Постанова

від 26.02.2019 по справі 0540/6168/18-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2019 року справа №0540/6168/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Шишова О.О., суддів Сіваченка І.В., Блохіна А.А., при секретарі судового засідання Романченко Г.О., за участю представника позивача Косенка С.С., представниці відповідача Помалюк І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОВ БУД-ПРОЕКТ" на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 р. у справі № 0540/6168/18-а (головуючий І інстанції Галатіна О.О.), яке складене в повному обсязі 29 жовтня 2018 року в м.Слов'янську Донецької області, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОВ БУД-ПРОЕКТ" до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу № 1089 від 23.06.2018 року, податкового повідомлення - рішення № 0005481415 від 12.07.2018 року на суму 374855,00 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "АЗОВ БУД-ПРОЕКТ" (далі-позивач, апелянт) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ВАРУС (далі-відповідач) в якому просило суд визнати протиправним та скасувати наказ № 1089 від 23.06.2018 року, податкового повідомлення - рішення № 0005481415 від 12.07.2018 року на суму 374855,00 грн.

Суд першої інстанції в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОВ БУД-ПРОЕКТ" до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу № 1089 від 23.06.2018 року, податкового повідомлення - рішення № 0005481415 від 12.07.2018 року на суму 374855,00 грн. - відмовив.

Суд першої інстанції виходив з того, що із наданих позивачем документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю та подальшою реалізацією товару або використання у власному підприємстві, а відтак позивач не довів, що його дії по формуванню податкового кредиту та валових витрат є правомірними.

З рішенням суду першої інстанції не погодилось ТОВ "АЗОВ БУД-ПРОЕКТ". Звернулось з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що ТОВ "АЗОВ БУД-ПРОЕКТ" були надані до суду всі необхідні документи, які підтверджують здійснення господарської операції з контрагентами - постачальниками ТОВ Борис груп та ТОВ СантосХолд . Крім того, апелянт висловив незгоду з наказом про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ АЗОВ БУД-ПРОЕКТ з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами - постачальниками ТОВ Борис груп та ТОВ СантосХолд за березень 2018 року. Внаслідок перевірки відповідачем на підставі висновків Акта № 694/05-99-14-15/36319341 від 02.07.2018 року прийнято податкове повідомлення-рішення 12.07.2018 року на суму 374855,00 грн., яке на думку позивача є безпідставним та таким, що підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі.

Представниця відповідача в судовому засіданні вважала, що суд першої інстанції прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Просила залишити апеляційну скаргу без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін.

Переглядаючи справу за наявними в ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю АЗОВ БУД-ПРОЕКТ , зареєстроване в якості юридичної особи, місцезнаходження: 87516, Донецька обл., м. Маріуполь, б-р. 50 років Жовтня, буд. 11, прим. 3, код ЄДРПОУ 36319341.

02.07.2018 року податковим органом на підставі наказу направлення від 23.06.2018 року № 1391 ГУ ДФС у Донецькій області та наказу ГУ ДФС у Донецькій області від 23.06.2018 року № 1089 проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ АЗОВ БУД_ПРОЕКТ з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками ТОВ Борис груп (код ЄДРПОУ 37342221) та ТОВ Сантосхолд (код ЄДРПОУ 41189726) за березень 2018 року.

Внаслідок зазначених обставин, відповідачем встановлено порушення позивачем п.44.1, п.44.6 ст.44, п.п.192.1.2 п.192.1 ст.192, п.198.1, п. 198.1, п.198.2 п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п.200.2, п.200.4 ст.200 розділу V Податкового кодексу України, внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту по оформленим у березні 2018 року по операціям з ТОВ Борис груп (код ЄДРПОУ 37342221) та ТОВ Сантосхолд (код ЄДРПОУ 41189726), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 299884 грн. у тому числі за березень 2018 року в сумі 243344 грн. та за квітень 2018 року в сумі 56540 грн.

На підставі даного акту перевірки, відповідачем 12.07.2018 року було прийнято податкове повідомлення - рішення № 0005481415, згідно з якими відповідачем визначено позивачу, відповідно, грошові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 299884 грн. та штрафні фінансові санкції на суму 74971 грн.

Предметом спору по справі правомірність висновку податкового органу з приводу реальності господарських операцій і як наслідок правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України наведені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, якими є, зокрема, прийняття (вчинення) таких рішень, (дій, бездіяльності) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.п.14.1.36. п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Розділ V ПК України регулює порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, визначає платників податку, встановлює порядок реєстрації в якості платників ПДВ, визначає об'єкти оподаткування та розміри ставок податку, операції, які звільнені від оподаткування, а також, правила віднесення сум до складу податкового кредиту.

Відповідно до норм підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту а пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у пункті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це: відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

За приписами норм пункту 44.1 та пункту 44.3 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац 2 пункту 44.1 статті 44 ПК України).

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон України від 16 липня 1999 року №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

У розумінні Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, згідно пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) (далі по тексту - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), "господарські операції" - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно частиною 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV).

