Рішення

від 27.02.2019 по справі 619/2215/18

ДЕРГАЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа №619/2215/18

провадження №2/619/86/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.02.2019 р. Дергачівський районний суд Харківської області у складі:

головуючого-судді Калмикової Л.К.

за участю секретаря судового засідання- Кравченко К.В.,

представника позивача-Сірик В.В.,

представника відповідачів ОСОБА_1, фермерського господарства Георгос - Маркевича В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дергачі цивільну справу за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до ОСОБА_1, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, фермерського господарства Георгос про визнання наказів незаконними, договору оренди землі недійсними, скасування реєстрації договору оренди землі, повернення земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання наказів незаконними, договору оренди землі недійсним, скасування реєстрації договору оренди землі, повернення земельної ділянки.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що у ході вивчення правомірності передачі в оренду земельних ділянок, розташованих на території Дергачівського району Дергачівською місцевою прокуратурою встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №1306-СГ від 31.08.2015 відповідачеві ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 61 га, за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів Дергачівської міської ради на території Дергачівського району Харківської області для ведення фермерського господарства.

У подальшому наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №390-СГ від 22.01.2016 затверджено розроблений ТОВ Земтехстандарт проект землеустрою та надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів Дергачівської міської ради на території Дергачівського району Харківської області, з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 60,6170 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства строком на 49 років.

На виконання зазначених наказів між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 23.05.2016 укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки загальною площею 60,6170 га, з кадастровим номером НОМЕР_2, строком на 21 рік, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.06.2016 за №15008739.

Відповідно до п.2 вищевказаного договору в оренду передається земельна ділянка державної власності з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 60,6170 га, сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя (рілля).

Земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства (п.14).

Рішенням VI сесії VІІ скликання №112-49 від 20.04.2016 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки вищевказаної земельної ділянки, що надана в оренду ОСОБА_1, відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 1 727 468,46 грн.

Згідно даних Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та листа Слобожанської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області №281/9/20-11-13-01-38 від 28.11.2017 - ОСОБА_1 є засновником Фермерського господарства Світанок (державна реєстрація 14.05.1996) та керівником і головним бухгалтером ТОВ ФПК Агро-Альянс (державна реєстрація 26.10.2016).

Відповідно до інформації Відділу у Дергачівсському районі ГУ Держгеокадастру у Харківській області №10-20-0.23,18-1356/109-17 від 27.11.2017 у постійному користуванні ФГ Світанок перебуває 121,3 га земель, розташованих на території Дергачівської міської ради, за межами населеного пункту та призначених для ведення фермерського господарства, згідно з державним актом серії НОМЕР_3 від 08.04.1996.

Встановлено, що розпорядженням Дергачівської райдержадміністрації №994 від 04.09.2009 зі змінами, внесеними розпорядженням №633 від 06.10.2011, затверджено матеріали вибору місця розташування земельних ділянок голові та членам фермерського господарства Світанок , зокрема ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та надано їм дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в розмірі середньої частки (паю) - 6,45 га умовних кадастрових гектарів кожному, але в межах площі 119,1 га, для подальшої передачі у власність.

Відповідно до листа Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області №7.0-11740 від 05.12.2017 згідно реєстру реєстрації техніки за ОСОБА_1 на праві власності сільськогосподарська техніка, самохідні машини та механізми не обліковуються.

ОСОБА_1 від Головного управління фактично отримав земельну ділянку не для ведення фермерського господарства, а для іншої підприємницької діяльності, оскільки на момент отримання спірної земельної ділянки він вже був засновником фермерського господарства.

Вказані накази прийнято з порушенням вимог ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, ст.ст. 7, 12 Закону України Про фермерське господарство .

Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України Про фермерське господарство . У таких правовідносинах Закон Про фермерське господарство є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України загальним. (Правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15).

Відповідно до ст. 1 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону, які повинні відповідати спеціальним вимогам до засновника фермерського господарства. Так, згідно зі ст. 5 Закону України Про фермерське господарство право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Відповідно до ст. 7 вказаного Закону для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

Крім цього, особа, яка виявила бажання створити фермерське господарство на землях, отриманих у власність чи користування зі складу земель державної чи комунальної власності, повинна мати досвід роботи у сільському господарстві або освіту, здобуту в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, має бути затверджений Кабінетом Міністрів України.

При створенні фермерського господарства зазначені вище вимоги висуваються лише до особи, яка виступає засновником фермерського господарства та яка буде набувати права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства. Засновник фермерського господарства, після його реєстрації, набуває статусу голови фермерського господарства, а інші члени сім'ї, за умови їх згоди, стають членами цього господарства.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна чи міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Аналізуючи вказане законодавство, можна дійти висновку, що порядок створення фермерського господарства включає два основні етапи: набуття засновником права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства; державна реєстрація фермерського господарства.

Як передбачено ст. 8 Закону України Про фермерське господарство , після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації, фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Разом з тим, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (ст. 8 Закону України Про фермерське господарство ).

ОСОБА_1 не мав правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду, був обізнаний про можливість допущення правових порушень з боку публічної влади (Управління), отримав земельну ділянку поза конкурсом, без обґрунтування розмірів земельної ділянки.

Залучення третіх осіб до обробітку землі та сплати орендної плати орендодавцю з нездійсненням орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки виходить за межі діяльності, яку може здійснювати орендар. Відповідно до ст. 7 Закону України Про фермерське господарство та ст. ст. 124, 137 Земельного кодексу України без конкурентних засад земельні ділянки можуть передаватися в оренду для ведення фермерського господарства лише громадянам, а тому передача земельних ділянок юридичній особі-товариству з обмеженою відповідальністю в оренду без проведення земельних торгів є незаконними.

ОСОБА_1 отримав земельну ділянку як громадянин, з основною метою - для розширення створеного (заснованого) ним фермерського господарства та поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів (ст. 134 ЗК України).

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 11.05.2016 у справі №6-2903цс15 та від 18.05.2016 у справі №6-248цс16.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду вищевказаної земельної ділянки, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, з метою обходу обов'язкової процедури - земельних торгів.

За таких підстав накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №1306-СГ від 31.08.2015 та №390-СГ від 22.01.2016 щодо надання згоди на розроблення проекту землеустрою та про передачу в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 60,6170 га сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) необхідно визнати незаконними, як такі, що видано в порушення ст. 7 Закону України Про фермерське господарство та ст. 134 ЗК України.

Враховуючи, що накази Головного управління Держзгеокадастру у Харківській області визнаються незаконними, тому договір оренди землі, укладений на підставі наказів, також має бути визнаний недійсним. Вказана позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 22.04.2014 №Л/800/40388/13.

Просить визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадстру у Харківській області №1306-СГ від 31.08.2015 про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 61 га, за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів Дергачівської міської ради на території Дергачівського району Харківської області для ведення фермерського господарства; визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадстру у Харківській області 390-СГ від 22.01.2016 про затвердження, розробленого ТОВ Земтехстандарт проекту землеустрою та надання гр. ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів Дергачівської міської ради на території Дергачівського району Харківської області, з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 60,6170 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства строком на 49 років, визнати недійсними договір оренди земельної ділянки від 23.05.2016 площею 60,6170 га, за кадастровим номером НОМЕР_2, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 та скасувати його державну реєстрацію;зобов'язати ОСОБА_1 повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру в Харківській області земельну ділянку площею 60,6170 га, за кадастровим номером НОМЕР_2, державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля) для ведення фермерського господарства.

Представник позивача Сірик В.В. у судовому засіданні позов підтримала, надала пояснення аналогічні тим, що містить позов.

Представник відповідача ОСОБА_1, фермерського господарства Георгос - Маркевич В.В. позов не визнав.

При цьому пояснив, що з урахуванням субсидіарної ролі прокурора у цивільному процесі останнім не було належним чином підтверджено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави, як цього вимагають приписи ЦПК України.

Пояснив, що відповідно до ч.1, 2 ст. 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

За ч. 3, 4 ст. 56 ЦПК у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України регулюються Законом України Про прокуратуру від 14.10.2014 № 1697-VII (надалі - Закон № 1697).

Процедура та порядок реалізації функції представництва інтересів держави в суді органами прокуратури регламентована статтею 23 Закону № 1697.

Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша статті 23 Закону).

За приписами ч.3 ст. 23 Закону № 1697 прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурором не виконано вимог ч.4 ст. 23 ЗУ Про прокуратуру та не обґрунтовано наявність підстав для представництва, що виключає можливість звернення Прокурора до суду за захистом інтересів держави.

У позовній заяві прокурором не обґрунтовано та не доведено належними та допустимими доказами наявність факту порушення або загрози порушення інтересів держави оспорюваними наказами ГУ Держгеокадастру та укладеним на їх виконання договором оренди землі між ГУ Держгеокадастру та відповідачем.

Прокурором не обґрунтовано належним чином з урахуванням вимог ст. 23 Закону № 1697 та не доведено у відповідності до ст.ст. 21, 203, 215 ЦК України порушення прав, законних інтересів держави при прийнятті ГУ Держгеокадастру наказів та укладенні між Головним управлінням та відповідачем спірного договору оренди землі.

Прокурором не обґрунтовано із посиланнями на норми матеріального права невідповідність оспорюваних правочинів (наказів ГУ Держгеокадастру та договору оренди землі) актам цивільного законодавства, як того вимагає ст. 21, 203, 215 ЦК України.

Позивач не обґрунтовує суперечність наказу ГУ Держгеокадастру про надання Відповідачу-1 дозволу на розроблення проекту землеустрою актам цивільного законодавства, оскільки заява Відповідача-1 відповідала встановленим вимогам (ст. 7 Закону № 973) та ГУ Держгеокадастру під час розгляду заяви не було встановлено визначених законом підстав для відмови у наданні дозволу.

Відсутні підстави за ст. 21, 203, 215 ЦК України для визнання наказу ГУ Держгеокадастру від 31.08.2015 № 1306-СГ недійсним, оскільки він не суперечить актам цивільного законодавства, прийнятий у відповідності до положень Закону № 973 та ЗКУ та в межах наданої ГУ Держгеокадастру компетенції.

ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру із заявою від 12.01.2016, в якій просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 60,6170 га та передати йому зазначену земельну ділянку в оренду. До проекту було додано погоджений в порядку ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

ГУ Держгеокадастру, розглядаючи відповідну заяву, не встановило визначених законом підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою - невідповідності проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Прокурором не надано до суду доказів невідповідності проекту землеустрою, розробленого за замовленням Відповідача-1, щодо відведення спірної земельної ділянки в оренду, вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, та тим самим, наявності підстав для відмови у затвердженні такого проекту та передачі земельної ділянки в оренду відповідачу.

ГУ Держгеокадастру було прийнято наказ від 22.01.2016 № 390-СГ, яким затверджено ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, надано останньому спірну земельну ділянку в оренду. Крім цього, наказ містить в собі усі істотні умови договору оренди землі (умови використання і умови надання).

Відсутні правові підстави за ст. 21, 203, 215 ЦК України для визнання наказу ГУ Держгеокадастру від 22.01.2016 № 390-СГ недійсним, оскільки прокурором не доведено його невідповідність актам цивільного законодавства, вказаний наказ прийнятий у відповідності до положень ЗКУ та в межах наданої ГУ Держгеокадастру компетенції.

Доводи прокурора на підтвердження невідповідності наказів ГУ Держгеокадастру статтям 116, 118, 121, 123, 132 ЗКУ, ст. 7, 12 Закону № 973 не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки вони не знаходять свого підтвердження нормами права.

Всупереч доводам прокурора заснування ОСОБА_1 фермерського господарства до отримання спірної земельної ділянки в оренду не є законодавчо визначеною підставою як для відмови у наданні йому дозволу на розроблення проекту землеустрою, так і відмови у затвердженні проекту землеустрою та передачі йому земельної ділянки в оренду.

У позовній заяві прокурором не доведено недобросовісність відповідача під час отримання земельної ділянки в оренду, не доведено та не обґрунтовано наявності дотримання у конкретному спорі трьох критеріїв втручання держави у право оренди спірної земельної ділянки відповідача (в їх сукупності): законності, пропорційності та виправданості - наявності публічного інтересу саме на такий спосіб втручання.

Просить відмовити у задоволенні позову.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у судове засідання не з'явився, згідно поданого до суду відзиву на позовну заяву позов не визнав, прохав проводити судовий розгляд у його відсутність, що суд вважає за можливе. Зазначив, що позивач не обґрунтував належним чином наявності у нього підстав для представництва в суді інтересів держави.

Позивачем не доведено факту порушення, невизнання або оспорювання відповідачами законних прав або інтересів держави, не доведено, в чому саме вбачаються порушення інтересів держави оспорюваними наказами Головного управління, не подано належних та допустимих доказів, які б давали підстави вважати , що наявне порушення інтересів держави або реальна загроза такого порушення, що Головним управлінням було порушено вимоги чинного законодавства при передачі спірних земельних ділянок в користування на умовах оренди відповідачу.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач зазначає, що доводи представника відповідачів ОСОБА_1, фермерського господарства Георгос - Маркевич В.В., викладені у відзиві, не знайшли свого підтвердження.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про наступне.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №1306-СГ від 31.08.2015 відповідачу ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 61 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів Дергачівської міської ради на території Дергачівського району Харківської області для ведення фермерського господарства.

У подальшому наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №390-СГ від 22.01.2016 затверджено розроблений ТОВ Земтехстандарт проект землеустрою та надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів Дергачівської міської ради на території Дергачівського району Харківської області, з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 60,6170 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства строком на 49 років.

На виконання зазначених наказів між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 23.05.2016 укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки загальною площею 60,6170 га з кадастровим номером НОМЕР_2 строком на 21 рік, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.06.2016 за №15008739.

Відповідно до п.2 вищевказаного договору в оренду передається земельна ділянка державної власності з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 60,6170 га, сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя (рілля).

Земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства (п.14).

Рішенням VI сесії VІІ скликання №112-49 від 20.04.2016 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки вищевказаної земельної ділянки, що надана в оренду ОСОБА_1, відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 1 727 468,46 грн.

Згідно даних Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та листа Слобожанської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області №281/9/20-11-13-01-38 від 28.11.2017 ОСОБА_1 є засновником Фермерського господарства Світанок (державна реєстрація 14.05.1996) та керівником і головним бухгалтером ТОВ ФПК Агро-Альянс (державна реєстрація 26.10.2016).

Відповідно до інформації Відділу у Дергачівському районі ГУ Держгеокадастру у Харківській області №10-20-0.23,18-1356/109-17 від 27.11.2017 у постійному користуванні ФГ Світанок перебуває 121,3 га земель, розташованих на території Дергачівської міської ради, за межами населеного пункту та призначених для ведення фермерського господарства, згідно з державним актом серії НОМЕР_3 від 08.04.1996.

Встановлено, що раніше розпорядженням Дергачівської райдержадміністрації №994 від 04.09.2009 зі змінами, внесеними розпорядженням №633 від 06.10.2011, затверджено матеріали вибору місця розташування земельних ділянок голові та членам фермерського господарства Світанок , зокрема ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та надано їм дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в розмірі середньої частки (паю) - 6,45 га умовних кадастрових гектарів кожному, але в межах площі 119,1 га, для подальшої передачі у власність.

Позивачем не обґрунтовано та не доведено належними та допустимими доказами наявність факту порушення або загрози порушення інтересів держави оспорюваними наказами ГУ Держгеокадастру та укладеним на їх виконання договором оренди землі між ГУ Держгеокадастру та відповідачем.

Пунктом 4 Рішення КС України у справі № 1-1/99 встановлено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Зі змісту позову вбачається, що порушення інтересів держави полягає в ігноруванні сторонами договору встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою, отримання земельної ділянки за пільговою процедурою, без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що в свою чергу спричинило шкоду державі у вигляді ненадходження коштів до бюджету.

Необхідність доведення факту порушення (невизнання, оспорювання) інтересів держави прокурором у спірних правовідносинах має подвійне значення:

1)для встановлення наявності підстав для представництва прокурором (ст. 23 Закону № 1697);

2)для визнання правочинів (наказів ГУ Держгеокадастру, договору оренди землі) недійсними (ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).

Прокурор просить визнати недійсним договір оренди землі з огляду на його похідну природу від наказів ГУ Держгеокадастру, не оспорюючи зміст договору, питання відповідності договору актам цивільного законодавства не підіймається.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Частина друга передбачає перелік способів захисту цивільних прав, серед яких є й скасування правових актів індивідуальної дії.

Згідно з ч.1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання будь-якого акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів фізичної або юридичної особи - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Прокурором у позовній заяві не оспорюється правомірність правочинів з точки зору відсутності у ГУ Держгеокадастру необхідної компетенції та повноважень.

В силу положень ч.1 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст. 215 ЦК).

Із комплексного тлумачення наведених вище норм можна дійти висновків, що правочин, як дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (в конкретному випадку правочинами є як накази Головного управління, так і договір оренди землі, укладений між Головним управлінням та відповідачем, може бути визнаний недійсним судом у разі наявності двох умов в сукупності:

- його суперечності актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства або його моральним засадам;

- порушення цим правочином цивільних прав або інтересів іншої особи (держави).

В силу ч.2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 21.09.2016 у справі № 6-1512цс16, зазначено, що з урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.02.2015 у справі №6-233цс14.

Відповідачем регулярно сплачується орендна плата за користування спірною земельною ділянкою згідно з оспорюваним договором оренди землі. Зокрема, у 2018 році відповідачем сплачено орендну плату у сумі 138 197,48 грн., заборгованість по сплаті орендної плати перед місцевим бюджетом Дергачівської міської ради відсутня, що підтверджується відповіддю на запит прокуратури Слобожанської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області.

За спірним договором оренди землі встановлено розмір орендної плати на рівні 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (пункт 9 Договору), який відповідав в повній мірі положенням Податкового кодексу України - п.288.5, за яким розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:

-не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки;

-не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Твердження позивача, що процедура одержання земельної ділянки поза земельними торгами є пільговою, є виключно міркуваннями, оскільки розмір орендної плати за результатами проведення земельних торгів міг бути меншим, ніж встановлений у договорі на теперішній час.

За приписами ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а тому припущення з приводу можливості отримання державою орендної плати у більшому розмірі, ніж встановлений на теперішній час, не може мати доказового значення та братись до уваги.

Зі спірного договору оренди землі вбачається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідно до витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки складає 1 727 468,46 грн. (пункт 5 Договору).

Нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки визначена Технічною документацією з нормативної грошової оцінки земельної ділянки сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь, що надається в оренду ОСОБА_1, яка затверджена рішенням VI сесії VII скликання Дергачівської районної ради від 20.04.2016 № 112-49.

Позивачем не обґрунтовано належним чином з урахуванням вимог ст. 23 Закону № 1697 та не доведено у відповідності до ст.ст. 21, 203, 215 ЦКУ порушення прав, законних інтересів держави при прийнятті ГУ Держгеокадастру наказів та укладенні між Головним управлінням та відповідачем спірного договору оренди землі.

Відповідно до ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про оренду землі від 06.10.1998 № 161-XIV (надалі - Закон № 161) відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі ст. 4 Закону № 161 орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ст. 6 Закону № 161).

За ст. 16 Закону № 161 укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Норми спеціального Закону № 161 в питаннях укладення договору оренди землі державної або комунальної форми власності відсилають до закону, яким є Земельний Кодекс України.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За приписами ч.1, 2 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства (ч.2 ст. 134 ЗК України).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Відповідно до ч.1 ст. 123 Земельного Кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (ч.2 ст. 123 ЗКУ).

