Рішення

від 01.02.2019 по справі 756/6904/18

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/2086/19

Справа №756/6904/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

01 лютого 2019 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Зотько Т.А.,

за участю секретаря судових засідань - Гайворонського В.М.,

позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Видавничий дім Бліц-Інформ про стягнення заробітної плати, грошової компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, вихідної допомоги, а також про зміну дати звільнення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ Видавничий дім Бліц-Інформ про стягнення заробітної плати за квітень 2018 року в розмірі 12638,5 грн. та за травень 2018 року в розмірі 2213,75 грн., стягнення грошової компенсації за невикористані відпустки в розмірі 9288,72 грн., стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 7473,2 грн., стягнення вихідної допомоги в розмірі 37365,98 грн., всього - 68980,15 грн., а також про видачу належним чином оформленої трудової книжки.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовув тим, що він тривалий час перебував у трудових відносинах з відповідачем, однак у зв'язку із невиплатою роботодавцем у визначений строк заробітної плати за березень та квітень 2018 року, позивач на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України виявив бажання розірвати із відповідачем трудовий договір, через невиконання роботодавцем законодавства про працю своїх трудових обов'язків, про що подав 03.05.2018 генеральному директору підприємства відповідну заяву про звільнення його з 08.05.2018. Однак, відповідач не здійснив належним чином оформлення трудових відносин, не повернув трудову книжку, не здійснив повного розрахунку по заробітній платі, та не сплатив компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, а тому позивач був змушений звернутись до суду із даним позовом.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 23.06.2018 року справу за позовом ОСОБА_3 до ТОВ Видавничий дім Бліц-Інформ про стягнення заробітної плати, грошової компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, вихідної допомоги, а також про видачу належним чином оформленої трудової книжки передано за підсудністю на розгляд до Деснянського районного суду м. Києва.

02.08.2018 року справа надійшла до Деснянського районного суду м. Києва.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2018 дана справа була передана на розгляд судді Зотько Т.А.

Ухвалою судді від 09.08.2018 було відкрито провадження у вказаній справі, з призначенням розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а також від відповідача за клопотанням сторони позивача також були витребувані письмові докази.

Разом з цим учасникам справи було направлено ухвалу суду про відкриття провадження у справі та направлено відповідачу копію позовної заяви з додатками, та встановлено для учасників строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень.

При цьому, стороною позивача, у встановлені процесуальні строки було подано до суду заяву про зміну предмету позову, збільшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач остаточно просив суд стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату за квітень 2018 року у розмірі 12638,5 грн., невиплачену заробітну плату за травень 2018 року у розмірі 2213,75 грн., грошову компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 9288,72 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 41725,59 грн., вихідну допомогу у розмірі 71 618,37 грн., а всього стягнути 68 980, 15 грн., змінити дату звільнення з 10.08.2018 на 08.05.2018 , разом з тим стягнути з відповідача на його користь судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Ухвалою судді від 05.10.2018 було вирішено питання щодо здійснення розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін) та відповідно призначено судове засідання для заслуховування пояснень учасників справи.

У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Позивач у судовому засіданні надав виписку по картковим рахункам та копію трудової книжки, позовні вимоги, щодо стягнення з відповідача суми заборгованості підтримав, просив проводити розгляд справи у відсутності представника відповідача з постановленням по справі заочного рішення.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження відповідача - ТОВ Видавничий дім Бліц-Інформ зареєстроване за адресою: м.Київ, вул.Мурманська, 7 (а.с.155-158).

Згідно з вимогами ч.ч.6, 7 ст.128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Представник відповідача у судове засідання повторно не з'явився, про розгляд справи повідомлявся судом у встановленому законом порядку, однак на адресу суду повернута поштова кореспонденція за закінченням терміну зберігання.

Згідно вимог ч.ч.1,3 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не надходило.

Враховуючи вищевикладене та вимоги ст.ст.279, 280 ЦПК України, суд вважав за можливе проводити заочний розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, у відсутності не з'явившихся учасників судового процесу та за наявними у справі матеріалами, з ухваленням по справі заочного рішення.

Заслухавши пояснення позивача, вивчивши подані сторонами заяви по суті справи, та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що пред'явлений ОСОБА_2 позов підлягає частковому задоволенню судом, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 26.06.2017 було прийнято до ТОВ Видавничий дім Бліц-Інформ на посаду провідного фахівця відділу маркетингу редакції газети Багалтерія в порядку переведення з ПрАТ Бліц-Інформ , згідно наказу директора від 23.06.2017 за №11-п, що підтверджується наданою суду копією трудової книжки позивача

01.04.2018 позивача було переведено на посаду провідного фахівця відділу маркетингу редакції газети Бугалтерія , департаменту комерційного, згідно наказу директора департаменту комерційного, на підставі наказу №51-п від 30.03.2018 (а.с. 191-193)

Відповідно до особисто підписаної позивачем заяви від 03.05.2018 року адресованої генеральному директору ТОВ ВД БЛІЦ-ІНФОРМ останній, у зв'язку із невиплатою заробітної плати за березень та квітень 2018 року, просив звільнити його з роботи за власним бажанням з 08.05.2018 року на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України.

Вказану заяву позивач направив цінним листом 08.05.2018 року, що підтверджується фіскальним чеком та описом-вкладення поштового відправлення (а.с.18, 19).

Факт надання вказаної заяви про звільнення відповідачу та факт повторної відмови від її прийняття підтверджується актом від 08.05.2018 року (а.с.34).

З наданої суду копії трудової книжки позивача, яка була йому повернута відповідачем в ході розгляду справи, вбачається, що 10.08.2018 року Генеральним директором був внесений відповідний запис про звільнення позивача за власним бажанням, згідно ч. 3 ст.38 КЗпП України, на підставі наказу №163-п від 10.08.2018.

Таким чином, з наданих суду доказів прямо вбачається, що позивача було звільнено з роботи більше ніж через три місяці після подачі керівництву заяви про звільнення за власним бажанням на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України.

Звертаючись до суду з даними позовними вимогами, що були уточнені в ході розгляду справи, позивач просить змінити дату такого звільнення з 10.08.2018 на 08.05.2018 . Дані позовні вимоги позивачем обґрунтовувались тим, що у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх трудових обов'язків відповідно до законодавства про працю, а саме через несвоєчасну виплату заробітної плати за березень та квітень 2018 року, позивачем було подано заяву підписану 03.05.2018 року про звільнення його з роботи за власним бажанням починаючи з 08.05.2018 року на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, однак, як вбачається з копії трудової книжки відповідач звільнив позивача із займаної посади лише 10.08.2018, але трудові відносини між ними було фактично припинено 08.05.2018, а відтак позивач вважає викладені відповідачем формулювання причини та дати звільнення такими, що суперечить вимогам трудового законодавства.

З огляду на встановлені в ході розгляду справи обставин, та з наданих суду доказів випливає, що позивача фактично було звільнено із займаної посади 10.08.2018 за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України.

Як визначено статтею 48 КЗпП України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу. Студентам вищих та учням професійно-технічних навчальних закладів трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після початку проходження стажування.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Положеннями статті 43 Конституції України гарантоване право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Підстави розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника передбачені ст.38 КЗпП України.

Частина третя даної норми передбачає розірвання трудового договору з ініціативи працівника за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до ч.1 ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

При цьому, строк розірвання трудового договору і його правові підставі залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо працівником причини звільнення порушення працедавцем трудового законодавства (ч.3 ст.38 КЗпП України) не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору зокрема на ч.1 ст.38 КЗпП України.

Таким чином, для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

Аналогічний висновок викладено й в постанові Верховного суду України від 31.10.2012 року по справі 6-120цс12.

Відповідно до частини 1 статті 94 КЗпПУ заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 3 вказаної статті передбачено, що питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України Про оплату праці та іншими нормативно-правовими актами.

За положеннями статті 2 Закону України Про оплату праці заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Згідно із частиною 1 статті 21 Закону України Про оплату праці працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною 5 статті 97 КЗпП передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Як закріплено статтею 24 Закону України Про оплату праці , а також статтею 115 КЗпП України, - заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимог про розрахунок.

Факт несвоєчасної виплати позивачу остаточного розрахунку при звільненні підтверджується випискою за картковим рахунком клієнта, а також листом відповідача за вих. № 138 від 15.05.2018 року.

Згідно наданої суду виписки по рахунках позивачу були нараховані виплати у період роботи у ТОВ ВД Бліц-Інформ за період I кварталу за січень-лютий 2018 року, з матеріалів справи вбачається, що позивач подав заяву підписану 03.05.2018 року про звільнення його з роботи за власним бажанням з 08.05.2018 року.

Ознайомившись з операціями по картковим рахункам останні зарахування заробітної плати було здійснено 04.05.2018 року у сумі - 2 999,43 грн., 07.05.2018 року - у розмірі 11631,46 грн., та 08.08.2018 року у сумі -1079,0 грн., а відтак відповідачем на момент звільнення була погашена заборгованість перед позивачем за березень та квітень місяць, однак судом встановлено, що заборгованість по заробітній платі за період II кварталу за травень 2018 року, а також компенсація за невикористані дні відпустки відповідачем сплачено не було, що крім того підтверджується наданими ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м.Києві відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 07.12.2018.

В ході розгляду справи судом, відповідачем не було спростовано обставин наявності заборгованості перед позивачем по виплаті заробітної плати станом на момент подачі позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, у зв'язку із невиконанням роботодавцем законодавства про працю.

Разом з цим, за правилами частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Аналіз змісту частини третьої статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку, що в разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв'язку з допущеними щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Такий правовий висновок сформульований у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 61-1398св18, а тому оскаржувані рішення у цій частині не підлягають скасуванню (з урахуванням положень частини першої статті 403 ЦПК України).

А тому, з урахуванням тієї оставини, що відповідно до трудовиї книжки, Наказу ТОВ ВД Бліц Інформ № 163-п від 10.08.2018 року, Позивача було звільнено відповідно до вказаної ним у заяві про звільнення підстави - згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України, але з невірним зазначенням дати звільнення не з 08.05.2018, як вказував позивач, а з 10.08.2018, даний факт підтверджується копією заяви про звільнення підписаною 03.05.2018 року, а відтак вимога позивача про зміну дати звільнення обґрунтована та підлягає задоволенню судом.

Що стосується решти вимог позивача, а саме в частині стягнення з відповідача на його користь суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суми вихідної допомоги, то слід зазначити наступне.

Положеннями частини першої статті 117 КЗпП України передбачений прямий обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Отже, не проведення розрахунку з працівником у зазначені строки в свою чергу є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 27 Закону України Про оплату праці передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно з п. 21 Постанови Пленуму ВСУ N 13 від 24.12.1999 року при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (з наступними змінами і доповненнями), далі - Порядок. Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.

Згідно з п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно з п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період

Відповідно до наданого позивачем розрахунку та визначених правил розрахунку розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України, становить 41725,59 грн., згідно отриманих даних в ході розгляду справи, судом було зроблено перерахунок позовних вимог в даній частині, а відтак остаточна сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, на час ухвалення рішення судом, складає у загальному розмірі 144081,78 грн.

Також, відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку.

Таким чином, як було встановлено судом, відповідачем (роботодавцем) було порушено вимоги трудового законодавства - своєчасно не була виплачена заробітна плата позивачу, що змусило написати її заяву на звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, а тому у даному випадку наявна необхідність стягнення також з відповідача на користь позивача вихідної допомоги при звільненні в розмірі тримісячного середнього заробітку, розмір якого за остаточними підрахунками становить 47137, 19 грн.

При обчисленні середнього заробітку позивач керувався самостійно отриманими відомостями з територіальних органів Пенсійного Фонду України відомостей про нараховану заробітну плату на підприємстві відповідача. При цьому, проведений розрахунок було перевірено судом, та його не було спростовано відповідачем у встановленому процесуальним законом порядку.

Положеннями ч.ч.1,2 ст.2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ж до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Надані позивачем докази суд визнає належними і допустимими, також достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження належного виконання вимог трудового законодавства при виниклих із позивачем трудових правовідносин, а також в спростування обставин, якими керувався позивач при пред'явлені позову до суду.

А відтак, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позову.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 704, 80 грн. Також, в порядку розподілу судових витрат, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.38, 44, 47, 97, 116, 117, 235 КЗпП України, Законом України Про оплату праці , ст.ст.2, 12, 13, 17, 19, 76-81, 83, 89, 113, 141, 178, 191, 209, 223, 235, 258-259, 263-265, 273-284, 352, 354-355 Розділом ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Видавничий дім Бліц-Інформ про стягнення заробітної плати, грошової компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, вихідної допомоги, а також про зміну дати звільнення - задовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_2 з 10.08.2018 р. на 08.05.2018 р. .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Видавничий дім Бліц-Інформ (02094, м. Київ, вул. Мурманська, 7, код ЄДРПОУ: 41309403) на користь ОСОБА_2, РНОКПП - НОМЕР_1, (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1,) невиплачену заробітну плату за травень 2018 р. у розмірі 2213,75 грн., грошову компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 9288,72 грн., суму вихідної допомогив загальному розмірі 47137,19 грн., суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у загальному розмірі 144081,78 грн. та витрати по оплаті правової допомоги в розмірі 3000 грн..

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Видавничий дім Бліц-Інформ (02094, м. Київ, вул. Мурманська, 7, код ЄДРПОУ: 41309403) на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн..

У задоволенні інших вимог позову ОСОБА_2 - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд міста Києва.

Суддя: