Постанова

від 26.02.2019 по справі 815/3118/18

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2019 р.м.ОдесаСправа № 815/3118/18

Категорія 8.3Головуючий у суді І інстанції: Харченко Ю.В. час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Одеса

П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Семенюк Г.В.

суддів: Потапчук В.О. , Шляхтицький О.І.

при секретаріВишневській А.В.

за участю сторін: ГУ ДФСЖукова Т.О. (довіреність) Пред-к позивачаМайборода Д.О. (ордер, адвокат)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС в Одеській області на Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "МОНТАЖТЕХТОРГ" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.05.2018р. №0019891407, №0019901407, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.05.2018р. №0019891407, №0019901407, мотивуючи його тим, що порушень податкового законодавства не було, оскільки при формуванні податкового кредиту в межах перевіряємого періоду, Товариством у повному обсязі дотримано вимоги чинного податкового законодавства України, та правомірно віднесено до складу податкового кредиту відповідні суми ПДВ, сплачені у ціні товару, у межах відповідних фінансово-господарських правовідносин з ТОВ МАРВІЛ-ТРЕЙД , ТОВ САВОН ПЛЮС , котрими на виконання умов Договорів, у повному обсязі поставлено товар, що, серед іншого, підтверджується податковими накладними, виписаними та оформленими контрагентами позивача з урахуванням вимог Податкового кодексу України.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 18.05.2018р. №0019891407, №0019901407.

Не погодившись з Рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДФС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати Рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що ТОВ САВОН ПЛЮС яке було постачальником ТОВ "МОНТАЖТЕХТОРГ", здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Позивач надав до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року винесено законно та обґрунтовано, а тому підстави для його скасування відсутні. Крім того, позивач вказує, що відсутність документів на транспортне перевезення товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 19.04.2018р. по 25.04.2018р. на підставі направлень, виданих Головним управлінням ДФС в Одеській області, Наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 13.04.2018р. №2656, фахівцями контролюючого органу, відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю МОНТАЖТЕХТОРГ з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з контрагентами-постачальникамти ТОВ МАРВІЛ-ТРЕЙД , ТОВ САВОН ПЛЮС за період з 01.10.2017р. по 30.11.2017р.

За наслідками вказаної перевірки Головним управлінням ДФС в Одеській області складено Акт №961/15-32-14-07/40314648 від 04.05.2018р. Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю МОНТАЖТЕХТОРГ з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з контрагентами-постачальникамти ТОВ МАРВІЛ-ТРЕЙД , ТОВ САВОН ПЛЮС за період з 01.10.2017р. по 30.11.2017р. , у висновках котрого наголошено, що ТОВ МОНТАЖТЕХТОРГ занижено податок на додану вартість, що призвело до порушення приписів п.п.44.1 ст.44, п.п.198.1, 198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України; не забезпечено зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом встановлених статтею 44 Податкового кодексу України строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках передбачених Податковим кодексом України, внаслідок чого порушено положення п.п.44.1, 44.3 ст.44, п.121.1 ст.121 Податкового кодексу України.

На підставі складеного Акта перевірки №961/15-32-14-07/40314648 від 04.05.2018р. Головним управлінням ДФС в Одеській області 18.05.2018р. винесено податкові повідомлення-рішення №0019891407, №0019901407.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями від 18.05.2018р. №0019891407, №0019901407, позивач - ТОВ МОНТАЖТЕХТОРГ звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 18.05.2018 року №0019891407, №0019901407 є протиправними, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

28.09.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю МОНТАЖТЕХТОРГ (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю МАРВІЛ-ТРЕЙД (Постачальник) укладено Договір постачання №М28/09-2, відповідно до п.п.1.1, 1.2 якого Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність Покупцеві товар, визначений у п.1.2 даного договору, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити визначений товар. Найменування одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються специфікаціями, що є додатками до цього договору.

Відповідно до наявної у матеріалах справи Специфікації №1 від 28.09.2017р. Товариство з обмеженою відповідальністю МОНТАЖТЕХТОРГ придбало у Товариства з обмеженою відповідальністю МАРВІЛ-ТРЕЙД редуктор циліндричний грейферного механізму підйому в зборі кат.№6.13.0083/1А (Німеччина), кількістю 1 шт., загальною вартістю 2184600грн., у тому числі ПДВ 364100грн.

05.10.2017 року Товариством з обмеженою відповідальністю МОНТАЖТЕХТОРГ (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю САВОН ПЛЮС (Продавець) укладено Договір купівлі-продажу №МТ 5/10, за умовами якого Продавець зобов'язується передати на підставі цього договору належний йому товар в асортименті згідно до замовлення, у власність Покупцеві, а Покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах даного договору. Найменування товару: будівельні матеріали та вироби (паркани, ворота, хвіртки, суміші, бетон, тощо).