Аналіз вищевикладених норм Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Верховний суд у постанові від 28 серпня 2018 року у справі № 804/12763/13-а сформував наступні критерії оцінки реальності господарської операції та її вплив на формування (як в даному випадку) податкового кредиту: Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів справи 01 березня 2018 року між ТОВ СантосХолд та ТОВ АЗОВ БУД-ПРОЕКТ укладено договір № 7 про виконання будівельних робіт.

На виконання зазначеного договору до суду надано акт виконаних робіт форми КБ-2 на загальну суму 481008,00 грн. банківські виписки від 15.03.2018 року із зазначенням платежу: за отриманий асфальт .

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що 01 грудня 2017 року між ТОВ Борис Груп та ТОВ АЗОВ БУД-ПРОЕКТ укладено № б/н від про виконання будівельних робіт.

На виконання зазначеного договору до суду надано акт виконаних робіт на загальну суму 237890,40 грн. акт № 5 на загальну суму 120240,00 грн. акт на загальну суму 339240,00 грн. акт на загальну суму 281688,00 грн. банківські виписки від 15.03.2018 року із зазначенням платежу за бітум .

У судовому засіданні представник позивача звернув увагу на те, що листом від 05.03.18 року № 12, директором ТОВ АЗОВ БУД ПРОЕКТ було повідомлено ТОВ БОРИС ГРУП про помилковість напису призначення платежу, що підтверджує оплату виконаних робіт.

Також в підтвердження реальності господарських операцій позивач посилається на податкові накладні ТОВ БОРИС ГРУП від 05.03.2018 року № 3, від 27.03.2018 ро від 27.03.2018 року № 5, від 27.03.2018 року № 6, податкову накладну TOB С ХОЛД від 19.03.2018р. № 17.

Крім того зі змісту акт перевірки вбачається, що предметом дослідження були оборотно-сальдові відомості, які підтверджують рух ТМЦ.

При таких обставинах суд апеляційної інстанції вважає, що наявні докази у своєї сукупності підтверджують факт реальності господарських операцій а наявні дефекти у їх оформлені не впливають на зазначений висновок.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі 804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Таких висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 30.01.2018 р. по справі № 2а/1770/3360/12, від 19 червня 2018 року у справі №826/7704/16 (адміністративне провадження №К/9901/38191/18).

Суд апеляційної інстанції посилається також на постанову Верховного суду від 23.01.2018 №2а-6686/12/1470, в якому Суд зазначив, що відсутність актів інвентаризації, відсутність контрагентів за місцем їх знаходження, виконання контрагентом послуг, які не є його основним видом діяльності не є безумовними обставинами, які вказують на нереальність господарських операцій.

Згідно із статтею 19 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить Законодавству. Органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.

Крім того, Європейською судовою практикою та судовою практикою України, є те, що підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями контрагента. Саме контрагент повинен відповідати за свої порушення. Якщо останнім було порушено норми чинного законодавства, то саме він повинен нести встановлену відповідальність (рішення Європейського суду з прав людини у справі за позовом товариства "Інтерсплав" проти України (2007 рік) Булвес проти Болгарії .

У випадку виявлення податковими органами фактів невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ вони мали можливість розпочати податкову перевірку цього платника податків з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.

Тобто добросовісний платник податків не повинен відчувати негативні наслідки у зв'язку з порушенням законодавства його контрагентом.

Відповідно до ст.17 ЗУ Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду, а відповідно до ч. 2 ст. 8 КАЄ України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Наведені в сукупності обставини та досліджені докази, суд апеляційної інстанції вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції фактично відбулися, що знайшло своє відображення у тому числі в бухгалтерському обліку.

При таких обставинах суд апеляційної інстанції вважає, що висновок суду першої інстанції в частині встановлення правомірності податкового повідомлення-рішення є помилковим.

Щодо вимог позивача про визнання протиправним та скасування наказу № 1089 від 23.06.2018 року, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач не навів обґрунтованих доводів, які б вказували на протиправність прийняття спірного наказу.

При таких обставинах суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про скасування наказу № 1089 від 23.06.2018 року.

Пунктом 3 частини 1 статті 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

При таких обставинах рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового судового рішення, яким позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення рішення слід задовольнити.

Повний текст рішення складений 01 березня 2019 року.

Керуючись статтями 139, 250, 310, 315, 317, 321, 322, ч.1 ст. 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОВ БУД-ПРОЕКТ" на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 р. у справі № 0540/6168/18-а - задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 р. у справі № 0540/6168/18-а - скасувати в частині відмови в задоволенні вимог про скасування повідомлення - рішення № 0005481415 від 12.07.2018 року на суму 374855,00 грн.

Позовні вимоги про скасування повідомлення - рішення № 0005481415 від 12.07.2018 року на суму 374855,00 грн. задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати повідомлення - рішення № 0005481415 від 12.07.2018 року на суму 374855,00 грн.

В решті рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 р. у справі № 0540/6168/18-а - залишити без змін.

На підставі частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України складення рішення у повному обсязі відкласти на строк - до 5 днів.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку передбаченому ст.328 КАС України.

Головуючий суддя О.О.Шишов

Судді І.В.Сіваченко

А.А.Блохін