Постанова
від 28.02.2019 по справі 826/11808/17
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/11808/17 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О.,

Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 серпня 2018 року у справі за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області до товариства з обмеженою відповідальністю "Борисфен Ольвія", товариства з обмеженою відповідальністю "ТМС-Монтаж" про визнання правочину недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Борисфен Ольвія" (відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМС-Монтаж" (відповідач 2), в якому просив суд: визнати недійсним правочин укладений між відповідачами за результатами якого складено податкові накладні від 31.03.2016 р. № 43, від 31.03.2016 р. № 39.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 755/8521/17 керівника ТОВ "Борисфен Ольвія" було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст.205 Кримінального кодексу України (пособництво у здійсненні фіктивного підприємництва).

У зв'язку з зазначеним, позивач вважає, що правочин, що мав місце між відповідачами, за наслідком вчинення якого було складено податкові накладні від 31.03.2017 № 43 та № 39, має бути визнаний недійсним в судовому порядку на підставі вимог ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись порушення судом першої інстанції норм матеріального права просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від від 13 серпня 2018 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на обставини аналогічні викладеним у позовній заяві.

Позивач зтверджує, що вирок суду є належним доказом підтверджуючим факт укладення правочинів від імені фіктивного підприємства, які завідомо суперечать інтересам держави та суспільства.

Разом з цим, в обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва та Київського апеляційного адміністративного суду 2017 року у яких судами було викладено правову позицію щодо аналогічних правовідносин.

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Згідно з ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

ТОВ "Борисфен Ольвія" зареєстровано за адресою: 08300, м. Бориспіль, вул. Запорізька, 10, Директором та головним бухгалтером в одній особі являється ОСОБА_3.

Відповідно до податкових накладних від 31.03.2016 №43, від 31.03.2016 № 39 виписаної Відповідачем 1 на користь Відповідача 2, у даний період було надано послуги на загальну суму 187560,00 грн. (у т. ч. ПДВ).

Позивач зазначає, що вироком Дніпровського районного суду м Києва від 15.06.2017 р. по кримінальній справі № 755/8521/17 встановлено, що в березні 2016 року, в денний час доби, ОСОБА_3, перебуваючи за місцем проживання, отримав від невстановленої розслідуванням особи пропозицію придбати (перереєструвати на своє ім'я) підприємство ТОВ "Борисфен Ольвія" (код 39967928).

Не маючи наміру здійснювати господарську діяльність підприємства пов'язану з неспеціалізованою оптовою торгівлею зазначену у статутних документах ГОВ "Борисфен Ольвія", а також не маючи засобів для ведення господарської діяльності, усвідомлюючи протиправний характер запропонованих йому дій як майбутнього засновника та власника вказаного підприємства, а також те, що вказане підприємство придбається ним для здійснення незаконної діяльності невстановленими розслідуванням особами, ОСОБА_3 погодився на таку пропозицію та надав відомості невстановленій досудовим розслідуванням особі для створення документів для перереєстрації підприємства на своє ім'я.

Жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ "Борисфен Ольвія" ОСОБА_3 не мав, підприємство перереєстрував на своє ім'я на прохання невстановленої досудовим розслідуванням особи без мети здійснення господарської діяльності. Реєстраційних документів ТОВ "Борисфен Ольвія" не складав, лише підписував та передавав невстановленим досудовим розслідуванням особам. Жодних документів податкової та бухгалтерської звітності ТОВ "Борисфен Ольвія" ОСОБА_3 не складав та не підписував. До органів Державної фіскальної служби ОСОБА_3 податкову звітність не подавав та нікого на це не уповноважував. Жодних службових осіб ТОВ "Борисфен Ольвія" ОСОБА_3 не призначав.

З урахуванням зазначеного та керуючись інтересами держави, Головне управління ДФС у Київській області звернулось до суду із відповідним позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в діях Товариств відсутній умисел під час укладення договору без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування або несплати податків, у той час як ГУ ДФС у Київській області не надано суду документального підтвердження своєї правової позиції.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи, зокрема, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як стверджує позивач, правочин, укладений між відповідачами є таким, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заналізу наведених норм законодавства вбачається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Тобто, саме на момент вчинення правочину стороною (сторонами) мають бути дотримані вимоги частин першої - третьої, п'ятої та шостої статті 203 Цивільного кодексу України.

При цьому, колегія суддів зауважує, що за вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки нечинного правочину передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України.

Так, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Тобто, у разі укладення нечинного правочину, діючим законодавством не передбачено стягнення коштів в дохід держави, а лише сторони повертаються у початковий стан (застосовується реституція).

Відповідно до приписів ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Звертаючись до суду із даним позовом, контролюючий орган в якості підстави для визнання правочину, укладеного між відповідачами, недійсним, посилається на наявність вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 15.06.2017 року у кримінальній справі №755/8521/17 стосовно ОСОБА_3 та податкові накладні від 31.03.2016 року №43, від 31.03.2016 року № 39.

Так, умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Аналогічний правовий висновок викладено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07 березня 2017 року за результатом вирішення адміністративної справи № 826/283/14.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 15.06.2017 року №755/8521/17, копія якого наявна у матеріалах справи, затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 29 травня 2017 року між прокурором Київської міської прокуратури №10 Краковецькою Д.В. та ОСОБА_3, ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27 частини 1 статті 205 КК України, та призначено йому за цією статтею покарання у вигляді штрафу у розмірі п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 8500 гривень на користь держави.

Проте, даний вирок не стосується обставин укладення правочинів між ТОВ "Борисфен Ольвія" та ТОВ "ТМС-Монтаж", оскільки такі обставини не досліджувались під час розгляду справи по обвинуваченню винних у вчиненні кримінального правопорушення.

За наведених обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вирок від 15.06.2017 року № 755/8521/17 не є належним доказом недійсності правочину, оскільки не доведено причетність до укладення (оформлення) правочинів з ТОВ "ТМС-Монтаж", обвинуваченої за вироком особи.

Натомість, колегією судом встановлено, що правомірність правочинів між відповідачами та реальність господарських операцій, вчинених між вказаними суб'єктами господарювання була встановлена рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року, яке набрало законної сили.

Таким чином, за наведених обставин та з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, вбачається, що в діях відповідачів відсутній умисел під час укладення договору без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування або несплати податків.

При цьому, з урахуванням приписів Податкового кодексу (зокрема, ст.61-62,78) колегія суддів вважає правильними доводи суду першої інстанції, що в разі отримання інформації про порушення платником податків валютного, податкового та іншого законодавства (в тому числі не врегульованого цим Кодексом, зокрема, вироку суду) контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такі органи зобов'язані здійснити заходи податкового контролю за таким платником податків шляхом, по-перше, направлення на його адресу обов'язкового письмового запиту на отримання пояснень та їх документальних підтверджень, а по-друге, здійснення перевірки такого платника податків в разі ненадання ним таких пояснень та документів. Натомість, позивачем не було надано суду доказів здійснення такого податкового контролю за діяльністю відповідачів, що, у свою чергу, зумовлює відсутність у нього доказів вчинення платниками податків спірного правочину, з метою визнання недійсним якого позивач звернувся до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

В даному випадку, позивачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано обґрунтованих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, ГУ ДФС у Київській області, яке є суб'єктом владних повноважень, не дотримано вимог КАС України в частині належного документального підтвердження своєї правової позиції, а отже позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, посилання апелянта на судову практику судів першої та апеляційної інстанції 2017 року щодо вирішення аналогічних спорів не приймається колегією суддів до уваги, оскільки вказані рішення не є джерелом права та мають виключно інформаційний характер. Натомість, колегія суддів звертає увагу, що правова позиція викладена Окружним адміністративним судом м. Києва в оскаржуваному рішенні від 13 серпня 2018 року узгоджується із правовою позицією Вищого адміністративного суду України, зокрема, викладеної в ухвалі від 11 березня 2017 року у справі 826/283/14.

Таким чином, вказані позивачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції та не спростовують зазначених вище висновків суду попередньої інстанції, а також не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243-245, 308, 311, 313315, 316, 321, 322, 325, 328-329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий судя А.Б. Парінов

Судді О.О. Беспалов

О.А. Губська

Повний текст постанови виготовлено 28 лютого 2019 року

СудШостий апеляційний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення28.02.2019
Оприлюднено05.03.2019
Номер документу80197474
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —826/11808/17

Ухвала від 02.11.2020

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Білоус О.В.

Ухвала від 24.07.2020

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Білоус О.В.

Ухвала від 09.04.2020

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Білоус О.В.

Ухвала від 13.05.2019

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Шипуліна Т.М.

Ухвала від 22.04.2019

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Шипуліна Т.М.

Постанова від 28.02.2019

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Парінов Андрій Борисович

Ухвала від 14.02.2019

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Парінов Андрій Борисович

Ухвала від 14.02.2019

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Парінов Андрій Борисович

Ухвала від 04.02.2019

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Парінов Андрій Борисович

Рішення від 13.08.2018

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Федорчук А.Б.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні