Рішення

від 25.02.2019 по справі 200/1677/19-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2019 р. Справа№200/1677/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кониченка О.М. при секретарі судового засідання Рудь Т.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мангушського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Мангушського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Мангушському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. З вересня 2017 року по вересень 2018 року виплата пенсії було припинено. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною та такою, що порушує конституційні права. Просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати пенсії за віком з вересня 2017 року по вересень 2018 року та зобов'язати відповідача виплатити пенсію за віком з вересня 2017 року по вересень 2018 року.

Крім того, позивач просив поновити строк звернення до суду та відстрочити сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі.

Ухвалою суду від 01 лютого 2019 року суд відкрив провадження по справі, призначивши до розгляду на 25 лютого 2019 року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 01 лютого 2019 року суд задовольнив клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення по справі.

25 лютого 2019 року відповідач надав через канцелярію суду відзив на адміністративний позов, відповідно до якого просив суд відмовити в задоволені позовних вимог.

Свою позицію відповідач вмотивовував наступним. ОСОБА_1 перебуває на обліку в Мангушському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування № 1058 від 09 липня 2003 року згідно його заяви від 26.09.2017 року. Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26.09.2017 року № 0000344071 яка була видана управлінням праці та соціального захисту населення Нікольської райдержадміністрації, позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_1, пенсію було призначено рішенням комісії Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації до протоколу № 40 від 14.11.2017 року, однак Мангушським об'єднаним УПФУ в грудні 2017 року від СБУ було отримано інформацію про повернення позивача, який є внутрішньо переміщеною особою, на тимчасово окуповану територію України, що відповідно до пп. 1 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ № 365, є підставою для припинення виплати пенсії. Відновлення соціальних виплат відповідно до ст. 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб здійснюється після видачі нової довідки відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та подання заяви до управління для відновлення пенсії. На теперішній час позивач пенсію отримує, виплати розпочались у вересні 2018 року, заборгованість з вересня 2017 року по серпень 2018 року буде виплачена у наступних періодах після надходження асигнувань. Відповідач зазначає, що порядок та умови отримання пенсій пенсіонерам, які зареєстровані на тимчасово захопленій території України, на території якої органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, передбачено Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706, Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, Постановою Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції" від 5 листопада 2014 року № 637, Тимчасовим порядком фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 ідентифікаційний код НОМЕР_2, місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_3. Позивач є пенсіонером за віком про що свідчить пенсійне посвідчення серії НОМЕР_4 від 17.10.2011 року.

26 вересня 2017 року позивач взятий на облік внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: АДРЕСА_1 про що свідчить довідка № 0000344071/20022 від 26.09.2017 року.

Відповідачем до матеріалів справи надана довідка про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії, в якій зазначається, що ОСОБА_1 не отримував пенсію з вересня 2017 року по серпень 2018 року включно, з вересня 2018 року пенсія виплачується.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати такого виду страхової виплати, як пенсія.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. При цьому основи соціального захисту, а також форми і виді пенсійного забезпечення, визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Зокрема, з огляду на положення статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Разом з цим, положення частини 1 статті 27 цих же основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Отже, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII).

Згідно статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058).

Відповідно частини 1 статті 49 Закону України №1058 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, і закон, який є спеціальним, вичерпних випадків припинення пенсійних виплат не передбачав, але унормовував, що ці інші випадки припинення пенсійних виплат можуть бути передбачені тільки законом.

Також суд звертає увагу на те, що у будь-якому випадку, хоча припинення виплати пенсії могло мати місце й в інших випадках, передбачених іншим законом, воно можливе виключно на підставі рішення територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Доказів прийняття такого рішення та доведення його до позивача сторонами суду не надано.

Суд зазначає, що позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, в силу положень статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб". Проте будь-яких положень щодо незастосування до внутрішньо переміщених осіб Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у собі не містить, а положення Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та Закону України "Про боротьбу з тероризмом" не містять вказівок про те, що ці закони є спеціальними по відношенню до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Суд констатує, що Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та Закон України "Про боротьбу з тероризмом" не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і тим більше, не встановлює права вчинити це автоматично на підставі інформації, отриманої від управління праці та соціального захисту населення, Держприкордонслужби або іншого державного органу про відсутність внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання чи про її повернення до покинутого місця проживання і не повернення назад.

Положеннями статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені саме Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що з квітня 2018 року по час прийняття рішення по справі, постанова Кабінету Міністрів України № 365 не прийнята. Крім того, суд звертає увагу сторін, що конституційне право позивача на отримання пенсії не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Не виплата пенсії яка гарантована Конституцією України є прямим порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак "законності". Тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності "законності втручання", тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

За таких обставин суд вважає обґрунтованими в цій частині вимоги позивача.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18-а від 03.05.2018.

Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Крім того, згідно частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо припинення виплати пенсії позивачу в розумінні зазначеної норми Закону.

З урахуванням вище викладеного, оскільки дії відповідача щодо невиплати пенсії за віком позивачу з вересня 2017 року по вересень 2018 року були протиправними для відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії, відповідача дійсно слід зобов`язати виплатити пенсію за віком з вересня 2017 року по вересень 2018 року.

Відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.

Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оскаржується та оскільки судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що невиплата пенсії позивачу є протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень - Мангушського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

Отже, згідно з нормами частини другої статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення. Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком.

Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду щодо зобов'язання відповідача виплатити пенсію за віком з вересня 2017 року по вересень 2018 року підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору в розмірі 768,40 грн. до ухвалення судового рішення по справі.

Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір в розмірі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Мангушського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Мангушського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, смт. Мангуш, вул. Тітова, 72а, код ЄДРПОУ 42171919) щодо невиплати пенсії за віком ОСОБА_1 з вересня 2017 року по вересень 2018 року.

Зобов'язати Мангушське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, смт. Мангуш, вул. Тітова, 72а, код ЄДРПОУ 42171919) виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, РНОКПП НОМЕР_2, АДРЕСА_1) з вересня 2017 року по вересень 2018 року.

Допустити до негайного виконання судове рішення в частині виплати ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, РНОКПП НОМЕР_2, АДРЕСА_1) у межах суми стягнення пенсії за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Мангушського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, смт. Мангуш, вул. Тітова, 72а, код ЄДРПОУ 42171919) на користь Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 27 лютого 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Кониченко О.М.