Рішення

від 04.03.2019 по справі 903/89/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 березня 2019 р. Справа № 903/89/19

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідротех-Плюс", смт. Ратне

до відповідача: Ратнівського міжрайонного управління водного господарства, смт. Ратне

про стягнення 21 944,15 грн.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Гідротех-Плюс" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Ратнівського міжрайонного управління водного господарства 21 944,15 грн., в тому числі 18 281,43 грн. суми збитків від інфляції за період з лютого 2016 року по березень 2018 року (включно) та 3 662,72 грн. трьох процентів річних за період з 25.01.2016р. по 27.03.2018р., нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем рішення господарського суду Волинської області від 13.11.2015р. по справі №903/1050/15 про стягнення з Ратнівського міжрайонного управління водного господарства на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідротех-Плюс" 138 126,17 грн. заборгованості та нарахування у зв'язку з цим суми збитків від інфляції та трьох процентів річних.

Ухвалою суду від 31.01.2019р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 04.03.2019р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали, визначено явку представників сторін в судове засідання на їх розсуд.

18.02.2019р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив від 14.02.2019р. на позовну заяву з обгрунтовуючими відзив документами та із описом вмісту цінного листа від 14.02.2019р., поштовою квитанцією від 14.02.2019р. в підтвердження направлення відповідних матеріалів на адресу позивача, в якому відповідач позов заперечує з наступних підстав:

В діях відповідача відсутні ознаки вини, а настання негативних наслідків для позивача не залежало від волі відповідача, оскільки Ратнівське міжрайонне управління водного господарства, як бюджетна організація, не змогло провести розрахунок з позивачем у зв'язку з ненадходженням коштів від головного розпорядника за відповідною програмою.

Водночас, здійснивши контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача сум збитків від інфляції та трьох процентів річних, останній засвідчує, що підставним, на переконання відповідача, є стягнення 15 235,16грн. суми збитків від інфляції за період з лютого 2016 року по березень 2018 року (включно) та 3 438,86грн. трьох процентів річних за період з 25.01.2016р. по 27.03.2018р.

Відтак, відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, а у випадку часткового задоволення позовних вимог судові витрати покласти на обидві сторони (пропорційно розміру задоволених позовних вимог).

Крім того, в даному відзиві відповідач, посилаючись на положення ст. ст. 238, 239, 331 ГПК України, просить суд у разі часткового задоволення позовних вимог розстрочити відповідачу виконання судового рішення в межах строків, встановлених ч.5 ст. 331 ГПК України.

27.02.2019р. на електронну адресу суду від представника відповідача, адвоката ОСОБА_1 (Свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю Серії ВЛ №1014 від 21.02.2018р., Ордер серії ВЛ №000,053674 від 14.02.2019р.) надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи у зв'язку із зайнятістю уповноваженого представника Ратнівського міжрайонного управління водного господарства в інших судових засіданнях.

У зв'язку з відсутністю електронного цифрового підпису на клопотанні про відкладення розгляду справи, судом на електронну адресу відправника клопотання було надіслано відповідне електронне повідомлення. В подальшому адвокатом ОСОБА_1 було повідомлено суд про те, що оригінал клопотання про відкладення розгляду справи було відправлено до суду поштовим зв'язком.

Однак, на час розгляду судом справи клопотання про відкладення розгляду справи поштовим зв'язком не надходило.

У визначений судом день та час позивач уповноваженого представника в судове засідання не направив, своїм процесуальним правом на надання суду відповіді на відзив та заперечень стосовно обставин, викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву не скористався, відповіді на відзив чи заперечень суду не надав, свою позицію щодо клопотань відповідача не висловив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (ухвала суду від 31.01.2019р., згідно поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, була вручена Товариству з обмеженою відповідальністю "Гідротех-Плюс" 04 лютого 2019 року).

У визначений судом день та час відповідач уповноваженого представника в судове засідання не направив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (ухвала суду від 31.01.2019р., згідно поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, була вручена Ратнівському міжрайонному управлінню водного господарства 04 лютого 2019 року).

Стосовно клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, суд засвідчує, що відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено наслідки неявки в судове засідання учасників справи.

За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин (ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, підставою для відкладення розгляду справи за клопотанням учасника справи є наявність для цього обґрунтованих причин.

Представником сторони у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 58 ГПК України).

Крім того, за змістом ч. 3 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Враховуючи викладене, відповідач не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника, - адвоката або здійснювати самопредставництво.

