Рішення

від 20.02.2019 по справі 331/2991/18

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Провадження № 2/331/80/2019

Справа № 331/2991/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2019 року місто Запоріжжя

Жовтневий районний суд м.Запоріжжя в складі :

головуючого - судді Скользнєвої Н.Г.,

за участю : секретаря Постарнак М.М.,

представників :

позивача ОСОБА_1,

відповідачів ОСОБА_2, Штабовенка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю Медаікомпанія Слово , ОСОБА_5 про захист честі, гідності, ділової репутації, визнання інформації недостовірною, її спростування, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

17 квітня 2018 р. до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю Медіакомпанія Слово , ОСОБА_5, про :

- визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_4 інформацію, розміщену на сайті: ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: Все эти скандальные публикации в СМИ связаны с КУ Областной центр медико-социальной экспертизы Запорожского облсовета, и.о. главного врача которого является ОСОБА_6 И \то далеко не все материалы , …Это так ОСОБА_6 понимает закон о противодействии корупции на своїм рабочем местет, что-ли? Вот такой вот претедент на должность главного врача. Кстати, возглавляемая ею организация прочно ассоциируется со многими коррупционными скандалами, так или иначе связанными с деятельностью МСЭК. ;

- спростування інформації, розміщеної на сайті: ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: Все эти скандальные публикации в СМИ связаны с КУ Областной центр медико-социальной экспертизы Запорожского облсовета, и.о. главного врача которого является ОСОБА_6 И \то далеко не все материалы , …Это так ОСОБА_6 понимает закон о противодействии корупции на своїм рабочем местет, что-ли? Вот такой вот претедент на должность главного врача. Кстати, возглавляемая ею организация прочно ассоциируется со многими коррупционными скандалами, так или иначе связанными с деятельностью МСЭК. , шляхом зобов'язання ОСОБА_5 опублікувати текст рішення по даній справі на веб-сайті: ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- стягнення солідарно з ТОВ Медіакомпанія Слово та ОСОБА_5 моральної шкоди у розмірі 60000,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що позивачка на підставі розпорядження Запорізької обласної ради за № 10-св від 23.01.2015 р. виконує обов язки головного лікаря комунальної установи Обласний центр медико - соціальної експертизи Запорізької обласної ради ( далі КУ ОЦМСЕ ЗОР). Під її керівництвом вказаний медичний заклад був акредитований Головною акредитаційною комісією Міністерства охорони здоров я України, що свідчить про якість проведеної роботи та її компетентність як керівника. Все своє життя вона присвятила медицині, її трудовий шлях у медицині розпочався в 1984 року після закінчення Запорізького медичного інституту ; за час її роботи її неодноразово нагороджували почесними грамотами та відзнаками за значний особистий внесок в організацію медико- соціальної експертної допомоги населенню області, високий професіоналізм та відданість справі.

Однак, на сайті : ІНФОРМАЦІЯ_1 , у публікації від 31.03.2018 р. було розміщено її фото та вказана інформація , зокрема наступного змісту : -

Все эти скандальные публикации в СМИ связаны с КУ Областной центр медико-социальной экспертизы Запорожского облсовета, и.о. главного врача которого является ОСОБА_6 И \то далеко не все материалы , …Это так ОСОБА_6 понимает закон о противодействии корупции на своїм рабочем месте, что-ли? Вот такой вот претедент на должность главного врача. Кстати, возглавляемая ею организация прочно ассоциируется со многими коррупционными скандалами, так или иначе связанными с деятельностью МСЭК.

Тобто, автор робить висновок про те, що діяльність комунальної установи пов язана з корупційними скандалами, а вона, як виконуюча обов язки головного лікаря, порушує норми закону про протидію корупції.

Така інформація є недостовірною та такою, що порочить її честь, гідність та ділову репутацію, у зв язку з чим позивачка вимушена звернутися до суду з цим позовом.

Як на правові підстави заявлених вимог посилається на статті 28,32,55,64,68,124 Конституції України, статті 23, 200,275,280,297,299, 302 ЦК України , а також звертає увагу суду на статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , статтю 12 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 р., статтю 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, положення пунктів 12, 15, 27 постанови Пленуму Верховного суду України №1 від 27.02.2009 р. Про судову практику у справах про захист честі та гідності, а також ділової репутації , рішення Європейського суду з прав людини у справі Редакція газети Правое дело та Штекеля проти України , пунктів 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди від 31.03.1995 р. № 4.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 травня 2018 року провадження у цій справі відкрито, а справу призначено до розгляду у підготовче судове засідання ( а.с.47-48).