Згідно зі ст.11 Цивільного Кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно зі ст.181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Юридичним фактом, який породжує право платника на податкову вигоду, є реальність господарської операції. За відсутності факту придбання товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту. Підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичне надання послуг, здійснення поставки товарів (виконання робіт), та їх отримання іншою стороною.

Як вбачається з наявних у справі документів, а саме: специфікацій, рахунків на оплату, банківських виписок, видаткових накладних, останні складено з дотриманням законодавчо передбачених вимог, містять опис господарських операцій, усі необхідні реквізити, підписані уповноваженими особами, підписи засвідчені печатками відповідних підприємств, та відповідно підтверджують фактичне виконання фінансово-господарських операцій, а відтак у розумінні ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , є первинними документами, що відповідно спростовує висновок відповідача щодо відсутності реального, та фактичного виконання робіт.

Крім того, відповідні суми ПДВ за складеними контрагентами позивача, та наданими позивачем до суду податковими накладними, були включені ТОВ МОНТАЖТЕХТОРГ до складу податкового кредиту за відповідні періоди.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010року №2755-VІ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Так, у даному випадку датою виникнення у позивача права на віднесення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту, є, зокрема, дата отримання позивачем виписаних контрагентами позивача податкових накладних.

Відповідно до п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару (робіт, послуг), до податкового кредиту у суб'єкта господарювання виникає у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару (робіт, послуг), тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару (робіт, послуг) та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Включена позивачем до складу податкового кредиту оскаржувана сума податку на додану вартість повністю підтверджена, серед іншого, наявними у матеріалах справи податковими накладними, складеними контрагентами позивача.

При цьому, будь-яких доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача, на момент видачі ТОВ МОНТАЖТЕХТОРГ податкових накладних, не були зареєстровані у законодавчо визначеному порядку платниками податку на додану вартість, та не сплачували у встановленому законом порядку відповідні суми податку до бюджету, податковим органом, суду не надано.

Доводи апелянта щодо отримання платником необґрунтованої податкової вигоди, мають ґрунтуватись на сукупності доказів, які б безумовно, та беззаперечно підтверджували існування обставин, котрі виключають право платника на віднесення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Натомість, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами існування таких обставин, як власне й не доведено здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю МОНТАЖТЕХТОРГ , та його контрагентами узгоджених дій, спрямованих на створення штучних умов для отримання незаконної податкової вигоди, а також не надано жодного доказу на підтвердження того, що зміст укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю МОНТАЖТЕХТОРГ , та його контрагентами правочинів, не відповідає дійсним намірам сторін, і що такі наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за наслідками відповідних фінансово-господарських операцій.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , відповідно до статті 1 якого первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що первинний документ містить дві обов'язкові ознаки, а саме: він має містити відомості про господарську операцію, та підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених законодавчих норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій, а також зв'язку між фактом придбання товару (робіт/послуги), та подальшою господарською діяльністю.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Зокрема, як зазначено вище, господарські операції позивача з ТОВ МАРВІЛ-ТРЕЙД , та ТОВ САВОН ПЛЮС підтверджуються наданими до суду, та наявними у матеріалах справи специфікаціями, рахунками на оплату, банківськими виписками, видатковими накладними, податковими накладними.

До того ж, судом з'ясовано, що придбаний Товариством з обмеженою відповідальністю МОНТАЖТЕХТОРГ у Товариства з обмеженою відповідальністю МАРВІЛ-ТРЕЙД , товар, а саме: редуктор циліндричний грейферного механізму підйому в зборі кат.№6.13.0083/1А (Німеччина), кількістю 1 шт., загальною вартістю 2184600грн., у тому числі ПДВ 364100грн., у подальшому, з метою отримання прибутку, Товариством позивача було реалізовано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АЛЬБА-ТЕХ , що підтверджується наявними у матеріалах справи належним чином засвідченими копіями відповідного Договору поставки №МТТ/04 від 04.10.2017р., Специфікації №1 від 04.10.2017р., Видаткової накладної №55 від 01.11.2017р.

Також, придбаний ТОВ МОНТАЖТЕХТОРГ у ТОВ САВОН ПЛЮС товар, у подальшому, з метою отримання прибутку, Товариством позивача було реалізовано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІОН -2007 , про що свідчать наявні у матеріалах справи належним чином засвідчені копії Договору купівлі-продажу №09/08-МТ від 09.08.2017р., Видаткової накладної №48 від 16.11.2017р.

Відповідно до вимог ч.2 ст.74 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, та на підставі наданих позивачем, первинних документів (складених при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентами), судом встановлено, що вищеокреслені фінансово-господарські операції мали реальний характер, були опосередковані дійсним рухом активів.

