Рішення

від 26.02.2019 по справі 297/2159/17

БЕРЕГІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 297/2159/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2019 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого Ільтьо І. І.,

при секретарі Куні О. І.,

з участю позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Берегово справу за позовом ОСОБА_1 до Берегівської міської ради, ОСОБА_3 про скасування рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради про виділення у постійне користування земельної ділянки та скасування державного акту на право постійного користування землею ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до Берегівської міської ради, ОСОБА_3 про скасування рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради про виділення у постійне користування земельної ділянки та скасування державного акту на право постійного користування землею.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 є власником квартири та нежитлового приміщення магазину, що знаходяться за адресою: Закарпатська обл., м. Берегове, вул. Шевченка, 1, по сусідству з якими знаходиться кафе-бар Гобі Бар , який складається з приміщення самого кафе-бару та закритої тераси, збудованої з дерев'яного бруса, яка знаходиться на відстані близько 1,5 метри від самої будівлі. Позивачка стверджує, що вищевказана тераса частково знаходиться на тротуарі та межує з орендованою нею земельною ділянкою за кадастровим номером: 2110200000:01:005:0023, через своє розташування заважає проходу людей, а також створює позивачці перешкоди в її підприємницькій діяльності, так як вантажні автомобілі з товаром не можуть під'їхати до її магазину. За твердженням позивачки вищевказана тераса розташована на земельній ділянці, яка була надана в постійне користування відповідачці ОСОБА_3 - на підставі рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області від 24 червня 1999 року № 200, на підставі якого останній було видано державний акт на право постійного користування землею серії ЗК № 001-20019 від 30 серпня 2000 року. З наведених вище підстав позивачка просить визнати недійсним та скасувати оспорювані рішення та державний акт.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримали з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. Щодо клопотання про застосування строків позовної давності просили відмовити, оскільки такий строк позивачем не пропущено, так як позивач дізналася про оскаржуване рішення тільки у 2016 році.

Представник Берегівської міської ради в судове засідання не з'явився, проте подав до суду заяву в якій просить застосувати строки давності звернення до суду з цивільним позовом.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, хоча була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, не повідомила суду причини неявки. Відповідач подала відзив на позовну заяву, в якій вказує на безпідставність, необґрунтованість позовних вимог. Також, просила застосувати строки позовної давності, подавши відповідну заяву.

Суд, розглянувши матеріали цивільної справи, заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши представлені докази приходить до слідуючого висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири та нежитлового приміщення магазину Астор , що знаходяться за адресою: Закарпатська обл., м. Берегове, вул. Шевченка, 1. На підставі рішення Берегівської міської ради від 25.03.2011 року №234, ОСОБА_1 також надано в оренду земельну ділянку за кадастровим номером: 2110200000:01:005:0023.

Вищевказана земельна ділянка позивача знаходиться поряд з кафе-бар Гобі Бар , яке складається з приміщення самого кафе-бару та закритої тераси, збудованої з дерев'яного бруса та знаходиться на відстані близько 1,5 метри від самої будівлі. Вказане кафе та тераса належить відповідачу ОСОБА_3.

Позивач та її представник стверджують, що вищевказана тераса частково знаходиться на тротуарі та межує з орендованою нею земельною ділянкою за кадастровим номером: 2110200000:01:005:0023, через своє розташування заважає проходу людей, а також створює позивачці перешкоди в її підприємницькій діяльності, так як вантажні автомобілі з товаром не можуть під'їхати до її магазину

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, всупереч вищевказаних регламентованих законодавцем вимог, позивачем не представлено суду доказів на підтвердження порушення її прав, а саме створення останній перешкод в діяльності її як приватного підприємця, оскільки такі твердження не відповідають дійсності та спростовуються даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про те, що позивач ОСОБА_1 27 січня 2015 року припинила підприємницьку діяльність.

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що позивачем також не представлено доказів про те, що спірна тераса частково знаходиться на тротуарі та межую з орендованою нею земельною ділянкою.

Що стосується заяви відповідачів про застосування строків позовної даності, то суд вважає заяву обґрунтованою з таких підстав.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Представником Берегівської міської ради та відповідачем ОСОБА_3 заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Саме таких висновків щодо застосування статті 261 ЦК України дійшов Верховний Суд України у постанові від 16.11.2016 року (справа № 487/10132/14-ц).

Оскаржуване рішення виконкому Берегівської міської ради №200 прийнято 24.06.1999 року, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ЗК №001-2019 виданий 30.08.2000 року, а із зазначеним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду лише 26.09.2017 року, тобто із пропуском трирічного строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України.

Посилання позивача на те, що про порушення свого права і про наявні порушення при виділенні спірної земельної ділянки поруч з місцем її проживання остання довідалась лише в березні 2016 року, коли конфлікт з відповідачами став основою її життя, не заслуговують на увагу, оскільки позивачем, в силу вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не доведено той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права з 2011 року.

Належних доказів, які б свідчили про об'єктивні причини неможливості дізнатись про виділення відповідачу ОСОБА_3 спірної земельної ділянки, у період з 2011 року по 2016 рік, позивачем та його представником не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку із спливом строку позовної давності.

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 3, 11-16, 256, 257, 261, 267, 321 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12, 13, 76, 78, 81, 89, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до Берегівської міської ради, ОСОБА_3 про скасування рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради про виділення у постійне користування земельної ділянки та скасування державного акту на право постійного користування землею - відмовити у зв'язку з спливом строку позовної давності.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо (до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - через Берегівський районний суд) до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя ОСОБА_4.