Крім того суд зауважує, що знаходження представника відповідача у іншому судовому засіданні (засіданні іншого суду) не може бути належною підставою для відкладення розгляду даної справи, оскільки засідання іншого суду з іншим часовим проміжком не може мати пріоритетності перед засіданням суду у даній справі. Окрім того, клопотань про проведення судового засідання в даній справі в режимі відеоконференції від відповідача не надходило.

Відповідно до п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника.

Таким чином, нез'явлення представника відповідача через неможливість забезпечення явки його уповноваженого представника в судове засідання не є підставою для відкладення розгляду справи.

Водночас суд зауважує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали вирішення справи без участі представника зазначеного учасника судового процесу.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Проаналізувавши подані сторонами на обґрунтування позовних вимог та заперечень докази, беручи до уваги те, що сторони належним чином були повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду даної справи по суті, зважаючи на розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, господарський суд вважає за можливе в даному судовому засіданні розглянути справу по суті, за наявними у справі матеріалами.

Відтак, відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали вирішення справи без участі представника зазначеного учасника судового процесу.

В даному аспекті судом також береться до уваги й та обставина згідно котрої відповідач скористався наданим йому законом правом та надав до суду відзив (заперечення) на позовну заяву, свої контррозрахунки нарахованих позивачем інфляційних збитків та процентів річних, а також те, що ухвалою суду від 31.01.2019р. про відкриття провадження у справі явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Розглянувши матеріали справи, враховуючи, що сторони належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду даної справи по суті, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред'явлений до відповідача позов підлягає до часткового задоволення.

Викладена позиція суду пов'язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

Судом засвідчується, що рішенням господарського суду Волинської області від 13.11.2015р. у справі №903/1050/15 (а.с. 16-18), яке було залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2016р. (а.с. 19-22) та набрало законної сили 25.01.2016р., позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідротех-Плюс" до Ратнівського міжрайонного управління водного господарства, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Департамент агропромислового розвитку, Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області, Залухівська сільська рада про стягнення 143 306,09грн. були задоволені частково та постановлено стягнути з Ратнівського міжрайонного управління водного господарства на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідротех-Плюс" 138 126,17 грн., з них: 77 202,00 грн. основного боргу, 56 682,71 грн. інфляційних втрат, 4 241,46 грн. 3 % річних та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 071,89 грн.; в стягненні 5 179,92 грн. пені відмовлено.

При розгляді господарським судом справи №903/1050/15 останнім були встановлені факти:

-укладення між Департаментом агропромислового розвитку Волинської обласної держаної адміністрації, Залухівською сільською радою та Ратнівським міжрайонним управлінням водного господарства договору на здійснення заходів щодо запобігання підтопленню населених пунктів та сільськогосподарських угідь на території Залухівської сільської ради Ратнівського району Волинської області;

-укладення 25 листопада 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гідротех-Плюс" та Ратнівським міжрайонним управлінням водного господарства договору субпідряду № 4/246 відповідно до умов котрого підрядник доручає, а субпідрядник своїми силами та засобами згідно із затвердженою проектно-кошторисною документацією та умовами даного договору субпідряду забезпечує на свій ризик на виконання у встановлений строк та належної якості роботи: "Здійснення заходів щодо запобігання підтопленню населених пунктів та сільськогосподарських угідь на території Залухівської сільської ради Ратнівського району Волинської області (капітальний ремонт внутрішньогосподарської меліоратвної мережі)" з матеріалів підрядника; договірна ціна до договору встановлюється твердо і складає 78 778,00 грн. виходячи з проекту і коректується по факту виконаних робіт;

- виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Гідротех-Плюс", передбачених договором субпідряду №4/246 від 25.11.2013р. робіт по капітальному ремонту внутрішньогосподарської меліоративної мережі щодо запобігання підтопленню населених пунктів та сільськогосподарських угідь на території Залухівської сільської ради Ратнівського району Волинської області на загальну суму 78 778,00 грн.;

- невиконання Ратнівським міжрайонним управлінням водного господарства взятих на себе згідно договору субпідряду №4/246 від 25.11.2013р. зобов'язань по оплаті виконаних робіт;

- існування у Ратнівського міжрайонного управління водного господарства перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Гідротех-Плюс" заборгованості по оплаті виконаних робіт на загальну суму 77 202,00грн.;

- підставності нарахування боржнику сум індексу інфляції та трьох процентів річних.

