Ухвала

від 28.02.2019 по справі 903/881/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

"28" лютого 2019 р. Справа № 903/881/18 Суддя господарського суду Волинської області Костюк С. В., за участі секретаря судового засідання Коритан Л.Ю., розглянувши заяву № 15/02/2019-01 від 15.02.2019 року Приватного підприємства "Іола" про розстрочення виконання рішення суду

по справі № 903/881/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Колорпрофі"

до відповідача: Приватного підприємства "Іола"

про стягнення 161 750 грн.

за участю представників-учасників справи:

від заявника (боржника, відповідача): ОСОБА_1 довіреність б/н від 02.01.2019 року.

від стягувача (позивача): ОСОБА_2, ордер серії ВЛ № 000054307 від 12.11.2018 року;

ВСТАНОВИВ:

18.02.2019 року Приватне підприємство "Іола" звернулось до Господарського суду Волинської області із заявою № 15/02/2019-01 від 15.02.2019 року про розстрочення виконання рішення Господарського суду Волинської області від 13.02.2019 року по справі № 903/881/18 строком на шість місяців, заяву мотивує тим, що рішенням Господарського суду Волинської області від 13 лютого 2019 року у справі № 903/881/18 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Колорпрофі" до Приватного підприємства "Іола" про стягнення 161 750 грн. задоволено частково, стягнуто з Приватного підприємства "Іола" в користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Колорпрофі" 160592,40 грн., з них 115968,58 грн. - основного боргу, 24 992,99 грн. - пені, 14766,44 грн. - інфляційних, 4864,39 грн. - 3% річних, а також 2408,89 грн. витрат по судовому збору та 6400 грн. витрат на правову допомогу, проте на даний момент виконання будь-якого рішення суду про стягнення заборгованості є для відповідача, що відноситься до суб'єктів малого підприємництва, ускладненим із-за скрутного фінансового становища підприємства, зумовленим на початку року спадом поставок матеріалів, які виробляє відповідач; також відповідачу необхідно буде одночасно виконувати і рішення суду від 13.02.2019р. в іншій справі № 903/882/18 про стягнення на користь ТОВ Імпрімо 165909,17 гривень заборгованості.

Поряд із цим, боржник (відповідач) у даній заяві зазначає, що в першу чергу необхідно сплачувати податки та інші обов'язкові платежі до бюджетів та державних цільових фондів, оплачувати роботу працівників підприємства, яких на підприємстві боржника налічується 28 чоловік (в середньому за рік 25 чоловік), що стверджується фінансовою звітністю та звітом 1-ДФ за четвертий квартал 2018 року, нести інші необхідні фінансові витрати; за грудень 2018 року підприємством нараховано і сплачено до бюджету одних лише податків та загальнообов'язкових платежів на загальну суму близько 80 тис. гривень, що стверджується довідкою про нараховані податки (така ж приблизно сума нараховується і сплачується підприємством щомісячно); скрутне фінансове становище відповідача підтверджується даними з фінансового звіту малого підприємництва за три квартали 2018 року:

- рядок 1600 звіту свідчить про наявність короткострокових кредитів банків в сумі 590,9 тис. гривень;

- рядок 1615 звіту свідчить про наявність поточної кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги в сумі 9 521,0 тис. грн.;

- рядок 1620 звіту - поточна заборгованість перед бюджетом 33,5 тис. грн., у тому числі податок на прибуток в сумі 24,6 тис. грн.;

- рядок 1690 звіту - інші поточні зобов'язання в сумі 79,3 тис. грн., тобто у підприємства існують великі зобов'язання у податкових відносинах та у відносинах по оплаті праці, разом із тим Приватне підприємство "Іола" спроможне виконати свої зобов'язання перед позивачем в рамках наданої розстрочки за рахунок доходів від поточної господарської діяльності, реалізації запасів продукції (рядок 1103 звіту - 4498,7 тис. грн.) та стягнення дебіторської заборгованості із боржників (рядок 1125 звіту - 6106,0 тис. грн.); крім цього для забезпечення своєї діяльності (роботи обладнання та устаткування) боржник (відповідач) використовує електроенергію, за яку щомісячно сплачує близько 235 тис. грн. (за березень 2019 року планово маємо сплатити 72032,76 гривень за розподіл електроенергії та 197964,00 грн. за активну електроенергію).

Також боржник у даній заяві просить взяти до уваги, те що ним добросовісно виконувалися свої зобов'язання перед стягувачем (позивачем) по оплаті за поставлений товар; примусове виконання рішення суду спричинить, в першу чергу, арешт рахунків підприємства і заблокує діяльність товариства, а це у свою чергу, потягне за собою негативні наслідки для товариства, зокрема, застосування заходів відповідальності контрагентами, адже підприємство не в змозі буде забезпечити належне і своєчасне виконання робіт для замовників, всі ці обставини підірвуть авторитет відповідача на ринку, а тому з метою дотримання справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу і вимогами захисту основних прав стягувана (його права на отримання грошових коштів, стягнутих за судовим рішенням), керуючись ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, Приватне підприємство Іола просить розстрочити виконання рішення господарського суду Волинської області від 13.02.2019р. у справі № 903/881/18 строком на 6 (шість) місяців з моменту набрання рішенням законної сили із сплатою щомісячних рівних платежів (частин) до повного виконання судового рішення, згідно наступного графіку платежів:

- до 15 березня 2019року включно - 26765,40 гривень;

- до 15 квітня 2019року включно - 26765,40 гривень;

- до 15 травня 2019року включно - 26765,40 гривень;

- до 15 червня 2019року включно - 26765,40 гривень;

- до 15 липня 2019року включно - 26765,40 гривень;

- до 15 серпня 2019року включно - 26765,40 гривень.

Присуджені судом до відшкодування позивачу витрати по сплаті судового збору за подання позову в даній справі в сумі 2408,88 гривень та витрати на правову допомогу в сумі 6400,00 грн. будуть сплачені відповідачем відразу після набрання рішенням суду законної сили.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 18.02.2019р. розгляд заяви про розстрочення виконання рішення Господарського суду Волинської області від 13.02.2019 року у справі № 903/881/18 призначено на 28.02.2019р., зобов'язано позивача надати суду пояснення щодо викладеного в заяві про розстрочення виконання рішення суду від 13.02.2019 року.

Через відділ документального забезпечення та контролю представник стягувача (позивача) подав пояснення-заперечення №205/6 від 27.02.2019р., в якому зазначає, що заява боржника (відповідача) про розстрочення рішення суду є надуманою, необґрунтованою та безпідставною, у зв'язку з чим в її задоволенні слід відмовити, також звертають увагу суду на те, що судовим рішенням:

- стягнуто борг в сумі 95 150,88 грн. який виник за видатковою накладною №184 за поставлений товар 06.10.2017 року, та 73889,93 грн., який виник за видатковою накладною №226 за поставлений товар 01.12.2017р. по Договору №К50326, а пунктом 5.1.1. даного Договору відповідачу вже надавалося відстрочення платежу на 15 днів, проте незважаючи на відстрочення платежу погоджене сторонами в Договорах, боржник (відповідач) порушив ці терміни; також позовна заява про стягнення заборгованості у даній справі була подана ще 29.11.2018 року і станом на 27.02.2019 року повністю не погашена.

У судовому засіданні 28.02.2019р. представник позивача заяву № 15/02/2019-01 від 15.02.2019 року підтримав та просить її задовільнити.

У судовому засіданні 28.02.2019р. представник відповідача пояснення-заперечення №205/6 від 27.02.2019р. підтримав та просить відмовити в задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду.

Враховуючи вищенаведене, заслухавши думку представників сторін та розглянувши заяву № 15/02/2019-01 від 15.02.2019 року Приватного підприємства "Іола" про розстрочення виконання рішення Господарського суду Волинської області від 13.02.2019 року по справі № 903/881/18 строком на шість місяців, суд зазначає наступне.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 13 лютого 2019 року у справі №903/881/18 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Колорпрофі" до Приватного підприємства "Іола" про стягнення 161 750 грн. задоволено частково, стягнуто з Приватного підприємства "Іола" в користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Колорпрофі" 160592,40 грн., з них 115968,58 грн. - основного боргу, 24 992,99 грн. - пені, 14766,44 грн. - інфляційних, 4864,39 грн. - 3% річних, а також 2408,89 грн. витрат по судовому збору та 6400 грн. витрат на правову допомогу.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

У відповідності до ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Положеннями частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).

Так, у рішенні від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено про те, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду.

У рішенні від 17.05.2005 "Чижов проти України" вказано, що на державі лежить зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).

Отже, з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає розстрочку виконання рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для "потерпілої сторони", 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника часу для негайного виконання рішення суду. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява N 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі "Ясюнієне проти Литви", заява N 41510/98, п. 27).

Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява N 71186/01, п. 84).

Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи (ч. 2 ст. 331 ГПК України).

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3 ст. 331 ГПК України).

Згідно ч. 4 ст. 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сімї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

З зазначених норм права, суд вбачає, що розстрочка рішення допускається при наявності обставин, які суттєво ускладнюють виконання рішення.

Приписами ч. 5 ст. 331 ГПК України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке рішення не може вважатися законним та справедливим.

З огляду на викладені норми вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили підлягає безумовному виконанню у визначеному законодавством порядку та строки, і лише у виключних випадках суд, за наявності обґрунтованих обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання, може відстрочити таке виконання.

Відповідно до правової позиції наведеної у пункті 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17 жовтня 2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Згідно з ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

В обґрунтування складного фінансового становища Приватне підприємство "Іола" (боржник) в заяві № 15/02/2019-01 від 15.02.2019 року посилається на копію фінансового звіту на 30.09.2018р.; копію звіту ф. 1-ДФ за четвертий квартал 2018 року; копію довідки про сплачені податки за грудень 2018р., які свідчать про фінансовий стан підприємства на кінець 2018р., проте дані докази не підтверджують відсутності коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення (скрутного фінансового становища) саме станом на час звернення з заявою про розстрочку виконання рішення суду (18.02.2019р.).

Додані до заяви № 15/02/2019-01 від 15.02.2019 року про розстрочення виконання рішення суду копії оборотно-сальдової відомості по рахунку 361 за січень 2019 року та оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 за січень 2019 року свідчать про реальну можливість здійснювати свою господарську діяльність і розраховуватися перед своїми кредиторами, що не заперечується і самим боржником.

Додані до заяви № 15/02/2019-01 від 15.02.2019 року про розстрочення виконання рішення суду копії актів №529-3288000/1/1 від 31.01.2019р., №529-3288000/1/1 від 31.01.2019р., рахунків №529-3288000/3/1/П2 та №529-3288000/3/1/П1 свідчать про розрахунки за електроенергію з Луцькою філією ПрАТ Волиньобленерго та не є доказом скрутного фінансового становища.

Додатково суд зазначає, що рішення суду від 13 лютого 2019 року у справі №903/881/18 станом на день постановлення даної ухвали не набрало законної сили, а тому дане рішення не може бути відстрочене або розстрочене, як того передбачає ст.331 ГПК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Враховуючи вищенаведене та те, що рішення Господарського суду Волинської області від 13 лютого 2019 року у справі №903/881/18 станом на день постановлення даної ухвали не набрало законної сили, беручи до уваги ступінь вини боржника (відповідача) у виникненні спору, необґрунтованість заявником (боржником) скрутного фінансового становища (загрози банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення), суд приходить до висновку, що в задоволенні заяви Приватного підприємства "Іола" № 15/02/2019-01 від 15.02.2019 року про розстрочення виконання рішення Господарського суду Волинської області від 13.02.2019 року по справі № 903/881/18 слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 232- 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

1. В задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення Господарського суду Волинської області від 13.02.2019 у справі № 903/881/18 відмовити.

Ухвала набирає законної сили 28.02.2019 р.

Ухвала може бути оскаржена у строки та порядку, встановлені ст. ст. 256, 257 ГПК України, з урахуванням п. 17.5 розділу XIПерехідні положення ГПК України.

Повний текст ухвали складено

04.03.2019 р.

Суддя С. В. Костюк