21 червня 2018 року від позивача до суду надійшли клопотання про виклик свідків - ОСОБА_8, ОСОБА_9 ( а.с.124) та долучення до матеріалів справи копій виписки з медичної кварти та публікації ( а.с.124,125-128).

12 липня 2018 року від позивача до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копій висновку спеціаліста за результатами проведеного психологічного дослідження та диплому магістра ( а.с.132, 133-136).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2018 року підготовче провадження у цій справі закрито, а справу призначено до розгляду по суті ( а.с.141).

9 серпня 2019 року від відповідача ОСОБА_5 в особі представника - адвоката Штабовенка Д.В. до суду надійшов відзив на позов, який обґрунтовано таким ( а.с.153-160).

По-перше, щодо порушення честі, гідності та ділової репутації зазначив, що позивач у своїй заяві не наводить жодного доказу того, що його особисте немайнове благо у вигляді ділової репутації, честі або гідності зазнало будь-якої шкоди. Таким чином, у складі правопорушення, що є предметом даного спору - відсутня його головна складова, а саме сам факт порушення особистих немайнових прав. Теза ґрунтується на положеннях статті 277 ЦК України, статей 76-81 ЦПК України та відображена у пунктах 4, 6, 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи від 27 лютого 2009 року.

По-друге, щодо пред явлення позову не до тієї особи зазначив, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, тобто особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Водночас, позивачем не було надано доказів на підтвердження того, що саме відповідач ОСОБА_5 є власником веб- сайту ( доменного імені) www. z -city.com.ua, на якому було поширено спірну інформацію. Висловлена теза базується на положеннях статей 32,34,68 Конституції України, частини першої статті 200 ЦК України, частин першої, четвертої, сьомої статті 277 ЦК України, Закону України Про інформацію ( ч.1,2 ст.7), Закону України Про телекомунікації ( ст.1) та відображена у пунктах 9, 12, 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи від 27 лютого 2009 року, постанові Верховного Суду від 13.03.2018 р. при перегляді у касаційному порядку рішення Господарського суду міста Києва та постанови Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/2853/17 та у рішенні Європейського суду з прав людини Паеффген проти Німеччини ( №25379/04,21688/05,21722/05,2177/05).

По-третє, щодо стягнення моральної шкоди зазначив, що, обґрунтовуючи завдану моральну шкоду, позивач посилається на висновок спеціаліста, який вказує на погіршення стану позивача. Відповідач звертає увагу суду на те, що позивач є керівником медичної установи, а отже наведені докази не можуть сприйматися неупереджено. Крім того, як зазначає експерт, позивачка звернулась 20.04.2018 р., хоча стаття була опублікована 31.03.2018 р., оскільки в спірній статті наведені посилання на першоджерела, які так чи інакше стосуються позивача, дуже важно визначити внаслідок якої саме інформації стан здоров я позивача погіршився , та якщо це є поступовим явищем, тобто моральний стан позивачки погіршується лише зі спливом часу, чи можуть статті інших ЗМІ ( які датуються 2017 роком) стати причиною описаних у позові страждань.

По-четверте, щодо аналізу тексту спірної статті зазначив, що вся інформація, яку позивач просить визнати недостовірною, містить оціночні судження та мала фактичне підґрунтя у виді посилання на інформацію з інших ЗМІ. У своїй статті журналіст ставить питання, але не дає на них відповіді, дозволяючи кожному самостійно визначитись з думкою, що вірогідно і зробила позивачка. Автор уникав висловлювання власної думки, а лише наводив приклади інформації, що стосується організації, де працює позивач. Інформація, як на думку відповідача, не має тверджень, носить лише факультативний характер, та містить посилання на першоджерела.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2018 року поновлено відповідачу ОСОБА_5 пропущений ним строк на подачу відзиву на позов ( а.с.165-166).

В суді представник позивача позов свого довірителя підтримала та просила його задовольнити з підстав, викладених по його тексту.

Представник відповідача ОСОБА_5 в суді проти позову заперечує з підстав, викладених по тексту відзиву, у зв язку з чим вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Представник відповідача ТОВ Медіакомпанія Слово проти позову заперечує та повністю підтримує підстави, за яких відповідач ОСОБА_5 не визнає позов ; просить у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються, приходить до наступного.

Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що на підставі наказу головного лікаря КУ Обласний центр медико-соціальної експертизи ЗОР № 13-О від 23 січня 2015 року ОСОБА_4 приступила до тимчасового виконання обов язків головного лікаря КУ ОЦМСЕ ЗОР з 25 січня 2015 року Підставою видання цього наказу слугувало розпорядження Запорізької обласної ради № 10-св від 23.01.2015 року ( а.с.17).

31 березня 2018 року на сайті : ІНФОРМАЦІЯ_1 , у публікації було розміщено фото ОСОБА_4 та вказана інформація , зокрема наступного змісту : -

Все эти скандальные публикации в СМИ связаны с КУ Областной центр медико-социальной экспертизы Запорожского облсовета, и.о. главного врача которого является ОСОБА_6 И \то далеко не все материалы , …Это так ОСОБА_6 понимает закон о противодействии корупции на своїм рабочем месте, что-ли? Вот такой вот претедент на должность главного врача. Кстати, возглавляемая ею организация прочно ассоциируется со многими коррупционными скандалами, так или иначе связанными с деятельностью МСЭК. ( а.с.14-16).

Позивачка вважає, що автор публікації робить висновок про те, що діяльність комунальної установи пов язана з корупційними скандалами, а вона, як виконуюча обов язки головного лікаря, порушує норми закону про протидію корупції.

Така інформація, як на думку позивача, є недостовірною та такою, що порочить її честь, гідність та ділову репутацію, у зв язку з чим позивачка вимушена звернутися до суду з цим позовом.

Аналізуючи спірну ситуацію у сукупністю з нормами матеріального права, чинного законодавства та практики Європейського суду з прав людини, суд приходить до такого.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи"(далі - Постанова пленуму), вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканність ділової репутації, належить позивачеві.

Відповідачами у таких справах повинні бути особи, дії або бездіяльність яких негативно вплинула на ділову репутацію, зганьбила честь і гідність позивача. Належними сторонами в цивільній справі є особи, відносно яких є дані про те, що вони можуть бути суб'єктами спірних матеріальних правовідносин.

На підставі викладеного, предметом спору у справах про захист честі, гідності та ділової репутації є матеріально-правова вимога потерпілої особи до особи, що порушила такі права, яка ґрунтується на спірному правовідношенні.

Статтею 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Відповідно до частин першої, четвертої, сьомої статті. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Відповідно до пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Відповідно до статті 12 ЦПК України , суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій та сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Незважаючи на з'ясування судом позиції позивача стосовно витребування даних щодо власника веб-сайта z-citu.com.ua, останнім не було заявлено клопотання про витребування таких даних.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України , доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про інформацію" , інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Статтею 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначено, що:

- веб-сайт - сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об'єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов'язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом;

- веб-сторінка - складова частина веб-сайту, що може містити дані, електронну (цифрову) інформацію, інші об'єкти авторського права і (або) суміжних прав тощо;

- власник веб-сайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту;

- доменне ім'я - ім'я, що використовується для адресації комп'ютерів і ресурсів в Інтернеті.

Згідно з визначеннями, що містяться у статті 1 Закону України "Про телекомунікації", домен - це частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовується адміністратором; доменне ім'я - це позначення (словесне, цифрове, словесно-цифрове), яке використовується для ідентифікації діяльності юридичних і фізичних осіб в мережі Інтернет, з будь-якою метою.

Отже, суд доходить висновку, що власником сайту є особа, на яку зареєстроване відповідне доменне ім'я, яке, в свою чергу, зареєстроване у відповідному домені, використовується для позначення відповідного сайту. Для того, щоб сайт був позначений конкретним доменним ім'ям, спочатку необхідно зареєструвати доменне ім'я у відповідному домені.

Таким чином, виникають правовідносини з реєстрації доменного імені, суб'єктами яких є: реєстрант, реєстратор та адміністратор адресного простору українського сегмента мережі Інтернет у відповідному домені:

- реєстрант - особа, що бажає користуватися та розпоряджатися певним доменним іменем в публічному домені. Це і є особа, якій належить доменне ім'я, а отже і сайт, для позначення якого воно використовується;

- реєстратор - суб'єкт господарювання, який надає реєстранту послуги, необхідні для технічного забезпечення делегування і функціонування доменного імені;

- адміністратор - адміністратор публічного домену, в якому відбувається делегування.

Під час реєстрації доменного імені реєстрант надає контактну інформацію про себе реєстратору, а, отже, ці дані є в розпорядженні реєстратора та адміністратора. Факт реєстрації доменного імені означає делегування прав на нього реєстранту, який використовує відповідне доменне ім'я для позначення сайту, тобто є власником цього сайту з відповідним доменним ім'ям.

З урахуванням пункту 12 постанови Пленуму належним підтвердженням того, що певна особа є власником сайту, можуть бути дані, отримані від адміністратора адресного простору українського сегмента мережі Інтернет у відповідному домені, а також дані, отримані від реєстратора, який на підставі цивільно-правового договору, укладеного з реєстрантом, здійснював реєстрацію відповідного доменного імені.

Аналогічної думки дійшов Верховний Суд у постанові від 13 березня 2018 року при перегляді у касаційному порядку рішення господарського суду міста Києва та постанови Київського апеляційного господарського суду у справі №910/2853/17.

Щодо тверджень позивача, що ТОВ Медіакомпанія Слово є власником сайту ІНФОРМАЦІЯ_2, то доказів цього позивачем також не надано, клопотань про витребування такої інформації в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет не заявлялося.

В силу положень статей 76-81 ЦПК України суд не може приймати позицію сторони та не перевіряти її відповідними та належними доказами.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України)

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що відсутні правові підстави для зобов'язання відповідачів спростувати поширену інформацію, відшкодувати завдану моральну шкоду, проте вважає за необхідне надати оцінку доводам позивача щодо суті інформації що була поширена відповідачами.

У частині першій статті 200 ЦК України зазначено, що інформацією є документально або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Відповідно до статей 94, 277 ЦК України, частини четвертої статті 32 Конституції України, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

За змістом статей 9, 45, 45-1, 47-1 Закону України Про інформацію всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Разом із тим, за змістом зазначених норм законодавства, кожному гарантується право на свободу висловлення поглядів, у тому числі, право поширювати інформацію без втручання органів державної влади, за умови, що вони діють добросовісно і надають правильну і достовірну інформацію, не завдаючи при цьому шкоди репутації окремих осіб і не порушуючи їх прав.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 15 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до частини другої статті 471 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону України "Про пресу", стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

В пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27.02.2009 року №1 зазначено, що суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12.02.2004 року на 872 засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи. Зокрема, в даній Резолюції вказується, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади або користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Забороняється втручання у формах, не передбачених законодавством України у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом інформації, що поширюється, з боку засновників засобів масової інформації, органів державної влади або органів місцевого самоврядування, посадових осіб цих органів, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно значимої інформації, накладення заборони на показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або їх посадових осіб.

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

З огляду на особливу роль преси, яка повинна висвітлювати інформацію та думки з питань, які викликають загальний інтерес, враховуючи фактичні обставини справи, погодитися з доводами апелянта про те, що відповідачі в спірній публікації принизили його ділову репутацію, розповсюдили неправдиву інформацію, чим заподіяли моральну шкоду, не можна.

За результатами розгляду поширеної відповідачем інформації, суд доходить висновку що вона не є такою, що носить стверджувальний характер за своїм змістом, носить характер оціночних суджень на основі отриманої інформації з різних джерел і є суб'єктивною думкою.

Позивач не наводить жодного доказу того, що його особисте немайнове благо у вигляді ділової репутації зазнало будь-якої шкоди. Також в матеріалах справи відсутні докази того, що після публікації спірної статті ділова репутація позивача погіршилась.

Таким чином, судом не встановлені факти поширення відповідачем недостовірної інформації стосовно позивача,в зв'язку із чим відсутні підстави для стягнення моральної шкоди, оскільки вимоги щодо стягнення моральної шкоди є похідними від основних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лінгенс проти Австрії суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

ЄСПЛ виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом 3) посилання на незалежне дослідження.(CASE OF NOVAYA GAZETA AND BORODYANSKIY v. RUSSIA № 14087/08 , 28.06.2013)

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного суду №658/1795/17 від 11.07.2018р. в якій зазначено, що відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями полягає у тому, що існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статті 10 Конвенції.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю Медіакомпанія Слово , ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, статтями 32, 34 Конституції України, частиною першою статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, статтею 23, частиною першою статті 200, статтями 277, 280 ЦК України, Законом України Про інформацію , Законом України Про авторські і суміжні права , Законом України Про телекомунікації , суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_4 ( зареєстроване місце проживання : АДРЕСА_1) до товариства з обмеженою відповідальністю Медаікомпанія Слово ( адреса місцезнаходження : м. Запоріжжя, пр.. Соборний, буд. № 152, код ЄРПОУ 35258901), ОСОБА_5 ( зареєстроване місце проживання : АДРЕСА_2) про захист честі, гідності, ділової репутації, визнання інформації недостовірною, її спростування, відшкодування моральної шкоди, відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду в 30-денний строк з дня складання повного рішення суду.

Повне рішення буде складено 1 березня 2019 року.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя : Н.Г.Скользнєва

20.02.2019