Постанова

від 18.02.2019 по справі 817/1182/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2019 рокуЛьвів№ 857/1688/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Пліша М.А., Шинтар Т.І.,

за участі секретаря судового засідання Гром І.І.,

позивач: не з'явився

відповідач:не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Виконавчого комітету Рівненської міської ради на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року у справі № 817/1182/18 за адміністративним позовом Виконавчого комітету Рівненської міської ради до Приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Плетньова Володимира Олександровича про визнання протиправними та скасування рішень,-

суддя в 1-й інстанції - Борискін С.А.,

час ухвалення рішення - 13:18:59 год.,

місце ухвалення рішення - м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення -19.07.2018 року,-

В С Т А Н О В И В :

Виконавчий комітет Рівненської міської ради (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Плетньова Володимира Олександровича (далі відповідач) про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.04.2017 року №34817181 та №34817387.

На обґрунтування заявленого позову зазначає, що відповідачем оскаржувані рішення було прийнято всупереч вимогам пункту 6 частини 1 та частини 2 статті 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідно до якої, за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Зокрема позивач зазначає, що ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 15 лютого 2017 року у справі № 569/17097/16-ц позов Виконавчого комітету Рівненської міської ради забезпечено шляхом заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об'єктів нерухомого майна за адресою: м. Рівне, вул. Шевченка, 105. Тому рішення відповідача щодо реєстрації прав на об'єкти нерухомості за вказаною адресою є протиправними.

Зокрема, позивач покликається на порушення вимог частини 3 статті 17 Закону України Про охорону дитинства та пункту 3 частини 1статті 71 Цивільного кодексу України при укладенні договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державнійза адресою: м. Рівне, вул. Шевченка, 105.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Виконавчим комітетом Рівненської міської ради подано апеляційну скаргу. Вважає, що оскаржуване рішенняє незаконним та необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та без врахування всіх фактичних обставин справи, відтак просить таке рішення скасувати, а позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що згідно пункту 1 частини 1 статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи йогодубліката.

Вважає, що договори дарування квартири від 18 квітня 2017 року, на підставі яких приймалися спірні рішення про державну реєстрацію права власності суперечать положенням пункту 3 частини 1 статті 71 Цивільного кодексуУкраїни, оскільки укладені без дозволу органу опіки та піклування. Також безпідставними є зазначення в договорах дарування про дозвіл служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, оскільки згідно пункту 67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 до повноважень служби у справах дітей належить лише проведення перевірки документів та з'ясування наявності (відсутності) обставин, що можуть бути підставою для відмови унаданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини.

Також звертає увагу суду на те, що за заявою Виконавчого комітету Рівненської міської ради, Рівненським міським судом Рівненської міської області ухвалою від 15.02.2017 року у справі № 569/17097/16-ц позов Виконавчого комітету Рівненської міської ради забезпечено шляхом заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об'єктів нерухомого майна за адресою: м. Рівне, вул. Шевченка, 105.

Крім того, ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 09.03.2016 року скасовано ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від16.07.2015 року у справі 569/8906/15-ц, якою здійснено виділ квартир та нежитлових приміщень із об'єкта нерухомого майна - будинку № 105 на вулиці Шевченка в місті Рівному.

Відтак, апелянт вважає, що всупереч частині 3 статті 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень прийняття спірних рішень відповідачем здійснювалося без використання відомостей Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінченихбудівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, що суперечить положенням частини 3 статті 10 ЗаконуУкраїни Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1ст. 308 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Плетньова Володимира Олександровича Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №34817387 від 18.04.2017 року, останнім за результатом розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_2 та документів поданих для державної реєстрації, прийнято рішення: провести державну реєстрацію права власності, форма власності - приватна, на квартиру (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_1), що за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_3.

Рішення прийняте на підставі договору дарування квартири від 18.04.2017 року посвідченого приватним нотаріусом Плетньовим В.О.; відомостей з бази даних про реєстрацію заяв та запитів Державного реєстру речових прав №85221785 від 18.04.2017 року та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №85223120 від 18.04.2017 року, що свідчили про відсутність заборон на вчинення реєстраційних дій по вказаному об'єкту нерухомості чи наявність будь яких інших обтяжень (а.с.123-135).

Крім того, відповідно до рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Плетньова Володимира Олександровича Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №34817181 від 18.04.2017 року, останнім за результатом розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_4 та документів поданих для державної реєстрації, також прийнято рішення: провести державну реєстрацію права власності, форма власності - приватна, на квартиру (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_2), що за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_5.

Рішення прийняте на підставі договору дарування квартири від 18.04.2017 року посвідченого приватним нотаріусом Плетньовим В.О.; та відомостей з бази даних про реєстрацію заяв та запитів Державного реєстру речових прав №85222833 від 18.04.2017 року відповідно до яких у базі даних заяв щодо вказаного об'єкта нерухомості знаходиться лише одна заява про державну реєстрацію права власності від 18.04.2017 року зареєстрована державним реєстратором Плетньовим В.О.; (а.с.135-144).

Також встановлено, що згідно відомостей бази даних заяв та запитів Державного реєстру речових прав №105369141 від 28.11.2017 року, 17.03.2017 року о 12год. 04 хв. Управлінням забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради було зареєстровано рішення суду (як вбачається з досліджених у справі доказів - ухвалу Рівненського міського суду у справі №569/17097/16-ц від 15 лютого 2017 року Про забезпечення позову ) яким заборонено вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об'єктів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.171).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що заборона щодо вчинення реєстраційних дій, яка внесена до бази заяв Державного реєстру на підставі ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 15.02.2017 року у справі № 569/17097/16-ц, на яку покликається позивач, не стосується об'єктів нерухомості з реєстраційними номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2.

Суд першої інстанції звертає увагу на те, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 07.06.2018 року (номер інформаційної довідки 126698629) відомості про відкриття розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна за реєстраційним номером НОМЕР_1 (квартира, об'єкт житлової нерухомості, за адресою: АДРЕСА_1) були внесені до реєстру 29.07.2015 року реєстратором Рівненського міського управління юстиції (а.с.148-152).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 07.06.2018 року (номер інформаційної довідки 126699510) відомості про відкриття розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна за реєстраційним номером НОМЕР_2 (квартира, об'єкт житлової нерухомості, за адресою: АДРЕСА_1) були внесені до реєстру 31.07.2015 року реєстратором Рівненського міського управління юстиції (а.с.145-147).

У зв'язку із чим адреса об'єктів нерухомості за реєстраційним номером НОМЕР_1 та НОМЕР_2, рішення про державну реєстрацію переходу права власності, які є предметом оскарження в межах вказаної адміністративної справи - не збігається з адресою об'єкта нерухомості (без реєстраційного номеру), заборона на вчинення реєстраційних дій відносно якого внесена до бази даних заяв Державного реєстру 17.03.2017 року на підставі ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 15.02.2017 у справі № 569/17097/16-ц .

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість посилання відповідача на те, що ним в повній мірі і у відповідності до вимог чинного законодавства була проведена перевірка в базі даних заяв, яка робиться по повній адресі об'єкта нерухомого майна та/або його реєстраційному номеру.

Що ж стосується покликань представника позивача на те, що при прийнятті оскаржуваних рішень відповідачем не було враховано відсутність дозволу органу опіки та піклування, який у відповідності до рішення Рівненської міської ради від 10.07.1997 року № 219 надається міським головою, суд першої інстанції зазначив, що вказані обставини жодним чином не впливають на прийняття рішень державним реєстратором, а можуть бути підставою для оскарження договору (угоди) що стала підставою для проведення реєстраційних дій.

Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

У відповідності до ч.1 та ч.2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Предметом спору в цій справі є визнання протиправними дій нотаріуса щодо державної реєстрації права власності, а також скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при розгляді справи безпідставно не врахував ту обставину, що була наявна заборона щодо вчинення реєстраційних дій, яка внесена до бази заяв Державного реєстру на підставі ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 15.02.2017 року у справі № 569/17097/16-ц.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у справі № 817/1048/16 (ЄДРСРУ № 73304854) Велика Палата Верховного Суду вказала, що спори з державним реєстратором не належать до адміністративної юрисдикції, оскільки стосуються майнового інтересу і обов'язково будуть впливати на майнові права тієї особи, щодо якої ці реєстраційні дії буде скасовано.

14.03.2018 року у справі № 396/2550/17 (ЄДРСРУ № 72850788) Велика Палата Верховного Суду констатує, що оскаржуваним реєстраційним діям передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне. У справі, що розглядається, оскаржуються реєстраційні дії, стосовно яких існує спір про право цивільне, у межах якого можуть бути розв'язані й питання, пов'язані з реєстрацією права власності на будівлю, а тому цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства;

У справі № 823/2042/16 від 04.09.2018 року Велика Палата Верховного Суду відступила від попередніх висновків і зазначила, що скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів. Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Водночас помилковим є застосування ст. 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Так, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи. Ключовими принципами ст. 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства,

При цьому, колегія суддів вважає, за необхідне вказати, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг

Положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких була перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Під час визначення предметної юрисдикції справ слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Із встановлених обставин справи вбачається, що позивач, оскаржуючи реєстраційні дії, фактично має на меті захист свого майнового права на об'єкт реєстраційних дій.

Вирішення цього спору стосуватиметься не лише майнових прав позивача, а й речових прав третьої особи, відтак - правовідносини у цій справі регулюються нормами цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За ч. 4 ст. 11 ЦК України у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Отже, рішення суб'єктів владних повноважень можуть бути підставою виникнення/припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Також такі позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі №826/6337/16, від 05.12.2018 року №802/560/17 від 04.09.2018 року №823/2042/16, яка дійшла висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є обґрунтованим, оскільки цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, за правилами якого можливий одночасний розгляд вимог про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

З огляду на наведене та ураховуючи суть спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати, бо таке прийняте з порушенням норм процесуального права, а провадження у справі закрити.

Керуючись ч. 4 ст. 249, п. 1 ч. 1 ст. 238, ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 3 ч. 1 ст. 315, ст. 319, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Рівненської міської ради задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року у справі № 817/1182/18 - скасувати.

Провадженняу справі № 817/1182/18 за адміністративним позовом Виконавчого комітету Рівненської міської ради до Приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Плетньова Володимира Олександровича про визнання протиправними та скасування рішень - закрити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді М. А. Пліш Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 28.02.2019 року.