Постанова

від 28.02.2019 по справі 904/4532/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2019 року м. Дніпро Справа № 904/4532/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач ),

суддів: Кузнецової І.Л., Орєшкіної Е.В.

секретар судового засідання Пінчук Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

Акціонерного товариства "Дніпроважмаш"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2018 р.

( суддя Бондарєв Е.М., м. Дніпро, повний текст рішення складено 07.12.2018 р. )

у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства

"Об'єднана гірничо-хімічна компанія"

( м. Київ )

до Акціонерного товариства "Дніпроважмаш"

( м. Дніпро )

про стягнення 520 295,44 грн. заборгованості за отриманий товар, 33 007,58 грн. пені та 5 705,00 грн. 3% річних

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Дніпроважмаш" 559 008,02 грн., з яких: 520 295,44 грн. заборгованість за товар отриманий за період з 24.04.2018 р. по 14.06.2018 р.; 33 007,58 грн. пеня за період з 11.05.2018 р. по 27.09.2018 р. та 5 705,00 грн. 3 % річних.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2018 р. позов задоволено - стягнуто з Акціонерного товариства "Дніпроважмаш" на користь Публічного акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" 520 295,44 грн. боргу, 33 007,58 грн. пені, 5 705,00 грн. 3 % річних та витрати зі сплати судового збору у розмірі 8 385,12 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство "Дніпроважмаш" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обгрунтування своїх доводів та заперечень, Скаржник посилається на те, що суд першої інстанції порушив процесуальні права Відповідача, передбачені ст. ст. 7, 42 ГПК України, а саме: позбавив сторону у справі права на подання пояснень та заперечень на позов, подання доказів в обґрунтування своєї правової позиції, що на думку Відповідача, призвело до винесення неправильного та необ'єктивного висновку про задоволення позовних вимог.

Скаржник зазначає, що AT «ДНШРОВАЖМАШ» не приймало участь в судовому засіданні при розгляді даної справи, у зв'язку з об'єктивною неможливістю участі представника Відповідача в судовому засіданні, оскільки в штаті AT «ДНШРОВАЖМАШ» відсутній спеціаліст з правових питань, який би забезпечив належний захист інтересів підприємства в судовому процесі.

Від Публічного акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому товариство не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.

Зокрема, Товариство вважає рішення суду законним, обґрунтованим та таким, що прийняте з дотриманням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги Відповідача хибними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Позивач звертає увагу суду на те, що ані підчас вирішення спору в суді першої інстанції, ані при підготовці апеляційної скарги, відповідачем не надано доказів, які б спростували доводи Позивача та встановлені судом фактичні обставини щодо неналежного виконання Відповідачем умов спірного договору. Отже, Відповідач неналежним чином виконав свої, встановлені договором, господарські зобов'язання перед Позивачем зі своєчасної та повної оплати за товар, чим порушив умови укладеного із позивачем договору та приписи чинного законодавства.

Від Публічного акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" до суду надійшла заява, в якій зазначено, що позицію, викладену у відзиві на апеляційну скаргу Позивач підтримує в повному обсязі та просить суд розглянути справу без участі його представника.

Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Кузнецова І.Л., Орєшкіна Е.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.01.2019р. апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Дніпроважмаш" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2018р. у справі № 904/4532/18 залишено без руху, та надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: для надання доказів сплати судового збору.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2019 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду. Розгляд скарги призначено в судове засідання на 28.02.2019 р.

Відповідно ст. 269 ГПК України, переглядаючи в апеляційному порядку судові рішення, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції саме в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Сторони не скористалася своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечила явку представника, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належний чином.

Беручи до уваги, що неявка сторін у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників сторін.

У судовому засіданні 28.02.2019 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до приписів ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець ) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві ), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 23.04.2018 р. між Публічним акціонерним товариством "Об'єднана Гірничо-хімічна компанія"(Продавець ) та Публічним акціонерним товариством "Дніпроважмаш" ( Покупець ) укладено Договір купівлі-продажу № 059/2-18/61/23, згідно з умовами якого Продавець передає у власність Покупця продукцію виробництва філії "ВГМК" ПАТ "ОГХК", іменовану надалі Товар, на умовах обумовлених нижче або додатково в додатках до цього Договору. Покупець в свою чергу приймає Товар і сплачує за нього певну грошову суму, на умовах даного договору ( п. 1.1 Договору ).

Найменування товару, його кількість та пакування, визначаються в додатках до цього Договору. Додаток (додатки) до Договору оформляється на товар (партію товару), підписується уповноваженими представниками сторін, скріплюється печатками сторін та є невід'ємною частиною Договору ( п.1.2 Договору ).

Відповідно до п. 1.3 Договору право власності на товар переходить до Покупця у відповідності з погодженими умовами постачання товару згідно п. 3.1 та п. 3.3 цього Договору.

Згідно п. 3.1 Договору постачання товару здійснюється на умовах СРТ залізнична станція Діївка згідно "Інкотермс 2010".

При відвантаженні партії товару автотранспортом, датою постачання та датою переходу права власності для кожної партії товару вважається дата видаткової накладної, а при відвантаженні партії товару залізничним транспортом, датою постачання та датою переходу права власності для кожної партії товару вважається дата календарного штемпеля залізничної станції Вільногірськ ( п. 3.3 Договору ).

Кількістю поставленої партії товару вважається кількість, вказана у видатковій накладній та відповідному товарно-транспортному документі ( п. 3.4 Договору ).

Цей Договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2018 р., а в частині взаєморозрахунків до їх повного завершення між сторонами ( п. 7.1 Договору ).

На виконання п. 1.2 Договору сторонами було погоджено умови поставки партії товару на загальну суму 1 305 000,00 грн., про що підписано Додаток № 1 від 23.04.2018 р.

За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На виконання умов договору Продавцем було передано у власність Покупеця Товар у кількості 2 048 т на загальну суму 890 880,10 грн., що підтверджується наданими в матеріали справи, підписаними сторонами видатковими накладними та залізничними накладними, на підставі яких, Продавцем були виставлені рахунки-фактури для оплати ( а. с. 17-70 ).

П. 2.1 Договору передбачено, що оплата здійснюється в українських гривнях прямим банківським переказом протягом 15 календарних днів з дати постачання партії товару згідно п.1.3 цього договору на підставі виставленого продавцем рахунку-фактури на відвантажену партію товару.

Місцевим господарським судом встановлено, що Покупцем не виконано взяті не себе зобов'язання та не сплачено у повному обсязі вартість отриманого товару. Станом на час розгляду справи Відповідачем не погашена заборгованість у розмірі 520 295,44 грн.

Позивач звертався до Відповідача з претензією ( вих. №164 від 23.07.2018 р. ) про погашення суми заборгованості.

Вимоги Позивача про стягнення з Відповідача суму залишку заборгованості за отриманий товар у розмірі 520 295,44 грн. є предметом спору по цій справі

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання ( ст. 549 ЦК України ).

П. 5.3 Договору передбачено, що в разі порушення термінів оплати товару (партії товару) продавець має право вимагати сплату покупцем неустойки (пені) у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення строку оплати, від суми простроченої заборгованості за кожен календарний день такого порушення. Нарахування пені починається з першого дня прострочення та припиняється у день виконання покупцем своїх зобов'язань.

Позивачем також нараховано пеню у розмірі 33 007,58 грн. за загальний період прострочення з 11.05.2018 р. по 27.09.2018 р.

За змістом загальних положень щодо виконання зобов'язань, встановлених ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином ( ст. 599 ЦК України).

Ч. 2 ст. 625 ЦК України установлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання, яка полягає у тому, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Разом з сумою основного боргу та пені, Позивачем заявлено до стягнення 3 % річних у розмірі 5 705,00 грн. за період прострочення з 11.05.2018 р. по 27.09.2018 р.

Враховуючи відсутність доказів оплати, поставленого товару а також правильність виконаних Позивачем розрахунків стягуваних сум, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог Позивача у повному обсязі.

Причиною подання апеляційної скарги стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення господарським судом заявленої до стягнення суми з посиланням на те, що суд першої інстанції порушив процесуальні права Відповідача, позбавивши останього права на подання пояснень та заперечень на позов, подання доказів в обґрунтування своєї правової позиції, що на думку Відповідача, призвело до винесення неправильного та необ'єктивного рішення про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів апеляційної інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення вищезазначеної грошової суми, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2018 р. відкрито провадження у справі № 904/4532/18 та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 01.11.2018 р. Представник Відповідача не з'явився в перше судове засідання та подав клопотання про відкладення розгляду справи.

У зв'язку з наданням додаткового часу для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень щодо наведених Позивачем у відповіді на відзив пояснень, суд першої інстанції відклав розгляд справи до 22.11.2018 р. та запропонував зокрема Відповідачу надати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, як і передбачено ч. 1 ст. 251 ГПК України, а також заперечення проти розгляду справи у порядку спрощеного провадження.

Представник Відповідача з'явився в судове засідання 22.11.2018 р. та надав докази надіслання Позивачу мирової угоди для врегулювання спору. Відзив та витребувані судом документи не надав, хоча отримував ухвали суду, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.

Таким чином, Відповідач мав можливість своєчасно подати до суду пояснення та заперечення на позов, а також докази в обгрунтування своєї правової позиції, проте не скористався своїм правом.

Колегія суддів погоджується з запереченнями Позивача, що ані під час вирішення спору в суді першої інстанції, ані при підготовці апеляційної скарги, Відповідачем не надано доказів, які б спростували доводи Позивача та встановлені судом фактичні обставини щодо неналежного виконання Відповідачем умов спірного договору.

Отже, на виконання приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України суд першої інстанції під час розгляду справи дослідив наявні докази у справі та заслухав пояснення представників сторін. Оскільки Відповідачем не було надано до суду відзиву на позов, то суд, згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України, вирішив справу за наявними матеріалами.

Таким чином, доказів виконання зобов'язання по оплаті Позивачу заборгованості, яка виникла відповідно до договору купівлі-продажу № 059/2-18/61/23 - 520 295,44 грн. за товар; 33 007,58 грн. пені та 5 705,00 грн. 3 % річних, Відповідач не надав, доводи Позивача щодо наявності боргу у зазначеній сумі, не спростував.

За таких обставин, вимоги Позивача про стягнення з Відповідача вартості поставленого товару є правомірними, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області про задоволення позовних вимог Позивача обґрунтованим.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція, ратифікована Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР ). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

Водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними Відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, що ґрунтуються на встановлених місцевим господарським судом обставинах справи та відповідають нормам процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Дніпроважмаш" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2018 р. у справі № 904/4532/18 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 04.03.2019 р.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя                                                             І. Л. Кузнецова

Суддя                                                                                 Е.В. Орєшкіна