16 лютого 2016 року господарським судом Волинської області у справі №903/1050/15 на виконання рішення від 13.11.2015р. та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2016р. було видано наказ №903/1050/15-1.

Таким чином, факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за виконані роботи згідно договору субпідряду №4/246 від 25.11.2013р. на виконання робіт в розмірі 77 202,00 грн. має преюдиційне значення та не підлягає доказуванню в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Боржником не надано суду доказів в підтвердження виконання рішення господарського суду Волинської області від 13.11.2015р. у справі №903/1050/15 в повному обсязі.

При цьому судом засвідчується, що в матеріалах справи наявні докази часткового виконання відповідачем рішення господарського суду Волинської області від 13.11.2015р. у справі №903/1050/15 шляхом здійснення наступних проплат:

-згідно платіжного доручення від 27.09.2016р. №895 на суму платежу 5 000,00грн. з призначенням платежу: "2407050;3132; погашення основної суми боргу по справі №903/1050/15 від 13.11.2015р. Залухівської с/р; в т.ч. ПДВ - 833,33." (а.с. 43);

-згідно платіжного доручення від 11.10.2016р. №913 на суму платежу 4 703,37грн. з призначенням платежу: "2407050;3132; погашення основної суми боргу по справі №903/1050/15 від 13.11.2015р. Залухівської с/р; в т.ч. ПДВ - 783,90." (а.с. 42);

-згідно платіжного доручення від 15.11.2016р. №1042 на суму платежу 20 000,00грн. з призначенням платежу: "2407050;3132; погашення основної суми боргу по справі №903/1050/15 від 13.11.2015р. Залухівської с/р; в т.ч. ПДВ - 3 333,33." (а.с. 41).

Визначена сума заборгованості у розмірі 77 202,00грн. (з врахуванням здійснених відповідачем в подальшому часткових проплат на загальну суму 29 703,37грн.) у встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачем.

За змістом ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема, є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до п. п. 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їх рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа "Брумареску проти Румунії" п. 61)

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Відповідно до ч. 4. ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу.

Невиконання Ратнівським міжрайонним управлінням водного господарства рішення суду в повному обсязі та наявність у нього перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Гідротех-Плюс" боргових зобов'язань на суму 77 202 грн. (з врахуванням здійснених відповідачем в подальшому часткових проплат на загальну суму 29 703,37грн.) виступило підставою для нарахування позивачем згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржнику у зв'язку з цим за прострочення виконання грошового зобов'язання 18 281,43 грн. суми збитків від інфляції за період з лютого 2016 року по березень 2018 року (включно), а також 3 662,72 грн. трьох процентів річних від простроченої суми за період з 25.01.2016р. по 27.03.2018р., подальшого звернення кредитора до суду з позовом про стягнення цих сум.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 18 281,43 грн. суми збитків від інфляції за період з лютого 2016 року по березень 2018 року (включно), а також 3 662,72 грн. трьох процентів річних від простроченої суми за період з 25.01.2016р. по 27.03.2018р.

Нарахування зазначених сум, як це вбачається із розрахунків та пояснень представника позивача, було здійснено ТОВ "Гідротех-Плюс" із присудженої до стягнення у рішенні суду у справі №903/1050/15 з боржника суми заборгованості по оплаті виконаних робіт у розмірі 77 202,00грн., яка виникла, у зв'язку з неналежним виконанням останнім умов договору субпідряду №4/246 від 25.11.2013р. із врахуванням здійснених відповідачем в подальшому часткових проплат на загальну суму 29 703,37грн., а саме на суму 5 000,00грн. згідно платіжного доручення №895 від 27.09.2016р., на суму 4 703,37грн. згідно платіжного доручення №913 від 11.10.2016р. та на суму 20 000,00грн. згідно платіжного доручення №1042 від 15.11.2016р.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Поруч з цим, як це визначається положеннями п.п. 1.1, 1.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", грошовим, за змістом ст.ст. 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим вважається будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Якщо зобов'язання виражене в банківському металі, то відповідне правовідношення не є грошовим зобов'язанням, і до нього не застосовуються норми про відповідальність за порушення такого зобов'язання.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

Статтями 598-609 Цивільного кодексу України не встановлена в якості підстави припинення грошового зобов'язання прийняття судом рішення про стягнення боргу.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як це визначається пунктом 5.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за приписом ч. 5 ст. 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Судом засвідчується, що в даному випадку господарським судом Волинської області за справою №903/1050/15 було встановлено правову природу стягнення грошових коштів, а саме 77 202,00 грн. заборгованості за виконані позивачем роботи, які залишились відповідачем неоплаченими.

На думку суду, в розумінні ст. 625 ЦК України грошовим зобов'язанням боржника виступає сплата суми основного боргу в розмірі 77 202,00 грн.

При цьому також враховано, що визначення грошового зобов'язання закріплено в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статтею 1 котрого визначено, що грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду.

Отже чинне законодавство передбачає нарахування сум інфляційних та трьох процентів річних саме за грошовими зобов'язаннями, матеріальними втратами, тощо.

Відтак суд вважає, що в даному випадку позивач вправі був здійснювати нарахування відповідачу сум інфляційних збитків та процентів річних із присудженої згідно рішення суду у справі №903/1050/15 до стягнення суми основної заборгованості 77 202,00 грн. із врахуванням здійснених відповідачем в подальшому часткових проплат на загальну суму 29 703,37грн., а саме на суму 5 000,00грн. згідно платіжного доручення №895 від 27.09.2016р., на суму 4 703,37грн. згідно платіжного доручення №913 від 11.10.2016р. та на суму 20 000,00грн. згідно платіжного доручення №1042 від 15.11.2016р.

Відтак, стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 3 662,72 грн. трьох процентів річних за період з 25.01.2016р. по 27.03.2018р., нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України, судом засвідчується наступне.

Згідно розрахунку позивача нарахування трьох процентів річних здійснюється наступним чином:

-за період з 25.01.2016р. по 27.09.2016р. на суму боргу в розмірі 72 202,00грн. розмір трьох процентів річних становить 1 461,79грн.

-за період з 29.09.2016р. по 11.10.2016р. на суму боргу в розмірі 72 202,00грн. (з врахуванням часткової оплати згідно платіжного доручення від 27.09.2016р. №895 на суму 5 000,00грн.) розмір трьох процентів річних становить 76,94грн.

-за період з 13.10.2016р. по 15.11.2016р. на суму боргу в розмірі 67 498,00грн. (з врахуванням часткової оплати згідно платіжного доручення від 11.10.2016р. №913 на суму 4 703,37грн.) розмір трьох процентів річних становить 188,11грн.

-за період з 17.11.2016р. по 27.03.2018р. на суму боргу в розмірі 47 498,00грн. (з врахуванням часткової оплати згідно платіжного доручення від 15.11.2016р. №1042 на суму 20 000,00грн.) розмір трьох процентів річних становить 1 935,88грн.

Суд не погоджується з наданими позивачем розрахунками трьох процентів річних в частині включення позивачем в період нарахування трьох процентів річних дня фактичної оплати тієї чи іншої суми заборгованості відповідача, засвідчуючи при цьому, що відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Відтак, три проценти річних можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення платежу.

Із системного аналізу наведених приписів чинного законодавства вбачається, що день фактичної оплати заборгованості не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення трьох процентів річних.

У той же час із наданого заявником розрахунку трьох процентів річних вбачається, що суму заявлених до стягнення грошових коштів було обчислено позивачем з урахуванням днів, в які відбулися фактичні часткові оплати заборгованості, що суперечить нормам чинного законодавства.

Відтак, дослідивши розрахунки позивача, контррозрахунки відповідача та здійснивши власні розрахунки трьох процентів річних за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" суд встановив, що підставним та таким, що підлягатиме до стягнення з боржника, буде наступне нарахування трьох процентів річних (з врахуванням періодів, визначених позивачем в розрахунку):

-за період з 25.01.2016р. по 26.09.2016р. на суму боргу в розмірі 72 202,00грн. розмір трьох процентів річних становить 1 455,88грн.

- за період з 29.09.2016р. по 10.10.2016р. на суму боргу в розмірі 72 202,00грн. (з врахуванням часткової оплати згідно платіжного доручення від 27.09.2016р. №895 на суму 5 000,00грн.) розмір трьох процентів річних становить 71,02грн.

-за період з 13.10.2016р. по 14.11.2016р. на суму боргу в розмірі 67 498,00грн. (з врахуванням часткової оплати згідно платіжного доручення від 11.10.2016р. №913 на суму 4 703,37грн.) розмір трьох процентів річних становить 182,58грн.

-за період з 17.11.2016р. по 27.03.2018р. на суму боргу в розмірі 47 498,00грн. (з врахуванням часткової оплати згідно платіжного доручення від 15.11.2016р. №1042 на суму 20 000,00грн.) розмір трьох процентів річних становить 1 935,88грн.

Відтак, підставним буде стягнення з відповідача 3 645,36грн. трьох процентів річних.

З огляду на викладене, у стягненні з відповідача 17,36 грн. трьох процентів річних позивачу слід відмовити.

Стосовно вимог позивача про стягнення інфляційних збитків в розмірі 18 281,43грн. за період з лютого 2016р. по березень 2018р. (включно) за зобов'язаннями по оплаті виконаних робіт, судом засвідчується на частковій помилковості здійснених нарахувань. Зокрема, позивачем при розрахунках сум збитків від інфляції останні безпідставно проводились без врахування днів, в які відбулися фактичні часткові оплати заборгованості, що суперечить нормам чинного законодавства, а також здійснено подвійне нарахування інфляційних за жовтень 2016 року на суми заборгованості в розмірі 72 202,00грн. та 67 498,00грн.

При цьому судом було враховано, що за змістом пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України. Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, за змістом даного листа індекс інфляції повинен розраховуватися не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, а тому слід вважати, що у випадку, коли сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, то вона індексується за цей місяць, а якщо - з 16 по 31 число - вона індексується починаючи з наступного місяця.

Відтак, дослідивши розрахунки позивача, контррозрахунки відповідача та здійснивши відповідні власні перерахунки збитків від інфляції (з врахуванням дефляції) за періоди зобов'язань боржника лютого 2016 р.-березня 2018р. (включно) за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ", суд встановив, що відповідні вимоги будуть підставні відповідно на суми: 308,81грн. дефляційних за зобов'язаннями лютого 2016 року виходячи із суми боргу в розмірі 77 202грн., 772,02грн. інфляційних за зобов'язаннями березня 2016 року виходячи із суми боргу в розмірі 77 202грн., 2 702,07грн. інфляційних за зобов'язаннями квітня 2016 року виходячи із суми боргу в розмірі 77 202грн., 77,20грн. інфляційних за зобов'язаннями травня 2016 року виходячи із суми боргу в розмірі 77 202грн., 154,40грн. дефляційних за зобов'язаннями червня 2016 року виходячи із суми боргу в розмірі 77 202грн., 77,20грн. дефляційних за зобов'язаннями липня 2016 року виходячи із суми боргу в розмірі 77 202грн., 231,61грн. дефляційних за зобов'язаннями серпня 2016 року виходячи із суми боргу в розмірі 77 202грн., 1 389,64грн. інфляційних за зобов'язаннями вересня 2016 року виходячи із суми боргу в розмірі 77 202грн., 1 889,94грн. інфляційних за зобов'язаннями жовтня 2016 року виходячи із суми боргу в розмірі 67 498,00грн., 854,96 грн. інфляційних за зобов'язаннями листопада 2016 року виходячи із суми боргу в розмірі 47 498,00грн., 427,48 грн. інфляційних за зобов'язаннями грудня 2016 року виходячи із суми боргу в розмірі 47 498,00грн., 522,48 грн. інфляційних за зобов'язаннями січня 2017 року виходячи із суми боргу в розмірі 47 498,00грн., 474,98 грн. інфляційних за зобов'язаннями лютого 2017 року виходячи із суми боргу в розмірі 47 498,00грн., 854,96 грн. інфляційних за зобов'язаннями березня 2017 року виходячи із суми боргу в розмірі 47 498,00грн., 427,48 грн. інфляційних за зобов'язаннями квітня 2017 року виходячи із суми боргу в розмірі 47 498,00грн., 617,47 грн. інфляційних за зобов'язаннями травня 2017 року виходячи із суми боргу в розмірі 47 498,00грн., 759,97 грн. інфляційних за зобов'язаннями червня 2017 року виходячи із суми боргу в розмірі 47 498,00грн., 95,00 грн. інфляційних за зобов'язаннями липня 2017 року виходячи із суми боргу в розмірі 47 498,00грн., 47,50 грн. дефляційних за зобов'язаннями серпня 2017 року виходячи із суми боргу в розмірі 47 498,00грн., 949,96 грн. інфляційних за зобов'язаннями вересня 2017 року виходячи із суми боргу в розмірі 47 498,00грн., 569,98 грн. інфляційних за зобов'язаннями жовтня 2017 року виходячи із суми боргу в розмірі 47 498,00грн., 427,48 грн. інфляційних за зобов'язаннями листопада 2017 року виходячи із суми боргу в розмірі 47 498,00грн., 474,98 грн. інфляційних за зобов'язаннями грудня 2017 року виходячи із суми боргу в розмірі 47 498,00грн., 712,47 грн. інфляційних за зобов'язаннями січня 2018 року виходячи із суми боргу в розмірі 47 498,00грн., 427,48 грн. інфляційних за зобов'язаннями лютого 2018 року виходячи із суми боргу в розмірі 47 498,00грн., 522,48 грн. інфляційних за зобов'язаннями березня 2018 року виходячи із суми боргу в розмірі 47 498,00грн., а всього на суму 15 130,96 грн.

Відтак, у стягненні з відповідача 3 150,47грн. суми збитків, завданих інфляційними процесами позивачу слід відмовити.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, прийняття судом рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України за рахунок Ратнівського міжрайонного управління водного господарства пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розглянувши клопотання Ратнівського міжрайонного управління водного господарства про розстрочку виконання рішення суду, яке міститься у відзиві (запереченнях) відповідача на позовну заяву від 18.02.2019р., проаналізувавши матеріали та обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення останнього, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Принцип обов'язковості судових рішень має місце у нормах статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до частини другої якої, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно з ст.160 ГПК України, суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню або відстрочити чи розстрочити або змінити спосіб чи порядок його виконання в порядку, встановленому статтями 328, 331 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до ч.3 ст.331 ГПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Згідно з ч.4 ст.331 ГПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відстрочка або розстрочка виконання рішення суду чи зміна способу його виконання можлива лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

Таким чином, законодавець пов'язує розстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини.

В даному випадку, обґрунтовуючи заяву про надання розстрочки виконання судового рішення, відповідач посилається на те, що Ратнівське міжрайонне управління водного господарства не є головним розпорядником коштів і оплата робіт за договором передбачалась після поступлення бюджетних коштів. Відповідно, відсутність відповідного фінансування і спричинило порушення строків розрахунків з позивачем.

Пунктом 7.1.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012р. визначено, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом.

Крім того, пунктом 9.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012р. передбачено, у рішеннях, якими надано відстрочку або розстрочку виконання, господарські суди повинні зазначити конкретні терміни їх виконання.

Варто зазначити, що відповідач в своєму клопотанні не навів конкретних сум та термінів виконання рішення суду, яке він просить розстрочити, належних мотивів необхідності надання розстрочки виконання судового рішення у справі №903/89/19.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012).

Згідно з мотивувальною частиною рішення №16-рп/2009 від 30.06.2009р. Конституційного Суду України виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Виходячи з того, що згідно зі ст.1 Конституції України Україна є правовою державою, обов'язковість виконання судових рішень є обов'язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005р. по справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до змісту рішення від 20.07.2004 р. Європейського суду з прав людини "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, рішення суду по справі яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та має бути виконане.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке рішення не може вважатися законним та справедливим.

Суд враховує, що свою заяву відповідач мотивує неможливістю виконання вказаного рішення суду через відсутність бюджетних коштів з відповідним призначенням.

Проте, дані доводи не є обставиною, яка унеможливлює беззаперечного виконання рішення в справі №903/89/19 та не спростовує закріпленого у наведених вище нормах чинного законодавства України правового принципу обов'язковості рішень суду як необхідного складового елементу права людини на справедливий суд у відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин, враховуючи те, що обставини, на які посилається відповідач у своєму клопотанні про розстрочення виконання рішення, на думку суду, не є виключними та не знаходять свого документального підтвердження, суд дійшов висновку, що заява Ратнівського міжрайонного управління водного господарства про розстрочення виконання рішення суду у даній справі є необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Ратнівського міжрайонного управління водного господарства (Волинська область, Ратнівський район, смт. Ратне, вулиця Шевченка, будинок 36, код ЄДРПОУ 38009371) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідротех-Плюс" (Волинська область, Ратнівський район, смт. Ратне, вулиця Шевченка, будинок 36, код ЄДРПОУ 38741313) 3 645,36грн. трьох процентів річних, 15 130,96 грн. суми збитків, завданих інфляційними процесами, а всього 18 776,32 грн., а також 1 643,69 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.

3. В стягненні 3 150,47 грн. суми збитків, завданих інфляційними процесами та 17,36 грн. трьох процентів річних в позові відмовити.

4. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду, протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 04.03.2019р.

Суддя В. А. Войціховський