Рішення

від 26.02.2019 по справі 906/841/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2019 р. м. Житомир Справа № 906/841/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Антонова О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківський автогенний завод"

до Товариства з обмеженою відплвідальністю" Альтарес-МСК"

про стягнення 201812,82 грн

Справа розглядалася із застосуванням режиму відеоконференції.

Приватне акціонерне товариство "Харківський автогенний завод" звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтарес-МСК" 201812,82грн за договором поставки №150/2/15 від 26.02.2015, з яких: 79500,00грн основного боргу, 9031,00грн штрафу, 54589,09грн пені, 41685,46грн 25% річних, 17007,27грн інфляційних.

Ухвалою суду від 01.10.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 22.12.2018 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду.

11.02.2019 на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, за наявними у матеріалах справи документами.

20.02.2019 на адресу суду, з поштовою відміткою "інші причини", повернулась копія ухвали від 08.02.2019, яка направлялася на адресу відповідача.

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

При цьому, згідно п.3.9.1постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічні приписи містить п.5 ч.6ст. 242 ГПК України.

Крім того, відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвала Господарського суду Житомирської області від 08.02.2019 була оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень 11.02.2019 (http://reyestr.court.gov.ua), а тому відповідач міг ознайомитися з текстом цієї ухвали.

Таким чином, ТОВ "Альтарес-МСК" не було позбавлене об'єктивної можливості дізнатися про рух справи №906/841/18, користуючись засобами поштового зв'язку, відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень тощо, однак наданими йому процесуальними правами не скористалося.

Враховуючи вищевикладені обставини, оскільки поштова кореспонденція направлялась відповідачу за юридичною адресою, суд вважає, що ним вжито всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи та забезпечення явки представника останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Оскільки явка представника відповідача в судове засідання не визнавалася обов'язковою, а надання письмового відзиву є правом відповідача, а не його обов'язком, суд вважає, що неявка представника відповідача та неподання відзиву не перешкоджає розгляду справи за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч.9ст.165 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

26.02.2015 між Приватним акціонерним товариством "Харківський автогенний завод" (позивач/постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю" Альтарес-МСК" (відповідач/покупець) було укладено договір поставки Товару О №150/2/15 (далі-Договір).

Позивач вказує, що належним чином виконав свої зобов'язання по поставці товару. Однак, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, станом на день пред'явлення позову заборгованість відповідача перед позивачем склала 79500,00 грн.

Не проведення відповідачем у повному обсязі розрахунків за отриманий товар стало підставою для звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

Крім суми основного боргу у розмірі 79500,00 грн, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 9031,00грн штрафу, 54589,09грн пені, 41685,46грн 25% річних, 17007,27грн інфляційних.

В обґрунтування позовних вимог позивач зсилається на ст.ст. 193, 222 ГК України, ст.ст. 509, 526, 527, 530 ЦК України.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи відносини між сторонами виникли на підставі договору поставки Товару О №150/2/15 від 26.02.2015.

Відповідно до ч.1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

За умовами п.1.1. Договору, постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар, найменування якого зазначається в специфікаціях (Додатках) які є невід'ємною частиною цього Договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити постачальнику поставлений товар на умовах цього Договору.

Пунктом 1.2. Договору сторони обумовили, що постачальник поставляє товар партіями, оплата проводиться за конкретну отриману партію, згідно видаткової накладної та рахунку-фактури.

Поставка товару здійснюється на умовах Міжнародних правил тлумачення торгових термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року (п. 1.3. Договору).

За умовами п. 3.1. Договору, найменування, одиниця виміру, вартість одиниці товару, умови поставки, місце поставки, вказуються в специфікаціях (додатках), які є невід'ємною частиною цього договору. Термін дії специфікації (додатків) зазначається у специфікаціях (додатках).

Сума Договору становить суму поставленого товару протягом дії цього Договору, згідно видаткових та податкових накладних.

Наданими до справи довіреностями, видатковими та товарно-транспортними накладними, (а.с. 45-82) підтверджено, що в період з 23.09.2015 по 07.02.2017 позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 208920,00грн.

За умовами п. 5.2. Договору, оплата за товар проводиться покупцем на поточний рахунок постачальника протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання товару.

При проведенні оплати покупець у призначенні платежу обов'язково посилається на даний договір і на номер рахунку-фактури (п. 5.4. Договору).

Датою оплати за товар вважається день надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 5.6. Договору).

Проведення відповідачем часткових проплат за поставлений товар на суму 129420,00грн підтверджується наданими до матеріалів справи платіжними дорученнями (а.с. 85-147).

За вказаного, матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача на час звернення позивача до суду грошового зобовязання по сплаті на користь позивача на підставі Договору грошових коштів у розмірі 79500,00 грн. Відповідач існування вказаної заборгованості не спростував, на дату судового засідання доказів додатково проведених оплат по вказаній заборгованості не надав.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 79500,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Аналогічна норма закріплена і в статті 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи допущене порушення умов Договору в частині проведення розрахунків, позивач також просить стягнути з відповідача 9031,00грн штрафу, 54589,09грн пені, 41685,46грн 25% річних, 17007,27грн інфляційних.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст. 611 ЦК України, одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.1. Договору сторони погодили, що при порушенні термінів оплати відповідно до умов цього Договору покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми боргу за кожен день прострочення, а при порушенні термінів оплати більш 10-ти банківських днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми боргу і відсотки за користування гарантованими коштами в розмірі 50% річних від суми боргу і відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 25 % річних від суми несплати.

Також, пунктами 6.7. та 6.8. Договору сторони обумовили, що згідно ст. 259 ЦК України застосовується загальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). До нарахування штрафних санкцій, передбачених цим Договором, не застосовуються положення ч. 6 ст. 232 ГК України.

Як вбачається наданого позивачем розрахунку (а.с. 22-39), пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань нараховано за період з 29.09.2015 по 13.09.2018, починаючи з дати кожної окремої поставки та враховуючи здійснені відповідачем проплати.

Перевіривши вказаний розрахунок пені, суд дійшов висновку, що її нарахування в сумі 54589,09грн проведено вірно, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Наданий позивачем розрахунок штрафу на суму 9031,00грн (а.с. 38-39), який нараховано у розмірі 5% від суми боргу, є арифметично вірним, відповідає приписам законодавства та умовам Договору, а тому вимога позивача в цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснений позивачем на підставі п. 5.1. Договору розрахунок 35% річних у сумі 41685,46грн (а.с .34-37), є обґрунтованим та арифметично вірним, тому вимога позивача у вказаній частині підлягає задоволенню.

Перевіривши наданий розрахунок інфляційних, суд встановив, що позивач здійснив їх нарахування з не повним врахуванням приписів Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", згідно якого сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Однак, вищевказане не вплинуло на обґрунтованість заявленої до стягнення суми інфляційних, тому вимога в цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статтей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не подав суду доказів, які б спростовували доводи позивача, натомість позивач обґрунтував свої позовні вимоги належними та достатніми доказами.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства та підлягають задоволенню у повному обсязі на суму 201812,82грн. з яких: 79500,00грн основного боргу, 9031,00грн штрафу, 54589,09грн пені, 41685,46грн 25% річних, 17007,27грн інфляційних.

Судові витрати у справі, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю" Альтарес-МСК" (13300, Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Європейська, буд. 79, ід. код 38742034) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківський автогенний завод" (61046, Харківська обл., м. Харків, вул. Автогенна, буд. 10, ід. код 00204783):

- 79500,00 грн основного боргу;

- 9031,00 грн штрафу;

- 54589,09 грн пені;

- 41685,46 грн 25% річних;

- 17007,27 грн інфляційних;

- 3027,20 грн судових витрат.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 01.03.19

Суддя Вельмакіна Т.М.

1- до справи;

2,3 - сторонам - (рек. з пов.).