Ст. 123 Земельного Кодексу України встановлено загальний порядок передачі земельних ділянок у користування. Разом з тим, певні особливості передачі земельних ділянок в оренду громадянам для ведення фермерського господарства були унормовані статтею 7 Закону України Про фермерське господарство від 19.06.2003 № 973-IV (надалі - Закон № 973, в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Ст. 7 Закону № 973 визначала вимоги до заяви (клопотання) громадянина - у заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Згідно з ч.3 ст. 123 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Стаття 7 Закону № 973 не визначає окремих (особливих) підстав для відмови громадянину у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства. Тому в питаннях порядку розгляду заяв (клопотань) громадянина з цього приводу слід керуватись загальними приписами ст. 123 ЗК України.

Перелік підстав для відмови громадянину у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, в тому числі й для ведення фермерського господарства, чітко визначений у ч.3 ст. 123 Земельного Кодексу України.

За відсутності наведених підстав для відмови уповноважений орган зобов'язаний надати дозвіл на розроблення такого проекту.

Позивач не обґрунтовує суперечність наказу ГУ Держгеокадастру про надання відповідачу дозволу на розроблення проекту землеустрою актам цивільного законодавства, оскільки заява ОСОБА_1 відповідала встановленим вимогам (ст. 7 Закону № 973) та ГУ Держгеокадастру під час розгляду заяви не було встановлено визначених законом підстав для відмови у наданні дозволу.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (ч.4 ст. 123 ЗКУ).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (ч.6 ст. 123 ЗКУ).

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються:

затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності);

надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (ч.10 ст. 123 ЗК України).

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (ч.13 ст. 123 ЗКУ).

Уповноважений орган - ГУ Держгеокадастру у разі отримання погодженого в порядку ст. 186-1 Земельного Кодексу України проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду (у разі необхідності - проекту, який отримав позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації) у двотижневий строк має прийняти рішення про затвердження такого проекту землеустрою та одночасно цим рішенням надати земельну ділянку особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання або надати мотивовану відмову у затвердженні такого проекту. При цьому перелік підстав для відмови визначений у ч.13 ст. 123 Земельного Кодексу України та розширеному тлумаченню не підлягає.

ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру із заявою від 12.01.2016, в якій просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 60,6170 га та передати йому зазначену земельну ділянку в оренду. До проекту було додано погоджений в порядку ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

ГУ Держгеокадастру, розглядаючи відповідну заяву, не встановило визначених законом підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою - невідповідності проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Позивачем також не надано до суду доказів невідповідності проекту землеустрою, розробленого за замовленням відповідача, щодо відведення спірної земельної ділянки в оренду, вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, та тим самим, наявності підстав для відмови у затвердженні такого проекту та передачі земельної ділянки в оренду відповідача.

ГУ Держгеокадастру було прийнято наказ від 22.01.2016 № 390-СГ, яким затверджено ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, надано останньому спірну земельну ділянку в оренду. Наказ містить в собі усі істотні умови договору оренди землі (умови використання і умови надання).

Таким чином, відсутні правові підстави (за ст. 21, 203, 215 ЦК України) для визнання наказу ГУ Держгеокадастру від 22.01.2016 № 390-СГ недійсним, оскільки позивачем не доведено його невідповідність актам цивільного законодавства, вказаний наказ прийнятий у відповідності до положень Земельного Кодексу України та в межах наданої ГУ Держгеокадастру компетенції.

Доводи позивача на підтвердження невідповідності наказів ГУ Держгеокадастру статтям 116, 118, 121, 123, 132 ЗКУ, ст. 7, 12 Закону № 973 не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки вони не знаходять свого підтвердження нормами права.

Заснування ОСОБА_1 фермерського господарства до отримання спірної земельної ділянки в оренду не є законодавчо визначеною підставою як для відмови у наданні йому дозволу на розроблення проекту землеустрою, так і відмови у затвердженні проекту землеустрою та передачі йому земельної ділянки в оренду.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 1-1/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), а саме п.5 встановлено, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Таким чином, Управління Держгеокадастру за наведеними вище положеннями уповноважений безпосередньо здійснювати свої повноваження, в тому числі стосовно організації та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю (пп. 25-1 п. 4 Положення). Окрім цього, Голова Держгеокадастру має право скасовувати повністю чи частково акти територіальних органів Держгеокадастру.

Пунктом 4 Рішення КСУ № 1-1/99 встановлено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 21.09.2016 у справі № 6-1512цс16, зазначено, що з урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.02.2015 у справі №6-233цс14.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.09.2005 у справі №1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначив, що стосовно права користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України.

Згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини практика ЄСПЛ застосовується українськими судами як джерело права.

У спірних правовідносинах доцільним є застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, за якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ неодноразово здійснював тлумачення Конвенції та протоколів до неї, зокрема, й автономно тлумачив як поняття майно , так і словосполучення позбавлення власності , тобто не обмежуючись власністю на матеріальні речі та незалежно від формальної класифікації у внутрішньому праві: ЄСПЛ зазначає, що певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності , а відтак і майном (рішення у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece) від 25 березня 1999 р., заява № 31107/96, п. 54).

У справі Стретч проти Сполученого Королівства ЄСПЛ визнав майном право особи на поновлення договору оренди на новий строк, а позбавленням власності - неможливість користування земельною ділянкою.

Крім традиційної для України концепції власності (рухоме і нерухоме майно) та прав, що пов'язані з відносинами власності між особами (акції, інтелектуальна власність, тощо), власність в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції є оренда майна. Так, у справі "Меллахер та Інші проти Австрії (1989 року)", ЄСПЛ вказав, що право на укладення договору оренди є частиною права власності (право володіння та користування), і тому дане право є одним із аспектів права власності.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/WestAllianceLimited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . Одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.04 у справі "Трегубенко проти України" вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний interalia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар".

У справі Рисовський проти України (Заява№ 29979/04від 20.10.2011) ЄСПЛ зокрема підкреслив особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовні ший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер'їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v.Italy), п. 119).

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ( рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. The Czech Republic), n. 53, та Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).

Посилання позивача, що ГУ Держгеокадастру мало пересвідчитись в дійсності волевиявлення заявника, наявності у нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, не підтверджується посиланням на норми права та є особистою думкою позивача, довільним тлумаченням ним норм матеріального права. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено ані обов'язку проведення такої перевірки, ані порядку та методики її проведення. З огляду на ст. 19 Конституції України вчинення подібних дій ГУ Держгеокадастру свідчило б про порушення ним вимог закону.

Позивачем не доведено недобросовісність відповідача під час отримання земельної ділянки в оренду, не доведено та не обґрунтовано наявності дотримання у конкретному спорі трьох критеріїв втручання держави у право оренди спірної земельної ділянки відповідача (в їх сукупності): законності, пропорційності та виправданості -наявності публічного інтересу саме на такий спосіб втручання.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд не знаходить підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ст. 6 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель , ст. 122, 124, 188 Земельного Кодексу України, ст.2 Закону України Про оренду землі , ст.ст. 203, 204, 215 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 206, 258, 259, 263-265, 273, 280-284, 288, 289, пунктами 8, 9, 15.5 ч.1 Перехідних положень Розділу ХІІІ ЦПК України, суд , -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до ОСОБА_1, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, фермерського господарства Георгос про визнання наказів незаконними, договору оренди землі недійсним, скасування реєстрації договору оренди землі, повернення земельної ділянки - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, місце знаходження: Харківська область, м.Дергачі, вул.1 Травня,63)

ОСОБА_1, ІК НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1.

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, місце знаходження: м.Харків, майдан Свободи,5, Держпром, 1 під'їзд, поверх, 6,7, ЄДРПОУ 39792822

Фермерське господарство Георгос , місце знаходження: Харківська область, м.Дергачі,вул.Золочівський Шлях,112, ІК юридичної особи 42658279.

Повний текст рішення суду виготовлено 27.02.2019.

Суддя Л. К. Калмикова