Постанова

від 03.07.2007 по справі 02/170-64

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

02/170-64

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

03 липня 2007 р.                                                                                   № 02/170-64  

Вищий господарський суд України у складі:  суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.  

розглянув касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Луцький шовковий комбінат “Волтекс”, м. Луцьк (далі –Товариство)

на рішення господарського суду Волинської області від 18.10.2006 та

постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.12.2006

зі справи  № 02/170-64

за позовом Антимонопольного комітету України, м. Київ (далі -  АМК)

до Товариства

про стягнення 400 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача –Ущука П.З.,

відповідача –не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення з Товариства 200 грн. штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції та 200 грн. пені за прострочення сплати штрафу.

Рішенням господарського суду Волинської області від 18.10.2006 (суддя Костюк С.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.12.2006 (колегія суддів у складі: Кузь В.Л. - головуючий, судді Юркевич М.В. і Краєвська М.В.), позов задоволено: з Товариства стягнуто до державного бюджету України 400 грн. штрафу та пені; на Товариство віднесено судові витрати зі справи. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції з посиланням, зокрема, на приписи Закону України “Про захист економічної конкуренції” виходили з обґрунтованості позовних вимог.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить оскаржувані рішення та постанову з даної справи скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені в сумі 200 грн. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням господарським судом норм матеріального права, в тому числі статей 1, 3, 238, 239, 250 Господарського кодексу України (далі -  ГК України), статті 5 Закону України “Про Антимонопольний комітет України”, статей 2, 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції”,  а також застосуванням апеляційним господарським судом “закону, що не поширюється на дані правовідносини”, - частини другої статті 258 Цивільного кодексу України (далі -  ЦК України).

У відзиві на касаційну скаргу АМК заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність, і просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.  Такий  інший  порядок  передбачено, зокрема,  частиною першою статті 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції”,  відповідно  до  припису  якої  заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського  суду.  З огляду  на  зміст  наведених норм справи зі спорів про оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами ГПК України. Це стосується й розгляду справ за позовами органів Антимонопольного комітету України про стягнення з суб'єктів господарювання сум штрафів та пені у зв'язку з порушенням конкурентного законодавства, оскільки таке стягнення здійснюється згідно саме з рішеннями відповідних органів, прийнятими на підставі приписів названих Законів України. Водночас і пунктом 3 частини першої статті 12 ГПК України встановлено, що справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції, підвідомчі господарським судам.

Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами ГПК України.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- рішенням АМК від 01.12.2005 № 406 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції на Товариство накладено штраф у сумі 200 грн. за порушення антимонопольного законодавства у вигляді створення суб'єкта господарювання без одержання попередньої згоди органів АМК та порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді набуття у власність частки в статутному фонді ТОВ “ЛуТЕКС”, що забезпечує перевищення 50 відсотків голосів у вищому органі управління товариства без отримання дозволу АМК;

- Товариство у встановлений частиною третьою статті 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції” строк штраф не сплатило;

- за розрахунком АМК, сума нарахованої Товариству пені за період з 13.02.2005 (кінцевий термін сплати штрафу) по 22.08.2006 складає 573 грн. (200 грн. х 1, 5% х 191 день), а з урахуванням обмеження, встановленого статтею 56 зазначеного Закону, - 200 грн.

З матеріалів даної справи та змісту касаційної скарги вбачається, що судові рішення зі справи в частині стягнення з Товариства штрафу в сумі          200 грн. не оскаржуються. Причиною подання цієї скарги стала незгода Товариства зі стягненням з нього пені в такій же сумі, оскільки, на думку Товариства, це стягнення відбулося поза межами встановленого ГК України строку застосування адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до приписів статті 56 Закону “Про захист економічної конкуренції”:

- особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу (частина третя);

- за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України (абзац перший частини п'ятої);

- у разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку (частина сьома).

Згідно із статтею 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Законом України “Про захист економічної конкуренції” не передбачено будь-яких спеціальних строків для застосування пені, про яку йдеться в статті 56 цього Закону.

Водночас за приписами названого Кодексу:

- за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані, зокрема, уповноваженими органами держаної влади адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків (частина перша статті 238);

- види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами (частина друга тієї ж статті);

- органи, зокрема, державної влади відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом, та іншими законами (стаття 239).

В даному разі таким “іншим законом” є Закон України “Про захист економічної конкуренції”.

АМК, заперечуючи у відзиві на касаційну скаргу проти доводів скаржника, посилається, зокрема, на те, що “пеня, яка передбачена частиною п'ятою статті 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції” нараховується за несвоєчасну сплату штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а отже, поза межами господарських відносин”.

З таким твердженням погодитися не можна.

За змістом статей 1 і 3 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” названий Комітет є державним органом із спеціальним статусом, до основних завдань якого віднесено здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання тощо.

Відповідно до частини четвертої статті 18 ГК України правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються, зокрема, цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 41 ГК України до складу законодавства, яке регулює відносини, що виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності, віднесено, зокрема, й названий Кодекс.

З огляду на викладене відносини управління за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі реалізації правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання, входять до предмету регулювання ГК України, а відтак й визначені статтею 250 зазначеного Кодексу строки мали застосовуватись у спірних правовідносинах.

Попередні судові інстанції цього не врахували, припустившись неправильного застосування наведених вище норм матеріального права,  що згідно з частиною першою статті 11110 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Суд апеляційної інстанції безпідставно послався ще й на приписи частини другої статті 258 ЦК України, не взявши до уваги, що відносини сторін у даній справі не є цивільно-правовими в розумінні статті 1 цього Кодексу, а відтак не можуть бути предметом його регулювання.

У зв'язку з помилковим застосуванням норм матеріального права попередні судові інстанції не з'ясували належними засобами доказування фактичних обставин, пов'язаних з додержанням (чи недодержанням) у спірних правовідносинах строків, визначених згаданою статтею 250 ГК України, тим часом як ці обставини входять до предмету доказування в даній справі.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому справа підлягає передачі на новий розгляд, під час якого суду першої інстанції необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, правильно застосувати норми матеріального і процесуального права і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Луцький шовковий комбінат “Волтекс” задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 18.10.2006 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.12.2006 зі справи № 02/170-64 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Волинської області.

Суддя                                                                                              В. Селіваненко

Суддя                                                                                              І. Бенедисюк

Суддя                                                                                              Б. Львов