Ухвала

від 27.02.2019 по справі 808/2503/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 лютого 2019 року

Київ

справа №808/2503/18

адміністративне провадження №К/9901/4704/19

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О., перевіривши касаційну скаргу Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року

за позовом Приватного підприємства Біо-Т

до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області

про визнання протиправною бездіяльності та зобов?язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

14 лютого 2019 року Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року.

Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 330 КАС України, суддя-доповідач приходить до висновку, що вказана скарга підлягає залишенню без руху, виходячи з наступного.

У відповідності до частини четвертої статті 330 КАС України до касаційної скарги додається, зокрема, документ про сплату судового збору.

Так, до матеріалів касаційної скарги скаржником не додано документа про сплату судового збору.

Частиною другою статті 132 КАС України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За змістом підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано юридичною особою, становить 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Згідно частини третьої статті 6 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на момент звернення з касаційною скаргою) за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду сума судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01 січня 2018 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1762,00 грн.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, у цій справі у цій справі позов містить дві вимоги немайнового характеру: визнання протиправною бездіяльності щодо нереєстрації повідомлень про початок будівельних робіт щодо об'єктів стосовно будівництва очисних споруд для готельного комплексу та стосовно будівництва чаші басейну для готельного комплексу; зобов'язання зареєструвати зазначені повідомлення в установленому законом порядку.

Таким чином, ставка судового збору, що підлягає за звернення з цією касаційною скаргою, складає 7048,00 грн. (1762,00х2х200%).

Крім того, відповідно до пунктів 3, 5 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються судові рішення, що оскаржуються; вимоги особи, що подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції.

Згідно зі статтею 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у визначених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у визначених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, визначених пунктами 1-6 частини першої цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Однак, з касаційної скарги вбачається, що скаржником оскаржується постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року, прийнята за результатами перегляду в апеляційному порядку рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року, та заявлено вимоги до суду касаційної інстанції: скасувати вказану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. При цьому рішення суду першої інстанції скаржником не оскаржується.

Відтак, сформульовані скаржником вимоги не відповідають положенням статті 349 КАС України щодо повноважень суду касаційної інстанції та статті 328 КАС України щодо права на касаційне оскарження.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом в ухвалах від 02 лютого 2018 року у справі № 296/8050/16-а та від 24 травня 2018 року у справі № 462/4769/17.

Крім того, згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються, зокрема, обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з імперативними вимогами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення, перевіряє винятково правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Таким чином, у тексті касаційної скарги повинні зазначатися підстави для касаційного оскарження з детальним обґрунтуванням неправильного застосування судом норм матеріального чи порушення процесуального права. Такі підстави викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цим судом при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

Як вбачається з тексту касаційної скарги, скаржником не наведено належних підстав для касаційного оскарження постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року, оскільки в ній не міститься належного обґрунтування неправильного застосування судом при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального права (зокрема, Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Верховний Суд протягом своєї діяльності вже напрацював практику (правові позиції) застосування норм матеріального права (в тому числі, Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"), зокрема, у спорах пов`язаних з реєстрацією повідомлень про початок будівельних робіт. Крім того, певна практика була напрацьована також Верховним Судом України.

Разом з тим, у касаційній скарзі лише у загальній формі викладено припущення скаржника стосовно прийняття оскаржуваного судового рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, його незаконності та необґрунтованості.

У касаційній скарзі не конкретизовано, яку саме правову позицію Верховного Суду та/або Верховного Суду України (судове рішення суду касаційної інстанції, в якій вона сформована) неправильно застосовано судом, а також не зазначено, яка позиція Верховного Суду та/або Верховного Суду України повинна була бути застосована у даній справі судом. Не містить касаційна скарга і обґрунтування необхідності формування Верховним Судом нової правової позиції стосовно застосування норм матеріального права.

Крім того, слід зазначити, що статтею 129 Конституції України як одну з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Виходячи з аналізу наведених положень законодавства, право на касаційне оскарження судового рішення мають учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, однак, лише у визначених законом випадках.

У відповідності до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню.

За визначенням пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою незначної складності (малозначною справою) є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Орієнтовний перелік справ незначної складності наведений в частині шостій статті 12 КАС України.

Важливо, що згідно з положеннями пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України до справ незначної складності може бути віднесена будь-яка справа, у якій суд дійде висновку про її незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Одним із випадків обмеження можливості суду віднести справу до категорії справ незначної складності слід розглядати положення частин третьої, четвертої статті 12 КАС України, у відповідності до яких виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні, у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Разом з тим, скаржник має можливість скористатися правом на оскарження судових рішень у касаційному порядку, обґрунтувавши з наданням відповідних належних доказів те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).

Таким чином, особа, яка подає касаційну скаргу до Верховного Суду, крім зазначення підстав для касаційного оскарження (детального обґрунтування неправильного застосування судом норм матеріального чи порушення процесуального права) зобов'язана зазначити та обґрунтувати з наданням відповідних доказів існування виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, для перегляду Верховним Судом справи в касаційному порядку.

Проте, в касаційній скарзі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року не зазначено та не обґрунтовано передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин для перегляду Верховним Судом судового рішення, ухваленого у даній справі, як такій, що може бути віднесена до категорії справ незначної складності, в касаційному порядку.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частина третя статті 90 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, а саме така касаційна скарга залишається без руху.

Виходячи з наведеного, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати скаржнику строк для усунення згаданих вище недоліків шляхом направлення на адресу суду касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи з уточненням вимог до суду касаційної інстанції, викладених з урахуванням повноважень останнього, передбачених статтею 349 КАС України, та положень статті 328 КАС України щодо права на касаційне оскарження, а також з належним обґрунтуванням вимог до суду касаційної інстанції та наявності передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин для перегляду судових рішень, ухвалених у даній справі, як такій, що може бути віднесена до категорії справ незначної складності, в касаційному порядку; документа про сплату судового збору в сумі 7048,00 грн., який підлягає зарахуванню на розрахунковий рахунок 31219207026007, отримувач коштів: УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО): 899998, код класифікації доходів бюджету: 22030102, Судовий збір за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), номер справи (чи номер касаційного провадження), Верховний Суд.

Залишаючи касаційну скаргу без руху суд враховує положення пункту 32 Копенгагенської декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року в Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.

Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури в суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляду судом апеляційної інстанції (пункт 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" № 21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" № 26737/95).

Крім того, у пункті 40 рішення у справі "Пономарьов проти України" № 3236/03 ЄСПЛ зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна із сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру. Аналогічні висновки викладені ЄСПЛ і у пункті 33 рішення у справі "Христов проти України" № 24465/04, пункті 46 рішення у справі "Устименко проти України" № 32053/13, пункті 61 рішення у справі "Брумареску проти Румунії" № 28342/95, пунктах 51, 52 рішення у справі "Рябих проти Росії" № 52854/39.

Також суд враховує позицію ЄСПЛ, яка зводиться до того що, касаційні провадження стосуються виключно питань права, а не фактів (пункт 30 рішення у справі "Міллер проти Швеції" № 55853/00, пункт 37 рішення у справі "Mirovni Institut v. Slovenia" № 32303/13); у Верховному Суді, зважаючи на його особливу роль, повинна бути створена так звана система фільтрації, спрямована на звільнення суду від необхідності вирішувати суть чималої кількості справ та надання можливості зосередитись на своєму головному завданні - забезпеченні єдності застосування права всією судовою системою (пункти 27, 82-95 рішення у справі "Вальчев та інші проти Болгарії" №№ 47450/11, 26659/12, 53966/12).

У випадку неусунення недоліків касаційної скарги остання може бути повернута скаржнику відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 332 КАС України. Крім того, недоведення скаржником існування виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, для перегляду Верховним Судом справи в касаційному порядку може бути підставою для відмови у відкритті касаційного провадження (пункти 1 частини першої статті 333 КАС України).

Керуючись статтями 132, 169, 248, 330, 332,349, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Залишити касаційну скаргу Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року за позовом Приватного підприємства Біо-Т до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов?язання вчинити певні дії без руху та надати строк для усунення недоліків 10 днів з моменту вручення даної ухвали.

2. Надіслати Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області копію ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

4. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Я.О. Берназюк