Рішення

від 26.02.2019 по справі 920/100/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.02.2019 Справа № 920/100/19

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В. при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши матеріали справи № 920/100/19 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення сторін)

за позовом: Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 20077720),

до відповідача: ОСББ Райдуга-С (вул. Ковпака, 14/1, м. Суми, 40020, код ЄДРПОУ 34743631),

про стягнення заборгованості в сумі 4 588 грн. 83 коп. за договором № 1658/14-ТЕ-29 купівлі-продажу природного газу від 22.11.2013,

УСТАНОВИВ:

Позивач в позовній заяві просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 4588 грн. 83 коп. за договором № 1658/14-ТЕ-29 купівлі-продажу природного газу від22.11.2013, в тому числі: 3 083,95 грн. пені, 465,72 грн. 3% річних, 1 039,16 грн. інфляційних збитків, а також просить стягнути з відповідача судовий збір в сумі 1921 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 25.01.2019 було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 26.02.2019.

Позивача про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення від 18.02.2019, яке знаходиться в матеріалах справи. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомлення сторін позивач до суду не подав.

Відповідач про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення від 13.02.2019, яке знаходиться в матеріалах справи. Станом на 26.02.2019 на адресу суду відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомлення сторін від відповідача не надходило.

Відповідно до частини дев'ятої статті 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей Господарського процесуального кодексу України визначено поняття малозначних справ, а саме це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Частиною першою статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засіданні.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

З огляду на вищевикладене, господарський суд розглядає справу в порядку частини п'ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Беручи до уваги приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, господарський суд визнавши зібрані докази достатніми для розгляду спору за наявними в справі матеріалами.

В судовому засіданні 26.02.2019 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

22.11.2013 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) був укладений договір № 1658/14-ТЕ-29 купівлі-продажу природного газу, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього Договору. Між сторонами було укладено додаткові угоди № 1 та № 2 (а.с. 31-32), які стосуються виключно предмету договору та ціни на природний газ.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 186 845,13 грн., що підтверджується актами прийому- передачі природного газу від 31.01.2014 (а.с.33), від 28.02.2014 (а.с.34), від 31.03.2014 (а.с.35), від 30.04.2014 (а.с.36 ), від 31.05.2014 (а.с.37), 30.06.2014 (а.с.38), 31.07.2014 (а.с. 39), 31.08.2014 (а.с.40), 30.09.2014 (а.с.41), 31.10.2014 (а.с.42), 30.11.2014 (а.с.43), 31.12.2014 (а.с.44).

Пунктом 6.1 Договору встановлено, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно вимог статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно норм цивільного законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов'язання передати річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплатити вартість отриманої речі та право її вимоги.

Договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, зміст договору є і мови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Позивач вказує, що основна заборгованість у відповідача відсутня, проте оплату за переданий газ останній здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строк визначений договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги пункту 6.1 договору, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами до відповідача про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних збитків.

Щодо стягнення з відповідача пені, суд зазначає таке.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договором (пунктом 7.2) передбачено, що у разі порушення покупцем умов пункту 6.1 договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно з приписами статей 216-218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» , обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зважаючи на викладене, суд приходить висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в сумі 3083,95 грн., згідно статей 230-232, 343 Господарського кодексу України, статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та пункту 7.2 договору підставні та підлягають до задоволення.

Перевірка розрахунку нарахування пені здійснена судом за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ» .

Щодо нарахованих позивачем 465,72 грн. 3% річних та 1039,16 інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Згідно частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, розглянувши позовні вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, вважає їх обґрунтованими, правомірними та підлягаючими задоволенню.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

Так, в розумінні статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права. Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов'язується з конкретною вимогою про захист окремого порушено права. Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Позовна давність тривалістю в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

При цьому, згідно статті 259 Цивільного кодексу України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Судом встановлено, що згідно пунктом 9.3 договору, строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків, річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у п'ять років.

Як вбачається з програмно-апаратного забезпечення «Діловодство суду» , позивач звернувся до суду 24.01.2019, відповідно, строк позовної давності за вимогами до відповідача не сплив, а відповідачем не подано заяви про застосування строку позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на все вищевикладене, позовні вимоги позивача у даній справі підлягають задоволенню у повному обсязі.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 1921,00 грн. покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 236- 238, 240, 252, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з ОСББ Райдуга-С (40020, м. Суми, вул. Ковпака, 14/1, код ЄДРПОУ 34743631) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) заборгованість згідно договору № 1658/14-ТЕ-29 від 22.11.2013 у сумі 4 588,83 грн., в тому числі: 3 083,95 грн. пені, 465,72 грн. 3% річних, 1 039,16 грн. інфляційних збитків, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 921 грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України ). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України ). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України ). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України , до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 28.02.2019.

Суддя ОСОБА_1