Постанова

від 26.02.2019 по справі 322/288/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 26.02.2019 Справа № 322/288/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Є.У.№322/288/18 Головуючий у 1 інстанції: Шиш А.Б.

№ 22-ц/807/603/19 Суддя-доповідач: Крилова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2019 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Кухаря С.В.

Полякова О.З.

розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 18 жовтня 2018 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софіївка" до ОСОБА_3 та фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про визнання договору оренди землі недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2018 року ТОВ "Софіївка" звернулося до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування позовних вимог зазначало, що на підставі державного акту на право власності на землю, серії IV - ЗП № 030258, виданого головою Новомиколаївської районної державної адміністрації Запорізької області 10 січня 2006 року, зареєстрованого за № 010627400040, ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6,36 гектарів, кадастровий номер 2323685900:12:014:0009, розташована на території Софїївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області.

02 серпня 2007 року між ТОВ "Софіївка" та ОСОБА_3 було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, строком на десять років. Вказаний договір було зареєстровано в Запорізькій регіональній філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" 23 жовтня 2008 року за № 040827400242.

Частиною 4 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі". Вказаним законом визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закон України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент підписання договору) встановлено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Ст. 126 (частина 2) Земельного кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент підписання договору) регламентує, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

За змістом ст. 18, 20 ЗУ "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі підлягає державній реєстрації, якщо такий договір укладений. Після державної реєстрації укладеного договору оренди землі він набирає чинності.

Відповідно до п. 43 укладеного між сторонами договору, він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Ч. 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоди встановленої форми. Разом із тим, цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні спірних договорів, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Цього висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 07 березня 2018 року № 702/764/16-ц. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року № 2777цс16.

Таким чином договір оренди землі між ТОВ "Софіївка" та ОСОБА_3 розпочав свою дію з моменту його державної реєстрації, а саме з 23 жовтня 2008 року.

Згідно умов договору його термін дії 10 (десять) років, отже договір діє з 23 жовтня 2008 року по 22 жовтня 2018 року.

З метою встановлення всіх можливих обставин справи, та залучення учасників у повному обсязі, ТОВ "Софіївка" здійснило запит про надання інформації з Державного реєстру речових правна на нерухоме майно, щодо прав на оспорювану земельну ділянку.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових правна на нерухоме майно від 03 травня 2018 року, номер інформаційної довідки 122661109, 01 листопада 2017 року відповідач ОСОБА_3 уклала договір оренди землі з ОСОБА_4, який був зареєстрований 01 грудня 2017 року, номер запису про інше речове право 23680454.

В ході підготовчого засідання до справи було долучено вище зазначений договір оренди землі та з'ясовано, що цей договір укладено між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4

Разом з тим, ОСОБА_3, на думку ТОВ "Софіївка", не мала права укладати договір оренди землі із третьою особою, так як ця земельна ділянка перебуває в користуванні ТОВ "Софіївка", а договір від 02 серпня 2007 року не припинений аж до 22 жовтня 2018 року.

Тобто договір оренди землі між відповідачем ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 укладений під час дії договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ "Софіївка".

Посилаючись на зазначені обставини просило суд, визнати договір оренди землі від 01 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01 грудня 2017 року, номер запису про інше речове право 23680454, недійсним.

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 18 жовтня 2018 року позов задоволено.

Визнано договір оренди землі від 01 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01 грудня 2017 року, номер запису про інше речове право 23680454, недійсним.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Софіївка" понесені ним судові витрати в сумі 1762 гривні 00 копійок.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі державного акту на право власності на землю, серії IV - ЗП № 030258, виданого головою Новомиколаївської районної державної адміністрації Запорізької області 10 січня 2006 року, зареєстрованого за № 010627400040, ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 6,36 гектарів, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2323685900:12:014:0009, розташована на території Софїївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області.

02 серпня 2007 року між ТОВ "Софіївка" та ОСОБА_3 було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, строком на десять років.

Вказаний договір було зареєстровано в Запорізькій регіональній філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" 23 жовтня 2008 року за № 040827400242.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення договору оренди тієї ж земельної ділянки з ФОП ОСОБА_4, договір оренди, укладений з позивачем ще був чинним та продовжував свою дію.

Був зазначений договір чинним і на час ухвалення оскаржуваного судового рішення.

Так, у договорі оренди, укладеному між сторонами, сторони перебачили що зазначений договір набуває чинності після підписання сторонами та державної реєстрації.

Зазначені положення укладеного між сторонами договору узгоджуються з положеннями ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент підписання договору), якою встановлено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Також ст. 126 (частина 2) Земельного кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент підписання договору) регламентує, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відтак і строк дії договору має відліковуватися з часу державної реєстрації договору.

Договір оренди, укладений з позивачем не був оспорений чи визнаний недійсним.

Суд першої інстанції правильно послався на положення закону, які регулюють спірні відносини.

Так, ч. 4 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закон України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

За змістом ст. 18 та 20 Закону України "Про оренду землі", які підлягають застосуванню до договору оренди земельної ділянки згідно з вимогами ст. 792 ЦК України та ст. 93 ЗК України, укладений договір оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації та набирає чинності після такої реєстрації, що узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 210 ЦК України.

Суд першої інстанції правильно послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року № 532/384/16-ц.

За зазначеною позицією ч. 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоди встановленої форми. Разом із тим, цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні спірних договорів, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Відтак суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що початком строку дії договору оренди землі між ТОВ "Софіївка" та ОСОБА_3 є момент державної реєстрації договору - 23 жовтня 2008 року.

Вищевказаний договір укладено на десять років, отже він діє по 22 жовтня 2018 року, включно.

Враховуючи, що 01 листопада 2017 року. тобто до закінчення терміну дії вищевказаного договору 2007 року, відповідач ОСОБА_3 уклала договір оренди цієї ж земельної ділянки з ФОП ОСОБА_4 , він є недійсним.

За ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорювальний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленого цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить засадам цивільного законодавства.

Тож позовні вимоги ТОВ "Софіївка" суд першої інстанції визнав обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції судова колегія враховує, що у апеляційній скарзі відповідач не наводить будь-яких переконливих доказів на підтвердження припинення договірних відносин з позивачем.

Так, за матеріалами справи земельна ділянка не була повернена відповідачеві ОСОБА_3 від орендаря ТОВ Софіївка , відсутній акт приймання передачі, який свідчив би про припинення договірних відносин у установленому порядку.

Посилаючись на договір оренди, відповідач ОСОБА_3 разом з тим не заперечує що у договорі міститься посилання на обов'язковість державної реєстрації та міститься застереження про те, що договір набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Зазначені положення договору надають підстави для висновку про те, що сторони передбачили сукупність умов набуття чинності договором оренди, в тому числі як його підписання так і державну реєстрацію.

Відтак висновки суду першої інстанції щодо визнання недійсним оспорюваного договору ґрунтуються. на законі та підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції судова колегія не вбачає.

В іншій частині судове рішення не оскаржене.

При апеляційному розгляді судова колегія враховує, що суд першої інстанції при вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами, застосував солідарний обов'язок відповідачів щодо сплати судового збору, що не передбачено законом.

Тому у відповідності до положень п. 4 ст. 367 ЦПК рішення в цій частині підлягає зміні з розподілом судових витрат між відповідачами у рівних частках у відповідності до положень ст. 141 ЦПК.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 367, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 18 жовтня 2018 року по цій справі змінити в частині стягнення судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_3 та фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Софіївка" понесені ним судові витрати в сумі по 881 гр. з кожного.

В іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 26 лютого 2019 р.

Головуючий О.В. Крилова

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков