Рішення

від 21.02.2019 по справі 902/713/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" лютого 2019 р.          Cправа № 902/713/18

Суддя Господарського суду Вінницької області Колбасов Ф.Ф., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Пиломатеріали - Сервіс" (вул. Молодіжна, 49, с. Покровське, Олевський район, Житомирська область, 11015)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія - Ц" (вул. Юрія Тютюнника, 101, смт. Крижопіль, Крижопільський район, Вінницька область, 24600)

про стягнення заборгованості 159830,14 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), -

За участю секретаря судового засідання Вознюк К.В.

Представники сторін

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився.

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пиломатеріали-Сервіс" звернулося в Господарський суд Вінницької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Ц" про стягнення заборгованості в сумі 209830,14 грн., з яких: 200000,00 грн. - основний борг, 2136,99 грн. - 10% річних за користування чужими грошовими коштами, 7693,15 грн. - пеня за період з 18.09.2018 р. по 26.10.2018 р. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань, взятих за договором поставки № 8 від 30.08.2018 р., в частині проведення розрахунків за поставлений товар.

Ухвалою від 08.11.2018 р. відкрито провадження у справі №902/713/18; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі було призначено на 05 грудня 2018 р.

05.12.2018 р. від представника позивача до суду надійшла заява про зменшення позовних вимог, у зв'язку з частковим погашенням відповідачем основного боргу в сумі 50000,00 грн. У вказаній заяві представник позивача просив суд стягнути з відповідача 159830,14 грн., з яких: 150000,00 грн. - основний борг, 2136,99 грн. - 10% річних за користування чужими грошовими коштами та 7693,15 грн. - пеня. Вказана заява була прийнята судом до розгляду.

Ухвалою від 05.12.2018 р. суд продовжив строк підготовчого провадження по справі №902/713/18 на 30 днів та відклав підготовче засідання на 24 січня 2019 р.

Ухвалою від 24.01.2019 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/713/18 для судового розгляду по суті на 21 лютого 2019 р.

21.02.2019 р. від представника позивача до суду надійшла заява про залишення позову без розгляду в частині стягнення пені в розмірі 7693,15 грн. та 10 % річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2136,99 грн.

З приводу даної заяви суд відзначає, що згідно п.5 ч.1 ст.226 ГПК України, суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Згідно ч.2 ст.207 ГПК України, суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або і інший строк, визначений судом.

Враховуючи, що заява про залишення позову в частині стягнення пені в розмірі 7693,15 грн. та 10 % річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2136,99 грн. без розгляду, подана позивачем до суду після закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті, дана заява судом залишається без розгляду.

21.02.2019 р. від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача за наявними у справі матеріалами.

Вказане клопотання прийнято судом до розгляду.

21.02.2019 р. представник позивача подав до суду пояснення в яких повідомив, що відповідач провів часткові розрахунки: 14.01.2019 р. сплатив 20000,00 грн. та 24.01.2019 р. сплатив 10000,00 грн., на підтвердження викладеного надав банківські виписки. Тому станом на 19.02.2019 р. сума основного боргу становить 120000,00 грн.

На визначену судом дату в судове засідання - 21.02.2019 р. представники сторін не з'явилися. Про дату, час та місце судового засідання сторони повідомлялися належним чином - ухвалою суду від 24.01.2019 року, яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією.

В матеріалах справи наявні рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення з ухвалою суду позивачу та відповідачу, що свідчить про належне повідомлення сторін про розгляд справи.

За таких обставин, у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення сторін про дату, час та місце судового слухання, але останні не скористалися своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи, що норми статтей 182, 183, Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Частиною першою ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від сторін щодо відкладення розгляду справи до суду не надійшло.

У зв'язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши в судовому засіданні заяву представника позивача про зменшення позовних вимог (яка надійшла до суду 05.12.2018 р.), у зв'язку з частковим погашенням відповідачем основного боргу в сумі 50000,00 грн., суд зазначає наступне.

У вказаній заяві представник позивача просить суд стягнути з відповідача 159830,14 грн., з яких: 150000,00 грн. - основний борг, 2136,99 грн. - 10% річних за користування чужими грошовими коштами, 7693,15 грн. - пеня.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Право позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Проаналізувавши заяву позивача про зменшення позовних вимог, суд дійшов до висновку про те, що вказана заява не суперечить вимогам норм чинного законодавства та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, а тому приймається судом до розгляду на підставі положень ст. 207 ГПК України.

Таким чином, з урахуванням прийнятої судом заяви про зменшення позовних вимог нова ціна позову, відповідно до якої судом розглядається даний спір, складає 159830,14 грн., з яких: 150000,00 грн. - основний борг, 2136,99 грн. - 10% річних за користування чужими грошовими коштами, 7693,15 грн. – пеня за період з 18.09.2018 р. по 26.10.2018 р.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач посилається в позовній заяві на договір поставки № 8 від 30.08.2018 р. укладений між позивачем – ТОВ "Пиломатеріали-Сервіс" (в договорі – "Постачальник") та відповідачем – ТОВ "Імперія-Ц" (в договорі - "Покупець"). Проте, вказаний договір судом оцінюється критично і до уваги не береться з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем подано до суду два примірники договору поставки №8 від 30.08.2018 р. укладеного між позивачем – ТОВ "Пиломатеріали - Сервіс" та відповідачем – ТОВ "Імперія - Ц". Примірник договору, поданий із позовною заявою, містить 7 сторінок, 14 розділів (при цьому, 10 і 11 розділ - суду не поданий). Примірник договору, який поданий із клопотанням від 24.01.2019 р., містить 8 сторінок, 14 розділів.

Вказані примірники являються різними за змістом. Редакція договору, поданого із позовною заявою, не відповідає редакції договору, поданого із клопотанням від 24.01.2019 р.

Окрім того, у доданій до позовної заяви видатковій накладній №65 від 19.09.2018 р. відсутнє будь-яке посилання на договір поставки №8 від 30.08.2018 р., відсутнє таке посилання і в інших матеріалах, поданих до справи.

Враховуючи викладене, суд ввважає поставку товару бездоговірною. Так, на виконання письмового замовлення №123 від 04.09.2018 р., позивачем було відвантажено відповідачу 145 тон (два вагони) цементу – Портландцемент ПЦ-500 Д20 (навал). Відповідач отримав вказаний товар від позивача на суму 268250,00 грн., що стверджується видатковою накладною № 65 від 19.09.2018 р.

На дану партію товару позивачем був виписаний рахунок-фактура №49 від 05.09.2018 р. та 19.09.2018 р. складена та подана податкова накладна № 57.

Згідно вантажної митної декларації № ІМ40ДЕ відповідна партія товару була розмитнена на кордоні на станції Коростень (Житомирська митниця ДФС України) 15.09.2018 р.

Відповідач до подачі позову до суду оплатив за отриманий товар лише 68250,00 грн., що стверджується випискою банківського рахунку. При цьому суд зважає на ту обставину, що в матеріалах справи відсутні будь-які претензії відповідача щодо якості товару.

Таким чином, у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем за одержаний товар на суму 200000,00 грн.

Таким чином, на момент подачі позову до суду, основний борг відповідача перед позивачем за поставлений товар становив 200000,00 грн.

Після подачі позову до суду відповідач сплатив позивачу 50000,00 грн., що стверджується банківською випискою (а.с.50). Позивачем було зменшено позовні вимоги на суму сплати - на 50000,00 грн.

Також 14.01.2019 р. відповідач сплатив 20000,00 грн. та 24.01.2019 р. сплатив ще 10000,00 грн., що стверджується банківськими виписками.

Оскільки частину боргу в сумі 30000,00 грн. відповідач сплатив після подачі позову, суд приходить до висновку про відсутність предмету спору в цій частині та про наявність підстав для закриття провадження в частині стягнення 30000,00 грн. боргу згідно припису п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Тому станом на 19.02.2019 р. сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 120000,00 грн.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1. ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 205 ЦК України).

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України).

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по його прийняттю за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання перед позивачем, як постачальником по оплаті отриманого товару.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За правилом ст. 610 Цивільного кодексу України, порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи наведені вище приписи законодавства щодо умов поставки товару та порядок проведення розрахунків за нього, позивачем правомірно було заявлено до стягнення 120 000, 00 грн. боргу за переданий товар, в зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення 120 000, 00 грн. основного боргу підлягають задоволенню, як обґрунтовані та підтверджені належними доказами.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем заявлено до стягнення 2136, 99 грн. - 10% річних за користування чужими грошовими коштами, 7693, 15 грн. - пені за період з 18.09.2018 р. по 26.10.2018 р.

Розглядаючи зазначені вимоги, суд приходить до висновку про відмову в їх задоволенні, виходячи з наступного.

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З огляду на вищенаведене, враховуючи поставку товару не на підставі письмового договору, в суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення пені, а тому в цій частині позовних вимог щодо стягнення пені належить відмовити у зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю заявлення.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В договорі поставки № 8 від 30.08.2018 р. сторони передбачили інший розмір процентів, та домовилися, що в разi порушення Покупцем строкiв оплати Товару, встановлених п. 7.2. цього Договору, Покупець зобов'язується сплатити Постачалънику 10% рiчних за користування грошовими коштами, що нараховуютъся на розмiр несплачених Покупцем грошових сум (п.8.3. Договору).

Згідно коментованої статті 625 ЦК України розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Але оскільки, вказаний договір поставки № 8 від 30.08.2018 р. оцінено судом критично і до уваги не взято, відсутні правові підстави для задоволення вимог про стягнення 10% річних.

Таким чином, суд вважає, що позивач не набув права на стягнення з відповідача пені та 10% річних, а тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.

Приписами статей 73, 74, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Всупереч наведеним вище нормам, відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог на суму 120000,00 грн. - боргу.

Зважаючи на наведене вище, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на обидві сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Окрім того, в позовній заяві представник позивача просить стягнути 17 000,00 грн. - витрат на правову допомогу.

Щодо даного клопотання суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2-6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

На доказ надання юридичних послуг в справу подано договір № 008МТА про надання юридичних послуг та правничої допомоги від 18.10.2018 р., замовлення № 1 на надання юридичних послуг від 18.10.2018 р., акт приймання - передачі наданих послуг (виконаних робіт) № 26/10 до Договору про надання юридичних послуг та правничої допомоги № 008МТА від 18.10.2018 р. на суму 10 000,00 грн., довіреність від 26.10.2018 р., копію ордеру серії ВН № 060827 від 18.10.2018 р.

Проте позивачем не доведено обставин здійснення оплати послуг за надання правової допомоги в сумі 17 000,00 грн., не надано фактичних доказів (платіжних доручень, тощо), які б підтверджували здійснення витрат на оплату послуг адвоката.

Тому суд, приходить до висновку про відмову в стягненні з відповідача 17 000,00 грн. - витрат на правову допомогу.

Керуючись ст. ст. 13, 18, 42, 46, 73, 76, 77, 78, 86, 123, 126, 129, 165, 178, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія - Ц" (вул. Юрія Тютюнника, 101, смт. Крижопіль, Крижопільський район, Вінницька область, 24600, код ЄДРПОУ 39348595) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пиломатеріали - Сервіс" (вул. Молодіжна, 49, с. Покровське, Олевський район, Житомирська область, 11015, код ЄДРПОУ 35215103) 120 000, 00 грн. - основного боргу, 2345, 63 грн. – витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 30 000,00 грн. - основного боргу - закрити.

5. В стягненні 2136,99 грн. - 10% річних за користування чужими грошовими коштами, 7693,15 грн. - пені за період з 18.09.2018 р. по 26.10.2018 р., 17000,00 грн. - витрат на правову допомогу, відмовити.

4. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

5. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

9. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 28 лютого 2019 р.

Суддя Колбасов Ф.Ф.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул.Молодіжна, 49, с. Покровське, Олевський район, Житомирська область, 11015)

3 - відповідачу (вул. Юрія Тютюнника, 101, смт. Крижопіль, Крижопільський район, Вінницька область, 24600)