При цьому, в обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 18.05.2018р. №0019891407 відповідачем не наведено обставин, які б вказували на фіктивність вищеокреслених правочинів.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначенні суми його податкового обов'язку.

У своїй Постанові від 27 березня 2012 року по справі № 21-737во10 Верховний Суд України зазначив, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

В ухвалі від 19.07.2016 р. № 813/595/13-а Вищий адміністративний суд України зазначив, що за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини.

Зокрема, судом встановлено, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, позивачем доведено дотримання ним законодавчо передбачених умов щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю його контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів, та досягнення Товариством з обмеженою відповідальністю МОНТАЖТЕХТОРГ законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів (робіт, послуг) - для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що включення ТОВ МОНТАЖТЕХТОРГ спірних сум ПДВ до складу податкового кредиту перевіряємого періоду в межах вищеокреслених фінансово-господарських відносин із ТОВ МАРВІЛ-ТРЕЙД , ТОВ САВОН ПЛЮС , повністю підтверджено позивачем наданими до суду, та наявними у матеріалах справи відповідними розрахунковими, платіжними, та іншими первинними документами бухгалтерського, та податкового обліку, що відповідно свідчить про безпідставність, та неправомірність донарахування Головним управлінням ДФС в Одеській області Товариству позивача податку на додану вартість.

При цьому, судом відхиляються, та не приймаються до уваги, як на підставу для правомірності донарахування ТОВ МОНТАЖТЕХТОРГ спірних сум податку на додану вартість, посилання податкового органу на факт не надання Товариством позивача до перевірки товарно-транспортних накладних, та документів, що свідчать про якість товару, виходячи з наступного.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997року, товарно-ранспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Водночас, судом вставновлено, що Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997року, не встановлено правил податкового обліку платників податку, а лише встановлено права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Отже, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

Окрім цього, за умови встановлення факту перевезення товару у процесі його поставки від заявлених контрагентів порядок заповнення товарно-транспортних накладних не має вирішального значення для визначення податкових наслідків операцій з поставки товару.

Аналогічну правову думку висловив Верховний суд у справі № 804/4940/14.

Отже, відсутність ТТН на транспортування продукції не може автоматично свідчити про безтоварність господарської операції, за наявності інших належних доказів. З огляду на що, певні недоліки у ТТН або відсутність певних ТТН, не може спричиняти для позивача негативних наслідків в аспекті свідчення про безтоварність господарської операції.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний суд у своїй постанові по справі № 821/589/17 від 06.02.2018р.

Крім того, не заслуговують на увагу посилання контролюючого органу в Акті перевірки №961/15-32-14-07/40314648 від 04.05.2018р. на наявність податкової інформації щодо відсутності у контрагентів позивача основних засобів, трудових ресурсів та виробничих потужностей, управлінського та технічного персоналу, складських приміщень та транспортних засобів, оскільки податковому органу, на думку суду, в першу чергу слід дослідити фактичні обставини господарських правовідносин безпосередньо позивача із вищеокресленими господарюючими суб'єктами, а не приймати вказану інформацію як безумовний доказ для відповідних висновків.

Наявність або відсутність матеріально - технічної бази, що крім іншого включає і кількість штатних працівників у контрагента господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього і не впливає на вирішення питання про наявність наміру сторін щодо реального настання правових наслідків, обумовлених правочинами.

Аналогічну правову позицію висловив Вищий Адміністративний Суд України в своїй Ухвалі від 04.03.2014 р. по справі №К/9991/27474/12.

До того ж, суд вважає за необхідне наголосити, що отримання податковим органом податкової інформації, у якій зазначено про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, жодним чином не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку щодо самостійного встановлення та доведення факту порушення платником податків законодавчих вимог.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо безпідставності, та неправомірності донарахування контролюючим органом ТОВ МОНТАЖТЕХТОРГ спірних сум податку на додану вартість.

Згідно з ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначено Європейським судом у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ( Лелас проти Хорватії , заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії , заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ( Онер'їлдіз проти Туреччини , п. 128, та Беєлер проти Італії , п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ( Лелас проти Хорватії , п. 74).

Отже, відійшовши від офіційної позиції центрального фіскального органу, суб'єктом владних повноважень порушено низку принципів, на яких ґрунтується податкове законодавства, що призвело до необґрунтованого податкового навантаження та нарахування штрафних санкцій платнику податків за відсутності законодавчо передбачених підстав.

Суд зазначає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний приймати рішення, а дії - вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх, дотримуючись встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції ЄСПЛ визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "МОНТАЖТЕХТОРГ" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.05.2018р. №0019891407, №0019901407 належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області, - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року по справі № 815/3118/18, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст Постанови складено - 27 лютого 2019 року.

Суддя-доповідач Семенюк Г.В. Судді Потапчук В.О. Шляхтицький О.І.