19 грн. ?1,033=16 364,98 грн.; 16 364,98 грн. - 15 842,19 грн.=522,79 грн.;

- за період з 01.05.2014 по 31.10.2018; сума боргу 11 230,51 грн., сукупний індекс інфляції 2,425; розрахунок відбувається за формулою: С інфл.=С?ІІср. - С, де С - сума боргу; ІІср.-сукупний індекс інфляції; 11 230,51 грн. ?2,425=25904,59 грн.; 25904,59грн.-11230,51грн.=14674,59грн.

У задоволенні позову про стягнення 548,89 грн. збитків, завданих інфляцією, слід відмовити, як нарахованих безпідставно, оскільки позивачем в розрахунку суми збитків, завданих інфляцією, за період з 01.04.2013р. по 31.10.2018р., не взято до уваги, що відповідач 31.03.2014р. та 25.04.2014р. перераховував кошти.

З огляду на порушення відповідачем строків оплати вартості переданого права вимоги, встановленого п. 2.1. договору № 1 від 03.01.2013, підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення із відповідача 1 899,65 грн. процентів річних та 15 898,28 грн. збитків, завданих інфляцією.

У зв'язку із частковим задоволенням позову на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягають до стягнення витрати, пов'язані з оплатою судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 173, 175, 193 Господарського кодексу України ст. 203, 204, 205, 215, 266, 267, 512, 514, 517, 612, 565, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. 129, 231, ст. ст. 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2 . Стягнути з Дочірнього підприємства "Рибгосп Маневичі" (вул. Шевченка, 34, смт. Маневичі, Маневицького району, Волинської області, код ЄДРПОУ 30958915) на користь Державного підприємства "Укрриба" (м. Київ, вул. Тургенєвська, 82-А, код ЄДРПОУ 25592421) 11 230 грн. 51 коп. заборгованості, 1 899 грн. 65 коп. процентів річних, 15 898 грн. 28 коп. збитків, завданих інфляцією, 1 729 грн. 23 коп. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.

3 . У задоволенні позову про стягнення 548 грн. 89 коп. збитків, завданих інфляцією, відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господамрського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повне рішення складено: 26.02.2019р.

Суддя І. О. Якушева

СудГосподарський суд Волинської області
Дата ухвалення рішення21.02.2019
Оприлюднено28.02.2019
Номер документу80116682
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —903/851/18

Судовий наказ від 19.03.2019

Господарське

Господарський суд Волинської області

Якушева Інна Олександрівна

Рішення від 21.02.2019

Господарське

Господарський суд Волинської області

Якушева Інна Олександрівна

Ухвала від 24.01.2019

Господарське

Господарський суд Волинської області

Якушева Інна Олександрівна

Ухвала від 24.01.2019

Господарське

Господарський суд Волинської області

Якушева Інна Олександрівна

Ухвала від 03.01.2019

Господарське

Господарський суд Волинської області

Якушева Інна Олександрівна

Ухвала від 19.12.2018

Господарське

Господарський суд Волинської області

Якушева Інна Олександрівна

Ухвала від 22.11.2018

Господарське

Господарський суд Волинської області

Якушева Інна Олександрівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні